СУ "Волинські старожитності" П'ятниця, 29.03.2024, 04:04
Вітаю Вас Гость | RSS
Головна | Каталог статей | Реєстрація | Вхід
43010 м.Луцьк, вул. М.Коперніка, 36а, тел. 8 (0332) 286281 ПОШТОВА АДРЕСА: А/С 10, М.ЛУЦЬК, 26, 43026
Меню сайту
Категорії розділу
Історія міст і сіл УРСР. Волинська область. [0]
Історія міст і сіл УРСР. Волинська область. К., 1970. Розбита на статті відповідно до розділів
Минуле і сучасне Волині та Полісся. Т.30 Військова історія краю [1]
Минуле і сучасне Волині та Полісся. Т.30 Військова історія краю. Луцьк, 2009 Розбита на окремі статті
Наукові записки з проблем волинезнавства. Вип.1. Луцьк,2009 [3]
Матеріали і статті 1-го випуску записок ДП "Волинські старожитності", присвячені 45-річчю С.Д.Панишка. Упорядник О.Златогорський
З історії археології на Волині [23]
Пам'яткознавство [16]
До історії Першої світової війни на Волині [4]
Статті, публікації джерел
Форма входу
Пошук
Наше опитування
Чи потрібно Україні законодавство про охорону археологічної спадщини
Всього відповідей: 662
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів 0
Головна » Статті » Бібліотека ДП "Волинські старожитності" » До історії Першої світової війни на Волині

Гнатюк В. Купріян Сивий: трагічна доля через призму часу

У межиріччі Чорногузки та Стиру. Сторінки історії сіл Боратин, Голишів, Новостав та Рованці Луцького району / Упоряд. В.Д.Гнатюк. – Кн.І. – Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2006. – С.82-90.

Віталій Гнатюк
Купріян Сивий: трагічна доля через призму часу

Кожен, хто хоч раз побував на Боратинському форті, не міг не звернути увагу на могилу, розміщену в самому центрі оборонної споруди. На земляному валу, що є складовою частиною оборонної споруди, бетонний хрест, в середині якого – вінок з колючого дроту і фотографія воїна. Внизу – плита з чорного мармуру. На ній – лаконічний напис: «Купріян Сивий. Стрілець 8-го Сибірського полку. Страчений австрійцями 22.ХІІ.1915.»
Хто він – цей воїн ще тієї «царської» війни, чиє життя трагічно обірвалося майже 91 рік тому? Що зараз ми можемо сказати про його трагічне молоде життя, обірване, як недоспівана пісня. Скупі факти, які дійшли до нас через роки все ж дають уявлення про події тих часів. Хоча в деяких випадках доводиться оперувати не історичними критеріями, а припущеннями, які можливо й не відповідають тогочасній дійсності.
Купріян Вікторович Сивий народився в с. Малий Боратин за одними даними в 1886-1887 роках, за іншими в 1893 році. Мати Мотрона (в народі «Мельничиха», бо батько мав млина) родом із сусіднього села Крупа, що знаходилося за Стиром. Батько Віктор (по вуличному «Мольча») був хорошим рибалкою. До речі, прізвище Сивий і зараз у Боратині дуже поширене. Сім'я була середніх достатків.
 Коли прийшов строк відбувати військову повинність, Купріяна Сивого призвали до російської армії. В 1914 році, коли розпочалася Перша світова війна, Купріян Сивий знаходиться на передових позиціях. Однак щось конкретно про цей період життя зараз нічого не можна сказати. Додому солдат не писав, однак сім'я отримувала з військового відомства грошову допомогу.
На час війни територія тодішньої Волинської губернії стала ареною жорстоких боїв між арміями Росії, з одного боку, та Німеччини і Австро-Угорщини, з іншого, внаслідок чого зазнала великих збитків і руйнувань. Майже 2,5 року боїв привели також до тяжких втрат з обох сторін, про що свідчили сотні кладовищ на волинській землі. На жаль, до нашого часу майже всі вони повністю знищені.
У 1915 році російські війська під натиском ворога змушені були відступити на лінію Броди – Рівне – Старий Чарторийськ. У вересні вони роблять спробу розгорнути наступ. Четверта стрілецька дивізія під командуванням генерал-майора А.І. Денікіна 24 вересня на короткий час навіть взяла Луцьк (за це генерал отримав чергове військове звання генерал-лейтенант). Однак вже 29 вересня російські війська знову змушені були відступити на старі позиції.
У кінці вересня с. Чеський Боратин і навколишні населені пункти окупували підрозділи австрійської армії. Військові зразу ж взялися наводити порядок. Було виставлено певні вимоги місцевому населенню. У тому числі старості села наказано було зробити списки жителів. На дверях кожного будинку повинен був висіти листок, у якому вказувався поіменний список проживаючих.
Однак із чеським населенням австрійські війська поводилися досить лояльно. Можливо це було викликано тим, що і перші, і другі в той час входили до складу Австро-Угорської імперії і були союзниками в даній війні. Так серед цивільного населення військовими лікарями було зроблено щеплення від холери та тифу, надавалися коні на проведення сільськогосподарських робіт, разом відзначали свята.
Все йшло відносно спокійно, так як це могло бути у прифронтовому селі. Хіба що горем батьків стала смерть п'ятирічного хлопчика, в руках якого вибухнула граната. Лінія фронту, наїжачена рядами колючого дроту, була на значній відстані там, за Стиром. Згодом наступила зима, і пухнастий сніг прикрив зранену землю.
У грудні в селі сталася подія, яка кардинально змінила звичний ритм життя. За одними даними – на дворі чеха Йозефа Опоченського, за іншими – біля одного з мостів, які з'єднували с. Гнідаву з містом, був затриманий чоловік, при обшуку в якого знайдено документи на ім'я Йозефа Калінського з Петербурга. Однак при детальному проведенні слідства, затриманий виявився жителем сусіднього села Малий Боратин, Купріяном Сивим, у якого були виявлені й матеріали про дислокацію австрійських військ. Крім того напередодні в окрузі з'являються листівки з фотографією, надруковані на шістьох мовах (австрійській, німецькій, польській, єврейській, чеській, українській) про те, що за видачу російського шпигуна Сивого можна отримати винагороду.
Викриття Купріяна Сивого сталося не враз. Певний час на окупованій території Чеського Боратина він перебував під виглядом робітника чешки Людмили Стужинської, активно спілкувався з австрійськими військовими. За невимушеними бесідами та вечірньою грою в карти відфільтровувалася інформація, яка могла б становити цінність для російських військ.
Після допитів, які мабуть нічого не дали, Купріян Сивий австрійським військовим трибуналом був засуджений до страти через повішання. Вирок було виконано 22 грудня на території форту, розміщеного неподалік села. За одними даними, після визволення Боратина мотузка з зашморгом була відправлена до музею Великої вітчизняної війни у Москві, за іншими – знаходилася в пані Стужинської.
При цьому були здійснені репресивні дії і проти цивільного населення, можливо за те, що вчасно не вказали на перебування Сивого на території села. Громада змушена була заплатити своєрідний штраф у розмірі ста австрійських марок. Таку ж суму заплатила і Людмила Стужинська за те, що не записала Сивого у список жителів дому. Двісті австрійських марок було стягнуто з Йозефа Опоченського за те, що підозрілого затримали на території його садиби.
22 травня 1916 року війська Південно-Західного фронту під командуванням генерала О.О. Брусилова перейшли в наступ. Пізніше ця військова операція увійде в історію як Брусиловський прорив.
За офіційними документами які вміщені в збірнику «Наступление Юго-Западного фронта в мае – июне 1916 года» вдалося відтворити картину того, як розвивалися події на тій ділянці фронту, внаслідок яких було звільнено Боратин [3].
Визволяли Боратин у травні 1916 року частини 8-го армійського корпусу (командир – генерал-майор В.М. Драгомиров), який входив до складу 8-ї армії (командир – генерал-лейтенант А.М. Каледін). На час початку наступу 22 травня до складу корпусу входили 14-та піхотна дивізія (командир – генерал-лейтенант В.І. Соколов), 15-та піхотна дивізія та 4-та Фінляндська стрілецька дивізія (командир – генерал-майор В.І. Селівачев). У корпусі нараховувалося 44 батальйони, 6 ескадронів (сотень), що складало 869 офіцерів, 36671 солдат у строєних частинах і 3102 в допоміжних командах, а також 961 козак, 164 кулемети, 90 легких та 24 важких гармат, 20 мортир. Корпус тримав фронт на лінії Пелж – Константинівка – Терешов (нині територія Рівненської області).
24    травня. Після 29-годинної артпідготовки та прориву ворожих позицій корпус розпочав наступальні дії. До кінця дня 15-та дивізія вийшла на лінію Верхівка – Острожець, а 14-та дивізія – на лінію Острожець – Пьяне.
25    травня. Російські частини атакують укріплені позиції на лінії Підгайці – Крупа. В районі Крупи російські війська починають наводити переправу через Стир, де на протилежному березі знаходиться Боратин.
26    травня. Після жорстокого бою дивізії 8-го корпусу оволоділи укріпленими позиціями на лінії Підгайці – Вигоданка – Крупа. 15-та дивізія вступила у Луцьк. 14-та дивізія розпочала переправу через Стир у районі Боратина зі сторони Крупи.
27    травня. Російські розвідники, що переправилися через Стир в районі Боратина, захопили дві 10-сантиметрові гармати, 4 офіцерів і 160 солдатів противника [4]. Боратин визволено. Частини корпусу виходять на лінію Богушівка – Боносівка – Городище – Голишів. Про те, що в районі Боратина відбулися жорстокі бої, можна судити з того, що до 1939 року неподалік Стиру ще були австрійські могили, які згодом були знищені. Звичайно, від вогневих ліній і окопів нічого не залишилося. Тільки із того, що на деяких городах ще до цього часу виорюють стріляні гільзи австрійського походження, можна судити, що тут велася оборона.
Після звільнення села від ворога відбулося перепоховання Купріяна Сивого. Всупереч матері, яка хотіла поховати його на сільському кладовищі, поховали воїна у форті – на місці страти. На могилі й пагорбі поставили тимчасові дерев'яні хрести [5]. Ще довгий час Боратин був прифронтовим селом, і тому могила стала місцем паломництва російських воїнів. Місцеві жителі стверджували, що могилу відвідав і сам командуючий фронтом генерал О.О. Брусилов.
Лінія фронту відкочується на захід, а в Чеському Боратині тепер уже російський військовий трибунал почав слідство з приводу страти унтер-офіцера 8-го Сибірського полку Купріяна Сивого. Як підсумок – вирок трьом жителям: староста Бедріх Опоченський та його заступник, він же перекладач при допиті, Ян Яната були засуджені відповідно до 8 місяців та 4 років. Як і при австрійцях найбільше дісталося Йозефу Опоченському – 15 років каторги. Однак чехи навряд чи мали відношення до затримання і страти Купріяна Сивого. Швидше спрацювали закони військового часу. Не другорядну роль відіграло і те, що чехи були у складі військ Троїстого Союзу у війні проти Росії.
22 грудня 1916 року відзначали роковини загибелі воїна. На могилі було освячено пам'ятник, проведена панахида священиками Луцького собору. Судячи з фотографії, на церемонії були присутні батьки, брат, військові, в тому числі комендант м. Луцька полковник С.І. Назимов, жителі села.
Із розповідей старожилів, батькам Купріяна Сивого було пожалувано дворянський титул і документи на землю. Крах Російської імперії у 1917 році не дозволив скористатися цими привілеями.
Із приходом до влади у Росії уряду Олександра Керенського з місць позбавлення волі додому повернулися і засуджені військовим трибуналом боратинські чехи – Ян Яната, Бедріх Опоченський та Йозеф Опоченський.
Судячи з вищевикладеного, можна судити, що Купріян Сивий був кадровим розвідником. Адже не могли так вшановувати простого солдата, яких на Волині геройськи загинуло сотні тисяч. Його полон, підроблені документи, повернення додому – була добре спланована операція. Та й зібрані відомості мали важливе значення, коли так вшановували героя після смерті. Крім того, на цю користь говорять і листівки про Сивого, де вказано, що він був розвідником. У цьому випадку потрібно зауважити, що контррозвідка австрійських військ теж не дрімала.
У журналі «Іскра» в матеріалі про Купріяна Сивого читаємо такі слова: «Древні і середньовічні герої давно закам'яніли, а на прикладі своїх, можливо, ми, на кінець, більше взнаємо і швидше полюбимо свій народ». Той факт, що пам'ятник герою, який потребував ремонту, поновлено, що в місцевій церкві ім'я Купріяна Сивого записане у поминальні списки, що жителі знають історію хреста на форті, вселяє надію, що ми і справді хочемо взнати і полюбити свій народ.
Джерела
1.    Vilk Josef, Vilkova Anna, Vilk Vladislav. «Historie Ceskego Boratina». Vidatelstvi Usti nad Labem, 2000.
2.    «Наступление Юго-Западного фронта в мае – июне 1916 г.» Сборник документов. Воениздат. – Москва, 1940.
3.    «Летопись войны 1914-1917».  Сборник. – Петроград. – Материалы за 1915-1916 гг.
4.    Ілюстрований художньо-літературний журнал «Іскра», 1916. - №6.
5.    Журнал «Нива». – Москва, - 1916. - № 37.

 

Купріян Сивий

 

 

 

 


 

 

 

 

 

 

Категорія: До історії Першої світової війни на Волині | Додав: brat (17.01.2017)
Переглядів: 1309 | Теги: чехи, Денікін, луцьк, Калєдін, боратин, Перша світова війна, Сивий | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright MyCorp © 2024