"Волинські
старожитності"
ДП ОАСУ
Субота, 22.07.2017, 11:49
Вітаю Вас Гость | RSS
Головна | Реєстрація | Вхід
43010 м.Луцьк, вул. М.Коперніка, 36а, тел. 8 (0332) 286281 ПОШТОВА АДРЕСА: А/С 10, М.ЛУЦЬК, 26, 43026
Меню сайту
Форма входу
Пошук
Календар
«  Грудень 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031
Архів записів
Наше опитування
Чи потрібно Україні законодавство про охорону археологічної спадщини
Всього відповідей: 614
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів 0
Головна » 2014 » Грудень » 19 » ВНУЧКА ЗНАЙШЛА ОСТАНКИ ДІДА ЧЕРЕЗ 70 РОКІВ
10:51
ВНУЧКА ЗНАЙШЛА ОСТАНКИ ДІДА ЧЕРЕЗ 70 РОКІВ

Звичний холодний осінній день. Пронизливий листопадовий вітер пробирав до кісток. Але й він не зміг остудити гарячі сльози Любові Мосійчук — цього дня вона перепоховала свого дідуся, якого вбили під час українсько-польського конфлікту в роки Другої світової війни...
     Археологам із ДП «Волинські старожитності» доводилося проводити чимало ексгумацій людських останків. Кілька років поспіль вони досліджують городище у Володимирі–Волинському, де в 1939-1941 роках розстріляно більше тисячі людей, розшукали чимало поховань польських прикордонників. Бувало, що науковці знали, чиї саме останки вони вивчають. Та цього разу, мабуть, вперше до них звернулася жінка з проханням знайти… могилу її дідуся.
     У книжці волинського краєзнавця Ярослава Царука «Трагедія волинських сіл 1943-1944 рр.» є інформація, що в роки війни від рук польських воєнізованих формувань загинули шість жителів села Поничів нинішнього Володимир–Волинського району. Двох розстріляли на цегельні Льотнища, пізніше перепоховали на кладовищі Поничева. Ще чотирьох вбили біля домівок на початку 1944 року. Свій останній спочинок вони знайшли на роздоріжжі при в’їзді в село. Напис на могилі гласить: «На згадку від громадян села Поничів. 1993 р.». Проте місце поховання одного з них, Василя Мосійчука, досі не відшукали. Щоправда, старожили села знали приблизно, де воно.
     — Мама розповідала мені, що на городі могила діда. Бабуся Єлизавета Мосійчук померла 1953 року, коли й Сталін. А дідуся Василя я не пам’ятаю. Він жив у селі Поничів. Там познайомився з якоюсь жінкою, вони мали дві чи три дівчинки. Казали, ніби того страшного дня поляки йшли і вбивали всіх, хто був надворі. А дідуся, зі слів мами, застрелили, закрутили руки дротом і кинули в студню. Коли почала ходити в Університет третього віку, то Ярослав Царук згадував про це. Тоді й вирішила дізнатися, є там могила діда чи немає, — Любов Мосійчук витирає сльози.
     Доля не балувала цю жінку. Після закінчення сьомого класу, в 14 років, їй довелося йти працювати, щоб допомогти меншим братам і сестрам. У родині було восьмеро дітей. А оскільки паспортів тоді на селі не мали, то дядько влаштував дівчину на сезонну роботу. Працювала то на цукровому, то на консервному заводі. Потім закінчила вечірню школу, заробляла на хліб у «воєнторзі», на швейній фабриці, паркетному заводі. Нині Любов Михайлівна на пенсії. Не сидиться на місці. Торік закінчила медичний факультет в Університеті третього віку. Цього року пішла на історичний.
     — Снилося, що я історичний не закінчила. Хоча багато знаю, бо тут народилася, але все одно дуже цікаво слухати про історію рідного краю, — ділиться Любов Михайлівна.
     І ось ми їдемо в село Поничів. На роздоріжжі біля могили убитих українців зупиняємося. Поряд, на городі Віри Ващук, і поховали Василя Мосійчука. Він їй доводився вітчимом свекрухи.
     Директор ДП «Волинські старожитності» Олексій Златогорський та співробітник цієї установи Тарас Верба беруться до роботи. Розмічають приблизний розкоп і заглиблюються на штик. Відтак зачищають площу розкопу. Потім ще на один. Знаходять уламок гутного скла, кілька шматків кераміки. Проте могильної плями не видно — усюди майже чиста глина. Річ у тім, що ґрунт у могилі завжди темніший, ніж там, де не перекопано. Очевидно, свідки помилилися, коли вказували це місце.
     — Вибачайте, Любове Михайлівно, — каже Олексій Златогорський. — Пошуки продовжимо вже навесні. Тоді залучимо георадар і дослідимо всю навколишню територію.
     — Він повинен бути на городі, якщо ніхто не розкопував. Я пам’ятаю, що раніше, коли їздили в село, то тут, у кутку, ще була могилка. Там і квіти були, а тепер усе зрівняно з землею, — схвильовано каже жінка.
     — Є! — гукає цієї миті, витягуючи кілька кісток, Тарас Верба, який ще трохи заглибився в ґрунт.
     Археологи з новими силами беруться розчищати поховання. Невдовзі вже видно кістки рук. Спостерігаю за Любов’ю Мосійчук — жінка ледве тримається, щоб не плакати. Це ж останки її рідного дідуся, якого вона ніколи не бачила, але якого знайшла через 70 років.Звичний холодний осінній день. Пронизливий листопадовий вітер пробирав до кісток. Але й він не зміг остудити гарячі сльози Любові Мосійчук — цього дня вона перепоховала свого дідуся, якого вбили під час українсько-польського конфлікту в роки Другої світової війни...

Місце проведення досліджень на приватному городі

 

Виявлене поховання

 

Підготовка до перепоховання

 

Перепоховання останків Василя Мосійчука

Сергій НАУМУК 

Джерело: Газета "Волинь-нова"

Фото Тараса ВЕРБИ

Прес-центр ДП "Волинські старожитності"


 

 

 

 

 
Переглядів: 817 | Додав: mrzlatik | Теги: Ярослав Царук, ДП Волинські старожитності, Мосійчук, Поничів
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright MyCorp © 2017