СУ "Волинські старожитності" Четвер, 28.03.2024, 17:23
Вітаю Вас Гость | RSS
Головна | Каталог статей | Реєстрація | Вхід
43010 м.Луцьк, вул. М.Коперніка, 36а, тел. 8 (0332) 286281 ПОШТОВА АДРЕСА: А/С 10, М.ЛУЦЬК, 26, 43026
Меню сайту
Категорії розділу
Історія міст і сіл УРСР. Волинська область. [0]
Історія міст і сіл УРСР. Волинська область. К., 1970. Розбита на статті відповідно до розділів
Минуле і сучасне Волині та Полісся. Т.30 Військова історія краю [1]
Минуле і сучасне Волині та Полісся. Т.30 Військова історія краю. Луцьк, 2009 Розбита на окремі статті
Наукові записки з проблем волинезнавства. Вип.1. Луцьк,2009 [3]
Матеріали і статті 1-го випуску записок ДП "Волинські старожитності", присвячені 45-річчю С.Д.Панишка. Упорядник О.Златогорський
З історії археології на Волині [23]
Пам'яткознавство [16]
До історії Першої світової війни на Волині [4]
Статті, публікації джерел
Форма входу
Пошук
Наше опитування
Чи потрібно Україні законодавство про охорону археологічної спадщини
Всього відповідей: 662
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів 0
Головна » Статті » Бібліотека ДП "Волинські старожитності" » До історії Першої світової війни на Волині

Гулько Г., Дем'янюк О. Про необхідність утворення меморіалу "Поліський некрополь Великої війни 1914-1918 рр."

Геннадій ГУЛЬКО, Олександр ДЕМ’ЯНЮК (Луцьк)

ПРО НЕОБХІДНІСТЬ УТВОРЕННЯ
МЕМОРІАЛУ «ПОЛІСЬКИЙ НЕКРОПОЛЬ ВЕЛИКОЇ ВІЙНИ 1914 – 1918 рр.»

Триваюча вже четвертий рік Антитерористична операція на Сході України та втрати внаслідок неї серед наших військовослужбовців знову засвідчили про актуальність питання військових поховань як минулих, так і нинішніх часів. Адже від того, з якою увагою ставиться громадськість до вшанування пам’яті загиблих під час війн пройдешніх, буде залежати повага наступних поколінь до сучасних меморіальних місць загиблим та померлим під час АТО українським воякам. У цьому контексті варто згадати, що в наступному році виповнюється століття з часу завершення Першої світової війни, яку в європейській історіографії часто іменують «Великою». Ще з серпня 2014 року з нагоди століття від її початку та протягом останніх чотирьох років громадськість майже трьох десятків країн світу проводить низку заходів щодо вшанування пам’яті багатомільйонних жертв однієї з найбільш кровопролитних воєн в історії людства. Як відомо, Перша світова війна має безпосереднє відношення до нашого краю, вона перетворила Волинь майже на чотири роки в арену численних жорстоких битв із застосуванням найсучасніших для тієї доби типів озброєнь. Тут воювало понад два мільйони військових трьох європейських імперій, з яких, за різними оцінками, більше трьохсот п’ятдесяти тисяч загинули [7, 5]. Через століття ця війна продовжує нагадувати про себе кількома десятками військових кладовищ і великих братських могил, що ще збереглися, залишками траншей, окопів та бетонних капонірів. Варто пам’ятати також, що Україна була поділеною у тій війні між двома основними суперниками – Російською та Австро-Угорською імперіями ще й в контексті участі її населення у бойових діях. Так, за роки війни в російську армію було мобілізовано біля 4-х мільйонів українців, а до складу австрійської армії – більше 300 тисяч [15,4]. Серед цих мобілізованих було 49,9 відсотків працездатного чоловічого населення Волині, з яких десятки тисяч загинули в боях, або ж померли в евакуації, і місця могил їх переважно не відомі. Тому справа упорядкування некрополів Першої світової війни – це вшанування пам’яті і наших земляків – волинян, могили яких розсіяні по багатьох країнах тодішньої воюючої Європи [7, 74].
Проте за минулі десятиліття політика держав, в склад яких входила Волинь, щодо військових кладовищ була неоднозначною. Це і є однією з причин, що на сьогодні в області нараховується (за підрахунками автора) лише до 50 кладовищ та окремих братських могил доби Першої світової війни, що мають ознаки військових некрополів. Вивчення різних джерел засвідчує, що у нашому сьогоденні на території Волині збереглося до 30 кладовищ та окремих братських могил вояків російської армії. Переважна більшість з них, що переважно в лісах, заросли чагарниками, тут нечасто зустрічаються плити з прізвищами загиблих. Крім цього, ще біля десятка кладовищ носять змішаний характер, які були облаштовані польською владою за кошти Ліги Націй впродовж 1920 – 1930 –х років шляхом перенесення останків воїнів з менших поховань на більш значні військові кладовища. На таких некрополях, як правило, поховані вояки австрійської, німецької та російської армій, тут встановлювалися бетонні пам’ятники або плити з піщаника з відповідними написами. Ще більше десяти некрополів належать до поховань військових німецької та австро - угорської армій, зокрема, і приналежного до останньої, польських легіонерів, Тут в минулому, як правило, також встановлювалися відповідні бетонні плити. З різних причин згадані меморіальні знаки до нашого часу переважно не збереглися. У цілому лише третина із згаданих вище відомих на цей час військових некрополів мають відносно впорядкований стан. При цьому на сьогоднішній день тільки дев’ять кладовищ та братських могил Першої світової війни взяті державою на облік, а отже, і під охорону, як пам’ятки історії. Десятки інших за минулі десятиліття з ідеологічних або ж господарських міркувань органами влади були нівельовані. Але фактично залишки таких військових поховань ще збереглися на окремих громадських кладовищах та місцевостях, непридатних для сільськогосподарської діяльності, зокрема на Поліссі. Їх ще можна відшукати і впорядкувати навіть за умов хронічної відсутності коштів для цієї мети у обласних, районних та місцевих органів влади. Немає сьогодні коштів також і в переважної більшості громадських організацій, які займаються проблемами увіковічнення пам’яті жертв війни. І все ж ця вкрай потрібна для сьогодення робота триває. Позитивним її прикладом може бути нещодавнє впорядкування зусиллями працівників Новочервищанського лісництва та громадських активістів одного з військових кладовищ - жертв Червищанського плацдарму. Як відомо, 100- річчя цієї трагічної події вшанувала історична спільнота Волині під час представницького науковцями «Круглого столу» 4 квітня цього року в с. Тоболи Камінь – Каширського району [28,6]. Саме про необхідність продовження багатопланової роботи щодо увіковічнення подій війни в окремих регіонах Волинського Полісся, особливо густо политих кров’ю сотень тисяч вояків трьох європейських імперій, йдеться в цьому матеріалі. Перш за все це стосується призабутих істориками, отруєних газами та потоплених в річці Стохід численних жертв Червищанського плацдарму.
Відомо, що поява цього плацдарму у документах Південно-Західного фронту генерала О. Брусилова датується початком липня 1916 року. У ці дні війська 3-ї російської армії генерала Л. Леша в кількох місцях прорвали оборону німецьких військ генерала Хауера. Внаслідок швидкого наступу вони переправилися на лівий берег р. Стохід і захопили між нинішніми селами Оленине, Нові Червища та Тоболи Камінь-Каширського району трикілометровий плацдарм, який пізніше був розширений до 8,3 км в довжину та 3,2 в глибину [8,78]. Показово, що основну роль у цьому відіграла донська козача бригада під командуванням генерала П. Краснова, відомого в пізніші часи непримиренного борця проти радянської влади [16,28]. Переважна територія плацдарму розміщувалась у болотистій поймі р. Стохід та не була придатна для ведення тут тривалих бойових дій. Водночас, внаслідок незгод серед російського командування щодо пререгатив наступальних операцій, то на цьому тимчасово перспективному напрямку фактор раптовості був втрачений. Лише 9 вересня російські війська все ж розпочали наступ з Червищанського плацдарму у напрямку м. Каменя – Каширського, але крім значних втрат серед особового складу 3-го та 26 – го корпусів це нічого не дало [8,80]. У лісах на південний захід від лінії оборони плацдарму досі збереглися два занедбані кладовища з похованнями кількох тисяч солдатів та офіцерів російської армії, серед яких, цілком можливо, спочивають вічним сном і сотні українців [14,98].
Оборона цієї ділянки берега Стоходу здійснювалася 3-м корпусом генерала Янушевського в складі частин 27-ї, 73- ї піхотних та 5 –ї стрілецької дивізій, а також 3- го мортирного, 32-го важкого артилерійських дивізіонів та 7-ї і 8-ї штурмових батарей. Безпосередньо на плацдармі розташовувалися частини 73-ї та 5-ї стрілецьких дивізій (17-й, 18-й, 19-й, 29-й, 107-й, 108-й та 292 полки) у складі 17 батальйонів [30,5].
 

1.    Схема розташування російських військ на Червищанському плацдармі та остання фаза бойових дій тут 3 квітня 1917 року


2.    Світлина відновленого в 2016 році військового кладовища біля с. Рудка Червинська, де поховані жертви газової атаки на Червищанському плацдармі.
 
Отже там могли перебувати до 18 - 20 тисяч солдатів та офіцерів російських військ. Ще 13 батальйонів згаданого корпусу розміщувалися вздовж правого берега Стоходу. Вся корпусна та дивізійна артилерія (100 гармат), крім п’яти «траншейних» гармат, також перебувала на цьому ж березі. Щодо супротивної сторони, то фронт навпроти плацдарму на весну 1917 року займали підсилена 1-а німецька ландверна піхотна, Баварська кавалерійська дивізії та 9-а австро - угорська кавалерійська дивізія з армійської групи генерала Хауера. Тобто німецькі та австрійські війська нараховували тут до 30 тисяч чоловік і не мали значної переваги над російськими. Разом з тим, артилерійські частини цього військового угрупування нараховували в своєму складі близько 300 гармат та 100 мінометів, що було в чотири рази більше, ніж в 3-у російському корпусі. Якщо врахувати до цього згадані незручні в оборонному значенні позиції російських частин, що розміщувалися на плацдармі, і водночас, добре укріплені німецькі, що знаходилися на підвищенні, то тут вбачається однозначна тактична перевага німецької сторони. Крім цього, для впевненості в майбутній перемозі над розташованими на плацдармі російськими військами, німецьке командування вирішило використати ще один свій військовий козир - хімічні артилерійські снаряди [2,71].
Як відомо, трагічна розв’язка для російських військ на Червищанському плацдармі розпочалася в ніч з 2 на 3 квітня (по новому стилю), коли вода в Стоході різко піднялася, внаслідок чого були знесені та затоплені не лише більшість мостів, але й низинна частина окопів (див додаток 1). О 4-й годині ранку 3 квітня супротивник розпочав обстріл пунктів розташування штабів та резервів на правому березі, а через дві години переніс вогонь на переправи та резерви 5-ї стрілецької дивізії біля с. Рудка Червище, а також на всі російські батареї на правому березі Стоходу. О 7-й годині артилерійський обстріл поширився і на окопи 18-го, 19-го, та 292-го полків, а потім 107-го полку, при цьому противник стріляв і хімічними снарядами. Стінки окопів, викопані в торф’яному грунті, від вибухів розсипалися, і на ділянці 107- го полку в них ринула вода, зовсім відрізавши правофлангові роти від інших частин полку, які змушені були покинути свої позиції та відійти до переправи, яка ще збереглася [30,6]. Опів на 9-ту ранку телефонний зв’язок з штабом 73-ї дивізії з лівого берега припинився.
На фронті 5 –ї стрілецької дивізії сильний обстріл окопів противником розпочався о 9-й годині хімічними снарядами, з одночасним вогнем важкої та легкої артилерії. Найбільш значний вогонь був спрямований проти 18-го стрілецького полку, що займав центральну частину плацдарму. У цей же час на фронті 19-го полку німці створили димову завісу, яку росіяни спочатку сприйняли теж за газову атаку. Це спонукало сусідній 292 –й полк на відступ до другої лінії окопів. Водночас німці спрямували основний артилерійський удар по окопах, батареях, штабах та спостережливих пунктах 18 –го полку, які швидко були зруйновані ураганним вогнем. На вузькій ділянці фронту навпроти цього ж полку німецькі війська використали 20 - 25 бомбометів (мінометів), вогонь яких доруйнував окопи російської піхоти. Між 13 та 14 годинами німці здійснили рішучу атаку на позиції деморалізованого 17 –го полку, легко ними розбитого, а потім ввірвалися в зруйновані окопи 18-го та вийшли на тили 19-го та 17-го полків [30,6]. На середину дня 3 квітня зв’язок з штабами, батареями та батальйонами на плацдармі був перерваний і кожна російська частина вже діяла окремо. Наприкінці дня останні ділянки російської оборони на плацдармі припинили свій опір.
Сучасники цих трагічних подій вважають, що під час завершальних бойових дій на Червищанському плацдармі пропали переважно безвісти більше 12 тисяч російських військових [30,7]. Проте досі немає єдиної думки щодо остаточної цифри як загиблих, так і взятих в полон. Німецькі джерела називають 10 тисяч полонених, зокрема 150 офіцерів, що, вірогідно, є перебільшенням. Як зазначалося, загальна кількість осіб у полках, що перебували на плацдармі, могла нараховувати до 20 тис. чол. Якщо ж навіть 10 тис. були взяті в полон, а незначна кількість все ж відступила по дивом збережених на кінець боїв пішохідних містках, то все одно кількість загиблих 3 квітня 1917 року на Червищанському плацдармі може складати не менше 8 тисяч чоловік. Як повідомлялося, завдяки громадськості вдалося впорядкувати та попередньо дослідити лише одне місце поховання його жертв біля мосту неподалік від с. Рудка Червинська (див.додаток 2). За приблизними підрахунками там може бути поховано тільки 3 – 4 тисячі російських вояків. Вони, вірогідно, загинули від газової атаки та відступу з плацдарму по обстрілюваних артилерією місточках через р. Стохід. Ймовірно, їх тіла течією могли бути винесені до насипів вже в ті часи існуючого, але спаленого дерев’яного мосту, і поховані на пагорбі за 100 метрів від тодішнього русла ріки. Інших місць поховань російських солдат безпосередньо на території колишнього плацдарму, де розгорталася ця трагедія, ще не ідентифіковано. Ця обставина є основною підставою подальшого пошуку та впорядкування нових місць захоронень ще кількох тисяч жертв Червищанського плацдарму.
Тут варто наголосити, що значна кількість загиблих під час цих боїв стала можливою через газову атаку. Документальні свідчення стверджують лише про

 

3.    Запропонована схема розташування Меморіалу «Поліський Некрополь Великої війни 1914 – 1918 рр.» на території Камінь – Каширського району. Хрестиком на карті позначено місце відновленого військового кладовища.

обстріл плацдарму німецькою артилерією хімічними снарядами [2,72]. У мемуарних джерелах зустрічаються і згадки про використання тут газової хмари, випущеної з балонів [10,330]. Вірогідно, що більш правильним є варіант обстрілу саме хімічними артилерійськими снарядами, так як в 1916 – 1917 роках він вважався більш ефективним. Тут показовим є той факт, що навіть якщо від наслідків газової атаки на Червищанському плацдармі загинули тільки 4 – 5 тисяч вояків царської армії, то це, зокрема, значно більше кількості загиблих англійців (до 3 тис.) під час першого застосування німецькими військами хімічної зброї у квітні 1915 року під Іпром (Бельгія) [25,8]. Дещо меншими, тобто до 1,5 тис. чоловік, були втрати й російських військ загиблими під Осівцем (нині Польша) під час аналогічної атаки німцями в серпні того ж року [23,6]. Але якщо німецькі атаки газоподібним хлором під Іпром та Осівцем у розпал війни відразу стали відомими світовій громадськості, то обстріл хімічними снарядами на Червищанському плацдармі на Волині з різних причин широкого оприлюднення не одержав. І головна причина цього, що ці події відбувалися в умовах наслідків Лютневої революції та поступового розвалу російської армії [8,82]. Розповідати за таких умов про трагічну загибель та полонення протягом кількох годин 3 квітня 1917 року майже 20 тисяч військових тодішні засоби масової інформації не ризикнули. З відомих причин не популяризувала цю трагедію преса союзників.
Слід зазначити, що під час бойових дій у 1916 – 1917 роках на території Волині хімічні засоби обома воюючими сторонами в різних формах вже застосовувалися досить активно. Відомо, що крім згадуваної Червищанської трагедії в ряді публікацій є й інші факти щодо використання хімічних снарядів під час літніх боїв 1916 року в різних регіонах області. Зокрема, в одному з краєзнавчих матеріалів розповідається про перше застосування німецькими військами на Волині «з метою випробування» хімічних артилерійських снарядів біля села Чорниж Маневицького району, нібито ще восени 1915 року. Відомим тут є і місце поховання жертв цієї газової атаки [20,98]. Задокументованим є факт знахідки фрагменту хімічного снаряду біля села Угли Ковельського району, що знаходився у фондах Луцького філіалу музею українського війська. Місцевими краєзнавцями описаний також факт газової атаки біля села Тристень Рожищенського району. У мемуарній та художній літературі учасники тієї війни описуються випадки газових атак німецьких і російських військ біля сіл Зубильне – Затурці [16,73], села Шельвів Локачинського району [6,115] та в районі Вітоніжського плацдарму. Але відомо також, що наслідки використання хімічної зброї під час боїв біля цих населених пунктів все ж не мали таких трагічних наслідків, як біля сіл Оленине, Червище та Тоболи.
У зв’язку з цим виникає питання, наскільки ж були забезпечені військові російської армії у ті роки засобами захисту від смертоносних дії газових атак. Факти свідчать, що на колишніх бойових позиціях тієї доби знахідки фрагментів протигазів, зокрема, так званих протигазних пляшок, не є рідкістю. Хоча, водночас, розповіді очевидців стверджують про значну недосконалість цих засобів хімічного захисту. Так, російські протигази, створені академіком Н.Д. Зелінським, щільно не прилягали до обличчя, і тому солдати змушені були у випадку газової атаки терміново змочувати обличчя, а вже потім одягати протигаз [18,177]. Крім цього, є підстави вважати, що особовий склад російської армії на позиціях дещо провінційної ділянки фронту на глибокому Поліссі навряд чи був забезпечений навіть такими ненадійними протигазами. Звідси й випливають суперечливі дані щодо загальної кількості загиблих під час військової катастрофи на Червищанському плацдармі, які не бажало розголошувати у ці збурені лютневою революцією весняні дні причетне до цієї трагедії російське командування. Цікавим у цьому контексті є художній варіант опису газової атаки учасником тих подій відомим російським генералом П.І. Красновим, який навряд чи їх драматизує [10,330]. У загальному, є підстави стверджувати, що за час боїв за згаданий плацдарм та інші військові дії на Волинському Поліссі з серпня 1915 по лютий 1918 року могли загинути до 100 тисяч військових російської імператорської армії, серед яких, як зазначалося, було і багато тисяч українців.
Не менш проблемним питанням є і кількість жертв під час боїв за Червищанський плацдарм з боку німецьких та австро-угорських військ. Як вже згадувалося, на цій ділянці річки Стохід військові дії велися з серпня 1915 по лютий 1918 року. Враховуючи неодноразові контратаки російських військ з плацдарму на позиції союзників, звичайно ж, втрати серед їх особового складу теж були значними. У цьому дослідженні не ставилося завдання встановлення остаточних втрат на Волинському Поліссі вояків німецької та австро-угорської армії. Але про це, зокрема, свідчить значна кількість згадуваних вище бетонних меморіальних плит з іменами військовослужбовців союзників на унікальному військовому меморіалі доби Першої світової війни, розміщеному на правому фланзі Червищанського плацдарму – селі Тоболи. Там їх, лише збережених до сьогодення кількох військових кладовищах союзників, нараховується сотні. Проведені за останні роки дослідження громадськими пошуковцями засвідчують, що неподалік від цього ж села знаходиться військове кладовище Баварської кавалерійської дивізії німецьких військ, також позначене кількома сотнями меморіальних плит з піщаника. Є також дані, що неподалік будівлі нинішнього Новочервищанського лісництва ще в 1930 - х роках височіла масивна бетонна стела (нині вже зруйнована) з написом щодо пам’яті про тисячі загиблих «у битві на Стоході» вояків німецької та австрійської армій у 1916 – 1918 роках [20,97]. У загальному можна вважати, що в районі колишнього Червищанського плацдарму та в інших поліських регіонах Волині під час жорстоких боїв за ці роки загинуло не менше 50 тисяч військових цих армій, серед яких також були етнічні українці.
У цілому слід зазначити, що описані вище події на Волинському Поліссі, зокрема і на Червищанському плацдармі, варті того, щоб набути належної огласки серед української та й загальноєвропейської спільноти. У наш тривожний час, заповнений численними фактами тероризму з використанням всіх можливих негуманних методів, ці маловідомі факти газової атаки столітньої давності повинні мати широке оприлюднення, як яскравий приклад використання проти людства заборонених міжнародними конвенціями засобів ведення війни. При цьому, як зазначалося, навіть збережені меморіальні поховання жертв тієї «Великої» війни у цьому регіоні області практично не мають з боку держави жодних охоронних оформлень і їх навіть задовільне збереження залежить виключно від місцевої громадськості. Вони, як і залишки військових укріплень у районі колишнього Червищанського плацдаму фактично зникають уже в нашому сьогоденні.
Тому висловлюємо пропозицію створити на основі військових кладовищ в межах колишнього Червищанського плацдарму (територія навколо сіл Оленине – Нове Червище – Тоболи) меморіальний комплекс пам’яті жертв Першої світової війни на Волині «Поліський Некрополь Великої війни 1914 – 1918 рр.» (див. додаток 3). За основу майбутнього меморіалу пропонується взяти наступні попередньо вже досліджені місцевими краєзнавцями та відносно збережені історичні об’єкти [14,122]. Зокрема, це військове кладовище №1 в с. Тоболи по вул. Довга,15 (територія сільського цвинтаря), де захоронені австрійські, німецькі та російські солдати та офіцери, які загинули а 1916 – 1917 роках; військове кладовище
№2 в с. Тоболи по вул. Молодіжна, де захоронені німецькі солдати та офіцери, які загинули в серпні – вересні 1916 року; військове кладовище №3 біля с. Тоболи (територія урочища Сорока), де захоронені австрійські, німецькі та російські солдати та офіцери, які загинули а 1916 – 1917 роках; військове кладовище
№4 біля с. Тоболи (територія урочища Дубинський бір), де захоронені австрійські, німецькі та російські солдати та офіцери, які загинули а 1916 – 1917 роках; військове кладовище №5 біля с. Тоболи (територія урочища Кип’їща), де, можливо, захоронені російські солдати та офіцери, які загинули в квітні 1917 року; військове кладовище №6 біля мосту, неподалік с. Нове Червище, де поховані російські солдати та офіцери, які загинули на Червищанському плацдармі в 1916 – 1917 роках; військове кладовище №7 на території Оленівської сільської ради, за 8 км від с. Рудка – Червинська в урочищі Радлина, де поховані російські солдати та офіцери, які загинули на Червищанському плацдармі в 1916 – 1917 роках. Необхідно також вивчити можливість включення до програми діяльності цього Меморіального комплексу, зокрема, в контексті співпраці та координації з органами влади сусідніх районів, щодо вже упорядкованих об’єктів - кладовища військові тієї доби біля с. Костюхнівка Маневицького та відносно збереженого некрополя німецьких військових у с. Деревок Любешівського районів. Крім цього, до сфер охорони та використання утворюваного меморіального комплексу в майбутньому можна включити ряд фортифікаційних споруд - бетонні капоніри та залишки земляних фортифікацій, розміщених на території Камінь – Каширського, Маневицького та Любешівського районів поряд з трасою Луцьк – Пінськ.
Вважаємо, що створення Меморіального комплексу «Поліський некрополь Великої війни 1914 – 1918 рр.» дозволить взяти під охорону держави досить важливі пам’ятки Першої світової війни на Волинському Поліссі, припинить їх нищення та посприяє утворенню тут важливого туристичного об’єкту, цікавого і для західноєвропейських туристичних компаній. У перспективі варто також створити ще один аналогічний Меморіал в іншому регіоні області, де відбувалися не менш жорстокі битви тієї доби на Волині – південніше м. Ковеля, від сіл Тристень, Квітневе, Свидники до Кисилина. Задекларована Україною орієнтація на європейський вибір вимагає від органів обласної та місцевої влади більш конкретного ставлення до цієї важливої для сьогодення та майбутнього справи. Це нарешті більш вагомо засвідчить про нашу дійсну зорієнтованість на загальноприйняті світові моральні принципи та повагу до пам’яті сотень тисяч жертв Першої світової війни на території Волині.

____ ________ _____
1.    Брусилов О.О. Мои воспоминания. – Москва: Военное издательство НКО, 1943, 262 с.
2.    Борбич К. Застосування хімічної зброї в роки Першої світової війни на території Камінь – Каширського району біля с. Тоболи. Минуле і сучасне Волині та Полісся. Сторінки історії Камінь - Каширщини. Випуск 37. Матеріали Всеукраїнської історико - краєзнавчої конференції. м. Камінь – Каширський, - Луцьк, 2010.- 326 с. 14
3.    Борбич К. Перша світова війна : бої на Стоході. Минуле і сучасне Волині та Полісся. Край на межі століть. Випуск 10. Матеріали наукової історико - краєзнавчої конференції. - Луцьк, 2002.- С.154 – 155.
4.    Волинь напередодні Першої світової війни. Науковий збірник. Матеріали науково - практичної конференції.
–Луцьк, 2013. - 116 с.
5.Гулько Г. Маловідома сторінка Першої світової війни на Волині. Червищанський плацдарм. - Матеріали міжнародної наукової конференції «Перша світова війна на волині та Волинському Поліссі», смт Маневичі 4 – 6 червня 2016 р.
6.    Гаврилюк В. З історії Волинських полків.- . Луцьк, 2000. С.114 – 115.
7.    Дем’янюк О., Пасюк І. Воєнна історія Волині. Том 3: 1914 – 1923. - Луцьк, 2015.- С.92.
8.    Дем’янюк О. Військово – політичні аспекти розвитку Волинської губернії у 1914 – 1921 роках. - Луцьк, 2011.- 318 с.
9.    Данилюк В . Брусиловський прорив на Волині. !916 рік. – 2006. С.10.
10.    Краснов П. От двоглавого орла к красному знамени. Роман в трьох книгах. Части IV – VI.- Екатеринобург, 1995. С. 330 - 335.
12.История Первой мировой войны (1914 – 1918)./ Под редакцией Ростунова И./ Т.1.-Москва, 1975.- 442 с.
13.    П’ясецький В. Некрополі старожитнього Володимира: проблеми збереження. Минуле і сучасне Волині та Полісся. Володимир – Волинський в історії України і Волині. Випуск 32. Матеріали Міжнародної науково- практичної історико - краєзнавчої конференції.- Луцьк, 2009.- 316 с.
14.    Пась Н., Борбич К. Про стан об’єктів культурної спадщини на території Тоболівської сільської ради та її околиць. Минуле і сучасне Волині та Полісся. Сторінки історії Камінь - Каширщини. Випуск 37. Матеріали Всеукраїнської історико - краєзнавчої конференції. м. Камінь – Каширський, - Луцьк, 2010.- С. 122-124.
15.    Перша світова війна у військово – історичному вимірі. (До 100-річчя події). Збірка матеріалів Міжнародного наукового форуму 26 – 28 червня 2014 року. – м. Львів. С.4.
16.    Пасюк І. Брусиловський прорив на Волині.- 2006, Луцьк.- 95 с.
17.    Савич Р. Луцький (Брусиловський) прорив у документально художній прозі та спогадах. Матеріали та тези доповідей і повідомлень . Міжнародна науково- теоретична конференція. –Луцьк, 1994. С.115 – 117.
18.    Середюк О. 46 –й армійський корпус. Сторінки воєнної історії Волині. Науковий збірник. Випуск 30. Матеріали Всеукраїнської науково – практичної історико – краєзнавчої конференції.- Луцьк, 2009. - С.176 – 177.
19.    Хоміч П. Район дій Південно - Західного фронту на Ковельському напрямку у Першу світову війну. Минуле і сучасне Волині та Полісся. Ковель та Ковельщина в історії України і Волині. Випуск 50. Матеріали Міжнародної науково- практичної історико - краєзнавчої конференції.- Луцьк, 2013.- С. 99 -100 с.
20.    Хоміч П . Сліди Першої світової війни на Волинському Поліссі: пам’ятки бойових дій. війну. Минуле і сучасне Волині та Полісся: Ковель та Ковельщина в історії України і Волині. Випуск 50. Матеріали Міжнародної науково- практичної історико - краєзнавчої конференції.- Луцьк, 2013.- С. 96 - 98 с.
21.    Цинкаловська – Грабарчук Н. Воскреслі із забуття. Минуле і сучасне Волині та Полісся. Володимир – Волинський в історії України і Волині. Випуск 32. Матеріали Міжнародної науково- практичної історико - краєзнавчої конференції.- Луцьк, 2009.- 316 с.
22.    Чемерис О., Мазурик Ю. Пам’ятки періоду 1-ї світової війни на території Волинської області. Камінь – Каширський в історії України і Волині. Випуск Матеріали Міжнародної науково- практичної історико - краєзнавчої конференції.- Луцьк, 2006.- С. 200.
23.    Сушанский А. В бой идут одни «мертвецы».//Тайны прошлого. №16,2013. С.6.
24.    Ерофеев В. Человеческий материал» для химической войны».//Тайны прошлого. №15,2014. С.10.
25.    Руднев К. Ипрская трагедія.//Тайны прошлого. №15,2015. С.8.
26.    Косьміна М. Як Тоболи дві війни пережили. //Вісник + К. №47 від 25 листопада 2014 року.
27.    Гулько Г., Якименко М. І почервонів Стохід від солдатської крові//.Голос України. №124 від 6 липня 2016 року.
28.    Гулько Г., Якименко М. Бійня на Червищанському плацдармі//.Полісся. №24 від 1 квітня 2017 року.
29.    Великий ілюстративний атлас. Усі війни XX сторіччя. Карти, зброя, техніка.- Київ, 2015. С.12.
30.    Інтернет ресурс: Русская армия в Великой войне: Стратегический очерк войны 1914 – 1918г.г. Часть 7.Глава 2. fіle: // lokahost/C:Dokuments..

 

 


 

 

 

 

 

 

Категорія: До історії Першої світової війни на Волині | Додав: mr_zlatik (11.12.2017)
Переглядів: 2387 | Теги: Рудка-Червинська, некрополь, Тоболи, Червищанський плацдарм, Перша світова війна, Оленине, Волинь | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright MyCorp © 2024