Тривалий час до мене дзвонив з передової АТО Вадим Сергійович Дорофєєнко – підполковник-десантник Збройних Сил України з проханнями про допомогу: немає ні бронежилетів, ні одягу, ні взуття, ні необхідної амуніції… Вадим Сергійович – очолює пошуковий загін «Відродження», що рік назад повним складом увійшло до лав ДП «Волинські старожитності» ДП НДЦ «Охоронна археологічна служба України» Інституту археології НАН України. На території Волинської області нами були проведені спільні пошукові дослідження та ексгумації воїнів-червоноармійців у селах Адамчуки, Мощена, Поліське, Борзова, Паридуби, Дольськ, Городилець, Клевецьк, Новосілки, Волі-Ковельській, Мовчанові, Миляновичах, селищі Турійськ та місті Шацьк. Близько 200 воїнів було перепоховано з почестями або на місці виявлення, або на меморіалі біля Ковеля.

Виїжджаємо з Луцька.

З початком подій у Криму В.С.Дорофєєнко у діючій українській армії. А з початку АТО – він і ще десять пошуковців з Волині – там. Жодної допомоги, жодної підтримки від держави за весь цей час не отримували. Я два тижні бігав коридорами влади, бо куди ж мені науковцю займатися нюансами військового спорядження? Вадим дзвонив щодня: люди гинуть, багато поранених… Нарешті терпець мені урвався. Завдяки пані Марії Доманської вдалося швидко закупити у Луцьку бронежилети 4 класу. Допомогли у цій справі Коцан І.Я. та ще двоє людей, які поки відмовляються називатися. Ну і кошти за археологічні дослідження пішли на цю закупку, а також закупівлю берців та одягу. Почав шукати транспорт – і, о чудо! – з’явилися бажаючі допомогти. Підключилася Волинська обласна державна адміністрація і волонтери із Володимира-Волинського. Зокрема, підполковник у відставці Сергій Володимирович Федотов. Сергій Володимирович підключив низку волонтерських організацій, які почали термінову закупку необхідних речей для моїх волинських десантників. Особисту подяку хочу висловити керівнику Волинської обласної організації Української спілки ветеранів Афганістану Павловичу Григорію Григоровичу: його організація зібрала велику кількість продуктів, одягу, карематів. Підключилися і заступник голови Волинської облдержадміністрації Микола Тихонович Собуцький та генерал Обласної ветеринарної служби Лозинський Богдан Васильович.

Така важлива оптика від Світлани Петренко

2200 км за три дні по трасі Луцьк-Рівне-Київ-Лубни-Полтава-Харків-Слов’янськ-Краматорськ та назад. У дорогу нас вибралося четверо: М.Т.Собуцький, С.В.Федотов, шофер Андрій із Коршева та я. Перша зупинка була у Рівному, де місцева волонтерська організація в особі пані Оксани добавили до нашої допомоги велику кількість продуктів. А далі у Києві познайомились з цікавими людьми: Світланою Михайлівною Петренко та Денисом. Вони волонтери ще від січневих подій на Майдані. Світлана – відома художниця, її картини купують навіть олігархи та політики. Всі гроші від продажу – вона вкладає на закупівлі нашим хлопцям, зокрема у батальйоні «Айдар». Денис – для того, щоб надавати допомогу, продав власну квартиру у Києві, а кошти за продаж повністю витрачає на благодійництво солдатам української армії. Завдяки цим неординарним особистостям ми отримали силу-силенну військового одягу, взуття, ліків, а також біноклі, приціли до снайперських гвинтівок та іншу амуніцію. Низький уклін Вам, кияне! Наш шлях пролягав до Лубен, де ми зупинилися на нічліг у приятеля Сергія Федотова Андрія Браги. Зранку він ще додав до нашого вантажу продуктів. У місті Чугуєв Харківської області нас вже чекав супровід десантників. У Слов’янську на пляжах тисячі людей, хоча ще зранку стріляли сепаратисти. Проїжджаємо через блокпост «Кандагар», де досі на асфальті лежить понівечена бронетехніка. У Краматорську – велика кількість молоді фарбує міст у жовто-блакитні кольори, у центрі – чисельний мітинг за єдину Україну. Заїжджаємо у штаб на аеродромі… Здравствуйте, браття! Вибачте, що так довго їхали до Вас…

Білборд у Краматорську.

«Ми виконуємо чесно свій конституційний обов’язок по захисту держави, - говорить Вадим. – А держава? Ці «бронікі» нам так потрібні були 2 тижні тому хоча б… Скільки би життів вони зберегли!» Як кажуть бійці, продукти їм приносять місцеві досить часто, принесли і холодильник, і телевізор. Тому потребують більше одягу, взуття, бронежилетів, касок, різної військової амуніції. Вадим професійний сапер, вже розмінув більше 1000 мін. Мер Краматорська для цієї справи навіть виділив йому автомобіль. Але не вистачає рук спеціалістів. Нещодавно сам підірвався на міні, спасаючи молодого бійця, три дні відходив… «В сорочці народився, - каже,- як і тоді як підбили гелікоптер, в якому я летів. Добре, що пілот виявився справжнім майстром і посадив нас на землю живими». Як справжній пошуковець-археолог за час проведений у Краматорську, він зібрав силу-силенну експонатів: шефронів та прапорів ворога, різних зразків спорядження та амуніції, листів на фронт. «Все це хочу передати у Ковельський музей. Ні в якому разі у Київ. Хай волиняни знають, як ми тут воюєм». Цього року голова Ковельської райдержадміністрації Ігор Верчук та авантюрист Петро Вільчинський хотіли відкрити кримінальну справу проти В.Дорофєєнка, заявляючи, що він «чорний копач» і не український солдат. Для Вадима це був важкий удар: «Ми тут воюємо за Україну, а вони в тилу нам ніж у спину…» «Хай ці речі будуть у Ковелі – щоб мешканці міста побачили ким ми насправді є. Ми – патріоти, ризикуємо нині своїм життям, позбавлені будь-якої підтримки держави, хочемо принаймні розуміння і поваги від земляків». Хлопець із Мар’янівки каже: «Ми обов’язково переможемо. Бо на нашій стороні справедливість. Кістками тут всі поляжемо, але переможемо тую нечисть!» Бажаємо хлопцям берегти себе, знову вибачаємось, що так довго їхали. Та плануємо їхати ще…

Допомога приїхала

Вадим Дорофєєнко показує експонати

Сепаратистські шоломи теж стануть експонатами.

Микола Собуцький на базі десантників у Краматорську.

Команда: Вадим Дорофєєнко, Олексій Златогорський, Микола Собуцький, Сергій Федотов.

P.S. Декілька листів на фронт, від яких, як самі призналися бійці, вони ледь стримували сльози. І лист від мешканців Краматорська, коли десантникі були в кільці оточення 18 днів без іжі, без води і будь-якої підтримки. Вижили. Нажаль не всі…

Доброго дня тому, хто читає цей лист! Я зараз знаходжусь у Франції, на навчанні, але без перерви слідкую за тим, що відбувається в Україні. Моє рідне місто – Дніпропетровськ. Донецьк знаходиться недалеко, тому така ситуація, як у цьому місті, могла статися і у моєму рідному Дніпропетровську. Любі наші хлопці і чоловіки, я вам хочу сказати, що вами захоплюється весь світ! За вами спостерігають, на вас хочуть бути схожими. Мені писали листи друзі з Лондона, Нідерландів, Індії, Індонезії, Алжиру тощо. Як я вже сказала, зараз перебуваю у Франції. Мені, як єдиній українці, не дають вільно пересуватися коридорами університету, постійно перехоплюють і починають розпитувати про все-все, що відбувалось і відбувається в Україні. Я їм розповідала про вас, наші захисники та справжні чоловіки, про те, які ви сміливі та хоробрі люди, про вашу неймовірну витримку, про те, як ви впевнено перемагаєте недругів України. Особливе враження на тендітних французів, справляє той факт, що люди «скинулися» грошима на армію. Звісно, вони такого і уявити не можуть))) Але дослухавши все до кінця, говорять, що пишаються тим, що вони мають друзів з України. Називають наш народ неймовірно хоробрим і надихаючим європейців на подвиги. Хлопці та чоловіки, ви навіть не уявляєте, що ви робите для України!!! Ви не уявляєте, як змінилися погляди іноземців щодо українців. На нас тепер дивляться не як на «а комуністи?», а як на гідних громадян Європи. Вони відчувають, що те, що зробили і роблять українці не під силу ні одній європейській державі. Вони всі налякані путіним. І тут на світову арену виходить безстрашний український солдат, який нікого і нічого не боїться. І при тому як виходить? Відроджується з попілу і перетворюється на нестримний вогонь справедливості і очищення. Ви показали всім європейцям, хто головний. Я кажу без перебільшення. Вами захоплюється французька молодь. За вас моляться всі мої іноземні друзі, а отже представники всіх релігій. Маю багато друзів з арабських країн, де нажаль АТО це звичайне діло, такі операції у них проходять майже кожен день на протязі вже багатьох років. Я, до подій на Майдані, слухала їх розповіді про терористів, які не дають їм мирно жити, і дуже-дуже засмучувалась. Не могла ніяк зрозуміти, як це за гроші, можна приїхати у чужу країну і вбивати мирне населення… це ж ким треба бути? Навіть уявити не могла, що таке трапиться в Україні… Але є така арабська країна – Ливан. Дуже-дуже маленька і там є щось на кшталт нашої самооборони, чи, як вони самі називають рух спротиву. Це як маленька, але дуже ефективна армія, як бореться з усіма недобрими людьми, які прибувають на їх рідну землю, щоб робити не добрі речі. Так ось ця маленька армія, кожен день виборює свою велику незалежність. Маленька та Велика нескорена країна, яка викликає повагу, і ніхто її не може здолати, тому що справа не у кількості людей, а у їх патріотичній якості та вірі у власні сили та в справу, яку вони роблять. Ще хочу вам сказати пару слів. Ви особливі. Я захоплююсь вашою сміливістю. Ви робите для нашої країни більше, ніж всі президенти за 23 роки незалежності. Перемога, хлопці, буде за вами, тому що перемагає той, у кого хоробре серце, вільна душа, світлий розум і на чиєму боці правда! «Борітеся! Поборете! Вам Бог помагає» Слава Україні! Вам, хлопці, слава! З величезною повагою та захопленням, Оля

Привіт, любі наші військові! До недавніх пір я не була патріоткою, не особливо любила свою країну, але багаточисельні бої, конфлікти та втрати посилили відчуття любові. Тільки думка про вас примушує битися серце швидше. Я знаю, як це виглядає, пафосні слова про любов до вас, кого я навіть особисто не знаю. Але, повірте, я справді страждаю, біжать сльози, коли подумаю, що у любій українській родині може загинути брат, батько або наречений. Дякую вам щиро за захист та за вас самих. Яна, місто Дніпродзержинськ Дніпропетровська обл.

Ребята, привет, меня зовут Влад, мне 19 лет, я студент. Очень переживаю и слежу за обстановкой, в данный момент физической помощи оказать не могу. Даже стыдно как-то, там ребята жизнью рискуют за меня и за всех нас, а я бездейтвую, но вы все мои друзья и братья, нас всех объединяет любовь к родине! Я верю в то, что каждый из нас вернется и будет жить счастливой жизнью. Надеюсь ситуация решиться более-менее мирно, я так хочу. Все будет хорошо, ребята возвращайтесь живыми!

Дорогий захиснику Вітчизни, Я не знаю з чого починати такі листи. Ніколи не писала незнайомій людині, тому хочу спершу написати найголовніше. ДЯКУЮ! Дякую за гордість за наших військових. Дякую за відчуття, що в Україні є справжні патріоти. Дякую за те, що борониш нашу країну. Нам вона так потрібна, хай зі своїми проблемами та різними поглядами, але така своя, така рідна. Дякую за те, що безперервно перевіряючи новини, заспокоююсь, якщо не пролилась кров. Дякую за те, що коли мої знайомі з-за кордону писали чи я в безпеці, я можу відповісти, що мою безпеку боронять. Дякую, за найтоншу нитку надії на те, що все буде добре. За останні місяці подій в нашій державі ми пережили багато, і мабуть ще багато доведеться пережити, поки ми зможемо жити у вільній та справедливій державі. Я знаю, що тобі важко. Але чи казав хтось нам, що буде легко? Ніхто нам не допоможе і не пошле манни небесної, якщо ми самі не будемо діяти. Ще трохи, ще зовсім трохи і все налагодиться. Я в це вірю і молюся за це. З надією на мир, Люба

Здравствуй, дорогой солдат! Служба твоя нелегка, но очень важна для всей страны. Ведь от того, как проходят сейчас твои военные будни, зависят спокойствие и мир над головами всех граждан, всех украинцев и краматорчан в частности! Мы знаем, что тебе тяжело. Ты рискуешь своей жизнью, находясь там, на заблокированном радикалами аэродроме, но помни риск – благородное дело. И значит ты, солдат,- благородный человек, этим можешь гордиться ты сам, и могут гордиться твои родные. Ты не должен забывать, что за тобой, сильным защитником, тысячи человеческих жизней. Краматорск – это не только обезумевшие, одурманенные пропагандой и алкоголем сепаратисты. Поверь, в Краматорске множество думающих людей, которые с огромным уважением и благодарностью относятся к твоей работе, к твоему подвигу! Они надеются на тебя, на твою выдержку, на твою силу воли, на твое мужество. Всей душой и сердцем мы с тобой! Желаем тебе, солдат, справиться со всеми трудностями, которые встретятся на твоем военном, а позже и жизненном пути. Пусть это будет путь добра и справедливости, путь свершений и побед. Мы верим в тебя, в то, что ты никогда не предашь свою Родину, страну, близких и дорогих тебе людей. Здоровья, удачи, побед, сил, стойкости и выдержки перед врагом! Береги тебя Господь.

Дорогие ребята! Вы даже не представляете себе, насколько мы вами гордимся! Насколько мы вам благодарны! Как каждый день смотрим новости и радуемся вашим победам! И как невыносимо больно становится, когда видим как эта ужасная война вас калечит и убивает… Такое ощущение, вернее, стойкое чувство, что мы теперь все – одна семья. И горе, которое случается с вами не может оставить нас, находящихся в отдалении от военных действий, равнодушными. Ребята, вы – ЛУЧШИЕ! Вы – наши ГЕРОИ! Пусть Бог сохранит каждого из вас целым и невредимым. И… возвращайтесь скорее домой, мы вас очень ждем!

Олексій Златогорський