"Волинські
старожитності"
ДП ОАСУ
Вівторок, 27.06.2017, 21:59
Вітаю Вас Гость | RSS
Головна | Каталог статей | Реєстрація | Вхід
43010 м.Луцьк, вул. М.Коперніка, 36а, тел. 8 (0332) 286281 ПОШТОВА АДРЕСА: А/С 10, М.ЛУЦЬК, 26, 43026
Меню сайту
Категорії розділу
Публікації О.Златогорського [125]
Публікації С.Панишка [13]
Публікацій Г.Охріменко [1]
Публікації Д.Козака [6]
публцікації Д.Н.Козака
Публікації В.Ткача [7]
Публікації В.Баюка [16]
Публікації В.Г. Охріменка [2]
Публікації А.Бардецького [4]
Публікації М.Вашети [1]
Публікації С.Демедюка [5]
Публікації Д.Дем'янчука [0]
Форма входу
Пошук
Наше опитування
Чи потрібно Україні законодавство про охорону археологічної спадщини
Всього відповідей: 613
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів 0
Головна » Статті » Публікації у наукових збірниках » Публікації С.Панишка

Цегляна піч XIV-XV ст. у Володимирі-Волинському
Наукові студії: Збірник наукових праць / Історико-краєзнавчий музей м. Винники. - Вип. 4. - Львів: Вид-во "Растр-7", 2011. - С. 268-279.

Лукомський Юрій

Панишко Сергій

 

ЦЕГЛЯНА ПІЧ ХІV‑ХV СТ. У ВОЛОДИМИРІ-ВОЛИНСЬКОМУ

 

Описано рештки сирцево-цегляної споруди, виявленої під час рятівних археологічних досліджень на околиці княжого города Володимира на Волині. Архітектурно-археологічний аналіз дає підстави інтерпретувати споруду великою одноярусною і однокамерною піччю для випалу цегли. За супровідним археологічним матеріалом та іншими критеріями час спорудження і функціонування об’єкту обмежено ХІV‑ХV ст.

Ключові слова: Споруда 1, об’єкт, кладка, мур, долівка, пілон, сирець, цегла, температурна лінія, ошлакування,  піч, археологічний матеріал.

 

Під час рятівних археологічних досліджень ділянки вул. Драгоманова, 19 а у місті Володимирі-Волинському, в одній з розвідкових траншей, локалізовано невідомий об’єкт, який вирізнявся значною концентрацією перепаленої глини та битої цегли у своєму заповненні. Над ним було розплановано розкоп 12 ´ 14 м. Виразні межі плями перепалу вловилися на глибині 60 см відносно рівня денної поверхні і промалювали в плані регулярну прямокутну фігуру, зорієнтовану чітко за сторонами горизонту. Західна сторона плями перепалу виносила в довжину близько 9 м, а північна – ~8 м. Обєкт розташовується за 100 м назовні від лінії оборонних укріплень так званого окольного города давнього Володимира, з північного боку.

На етапі вибирання внутрішнього заповнення плями перепалу з’ясувалося, що виявлено досить масштабний археологічно-архітектурний об’єкт – Споруду 1 (далі – Сп. 1), яка має регулярну прямокутну форму, заглиблена в материк, обмежується знизу твердою долівкою, а з півдня, заходу і півночі – рівними цегляними стінками. Зі східного боку Сп. 1 обмежує не суцільна стіна, а своєрідний пунктир з п’яти стовпів чи пілонів, між якими існує чотири прорізи, оскільки два крайні пілони примикають до суміжних, північної та південної, зовнішніх стін. Для зручності опису пілони пронумеровано нами з півночі на південь арабськими цифрами (рис. 1, 2).

Бічні стіни споруди змуровані при стінках котловану на останцевих платформах заввишки 10‑23 см із сирцевої брускової цегли‑пальчатки формату 26 × 13 × 9 см на глиняному розчині в техніці однолицевої кладки, зверненої лицем в інтер’єр споруди. Мури завтовшки 40‑50 см. Уціліло 4‑6 рядів автентичної кладки стін об’єкту, що виносить 45‑68 см у висоту. Шви у кладці мають товщину 2‑3 см і з лицевого боку акуратно затирались мулярським інструментом в рівень площини кладки. У переважній більшості в кладці простежується готичний спосіб перев’язки, при якому в рядах регулярно чергуються ложки і тички [10S. 424]. Однак іноді ця система порушується (рис. 4). В окремих місцях простежено ряди кладки, де чергуються вертикально встановлені тички із цеглою, зверненою гладкою постіллю на лицевий бік. З тильного боку муру, при стінці котловану, кладка місцями буває менш регулярною, заповнена уламками сирцю або взагалі несформованими шматками сирцевої глини.

Внаслідок дії на кладку високої температури сирець, застосований у ній, перетворився на цеглу яскраво червоного кольору, а розчин набув теж керамічного стану нюансно світлішого відтінку. В профілі кладки виразно простежується температурна лінія, за межами якої сирець і розчин поміж ним збереглися у первісному стані. Ця температурна лінія в перетині західної стінки є похилою. Вона плавно огинає майже прямий кут, утворений площинами лиця західної стіни і долівки Напроти точки цього кута товщина обпікання до помаранчевої барви складає всього 7 см[1]. При основі західної стіни товщина обпеченого ґрунту виносить 15 см, а на рівні верхньої постелі третьої знизу верстви кладки – зростає до величини 37 см. Долівка Сп. 1 на 7‑10 см від своєї поверхні набула стану кераміки, а ще на таку ж товщину отримала помаранчеве забарвлення (рис. 3).

Пілони, що завершують споруду зі сходу, складаються з двох частин – сирцевої та цегляної. Сирцеві частини пристінних Пілонів 1 і 5 мають габарити в плані – 0,5 × 0,85 м, сусідні з ними Пілони 2 і 4 – підквадратної форми 1,0 × 0,85 м, а центральний Пілон 3 за логікою симетричної побудови мав бути найбільшим – 1,3 × 0,85 м, однак значна його частина виявилася зруйнованою. Сирцеві частини пілонів муровані з такого ж сирцю, як бічні стіни, і обпалилися в процесі функціонування споруди (рис. 2).

Усі сирцеві частини пілонів нарощені зі сходу трохи вужчими докладками, мурованими з випаленої цегли такого ж формату як і сирець, на глиняному розчині. У відносно доброму стані збереглися докладки Пілонів 4 та 5 (рис. 2). Лиця кладок пілонів з боку прорізів мають ледь ошлаковану, а місцями задимлену чи закіптявілу, до чорного відтінку, поверхню.

Між пілонами на поверхні обпаленої долівки в плані простежуються подвійні дуги темного обвуглення завширшки 40‑50 см, які вигнуті назовні по відношенню до Сп. 1. Перша дуга відповідає функціонуванню споруди до нарощення пілонів і своїми "п’ятами” впирається у їх зовнішні кути. Друга – розміщена аналогічно, у відповідності до пізніших докладок пілонів і в плані своїм обрисом виступає за межі споруди (рис. 2). У місцях примикання дуг до пілонів, на їх бічних стінках простежуються сліди темної закіптявілої поверхні. Вони простежуються також частково при основах внутрішніх західних площин пілонів. Очевидно, що сліди кіптяви, виявлені на долівці і стінках пілонів, мають технологічну природу походження, пов’язану з функціонуванням об’єкту.

Пілони 1 та 2 збережені слабо – до висоти двох‑трьох рядів кладки із сирцю. Цегляні нарощення пілонів зі сходу тут не збереглися, хоча від них простежено виразні сліди, на рівні долівки. При основах східних стінок сирцевих частин пілонів вдалося простежити у плані сліди темного обвуглення денної поверхні. Їх наявність дає підставу ствердити, що цегляні нарощення пілонів з’являються не на початковому, а пізнішому етапі функціонування споруди (рис. 2).

Долівка Сп. 1 заглиблена, як вже згадувалося, на 10‑23 см відносно рівня підошви огороджуючих стін. Невідомо, чи долівку заглибили додатково після викладання сирцевих бічних стін, чи початково котлован було викопано лише в межах інтер’єру майбутньої споруди, а пізніше для влаштування стін його розширили до зовнішнього її контуру, формуючи своєрідні останцеві платформи, які мали вищу відмітку за рівень дна котловану. Таким чином бічні сирцеві стіни і крайній північно-східний Пілон 1 влаштовано на останцевих платформах. Усі інші східні, пілони вимурувані з рівня долівки котловану (рис. 3, 4).

Долівка Сп. 1 являє собою сильно обпалену до темно-червоного або сіро-попелястого кольору поверхню керамічної монолітної субстанції. Слід відзначити, що поверхня долівки має незначний ухил до півдня. Так рівень долівки при північній стінці вищий на 10‑15 см за відмітку дна споруди при південні стінці. Також в прорізах між пілонами поверхня долівки незначно підіймається в східному напрямку на 8‑10 см. На загал поверхня долівки має ледь вгнуту форму. Якщо в центральній частині споруди вона горизонтальна, то при наближенні до стінок і кутів рівень її, протягом найближчих 80 см, починає незначно плавно підноситися (рис. 3).

На поверхні долівки в плані виразно простежуються смуги сіро-попелястого ошлакування шириною близько 1 м, які розташовуються паралельно і відповідають прорізам поміж пілонами. Вони утворилися внаслідок дії найвищої температури. Решта площі долівки має темно-червоний відтінок і зазнала меншого температурного впливу (рис. 2).

Напроти Пілону 2, на долівці, в межах неошлакованої смуги виявлено дві цеглини, встановлені "на ребро” паралельно в плані одна до одної на віддалі 52 см між собою. Розташування цегол безпосередньо на долівці, в однаковому положенні, співнапрямно, схиляє до припущення, що вони виявлені "in situ”.

Напроти прорізу між Пілонами 1 і 2, у внутрішній частині споруди виявлено скупчення невеликих, сильно перепалених, уламків цегли. Уламки темно-бордового та сірого відтінків на зламі, з тріщинами на поверхні внаслідок перепалу, ззовні покриті сивуватою патиною. Таке скупчення могло утворитися внаслідок прибирання приміщення.

Після загальної вибірки заповнення та зачистки внутрішніх поверхонь стін споруди зроблено її докладну фіксацію. Обміри плану Сп. 1 здійснено методом трикутників від полігону базових точок, розвинутого навколо об’єкту і прив’язаного до реперів із координатами Державної геодезичної мережі. План опрацьовувався у масштабі 1 : 50. На ньому вдалося зафіксувати внутрішні та зовнішні контури збережених субстанцій об’єкту, відобразити різні ступені їх обпікання в процесі функціонування, а також узяти відмітки рівня збереження коронки сирцево-цегляних мурувань та мікрорельєфу поверхні долівки. Внутрішні розміри Сп. 1 в плані складають 8,3 × 5,1 м, а пілони разом зі своїми докладками видовжують її в східному напрямку на 1,57 м. Зовнішні габарити споруди виносять у плані 9,25 × 7,20 м (рис. 2). За методикою археологічних обмірів виконано також докладну фіксацію внутрішніх фасадів кладок у масштабі 1 : 20.

При обстеженні північно-східного кута Сп. 1 виявилося, що останцева платформа для муру північної стіни і суміжного з нею Пілону 1 має максимальний перепад з відміткою долівки – 23 см. На лицевій поверхні обпеченої стінки проявляються сліди її обробки, які походять, правдоподібно, від лопати або з напівкруглим завершенням, або з вигнутою формою робочої частини. Також при самій долівці прослідковується досить протяжний горизонтальний "шрам”, що походить, імовірно, від лопати. Про напівкругле завершення лопати, якою обробляли поверхню дна котловану, говорять численні продовгуваті вм’ятини, подібні до канелюр, завширшки 10‑15 см і завглибшки 0,5 см, які читаються на різних ділянках долівки, а головно – в кутових частинах споруди і зорієнтовані по лінії схід‑захід.

Завдяки горизонтальній зачистці по периметру споруди на рівні вцілілих коронок зовнішніх стін вдалося обстежити не лише характер сирцевого мурування в плані, але й зафіксувати перебіг межі дії високої температури, тобто пропікання стін і прилеглого до них ґрунту на відмітці ‑0,65 м відносно сучасної денної поверхні. Як правило, глибина пропікання бічних стінок споруди в цьому зрізі виносить 38‑48 см. Лише в середній частині південної стіни зафіксоване аномальне регулярне розширення плями пропікання до величини 55‑70 см на довжину 1,50 м, що може бути пов’язане з існуванням тут витяжного продуху. На це вказує також ошлакування долівки, яке тут безпосередньо дотикається до стіни (рис. 2).

Для докладнішого вивчення решток Сп. 1 вздовж її головних осей здійснено розрізи долівки і стін вузькими траншейками завширшки 0,4‑0,5 м (рис. 2). У повздовжньому Перетині 1–1 з’ясувалося, що товщина обпалення долівки найбільша у центральній та західній частинах споруди, де потужність порожевіння складає близько 20 см. В східному напрямку товщина сліду дії високої температури поступово спадає. Між пілонами вона становить 15‑10 см і зникає повністю на рівні їх східної межі (рис. 3). В поперечному Перетині 2–2 додатково зафіксовано характер нижніх частин огороджуючих конструкцій споруди, а також товщину пропалення долівки та стінок. Підтвердилось припущення щодо різного температурного нагріву долівки вздовж поперечної осі: в місцях ошлакування поверхні долівки глибина пропалювання материкового суглинку складає 20 см, а під смугами темночервоної барви – зменшується до 10 см (рис. 3).

Археологічний матеріал із комплексу Сп. 1 дуже скупий. Заповнення споруди було насичене уламками цегли різного ступеню випалу і перепаленої глини, що походить із наземних конструкцій. Про датування можуть говорити три фраґменти кераміки, виявлені біля Пілонів 2 та 4 на рівні долівки:

1. Уламок верхньої частини горщика сірого кольору, витягнутих пропорцій, з добре вираженою шийкою та вертикальним, дещо загостреним доверху вінчиком. З внутрішнього боку існує закраїна для покришки, а ззовні – манжетовидний виступ. Зовнішній край вінця орнаментований защипами. Плече та бочок горщика орнаментовані прямими лініями (рис. 5: 1). Фрагмент виготовлений з якісного тіста та добре випалений;

2. Фрагмент верхньої частини горщика цеглястої барви, округлої форми з високою шийкою та сильно відігнутим назовні вінцем з ледь приплюснутим валикоподібним завершенням (рис. 5: 2). В гончарному тісті присутні домішки піску. Добрий випал засвідчує монохромність на зламі. За завершенням вінця така кераміка переважно датується ХІІ‑ХІІІ ст. Однак за витягнутістю шийки, кольором та фактурою тіста фрагмент слід датувати ХІV‑ХV ст.;

3. Фрагмент вінця горщика темно-сірої барви із добе вираженою закраїнкою для покришки і зовнішнім манжетом (рис. 5: 3). Тісто високоякісне і добре випалене.

За морфологічними ознаками та характером керамічного тіста кераміку, виявлену на долівці Сп. 1 слід відносити до ХІV ст.

При східному контурі втраченої докладки Пілону 2, на рівні денної поверхні періоду функціонування споруди, виявлено залізну скобу шириною 8,5 см із загнутими кінцями завдовжки 3,5 см (рис. 5: 4). Спинка скоби має характерну, розширену до середини, форму. Кінці – розтягнуті у різні напрямки, що може вказувати на скріплення, навантажених у різних напрямках, елементів якоїсь конструкції.

Біля основи східного контуру докладки Пілону 4 виявлено дві залізні шини, які лежали у схрещеному положенні. Перша, з параметрами: 36,0 × 5,0 × 0,6 см, лежала знизу, а друга – 37,0 × 2,0 × 0,7 см – перекривала її. Перша шина залягала паралельно до східного контуру пілона, а друга розташовувалась перпендикулярно і прилягала до першої одним кінцем. На одній зі сторін вужчої шини фрагментарно простежується ребро жорсткості. Виявлені шини можуть походити від конструкції дверцят, якими зачинялися прорізи між пілонами.

На даному етапі вивчення і спроби інтерпретації Сп. 1 припускаємо, що це об’єкт, пов’язаний з виробництвом, зокрема – піч для випалювання цегли, яка датується на підставі параметрів цегли та супутнього археологічного матеріалу в межах ХІV ст. Для порівняльного аналізу нами залучено кілька печей для випалу плінфи і цегли ХІ‑Хст., що відомі за результатами археологічних досліджень. Дотепер відомі печі для випалу плінфи мають двоярусну побудову, розраховані на періодичне функціонування, з висхідним рухом газів. Їх різновидності диференціюються в залежності від особливостей влаштування опалювальної камери [1. С. 136-147]. За формою опалювальних камер печі переважно є круглої або прямокутної форми. З круглих печей для випалу плінфи добре відомі печі у Смоленську к. ХІІ – поч. ХІІІ ст. [9. С. 307] та Чернігові, поблизу Іллінської церкви, середини ХІІ ст. [6. С. 82] чи теж кін. ХІІ – поч. ХІІІ ст. [2. С. 48]. Смоленські печі мають в діаметрі 4,5 м, а Чернігівські – 4,8‑5,0 м. В обидвох випадках конструкція опалювальної камери обумовлюється наявністю поперечних стін‑підставок заввишки 1,2 м і одного або двох опалювальних каналів шириною 0,5‑0,6 м [2. С. 48].

Серед печей прямокутної форми найвідомішими є горни, виявлені у Києві біля Десятинної церкви [3. С. 11‑13], біля Софійського собору [7. С. 27‑29], в Чернігові [8. С. 104], а також у Суздалі [5. С. 8]. Це плінфовипалювальні споруди з габаритами сторін 3,5‑5,0 м, які відрізняються товщиною зовнішніх стін, тоді як опалювальні канали за розмірами майже однакові. Обігрівальні камери розділені на два канали суцільною стінкою, яка витягнута вздовж довшої осі печі. Канали перекривалися арками, складеними з цегли [2. С. 48].

Територіально і хронологічно найближчою до нашого обєкту є піч ХV ст., досліджена М. Малєвською в с. Зимно поблизу Володимира-Волинського в 1986‑87 рр. У ній випікали цеглу для будівництва Святогорського монастиря [4. С. 12‑14]. Піч мала прямокутну форму (5,7 × 6,0 м) і два опалювальні канали, звернені устям на захід, до потоку, який впадає в річку Луг. Західна стіна печі виходила на поверхню, а три інші були врізаними в ґрунт. Зовнішні стіни печі збереглись місцями на висоту 1,4 м і були викладені з двох паралельних ложкових рядів сирцю, внутрішній з яких був обпалений до цегляного стану внаслідок функціонування печі. Параметри цегли: 27‑28 × 12,5‑13 × 8‑9 см. Стіни змуровані на глиняному розчині й мали ширину 30 см. Південно-західний кут печі був складений з випаленої цегли на глиняному розчині.

Опалювальні канали завширшки 0,9 м були віддаленими від бічних стін на 0,8 м від торцевої східної – на 1,0 м і між собою – на 2,0 м. Вони були заглибленими відносно дна обігрівальної камери на 40 см і перекривалися цегляними перемичками, від яких залишилися лише рештки, подекуди до п’яти рядів кладки, тобто на висоту до 50 см. На дні обігрівальної камери, місцями, виявлено поскладані на ребро в один ряд цеглини, розвернені перпендикулярно до обігрівальних каналів [4. С. 13]. Це, очевидно, недобрана остання партія цегли, що випалювалася в печі.

У порівнянні з щойно описаною піччю наш об’єкт характеризується більшими розмірами за рахунок наявності не двох, а чотирьох умовних опалювальних каналів і, як нам поки що видається, одноярусною технологією випалу, з горизонтальним рухом газів, що не зустрічалося нам дотепер.

За логікою побудови вцілілої нижньої частини об’єкту та виявленими артефактами, припускаємо, що початково споруда була змурована виключно із сирцю, перекрита склепінням, яке зі східного боку опиралось на пілони, між якими були прорізи-проходи. Сирець, підготовлений для випалу, складали вздовж печі смугами, що відповідали ширині пілонів. Характер викладки першого ярусу сирцю демонструють дві, виявлені "in situ”, цеглини. Очевидно сирець було викладено в багато ярусів своєрідними, не суцільними, штабелями. Площі, зайняті штабелями сирцю, відзнаковують ділянки долівки, які пропеклись до червоного відтінку, без ошлакованої поверхні. По-між штабелями сирцю закладали дрова, на ті площі, які при горінні спричинили сіро-попелясте ошлакування долівки (рис. 2).

Кисень, небхідний для горіння, попадав у піч через чотири прорізи-продухи між пілонами, а відпрацьовані гази виводилися одним або кількома витяжними продухами. Місце одного такого витяжного продуху фіксується регулярною плямою пропікання ґрунту в середній частині південної стіни (рис. 2). Для регулювання температурного режиму в печі продухи між пілонами мали систему засувів або дверцят, від яких походять дві виявлені залізні шини і одна скоба. На певному етапі функціонування печі для покращення її експлуатації виникли докладки пілонів зі сходу, змуровані з випаленої цегли, якими видовжили устя печі (рис. 2).

Отже, в результаті охоронних археологічних досліджень на північному передмісті Володимира-Волинського локалізовано рештки унікальної виробничої споруди порівняно значних розмірів. За зовнішніми ознаками і супутніми артефактами об’єкт відповідає функції печі для випалу цегли, однак, на відміну від усіх, дотепер відомих нам, печей для такого призначення, характеризується одноярусною і однокамерною технологією випалу з горизонтальним рухом газів. За супровідним археологічним матеріалом, характеристиками застосованого для будівництва сирцю, цегли та зразками випаленої тут продукції, час спорудження і функціонування об’єкту обмежується ХІV‑ХV ст. Нововідкрита пам’ятка потребує подальшого детального аналізу, всестороннього вивчення, а також музеєфікації.

 

1. Васильева И. Н. Очерки ремесленной деятельности // Город Болгар. Москва, 1988. – С. 136‑147.

2. Игнатенко И. М. Плинфоделие Чернигова // Архітектурно-археологический семинар. Из истории строительной керамики средневековой Восточной Европы. – Санкт-Петербург, 2003. –С. 34‑50.

3. Кілієвич С. Р. До питання про будівельну справу в Києві Х ст. // Археологія Києва. Дослідження і матеріали. – Київ, 1979.

4. Малевская М. Отчет о работе Волынского отряда архитектурно-археологической экспедиции 1987 года. Ленинград, 1988. – 36 с.

5. Раппопорт П. А. Строительное производство Древней Руси Х–ХІІІ в. –СПб, 1994.

6. Руденок В. Я., Новик Т. Г. Нова плінфовипалювальна піч з Чернігова // Слов’яно-руські старожитності північного лівобережжя. – Чернігів, 1995.

7. Тоцкая И. Ф. К вопросу о строительном производстве в Древній Руси (на матеріалах исследований Софии Киевской) // Тезисы Черниговской обласной научно-методической конференции, посвященной 20-летию Черниговского архітектурно-исторического заповедника. – Чернигов, 1987. – С. 27‑29.

8. Шекун О. В. Новий плінфовипалювальний комплекс кінця ХІІ ст. в Чернігові // Перша Чернігівська обласна наукова конференція з історичного краєзнавства (грудень 1985 р.): Тези доповідей. – Чернігів, 1985. – С. 104‑105.

9. Юшко А. А. Кирпичеобжигательная печь ХІІ в. в Смоленське // Культура Древній Руси. – Москва, 1966.

10. Szołginia W. Ilustrowana encyklopedia dla wszystkich. Architektura і budownictwo. – Warszawa, 1982. – 466 s.



[1] Промір взято по лінії бісектриси кута між перерізаними площинами долівки і лиця стінки.



Рис.1. Загальний вигляд споруди 1 на кінцевому етапі розкриття 2009 р. з північного заходу.


Рис.2. План розкопу з рештками споруди 1.


Рис.3. Фрагмент перетину 1-1 споруди 1.


Рис.4. Фрагмент кладки південної стіни споруди 1.


Рис. 5. Фрагменти керамічного посуду та залізної скоби, виявлені в комплексі споруди 1.

Категорія: Публікації С.Панишка | Додав: mrzlatik (24.07.2011)
Переглядів: 699 | Теги: сирець, Мур, Споруда 1, долівка, кладка, об’єкт, ошлакування, температурна лінія, цегла, пілон | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright MyCorp © 2017