СУ "Волинські старожитності" Середа, 27.09.2017, 00:34
Вітаю Вас Гость | RSS
Головна | Каталог статей | Реєстрація | Вхід
43010 м.Луцьк, вул. М.Коперніка, 36а, тел. 8 (0332) 286281 ПОШТОВА АДРЕСА: А/С 10, М.ЛУЦЬК, 26, 43026
Меню сайту
Категорії розділу
Публікації О.Златогорського [125]
Публікації С.Панишка [13]
Публікацій Г.Охріменко [1]
Публікації Д.Козака [6]
публцікації Д.Н.Козака
Публікації В.Ткача [7]
Публікації В.Баюка [16]
Публікації В.Г. Охріменка [2]
Публікації А.Бардецького [4]
Публікації М.Вашети [1]
Публікації С.Демедюка [5]
Публікації Д.Дем'янчука [0]
Форма входу
Пошук
Наше опитування
Чи потрібно Україні законодавство про охорону археологічної спадщини
Всього відповідей: 615
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів 0
Головна » Статті » Публікації у наукових збірниках » Публікації О.Златогорського

Спогади селянина та робітника Володимира Добринюка про війни ХХ століття та їх наслідки
Минуле і сучасне Волині та Полісся. Володимир-Волинський в історії України і Волині. Науковий збірник. Випуск 32. - C.86-88.

Олена Огнева,
Олексій Златогорський


Спогади селянина та робітника Володимира Добринюка про війни XX століття та їх наслідки.

  

Значне місце серед джерел військової історії займають документальні джерела. Вони, на противагу головним фактам і цифрам статистики, відтворюють із забуття людський компонент історії, зокрема і світосприйняття учасників подій. Перцепція конкретної історичної епохи у такому масовому джерелі як військові мемуари  і щоденники активно використовується вітчизняниими дослідниками світових воєн. Щоправда, і дослідник, і читач  розпещений спогадими вищих чинів. „Рядові” спогади залишаються, нажаль, у більшості випадків поза увагою видаців і дослідників.

Певна „реабілітація” стосовного цього питання стосується Першої світової війни. Але це пов’язано, у першу чергу, із змінами соціального статуту нижніх чинів: маємо спогади Г.Жукова, М.Шапошнікова, С.Будьонного та інших радянських представників військового істеблішменту, що починали у Першу світову війну з рядових, унтерів і т.д.

У фондах Волинського краєзнавчого музею невелика збірка документальних джерел висвітлює історію Першої світової війни з позиції рядового її учасника. Це, листи вчителів Острозького повіту Волинської губернії з Південно-Західного фронту, друкований „Календар учня на 1915-1916 рік” з нотатками та марґінальними записами цуманського православного священника і рукописний зошит „Біографія житт Добринюка Володимира Павловича з 1894 по 1965 рік”.

Всі ці матеріали носять на собі слід не лише відтворення реальних історичних подій, а й повертають нам, сучасникам, „людське обличчя” війни, відоме, зокрема, і за публікаціями Ремарка та Олеся Кобця. Написані під безпосереднім враженням автора-солдата, фронтовика для читача дають вони не тільки естетичну насолоду, але й силу історичного матеріялу, силу таких подробиць, яких не знайде він навіть і в широкому підручнику історії. Гортаючи сторінки „Календаря учня на 1915-1916 навчальний рік”, зустрічаємо образ цуманського священника, який занотовує у березні 1916 року наступне: „Купити ікри, сиру, судака, цукру, чаю, вершків”. Бо березень 1916 р. – час затишшя на фронті. А з початком Брусилівського прориву, зустрічаємо червневий запис: „Снаряд влучив у школу, одного забито, багатьох поранено”, а поруч – текст пісні „Врагу не сдаётся наш гордый «Варяг»”. З листа колишнього острозького вчителя прапорщика Василя Ковальчука від 30 березня 1915 року з Рівного зустрічаємо інший образ: „Життя моє проходить не зле, але буває нудно, тому що ми квартируємося у фортах-землянках, розташованих за 2-3 версти від міста. Я з вчителів у роті один, і тому, щоб розігнати нудьгу у товаришів, збираю їх гуртами і розповідаю про минулі війни, про видатних воїнів-звитяжці”.

Спогади Володимира Добринюка (1894-після 1970 р.), селянина та робітника за походженням з Холмської землі  презентують життєвий шлях звичайного українця, на долю якого вплинули історичні події                     1-ї пол. XX ст., в різних його власних іпостасях і, зокрема, військовій (солдат, артільник, молодший унтер-офіцер, старший унтер-офіцер на посаді фельдфебеля, зверхстроєвик, підпрапорщик,  поранений).  Він назвав свої спогади "Вже посміхнулася доля”, визначивши і жанр: "Біографія життя Добринюка Володимира Павловича з 1894 року по 1965 рік”*. Ці записки умовно можна поділити на кілька блоків: довоєнний час – шлях з батьківщини на Кавказ (Тифліс, Карс); 1-а світова війна та австро-угорський полон (шлях солдата з Кавказу через Північний Кавказ на батьківщину, зміна Кавказького фронту на Західний, перебування в полоні аж під Дебреценом (Угорщина); міжвоєнна доба - праця селянина, відгуки Великої кризи, зміна роду занять / бджолярство;  2-а світова війна і життя в повоєнний період аж до середини 60-х рр. минулого століття.

Автор розділив свої спогади на 18 так званих "статей”, в яких засвідчені певні етапи, або за його визначенням "життя”, наприклад: "Стаття 2 нового життя”; "Стаття 5-а о новом житті в крепості Карс”; "Стаття 9-а. Життя в больниці”; "Стаття 13-а. Життя в полоні”; "Стаття 18. Життя в Во Владимирі-Волинськом”.

Патріархальний передвоєнний сільський побут передбачав перш за все обовязки перед родиною. Проте в цей побут втручається держава.        В жовтні 1907 року В. Добринюка призивають до армії і він за день долає відстань в 63 км від призовного пункту до рідного села, аби зорати землю за три дні і встигнути повернутися назад. Перебування в армії визначило майбутній фах – військову службу, оскільки як він пише "служба була солдату доброю, а начальство його поважало”. Володимиру Добринюку, завдяки його особистим якостям, як от здатність і бажання вчитися і займатися самовдосконаленням, вміння спілкуватися і витримувати певну відстань у відносинах і з командним складом, і з товаришами по службі, вдалося за незначний проміжок часу добитися неабияких результатів. Він спромігся, маючи за плечима рік звичайної сільської школи, отримати освіту і зробити військову кар’єру: пройти шлях від "артельщика до підпрапорщика”. На подальшому фаховому рості як військовослужбовця постали 1-а світова війна, поранення, полон, наслідки світової війни, зміна громадянства, оскільки землі Волині ввійшли до складу Речі Посполитої II.

Характерна риса, що пронизує спогади Володимира Добринюка – це здатність знаходити позитивні якості чи не в кожній людині, що зустрічалася йому за довгий життєвий шлях, і зберігати вдячність за проявлену допомогу і щирість. Серед згаданих осіб: знайомий батюшка Камінський з Володимира-Волинського, який надав гроши, що були необхідні для одруження; у фортеці Карс – капітан Домбровський, який наполягав на необхідності вчитися; безіменні друзі-солдати, які будили Добринюка серед ночі, аби той міг підготуватися до занять чи разом з ним у вільний час готували завдання; солдати з його відділення, які писали йому листи у шпиталь та санаторій; незнайомий солдат у шпиталі в Кисловодську, який дав гроші, аби підпрапорщик Добринюк після поранення спромігся дістатися до рідної домівки на далекому Заході.

В іншій ситуації, зокрема у полоні, автор спогадів постає ініціатором наведення контактів з місцевим населенням і зокрема, мад’ярками, виявивши при цьому певну кмітливість. Він демонструє своє родинне фото з дітьми і дружиною і таким чином знімає напругу та сприяє виникненню і встановленню людських відносин, ясна річ, по можливості. Він же постає ініціатором втечі з полону.

Цікава деталь із цих сторінок спогадів: простежується певна паралель між спогадами Володимира Добринюка і відомими спогадими Олеся Кобця „Записки полоненого”. Останні були опубліковані в 1931 р. „Державним видавництвом України” у Києві-Харкові, а також у 1933 році львівським видавництвом „Родина” у трьох томах під назвою „Над безоднею”. Тобто були доступні В.Добринюку. Як і герой Кобця, так і „герой” Добринюка перебувають у Дебрецені, здійснють побіг із полону кукурудзяним полем та навіть мають багато збігів у життєвих ситуаціях та діалогах. Це також своєрідна перцепція, адже спогади свої Володимир Добринюк заносить у зошит на схилі віку і багато чого із власного пережитого, із зрозумілих причин, змішує із чужим. Аналіз цього запозичення ми залишимо філологам.

Ще одна цікава деталь із біографії Добринюка – участь в армії УНР, після повернення на Батьківщину. Ці сторінки із зошита були автором (а можливо і ще кимось) вирвані. Проте, збереглися записи про українсько-польську війну, окупацію поляками Луцька 1919 року і, відповідно, –  кінець військової кар’єри автора:

[видали] мині пакет ведвести в польский штаб, но я вже в штаб не поіхав, а здав пакет на застави и зараз на другий день началась война и так беженців не переправили. Зараз мені на другий день дають одну сотню на позицію до м.Киселена. Наступу не було, бо поляки пошли другим шляхом, аже пид Луцк. Я получил распоражине впусту пити пид Луцк до с.Иванчици, але там довго и не були, бо поляки зробили сильний наступ и я рушив до Луцка, а вже Луцк окружляют. Я до казармув, а вже всі старшини пидготовлени для здачи, бо вже виходу нема. Луцк окружени, в мене жинка на квартіри, бо як іхала од беженців и я іі оставив в Луцку. Не як в плен здаватись, бо тильки прибув із плену. Тут я забигаю в одну казарму, розбитою, там було багато беженців. Я іх попросив яку небудь поганою одежу, а я виддам свою. И правда один беженець дав мені старий подертий пенжак, а другий дав подерти штани и форашку, що була дирава [...]

Ініціативність і звичка працювати не змінюють Добринюку і в міжвоєнні часи, коли він опинився на рідній землі без грошей, без житла та ще й в іншій державі, оскільки внаслідок 1-ї світової війни за Ризьким договором Волинь включається до складу Речі Посполитої II. 

З часом, попри всі біди, що переслідували родину Добринюків, вміння дати собі раду, вміння заробляти гроші і вміння спілкуватися, вміння точно оцінювати свої можливості дозволяють В. Добринюку знову поміняти роботу на більш придатну для нового фізичного стану, віднайти нову нішу для життя. Він починає займатися бджолярством, причому вдало, відзначаючи при цьому: "я ще не мав понятія о бджолах. Купляю підручник, виписую пасічні журнали і зимою вчимо теорію, а влітку практику”. Набувши досвіду, новоявлений пасічник посилює свою пасіку. Під час німецької окупації йому вдається не тільки зберегти пасіку, але й налагодити стосунки з німцями-окупантами.  Як зазначає В. Добринюк, так він працює цілих чотири роки підчас "польсько-німецької й совецько-німецької війни”; "пасіки мені не шкодили”, но, правда, й меду  "не жалів ніяким воякам”; як прийшли "советскії солдати, я поставив кадушку з медом в саду. Їжте скільки хочете, но не руйнуйте пасіки”; підходить 1945 рік, настає опять біда, бо роблять переселення на совецкую сторону. Опять получаєця велика руйнація майна”.   

Бджолярством В.П. Добринюк  продовжує займатися і на весні 1945 року, коли війна на Волині ще продовжувалася, і до останніх днів, і в Устилузі,  і в Тростянці. І ось саме в цей час на сторінках записів зявляються перші рядки з докором і не розумінням того, що відбувається навколо. Йдеться про навмисне зіткнення місцевого населення з переселенцями, як на території Волині у складі Радянської України, так і на території Холмщини у складі Республіка Польща.  Окрім того, він відзначає, що весь час відбувається  чи-то пограбування пасіки, чи-то її руйнація, чи-то свідоме втручання влади. Війна для Володимира Добринюка завершається  лише станом на 1958 рік, коли у спогадах зявляються записи про те, що "вже живемо не погано, немного пенсії, немного є пасіки і якось даємо собі ради”. В його особистому житті, 15 грудня 1970  року, відбувається  найбільша, після смерті дітей, втрата – з життя йде його дружина. Сталося це напередодні шестидесятиріччя їх шлюбу. І знову, стара немічна людина знаходить слова вдячності, аби згадати поіменно тих, хто допоміг в ці важки хвилини життя. Похорони відбулися в Устилузі, оскільки там, як пише Добринюк:  "поховані мама, сестра, а тепер і дорога дружина”, і "як судьба покерує, то невідомо,  бо я вже стою на порозі того життя і чекаю теї минути”.

Зі сторінок записів Володимира Добринюка постає образ активної, ініціативної людини, яка могла би прожити життя по іншому. Ймовірно його призванням був військовий фах, але 1-а світова війна та її наслідки, фактично зруйнували будь-які можливості подальшого удосконалення цього напрямку його діяльності. Він міг би перетворитися і на вдалого підприємця, попри нові умови існування в зовсім іншій країні, з іншим державним устроєм, іншою державною мовою - Речі Посполитої II, у складі якої опинилася його мала батьківщина. Але Велика криза, що на той час охопила весь світ, зруйнувала й його життя. Добринюк був змушений шукати новий спосіб існування, нову нішу. Завдяки своїй самооцінці (віковий і фізичний стан) і здатності весь час вчитися і навчатися він знайшов себе у бджолярстві, якому вже не змінював до останніх днів життя. На шляху повної реалізації його потенційної обдарованості постали події світової історії, що відбилися в політиці (чотири влади – російська, польська, німецька, радянська),  економіці (всесвітня Велика криза), в мовній ситуації (три державні мови – російська, польська, німецька, і нарешті - українська), а також відсутність в певний проміжок часу везіння.

 

Література

Гика В. Історія окремих населених пунктів Володимир-Волинського району в документах Державного архіву Волинської області // Луцьк-Володимир-Волинський. 2008. С.63-70.

Добринюк  В.П. "Вже осміхнулася доля. Біографія життя Добринюка Володимира Павловича. 1894-1965 роки” // ВКМ. КДФ.

Календар учня на 1915-1916 рік // ВКМ. КДФ.

Кобець О. Записки полоненого. Пригоди і вражіння учасника першої світової війни. – Київ, 1994.

Пушкар Н.Ю. Документи з фондів Волинського краєзнавчого музею // Документально-художня проза про Першу світову війну. Матеріали і тези доповідей та повідомлень міжнародної науково-теоретичної конференції 23-26 жовтня 1994 року. – Луцьк, 1994. – С. 189.

 

 

 

                           

 

 



* При цитуванні спогадів В.П. Добринюка зберігається орфографія оригінала.


Категорія: Публікації О.Златогорського | Додав: mrzlatik (18.06.2009) | Автор: Олексій Златогорський
Переглядів: 793 | Рейтинг: 5.0/1 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright MyCorp © 2017