СУ "Волинські старожитності" П'ятниця, 24.11.2017, 19:31
Вітаю Вас Гость | RSS
Головна | Каталог статей | Реєстрація | Вхід
43010 м.Луцьк, вул. М.Коперніка, 36а, тел. 8 (0332) 286281 ПОШТОВА АДРЕСА: А/С 10, М.ЛУЦЬК, 26, 43026
Меню сайту
Категорії розділу
Публікації О.Златогорського [125]
Публікації С.Панишка [13]
Публікацій Г.Охріменко [1]
Публікації Д.Козака [6]
публцікації Д.Н.Козака
Публікації В.Ткача [7]
Публікації В.Баюка [16]
Публікації В.Г. Охріменка [2]
Публікації А.Бардецького [4]
Публікації М.Вашети [1]
Публікації С.Демедюка [5]
Публікації Д.Дем'янчука [0]
Форма входу
Пошук
Наше опитування
Чи потрібно Україні законодавство про охорону археологічної спадщини
Всього відповідей: 617
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів 0
Головна » Статті » Публікації у наукових збірниках » Публікації О.Златогорського

Лишнівська сільська Рада

Маневиччина крізь віки. Науково-краєзнавчий нарис.  – Луцьк,2005. – С.286-290.

 

Олексій Златогорський,

Григорій Охріменко,

Василь Охріменко,

Олександр Пальоха,

Петро Хомич

 

Лишнівська сільська Рада

Територія ради становить 6161 га. На південь від села Лишнівки бере свій початок річка Гривка, яка є правою притокою річки Стохід. Довжина її 13 км, в Маневицькому район – 6. При проведенні меліоративних робіт русло каналізовано, відбулися зміни в плані річки. Вона є магістральним каналом Лишнівської осушувальної системи. В природному стані Гривка протікала через озеро Гривенське. В даний час русло змінило свій напрямок і протікає лівіше озера. Озеро Грив енське одамбоване і в повінь з р.Гривки з допомогою насосної станції наповнюється водою. Розташований орнітологічний заказник «Урочище Сузанка» –  місце мешкання глушця, занесеного до Червоної книги України, і орнітологічний заказник «Вовча будка». Серед лісів і голубих плес трьох озер Веприк, Гривенське, Біле знаходиться село Лишнівка, при старому тракті з Рівного до Пінська, нині за три км від автодороги Луцьк-Любешів. За 9 км в лісі, розташований меморіальний комплекс на місці перебування партизанського з’єднання під командування Антона Петровича Брянського.

З історії села Лишнівка.

ЛИШНЯ, ЛИШНІВКА, село, Луцький повіт, Городоцька волость, Маневицький район. За географічним і економічним описом Волинської губернії у 1798 р. Лишнівка розташовувалася на лівому березі річечки, на якій було два борошномельних млини, кожний на один камінь. Млини діяли весною і восени. В містечку була деревяна церква Успіня Богородиці з бічними вівтарями Богоявлення Господнього і Покрови Богородиці. Жителями містечка були євреї і селяни. Перші займалися дрібною торгівлею і продажем напоїв. Селяни ж займалися традиційними для цього краю ремеслами. В цей час в селі нараховувалося 78 дворів, а загальна кількість населення складала 627 душ. Входила до приватної дачі №90, в якої було аж три власники: підкоморій кн. Домінік Радзивілл і два місцеві римо-католицькі костели: Чарторийський і Колківський. В кінці ХІХ ст. було там 160 домів і 1076 жителів, деревяна Свято-Успенська церква з XVIII ст., початкова школа, синагога, дім молитви, троє ремісників. За переписом 1911 р. вже було 1710 жителів, міщанська управа, 9 крамниць, горілчана крамниця, кооператив. На 01.01.2005 року нараховується 230 дворів, а населення – 531 житель. Діють школа І-ІІ ступеня, фельдшерсько-акушерський пункт, клуб, бібліотека, відділення зв’язку, сільське комунальне господарство Лишнівської сільської Ради, Лишнівське лісництво, одна приватна пилорама, чотири приватні магазини, молитовний будинок християн віри євангельської (ХВЄ), Свято-Успенський храм, побудований в 1863 році, знятий з реєстрації в 1950 р., відновив діяльність в 1989 р. 28 серпня – престольне свято.

В повоєнні роки (1947 р.) організовується колгосп «Червона зірка», а в 1950 р. – підсобне господарство лісгоспзагу, згодом  відділок радгоспу «Городецький». З 1 квітня 1988 року в Маневицькому районі створено новий радгосп «Полісся», з центральною садибою у селі Лишнівка. До його складу увійшли Лишнівська бригада радгоспу «Городецький», Новогрудська і Набрусківська бригада радгоспу «Троянівський». За кошти держави було збудовано пять добротних будинків, прокладено водогін за рахунок чорнобильських коштів.

У письмових джерелах Лишнівка як містечко згадується 1629 року, коли у Речі Посполитій складався подимний реєстр – список всіх податкоплатників держави, своєрідний перепис населення. Власниками містечка виступали володимирський староста Габріель Стемповський та шляхтич Ян Непокойчиський. Населення нараховувалося 450 чоловік.

Але на території Лишнівки знайдено матеріали від поселень і раніших часів, зокрема, епохи бронзи (ІІІ-ІІ тисячоліття до н.е.), досліджені Григорієм Охріменко. Знайдені тут матеріали войовничих племен культури кулястих амфор, зброя яких виготовлена з кременю, що походить з басейну Вісли. На території села також виявлено уламки пізньотрипільського неорнаментованого посуду сірого кольору.

Проте найбільше привертає увагу науковців знахідка глиняної таблички у Лишнівці, в якій одні дослідники здатні вбачати свідчення наявності писемності у представників трипільської цивілізації, а інші – писемні пам’ятки Шумеру IV-го – початку ІІІ-го тисячоліть до н.е. Юрій Шилов пропонує прочитання текстів, як “надіслати (на допомогу)...5 запряжок волів з ралами (дата)”. Хоча, в дійсності, знаки на табличці нагадують первісні клинописні символи у Шумері IV тисячоліття до н.е. Де і коли була виготовлена табличка, і як вона потрапила у Лишнівку – залишається поки що відкритим питанням. Можна лише припустити, що на протязі тисячоліть вона відігравала роль священної реліквії, яка передавалася із покоління в покоління.

З ХVII до 1840 року Лишнівка згадується у джерелах як містечко, що входило до складу Луцького повіту, і називалося Лишня.  До 1810 р. містечко належало волинським магнатам Радзивіллам. Під час французько-російського протистояння початку ХІХ ст. останній представник цієї відомої родини, князь Радзивілл, перейшов на бік Наполеона І, за що був позбавлений Олександром І права на свої володіння у Російській імперії. Частину маєтків Д.Радзівілла з резиденцією у Олиці отримав Антонін Радзивілл – побічний родич опального князя, придворний музикант Пруського двору. Але Лишнівка була продана князем Домініком ще раніше, у 1810 році, польським шляхтичам Закашевським. Останні намагалися перевести міщан на права звичайних селян.

У Державному історичному архіві Російської Федерації (м.Москва), у фонді Комітета міністрів зберігається судовий документ про відмову міщан Троянівки та Лишнівки Луцького повіту Волинської губернії з 1811 р.  визнавати себе кріпаками-селянами поміщиці Закашевської та покарання організаторів. У документі мовиться: “Считая для себя обременительным инвентарное положение 1808 г., переданное Закашевской от прежнего владельца, они отказались от исполнения оного и, питая издавна мысль о мнином мещанском своем состоянии, начали иск о свободе. Сей иск решением Луцкого уездного суда и Волынской гражданской палаты признан неосновательным, и крестьянам поставлено в обязанность отбывать повинности… Однако ж они сего не исполнили… Правительствующий Сенат в 1829 г. признал также искательства крестьян Закашевской не заслуживающими уважения и вместе с тем утвердил помянутый инвентарь 1808 г. Несмотря на это, крестьяне остались упорными в своем неповиновении и особенно в исполнении повинностей, определенных инвентарем… Почти все распоряжения по имению были производимы посредством местной полиции и воинской команды, введенной в оное [містечко. – Авт.] по распоряжению волынского губернского начальства в виде экзекуции. Но когда и эти меры остались без  успеха, то главные и особенно упорные в неповиновении были преданы на месте военному суду, по приговору коего, 30 апреля 1838 г. …, трое из них наказаны чрез палача плетьми по 50 ударов каждый и сосланы в Сибирь на поселение, а четверо прогнаны сквозь строй чрез 500 человек один раз и оставлены на месте жительства… Этот пример также не образумил крестьян”. Подальші репресії заторкнули через рік 13 мешканців Лишнівки: Максима Вацика, Лева Фурсюка, Юхима Кушнерука, Єрмолая Турика, Якова Вавринюка, Максима Кушнерюка, Гаврила Макарчика, Фому Чайку, Івана Турика, Осипа Павлика, Герасима Чайку, Данила Омельчука та Євтихія Чайку. Підтримував міщан і православний священик місцевої церкви Ігнаткевич. Заарештовані поліцією міщани були звільнені мешканцями Лишнівки та Троянівки. Але, знову впіймані. Всі вони були покарані як шпіцрутенами, так і відправленням на поселення у Сибір. Ігнаткевич же був переведений у іншу місцевість.  Лишнівка з того часу в документах уже згадується як село. У 1870 році у ньому мешкало 353 жителі, серед них – 28 євреїв. Діяли у Лишнівці православна церква, євангелістична церква, єврейська синагога.

В селі у той час було лише три ремісника, хоча деякі вироби виготовляли у домашніх умовах. Так, у Маневицькому краєзнавчому музеї зберігається нині  дорожній кошик для харчових продуктів сплетений із коріння сосни та буденна чоловіча сорочка із Лишнівки.

Фото.

1. Адмінбудинок Лишнівської сільради. 1986 р.

2. День Перемоги у селі Лишнівка. 2003 р.

3. Відкриття Лишнівської середньої школи. 2001 р.

4. Свято-Успенський храм села Лишнівка.

 

Категорія: Публікації О.Златогорського | Додав: mrzlatik (01.05.2009) | Автор: Олексій Златогорський
Переглядів: 527 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright MyCorp © 2017