Голові Державного агентства
Земельних ресурсів України
Тимченку С.М.
Шановний Сергій Михайлович!
Інститут археології НАН України згідно повноважень, визначених ст 12 Законом України «Про охорону археологічної спадщини», вважає за необхідне довести до Вас наступне:
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури відведення земельних ділянок та зміни їх цільового призначення» (далі – Закон) внесено зміни до низки законодавчих актів, зокрема до Закону України «Про охорону культурної спадщини» та Земельного кодексу України.
Передбачаються зміни до Ст. 1861 ЗК України, згідно з якими скасовуються Комісії з розгляду питань, пов’язаних з погодженням документації із землеустрою, а відповідні функції зосереджуються в органах земельних ресурсів. Погодження відведення земельної ділянки органом охорони культурної спадщини передбачається тільки щодо ділянок розташованих на території історичних ареалів населених місць, та ділянок, на яких розміщені об’єкти культурної спадщини.
Це положення потрібно розуміти виходячи з визначення об’єктів культурної спадщини, передбаченого чинним законодавством.
Об’єкт культурної спадщини, згідно зі ст. 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» – визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об’єкти (об'єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об’єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.
Об’єкти археологічної спадщини є різновидами об’єктів культурної спадщини й підлягають охороні на рівні з ними, оскільки так само становлять значну цінність як у духовному й науковому, так і в суто матеріально-грошовому аспекті. Разом з тим, основною специфічною рисою об’єктів археологічної спадщини є те, що більшість з них досі не є виявленими та визначеними на місцевості. Це пов’язано з тим, що такі об’єкти перебувають під землею і для їх виявлення у переважній більшості випадків необхідним є проведення досліджень за участі досвідчених фахівців – археологів, які можливі лише за умови відповідного фінансування.
Разом з тим невиявлені об’єкти археологічної спадщини, поруч з усіма іншими, наділяються законним захистом з боку держави, що підтверджується частиною третьою ст. 37 Закону України «Про охорону культурної спадщини», яка відносить до об’єктів археології і ті об’єкти, які можуть бути виявлені.
До прийняття Закону питання щодо наявності або відсутності об’єктів культурної спадщини на певній земельній ділянці вирішувалось органами охорони культурної спадщини. В разі, якщо не було точних даних щодо певної ділянки, проводилась наукова археологічна експертиза, метою якої було визначення наявності або відсутності культурного шару на відповідній території. Після набуття Законом чинності органи охорони культурної спадщини позбавляються повноважень визначати наявність об’єктів культурної спадщини на земельній ділянці, проект землеустрою якої погоджується. Відповідні повноваження органів охорони культурної спадщини наразі переходять до органів земельних ресурсів.
Отже з тексту нової редакції статті 186-1 ЗК України наочно випливає те, що орган земельних ресурсів повинен точно з’ясувати наявність або відсутність на ділянці об’єктів культурної спадщини, а отже й археологічних об’єктів.
Не витримує критики можливе посилання на те, що органи земельних ресурсів будуть вирішувати питання про наявність або відсутність об’єктів культурної спадщини на відповідних земельних ділянках лише на підставі існуючої пам’яткоохоронної документації, якою ці органи, крім того, не володіють. Система державного обліку та паспортизації об’єктів культурної спадщини, а особливо археологічних об’єктів у нашій державі фактично не функціонує.
Перелік історичних населених місць на території областей, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 878 від 26 липня 2001 р. Проте до цього часу не визначені межі цих історичних населених пунктів. Перелік пам’яток історії, монументального мистецтва та археології національного значення, які занесені до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, затверджено Постановою КМ України № 928 від 3 вересня 2009 р., проте встановити точне місце розташування та межі археологічних пам’яток, які фігурують у цьому переліку, без проведення комплексу досліджень неможливо, а відповідні дослідження потребують фінансування, на що хронічно не вистачає коштів. Із документацією по пам’ятках археології місцевого значення ситуація складається ще набагато гірше.
Суцільного обстеження по виявленню та паспортизації археологічних пам’яток останні 27 років не проводилось. До цього часу немає і Державного земельного кадастру України, який мав би визначити належність певних територій до земель історико-культурного призначення.
Таким чином, тепер саме органи земельних ресурсів (як до цього часу органи охорони культурної спадщини), при вирішенні питання про наявність або відсутність об’єктів культурної спадщини на ділянці, відведення якої підлягає погодженню, повинні ініціювати проведення наукової археологічної експертизи фахівцями-археологами, які мають на це право згідно закону.
В разі виявлення на відповідній ділянці археологічних об’єктів проект землеустрою має бути переданий на погодження відповідному органу охорони культурної спадщини. Таке погодження має надаватися тільки після повного археологічного дослідження земельної ділянки за рахунок коштів замовника проекту землеустрою відповідно до закону.
Просимо надати роз’яснення головним управлінням Держземагенства в областях.
Із сподіванням на співпрацю
Директор
Академік НАН України П.П. Толочко
|
