СУ "Волинські старожитності" Неділя, 17.12.2017, 17:01
Вітаю Вас Гость | RSS
Головна | Каталог статей | Реєстрація | Вхід
43010 м.Луцьк, вул. М.Коперніка, 36а, тел. 8 (0332) 286281 ПОШТОВА АДРЕСА: А/С 10, М.ЛУЦЬК, 26, 43026
Меню сайту
Категорії розділу
Публікації О.Златогорського [126]
Публікації С.Панишка [13]
Публікацій Г.Охріменко [1]
Публікації Д.Козака [6]
публцікації Д.Н.Козака
Публікації В.Ткача [7]
Публікації В.Баюка [16]
Публікації В.Г. Охріменка [2]
Публікації А.Бардецького [4]
Публікації М.Вашети [1]
Публікації С.Демедюка [5]
Публікації Д.Дем'янчука [0]
Форма входу
Пошук
Наше опитування
Чи потрібно Україні законодавство про охорону археологічної спадщини
Всього відповідей: 618
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів 0
Головна » Статті » Публікації у наукових збірниках » Публікації О.Златогорського

Радзивіллівські полювання (в контексті історії полювання на Волині)

Минуле і сучасне Волині та Полісся. Олика і Радзивілли в історії Волині та України. Матеріали XVIII Волинської науково-практичної історико-краєзнавчої конференції: Науковий збірник. – Луцьк, 2006. – С.88-89.

 

Тамара Садовнік,

Олексій Златогорський

(Луцьк)

 

Радзивіллівські полювання

(в контексті історії полювання на Волині)

 

         Однією з яскравих і цікавих сторінок життя відомого литовсько-польського роду Радзівіллів, що залишили помітний слід в історії України та Волині, було полювання. Належні до відомої магнатської родини, вони не відмовляли собі у цій популярній забаганці тодішньої верхівки суспільства, для яких вона, із зрозумілих причин, не слугувала засобом  існування, а була своєрідним comme il faut – стилем життя.

         В контексті дослідження цього питання розглянемо історію волинського полювання.

         З давніх давен полювання було основним засобом існування для стародавньої людини. Воно давало харчі, продукти з переробки йшли на пошиття одягу, утеплення жител. З появою основних – репродуктивних форм господарювання – землеробства і скотарства – полювання перетворюється в допоміжну галузь.  Проте, поступово для деякої частини населення воно стає просто цікавим, насиченим адреналіном відпочинком.

Так, в часи Галицько-Волинського князівства в лісах під Луцьком любив полювати князь Данило. Саме під час полювання князь з своїми воїнами побачив місце, на якому звів місто Холм (нині – Хелм у Польщі). Недаремно, на гербі Холма зображено ліси і ведмедя.

В середньовічній Європі полюванню, поряд з різними турнірами, відводилося чи не перше місце у вихованні знатної людини. Окрім символічного значення – боротьби благородної людини з благородними тваринами, полювання виховувало спритність, навчало хитрощам, юнак знайомився зі зброєю. Перші мушкети, а пізніше гвинтівки були не військовою, а мисливською зброєю. Перехід від крем'яних до капсульних рушниць, користування гільзами під час стрільби також уперше застосували у мисливстві і лише значно пізніше з військовою метою.

У XIV-XVI ст. на території України ще залишилося чимало видів звірів, але законодавчо була закріплена заборона їх добування простим людям. Організовували різного роду заказники, забороняли без дозволу власників перебувати на тій чи іншій території. Звичайно, такі обмеження не стосувалися  панівних верств – князів, магнатів, шляхти, які влаштовували великі лови, де трофеями  ставали десятки тисяч тварин. Наприклад, перед війною з Тевтонським орденом король Ягайло у січні 1410 р. влаштував відстріл звірів біля Шацька, Любохин, Тура і Ратного, запасаючись м'ясом на цілу військову кампанію[1].


Великий литовський князь Вітовт, приймаючи у Луцьку 1429 р. європейських правителів, подавав на бенкетах, що тривали сім тижнів, по 500 яловиць, 500 баранів, 500 вепрів, 100 зубрів, 100 лосів та іншої незліченної живності[2].


На лови шляхтичі вирушали з надійною зброєю, на доброму коні й у найкращому мисливському одязі. Прислів’я говорило, що добрий шляхтич той, у якого “кінь- турок, хлоп-мазурок, шапка-магерка, шляпка венгерка”. Шапка-магерка – з пером і роздвоєними навушниками – тоді була особливо модною. В актових книгах Луцького гродського суду за 1662 р. зберіглося зображення волинського шляхтича, одягненого в жупан, шапку з султаном, з шаблею на боці, який сурмить у мисливській ріг. Другою рукою він тримає на поводу  мисливську собаку – хорта[3].


Окрім шаблі, чоловіки мали при собі мечі, списи, сокири, ножі й луки. Вибиралися як на війну, враховуючи і можливість загибелі на полюванні – складали тестаменти, особливо тоді, коли вирушали на зубра – тварину велику і небезпечну.

“Благородне” полювання на Волині неможливо уявити без мисливських традицій у князівській родині Радзивіллів. Ці заможні литвини осідають в Олиці у XVI ст. Один з перших власників Олики  Микола Радзивілл Сирітка відомий як завзятий мандрівник і мисливець. На гравюрі XVII ст. Л.Кіліана він виглядає самовпевненою людиною, яка побачила і світ, і людей. Саме він започаткував створення в Олицькому замку мисливського салону, який наповнювався трофеями, збірками зброї кожним новим поколінням магнатської родини. На черепах убитих звірів честолюбні мисливці залишали писані чорним чорнилом свої ініціали, дату вистрілу в яблучко. Нині частина з них зберігається у фондах Волинського краєзнавчого музею. 

У 1559 роль польський король і великий князь литовський Зиґмунд-Август підписує “Реистръ списанья и выведанья пущъ и переходовъ звериниыхъ у панств его королевской милости Великомъ Князстве Литовскомъ…”. Серед занесених в реєстр пущ знаходимо під номером 27 Олицьку, яка належала Радзивіллам[4].


 Другий Литовський Статут 1566 р. в одному з своїх артикулів захищає права власників лісів. У наступному 1567 р. король Зиґмунд-Август  затверджує Устав та інструкцію господарським лісничим. Згідно цього документу великокнязівські пущі були поділені на лісництва, на чолі яких поставлені лісничі. Документ встановлює чіткі правила полювання, а лісничим приписувалось слідкувати, щоб полювання не проводилось без дозволу власників лісів. Визначено також перелік рідкісних звірів та птахів, яких слід охороняти. В протилежному випадку за порушення призначався штраф[5].


У 1804 р. князі Радзивілли зробили опис своїх лісових володінь. Так, в описі Цуманського лісництва зазначені не тільки його кордони, а й наводиться повний перелік оступів – найпридатніших місць для полювання. В тих лісах є звірина: сарни, лиси, зайці,

дикі свині на стежках трапляються[6]. В Олицьку ординацію князів Радзивіллів входило

також Маневицьке лісництво, яке за розмірами значно перевищувало Цуманське. Відомі прізвища князівських лісників за 1868-1869 роки: Йозеф Добжанський, брати Колодинські, Станіслав Куницький, Леон Красинський, Йозеф Ясинський та інші. Оплата їхньої праці коливалась від 20 до 150 рублів

на рік[7].


 (для прикладу: Тарас Шевченко за роботу в Археографічній комісії отримував 100 рублів на рік).

Кожне з поколінь Радзивіллів любило полювати. В ловах брали участь чоловіки і жінки, приїжджали сусіди: пани Чернецькі, Олізари, Чаплинські. Проте найбільше  шанованими гостями були знатні вельможі. Так, у 1886 році князь Антон Радзивілл влаштував у Несвіжі (нині Білорусь) для пруського спадкоємця престолу Вільгельма полювання на ведмедів. Участь в цих ловах приймав і відомий польський художник Юліан Фаллат, який створив серію полотен на мисливську тематику[8].


У лютому 1892 року в Російській імперії був прийнятий закон, який вперше ввів свідоцтва на право здійснення полювання. Цим же законом визначався перелік шкідливих способів полювання. Віднині заборонялося застосовувати петлі, тенета, западні, сільця, гачки. Закон охороняв власників лісів: тільки для них та їх гостей дозволялося полювання. Браконьєрство каралося штрафом від 5 до 25 рублів[9].


На початку ХХ ст. полювання  набуває насамперед рис забави і відпочинку, виступаючи лише в поодиноких випадках як промисел для одержання продуктів харчування. В цей час Оликою володіють сини князя Фердинанда Радзивілла – Януш і Едмонд. Родинне гніздо – Олицький замок – був прикрашений чудовими меблями, творами західноєвропейського живопису, коштовним посудом. Добрі хазяї-господарники Радзивілли були завзятими мисливцями. Мисливський салон був заповнений упольованими трофеями, розкішними рушницями провідних світових фірм, холодної зброї – ножів, клинків, тесаків. Це був час, коли мисливським ножам складали оди. Адже саме вони давали можливість вельможному мисливцю у відповідальний момент на полюванні встати з коня і завдати вирішальний удар звіру, зупиненому собаками. Серед рушниць на стінах салону Радзівіллів була зброя всесвітньовідомих фірм:  “Томас Босс”, “Голланд-Голланд” (Англія),  “Зауер ” і  “Зимсон” (Німеччина),  “Шарнел” (Франція), які Радзивілли, часто подорожуючи, привозили з різних країн. Радзивілли мали  свої мисливські будинки в с.Берестяни, Богуславці, Простині. У фондах Волинського краєзнавчого музею зберігаються фото: “Князь Едмунд Радзивілл у волинському лісі” і “Едмунд Радзивілл біля мисливського будиночка в Берестянах”.

У 1932 році  Радзивілли у Цуманській пущі влаштували грандіозне полювання, яке водночас виконувало роль санітарного відстрілу тварин. Фотокартки цієї події зберіглися у фондах Волинського краєзнавчого музею завдяки О.Ф.Козловській, чоловік якої був управителем князівського маєтку. На полювання на диких свиней приїхало багато гостей. Ці фотографії – своєрідні етнографічні образки, які дають нам уяву про мисливський одяг, зброю, форми проведення дозвілля.

Взагалі, родина Радзивіллів у той час володіла близько 140 тис. гектарів лісів, боліт та озер. Полювали на рисів, лосів, оленів. Траплялися випадки, що за 3-4 дні полювання гинуло до 100 кабанів. 

Перед другою світовою війною багато власників маєтків на Західній Україні, рятуючись від радянського режиму, виїжджали на проживання за кордон. Були серед них і Радзивілли. Так, Барбара Радзивілл стала чемпіонкою Англії з полювання на лисиць, а її настільною книгою був відомий твір П.Хонера “Інструкція для спортсмена-початківця  зі всіх питань, що стосуються зброї та стрільби”.

Як бачимо, мисливство на Волині розвивалося в усі часи і було не тільки важливою складовою господарства краю, а й побуту представників різних соціальних верств, зокрема і родини Радзивіллів.

 



[1]Длугош Я. Грюнвальдская битва.- М.-Л.: Издательство АН СССР, 1962.- С.243.

[2]Садовнік Т., Златогорський О.  Особливості національного мисливства на Волині // Про-бізнес.- 2002.-№8.-С.22.

[3] Ціборовська-Римарович І.О.  Нововиявлені твори мініатюрної графіки XVI-XVIІI ст. в актових книгах ЦДІА УРСР у м.Києві // Архіви України.- 1987.-№4.- С.57-59.

[4] Мельник В., Колісник Б.   Літопис Волинського лісу. 988-2004. – Луцьк, 2005. – С.55.

[5] Там само. – С.60.

[6] Там само. – С.107.

[7] Там само. – С.297.

[8]Malinowski J. Julian Fałat.- Warszawa, 1985.- S.30-34.

[9] Мельник В., Колісник Б.   Літопис Волинського лісу. 988-2004. – С.130.

Категорія: Публікації О.Златогорського | Додав: mrzlatik (26.04.2009) | Автор: Олексій Златогорський
Переглядів: 585 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright MyCorp © 2017