СУ "Волинські старожитності" П'ятниця, 22.09.2017, 02:01
Вітаю Вас Гость | RSS
Головна | Каталог статей | Реєстрація | Вхід
43010 м.Луцьк, вул. М.Коперніка, 36а, тел. 8 (0332) 286281 ПОШТОВА АДРЕСА: А/С 10, М.ЛУЦЬК, 26, 43026
Меню сайту
Категорії розділу
Публікації О.Златогорського [125]
Публікації С.Панишка [13]
Публікацій Г.Охріменко [1]
Публікації Д.Козака [6]
публцікації Д.Н.Козака
Публікації В.Ткача [7]
Публікації В.Баюка [16]
Публікації В.Г. Охріменка [2]
Публікації А.Бардецького [4]
Публікації М.Вашети [1]
Публікації С.Демедюка [5]
Публікації Д.Дем'янчука [0]
Форма входу
Пошук
Наше опитування
Чи потрібно Україні законодавство про охорону археологічної спадщини
Всього відповідей: 615
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів 0
Головна » Статті » Публікації у наукових збірниках » Публікації О.Златогорського

Знахідки давньоруських енколпіонів на території Волині

Минуле і сучасне Волині та Полісся: Луцький район: історія, сучасність, перспективи. Матеріали ХХІІ обласної науково-практичної історико-краєзнавчої конференції. – Луцьк, 2007. – С.29-34.

 

Олексій ЗЛАТОГОРСЬКИЙ,

Григорій ОХРІМЕНКО,

Володимир Савицький

(Луцьк)

 

Знахідки давньоруських енколпіонів

на території Волині

 

Духовна культура Волинської землі X – першої половини XIV ст. відзначалася багатством та розмаїттям проявів, а також оригінальним поєднанням споконвічних язичницьких (поганських) елементів з християнськими, що відображалося у витворах мистецтва. Обидві системи віри мали свої чудові прояви у витворах мистецтва. Дослідники поділяють процес їх об'єднання на три періоди: дохристиянський, ранньохристиянський та власне християнський [Кучінко М. Християнізація Волинської землі в світлі археологічних джерел //Науковий вісник ВДУ. – 2000. –№3. – Луцьк. – С.45-50]. При цьому відзначається в другому та третьому періодах стійке збереження багатьох традиційних уявлень споконвічної язичницької віри, які перепліталися з новими, привнесеними зовні. Це простежується і в поховальному обряді: спочатку кремаційному, потім тілопокладальному, і в курганах ХІІ-ХШ ст., у покладальних захороненнях знаходять підсипку з попелу та вугликів як данину минулим звичаям.

Наприклад, навколо курганів помітні ровики як відображення сонячного культу та ідеї священного кола (Берестяне, Липно Ківерцівського району, Гірка Полонка Луцького та ін.) [Кучінко М. Волинська земля Х – середини XIV ст.: археологія та історія. Навч. посібн. – Луцьк: Ред.-вид. від. „Вежа” Волин. держ. ун-ту ім.Лесі Українки, 2002. – С.136]. Цим же уявленням, напевно, присвячувались округлі підвіски з кольорових металів, оздоблені по кругу зерню (Майдан-Липно та ін.). Окремі прикраси давньоруського часу, напевно, були пов’язані з космічними силами та явищами. До таких зараховують лунниці, яким приписували магічні властивості, як очі бога тощо. Їх знахідки відомі з шарів ХІ-ХІІ ст. (Луцьк-Гнідава (знахідка М.Кучінка), Дорогичин, Більчичі, Будераж). Їх розміри – 2-4 см. Прикрашені вони зерню. Мають вушко для підвішування. На лунниці з Луцька є зображення хрестика, який був важливим символом і в дохристиянські часи. Лунниці символізували культ Місяця. Знак півмісяця, молодого, зростаючого Місяця вшановувався на Поліссі ще з праслов’янських неолітичних часів, а також в давніх германців.

З християнізацією краю входять в моду сакральні речі: мідні, бронзові хрестики, суцільно відлиті та складені з двох частин – енколпіони. Більшість предметів давньорусього дрібного литва представлені двостульчатими хрестами, які різняться за формою, зображеннями на них і супроводжуючими написами, а також за місцем і часом виготовлення. Задум конструкції енколпіонів передбачав створення місткого ларця-мощесховища на базі форми хреста з подальшим зображенням на ньому різних сюжетів. Саме цій ідеї відповідають енколпіони. І хоча протягом століть вони змінювалися за формою та оздобленням, сама конструкція залишалась сталою [Куницький В.А.  Близькосхідні енколпіони на території Південної Русі //Археологія. – 1990. - №1. – Київ: Наукова думка, 1990. – С.106-116].

Оскільки частина складнів була знайдена в храмах, М.П.Кондаков вважав, що саме за їх допомогою ланцюги з’єднувалися з кадилами [Кондаков Н.П. Иконография Богоматери. – СПб., 1914. – Т.1. – С.259]. Складні із слідами потертості на поверхні, їх зображення на скульптурах свідчать, що використовувалися вони також як амулети-прикраси і носилися на грудях. Цю думку підтверджує наявність складнів серед кісток поховань у склепах. Безперечно, енколпіони, які правили за атрибуцію церковникам, а також ті, що знаходились в храмах, втілювали в собі глибокий релігійний зміст у свідомості віруючих. Зображення на складнях сприймалися як вище за заступництво для його власника, як оберег від усіх можливих нещасть і хвороб [Куницький В.А.  Близькосхідні енколпіони на території Південної Русі //Археологія. – 1990. - №1. – Київ: Наукова думка, 1990. – С.107]. Для віруючого складень набував важливого значення, у зв’язку із змістом його пустотілої частини, яку можна було заповнити особливо шанованими речами (земля, деревина, мощі).

У цей час серед заможнішого населення міст та сіл поширюються складні енколпіони. Їх головною сюжетно-композиційною рисою була схематична композиція складня Христос-Богоматір, тобто, на лицевій стулці зображений Христос, а на зворотній Богоматір з Немовлям. По їх краях вміщувалися зображення святих. Спочатку вони виготовлялися по глиняних формах і мали менш чітке зображення, пізніше – з м'якого каменю. Відлиті в останніх відзначалися чітким опрацюванням деталей. З Володимира-Волинського походить рідкісне зображення Ісуса Христа з піднятою для благословення рукою, а також святих в овалах верхнього і бокового рамен. На одному боці є напис БОРИС, на іншому – ГЛІБ.

Виготовлялися ще енколпіони менших розмірів (1,7х4,3 см) з прямими кінцями рамен. Вони інкрустувалися білою або чорною масою (Дорогочин, Грудек-Надбужний) або перегородчастою емаллю (Городок біля Шепетівки). Серед простих людей поширювалися хрести з каменю, бурштину (Володимир, Дорогочин, Дорогобуж, Чермно). Їх розміри 2,2x2,2 см, 3,5x2,5 см. Датуються вони ХІ-ХІІ ст.

У період існування Галицько-Волинської держави набули поширення характерні для другої пол. XIII-XIV ст. енколпіони-квадрифолії. У колекції Львівського історичного музею є три енколпіони цього типу, що походять з Поділля. Один такий хрест виявлено на околиці Лучеська [Терський C. Археологія доби Галицько-Волинської держави. – Львів: Ін-т українознавтсва ім.І.Крип’якевича НАН України, 2002. – Вип.1. – 108 с.; с.49,52, рис.25:1]. Волинські виробники нерідко орієнтувались на київські зразки. З місцевої майстерні, очевидно, походить екземпляр із селища Козлів біля Локачів, переданий до Локачинського народного музею [Терський C. Археологія доби Галицько-Волинської держави. – Львів: Ін-т українознавтсва ім.І.Крип’якевича НАН України, 2002. – Вип.1. – 108 с.; с.49,52, рис.25:3].

Центрами декоративно-прикладного мистецтва Північно-Західної Русі були Луцьк, Дорогобуж, Пересопниця, де працювали майстри-ювеліри. В них виготовлялися енколпіони, інколи прикрашені емаллю та черню. Асортимент виробів володимирських майстрів був досить різноманітний:  в некролозі кн.Володимиру Васильковичу перераховують золоті ікони, обкладинки церковних книг, прикрашені сріблом, емаллю, перлами, відлити з міді ворота, дзвони. Крім виробів місцевих майстрів на території Галицько-Волинського князівства поширювалися витвори київських [Александрович В. Мистецтво Галицько-Волинської держави. – Львів, 1991, с.64].

Про місцеве виробництво подібних речей свідчить знахідка ще невідшліфованої іконки Христа на троні, що виявлена у ремісничій майстерні в Галичі [Там само]. В Луцьку по вул.Короленка у 1981 р. Г.Охріменком відкрито залишки житла-майстерні: печі (80х80 см) та дзвоноподібного тигля з масовиною ручкою та отвором біля неї, шматочки олова тощо.

Досвід виробництва хрестів-енколпіонів приходить на Русь, як зазначають одні дослідники з Візантії, інші виводять його із Великої Моравії. Але й з Малої Азії, Сирії, через Київ, Херсонес подібні вироби потрапляли на Русь.

Серед пам’яток давньоруського мідого лиття енколпіони та плоскі хрестики займали перше місце [Історія культури давнього населення України. – Київ, 2001. – С.941-942]. Наприкінці ХІІ – на початку ХІІІ ст. глиняні ливарні форми замінюються кам’яними з так званим дзеркальним відображенням, що дає змогу більш чітко відтворювати деталі [Там само, с.943-945]. Про хрести з грубим зображенням розіп’ятого Христа ґрунтовну розвідку зробив В.Седов [Седов В.В. Об одной группе древнерусских крестов // Древности славян и Руси. – М., 1988. – С.63-66]. Він пише, що подібні витвори відомі у середньодунайських землях, Фінляндії та Скандинавії, а ведуть свій початок з Великої Моравії, де виявлені найбільш ранні екземпляри. Їх поширення на території Русі припадає, на його думку, на Х ст. Одним з таких енколпіонів походить з городища Заріччя на Стугні [Там само, с.6с3-64]. Поява виробів цього типу на Русі дала поштовх для творчості місцевим майстрам і їх вироби в ХІ-ХІІІ ст. розходяться в різних напрямках, в тому числі і на Подунав’я [Там само, с.65], зокрема, в Угорщині, де зафіксовано більш як 40 таких предметів (давньоруського і візантійського походження), також у Румунії та Молдавії. Поширення давньоруських енколпіонів в Угорщині обумовлювалось, зокрема, політичними зв’язками угорської та галицько-волинської знаті [Там само, с.65].

Дані про знахідки хрестів „пекторальних” знаходимо в книзі під редакцією Міхала Валіцького „Sztuka Polska predromacka i romacka do schulku XIII wieku” (1968 р.). В ній зазначається, що подібні вироби носили не тільки найвищі духовні особи. Один з них походить з похованя в  катедрі Гнєзно і вважався за роботу візантійських майстрів. Проте порівняння з давньоруськими аналогами привело до переконання, що цей твір походить з Києва і датується першою половиною ХІІІ ст. або кінцем ХІІ ст. [Sztuka Polska predromacka i romacka do schulku XIII wieku. – Warszawa, 1968. – s.293]. Але чи це було позовання духовної особи чи світської – не відомо. Хоча на території Польщі є приклади, коли в об’єктах „архітектури катедральної” знайдено „пектораль-склад”: в Гнєзно та Кросно.  Олов’яний хрест виявили в найдавнішому похованні абатства Тинецького. Встановлено, що зібрані на території Польщі „хрести-пекторалі”, привезені з Русі [Там само, с.293], вони складаються з окремих половин (аверс та реверс), скріплених завісами. В середині їх є місце на реліквії. Одні з них прикрашені орнаментами з чорною та білою емаллю, інші оздоблені фігуральними мотивами в техніці відливання. Закінчення рамен хреста у них має вигляд медальйонів, у яких розміщено погруддя святих, на деяких таких є написи (монограми) імен.

Всього на території Волинської області знайдено більше 30 бронзових хрестиків та енколпіонів. По одному енколпіонові в Жидичині Ківерцівського, Бубнові Володимир-Волинського, Запілля, Затишшя, Угровськ Любомльського районів, м.Володимир-Волинському.

Професор М. Кучінко стосовно території всієї Волині виділяє такі типи хрестів:

1. Натільні рівнораменні (1,8x1,8 см) з потовщеннями на кінцях (Сонсядка – Сутійськ, Дорогичин – XI ст.); з розширеним перехрестям на кінцях рамен (Дорогичин, Дорогобуж – ХІ-ХІІ ст.); з потоншеними кінцями рамен (Дорогобуж, Белз, Лужки у Підляшші - ХІ-ХІІ ст.).

2. Хрестики розміром 5x3 см з розширеннями на кінцях раменами і конічним виступом зверху, з отвором та лицевим зображенням Розп'яття.

3. Більш складні енколпіони розміром від 3x6 см до 7x10 см, з заокругленими кінцями рамен (Белз, Дорогичин, енколпіон із Володимир-Волинського з зображенням Богородиці із піднесеною для благословення рукою, на аверсі є напис «Борис», на реверсі — «Гліб»). Такі вироби М.Кучінко відносить до ХІІ-ХШ ст.

4. Енколпіони невеликих розмірів (1,7x4,3 см) з прямими кінцями рамен і розширеним вушком. Деякі з них інкрустовані білою і чорною масою (Дорогичин, Грудек Надбужний, Обровці – ХІІ-ХШ ст). У інших інкрустовані стулки хреста перегородчастою емаллю, з мотивом «городки» (Городище біля Шепетівки) [Кучінко М., 2000, с. 45-50].

Крім цього ще можна виділити підовальний енколпіон з розп'яттям, знайдений у Луцьку (зберігається в історико-культурному заповіднику «Старе місто»).

Високою досконалістю виробництва відзначається енколпіон із Затишшя з масивним вушком, що складається з двох півсферичних половинок. У центрі знаходиться Розп'яття та напис І-С Х-С. На кінцях хреста зображені святі та написи біля них: з лівого боку – Б (БОРИС), правого – Г (ГЛІБ), зверху – ІОАН, знизу – ГЕОРГІЙ. На звороті зображення Богородиці. На кінцях хреста – погруддя святих з написами: зверху – ПЕТРО, зліва і справа – КУЗЬМА, ДЕМ'ЯН, знизу – ВАСИЛЬ. На половинках вушка є напис І-С Х-С [Охріменко Г., Остапюк О., Стемковський В. Волинські знахідки давньоруських енколпіонів //Волинська ікона: дослідження та реставрація: Науковий збірник. Вип.10. Матеріали Х міжнародної наукової конференції, м.Луцьк, 17-19 вересня 2003 року. – Луцьк: Надстир’я,  2003. – С. 114-116].

Аналогічні енколпіони, за словами автора знахідки В. Артюха, є в колекції Львівського історичного музею. Вони походять з Крилоса, Неслухова, Львова. [Артюх В. Знахідка давньоруського енколпіона на Шацьких озерах // Волинська ікона: питання історії вивчення, дослідження та реставрації. Доповіді та матеріали IV наукової конференції. – Луцьк, 1997. – С. 83-84; Артюх В.С. Отчет о работе археологического отряда «Шельф» на территории Волынской области. – Львов, 1988, с.7-8].  Ці вироби, а також речі із с.Запілля Любомльського району відзначаються більшою деталізацією. А останній ще й прекрасною збереженістю. Написи на ньому відсутні.

Енколпіон з Гродна ХІІ ст. [Энцыклапедыя. Археологія і нумізматика Беларусі, 1993, с.667] досить подібний до виробу з Любомля. Він, швидше всього, виготовлений з глиняної матриці, бо має менш чітку прорисовку. Подібним до виробу з Жидичина є енколпіон з городища ХІ-ХІІІ ст. Дрисвяти Браславського району. Аналогічним є і виріб з городища Маскавічи цього ж району (колишня Полоцька земля, басейн Західної Двіни). Тобто можна зробити припущення, що вироби волинських майстрів-ювелірів різними торгівельними шляхами розходились по західних та північних територіях сучасної Білорусі, в тому числі Гродненському, Полоцькому князівства і не виключено сусідньому Туровському. Наведені в енциклопедії енколпіони Східної Білорусі (наприклад, з могильника Курганне, Гомеля) мають інший, чітко відмінний (можливо, місцевий) стиль, виконання, або потрапляли з південного Подніпров’я відомими торговими шляхами [Энцыклапедыя. Археологія і нумізматика Беларусі, 1993, с.656].

Отже, на основі поданого можна ще раз підтвердити відомості про існування в часи Київської Русі на території Волині розвинутих центрів ювеліврного виробництва, зокрема, в Луцьку, Володимирі та Любомлі, продукція яких широко розходилась в межах Галичини та Волині і, ймовірно, далі. Цілком можливо, що усі знахідки, представлені у музейних збірках Волинської області, можна вважати витворами місцевих майстрів. Більшість із них (з грубим зображенням Христа) треба віднести до другої половини ХІІ-ХІІІ ст.

Волинські енколпіони та хрести відрізнялись деякими деталями, розмірами, сюжетами та формою від виробів Галицьких, Київських та інших територій. Отже, знахідки, котрі представлені у волинських музеях мають чітко визначені локальні особливості, що також підтверджує думку про самобутність та оригінальнітсь робіт умільці з Волині.

 

 

Рис. 1. Хрести-енколпіони (За Г.Охріменком, О.Златогорським, В.Стемковським).

Рис. 2. Хрести-енколпіони (За Г.Охріменком, О.Златогорським, В.Стемковським).

Категорія: Публікації О.Златогорського | Додав: mrzlatik (29.04.2009) | Автор: Олексій Златогорський
Переглядів: 924 | Рейтинг: 5.0/1 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright MyCorp © 2017