СУ "Волинські старожитності" Неділя, 24.09.2017, 16:54
Вітаю Вас Гость | RSS
Головна | Каталог статей | Реєстрація | Вхід
43010 м.Луцьк, вул. М.Коперніка, 36а, тел. 8 (0332) 286281 ПОШТОВА АДРЕСА: А/С 10, М.ЛУЦЬК, 26, 43026
Меню сайту
Категорії розділу
Публікації О.Златогорського [125]
Публікації С.Панишка [13]
Публікацій Г.Охріменко [1]
Публікації Д.Козака [6]
публцікації Д.Н.Козака
Публікації В.Ткача [7]
Публікації В.Баюка [16]
Публікації В.Г. Охріменка [2]
Публікації А.Бардецького [4]
Публікації М.Вашети [1]
Публікації С.Демедюка [5]
Публікації Д.Дем'янчука [0]
Форма входу
Пошук
Наше опитування
Чи потрібно Україні законодавство про охорону археологічної спадщини
Всього відповідей: 615
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів 0
Головна » Статті » Публікації у наукових збірниках » Публікації О.Златогорського

Дослідження Волинської філії ДП "ОАСУ" об'єктів XIV-XV століть на Волині у 2008 році

Олексій Златогорський,

Сергій Панишко

 

Дослідження Волинської філії ДП «ОАСУ»

об’єктів XIV-XV століть на Волині у 2008 році

      З’їзд 1429 року був  однією із найвизначніших подій в історії Луцька. Нажаль, писемні джерела що висвітлюють цю подію, як і історію Волині литовського періоду, досить скромні. Не випадково в історіографії з’явилось поняття «темні віки» що стосується цього періоду волинської історії, та і історії України в цілому. У той же час існує категорія джерел які потенційно дозволяють значно розширити джерельну базу вивчення історії Волині XIV-XV століть. Це археологічні джерела. На сьогоднішній день вже досить добре розроблена методика датування знахідок того часу, причому не тільки індивідуальних, але і масового матеріалу, зокрема, керамічного. Більше того, сучасні методики інтерпретації археологічних джерел дають змогу робити важливі висновки історичного плану.

     Волинська філія ДП ОАСУ є єдиною організацією, яка має право та систематично проводить археологічні дослідження на території Волинської області з відповідною науковою інтерпретацією отриманих результатів. Особлива увага звертається на пам’ятки Луцька як історичного, адміністративного та культурного центру регіону і, відповідно, місце концентрації найінформативніших пам’яток.

      За сезон 2008 року стаціонарні роботи проводились на 9 об’єктах, зокрема на більшості з них був наявний культурний шар XIV-XV століть: 1) на поселенні доби бронзи та давньоруського часу в урочищі Яровиця у м.Луцьку (вулиці Івана Франка – Володимира Винниченка); 2) на поселенні доби раннього заліза та давньоруського часу по вулиці Гнідавській у м.Луцьку; 3) на багатошаровому поселенні неолітичної доби, залізного віку, давньоруського часу та пізнього середньовіччя в урочищі Гнідавська Гірка в с.Рованці Луцького району; 4) на поселенні давньоруського часу в с.Жидичин Ківерцівського району та 5) на поселенні давньоруського часу в м.Любомль. Однак у даній публікації ми зупинимось на  загальній характеристиці двох об’єктів, роботи на яких завершені. Це ділянки культурних шарів давньоруських міст Жидичина та Любомля. Перше з них за писемними джерелами прямо пов’язане з проведенням у 1429 році з’їзду у Луцьку.

Дослідження у селі Жидичин Ківерцівського району Волинської області проводились у зв’язку із будівництвом дитячого садка. Досліджена ділянка розташована  на високому правому корінному березі  річки Стир за  0,6 км на північний схід від городища, що є залишками літописного Жидичина,  та за  0,1 км  на схід від Миколаївського монастиря, згаданих  у літописі в 1227 році.

В ході археологічних робіт досліджено 56 кв. м площі на яких виявлено           дві споруди. Частина споруди №1 яка датується XII-XIII століттями виявлена у західній частині розкопу, а повністю досліджена споруда №2 XIV століття – у східній.

        У ході виїмки заповнення споруди №2 було виявлено 4 цілих сопла та 27 їх фрагментів (12 фрагментів тильної сторони з розтрубом для кріплення рукава повітродувного міха, 9 фрагментів обпалених кінців сопел що вставлялись у горн та 6 фрагментів середньої частини сопел). Для прикладу наведемо опис повністю збережного сопла №1.

         Сопло мало довжину 23,0 см. За формою воно виділялось серед всіх повністю збережених сопел та їх фрагментів, оскільки мало широкий розтруб овальної форми діаметром до 7,0 см та потовщувалось у передній, округлій у перетині, частині до 4,5 см. Як саме сопло так і його внутрішній канал дещо вигнуті. Поверхня виробу загладжена. Тісто високої якості без видимих домішок.

        Сопло використовувалось у виробництві, на його оплавленому кінці простежуються сліди залізного шлаку.

Сума цілих сопел (4) та їх збережених задніх частин з розтрубом (12) дає 16 екземплярів сопел, які представлені у колекції. Цю кількість доповнює один фрагмент середньої частини сопла (без ошлакованого кінця та розтрубу), поверхня якого на відміну від попередніх оформлена у вигляді 10 граней шляхом поздовжнього загладжування. Виходячи з цього з певністю можна говорити про як-мінімум  17 сопел, залишки яких представлені у колекції.

Окрім цього у заповненні споруди №2  знайдено 9 ошлакованих кінців сопел та їх фрагментів а також 5 фрагментів середніх частин сопел. Нажаль, знайти їм відповідники та склеїти ці фрагменти не вдалось. Однак, за їх рахунок загальна кількість  сопел, фрагменти яких представлені у колекції, може бути дещо збільшена.

Вцілілі екземпляри та великі фрагменти сопел мають злегка вигнутий внутрішній канал. Уяву про процес його формування дають дрібні фрагменти сопел. На їх внутрішній поверхні простежуються різної вираженості  сліди  поздовжніх та кругових рухів матриці на якій формувалось сопло.

Цікаві спостереження зроблені на зламі середні частин стінок сопел, тобто у місцях які не піддавались дії високої температури в ході використання виробу за призначенням. Вони, як-правило, рівномірно випалені у момент виготовлення самого сопла. Разом з тим, ряд фрагментів на зламі трикольорові, тобто сильніше обпалені ззовні, що цілком закономірно, та всередині, що для сопла з відносно вузьким каналом потребує пояснення. Не виключено що у цьому випадку у момент обпалювання гаряче повітря якимось чином примусово циркулювало (продувалось?) через канал сопла. Можливо, воно знаходилось у гончарному горні у вертикальному положенні над продухою.

Цікаві спостереження можна зробити аналізуючи фрагменти ошлакованих кінців сопел. Найбільший інтерес у цьому відношенні становить фрагмент передньої частини сопла довжиною 9,5 см і діаметром 4,5 см. З одного боку він має чітко виражену поздовжню тріщину яка утворилась під дією високої температури на місці з’єднання країв заготовки сопла що обгорталась навколо матриці у момент його виготовлення. Ця ознака дозволяє реконструювати технологію формування сопел з глиняного тіста.

З іншого боку передньої частини цього фрагменту сопла збереглась частина стінки горна, яка приварилась до нього у момент використання сопла. За цією ознакою можна встановити глибину вставляння сопла у горн – як мінімум 3,0 см.

Цікавим є також фрагмент кінця сопла що має чіткі сліди повторного використання. На ньому чітко видно, що після першого використання за призначенням кінець сопла зламався, очевидно, у момент його виймання з стінки горна. Після цього сопло іще раз використовувалось для дуття повітря внаслідок чого місце зламу покрилось шаром шлаку.

Інформативним є також фрагмент ошлакованого кінця сопла який на внутрішньому каналі діаметром 2,2 см на протязі  5,0 см від кінця має суцільний шар запеченого шлаку товщиною до 0,4 см що після закінчення дуття витікав з горна через сопло. Це, по-перше, вказує на використання сопла саме у металургійному а не у ковальському горні, а, по-друге, може свідчити про просторове положення даного сопла у момент його використання знизу до верху, тобто про розміщення горна не у ямі а на підвищенні.

Знайдена у споруді №2 колекція керамічних сопел для металургійного виробництва може бути датована XIV століттям. За кількістю знайдених екземплярів у одному добре датованому об’єкті вона є унікальною. Високий рівень розвитку тогочасного ремесла був однією із причин тогочасної економічної і, відповідно, політичної могутності Волинської землі.  Значні масштаби та високі технології металургійного виробництва у районі Жидичина розміщеного за 8 кілометрів від Луцького замку, який тоді активно розбудовувався Любартом дозволяє повязати ці процеси.

Місцем проведення з’їзду 1429 року був обраний  Луцьк – великий не тільки політико-адміністративний але і економічний центр. Європейські делегації побачили тут не економічну відсталість, а найвищі досягнення тогочасних технологій.

В Любомлі археологічні дослідження проводилися у центральній частині міста, на відстані 0,2 км на захід від городища „Фосія”, що є залишками дитинця давньоруського Любомля ,вперше згаданого у літописі під 1287 роком.

На рівні 1,8 м від сучасної денної поверхні було виявлено  частину зрубу. Його повністю розкрите нижнє вінце західної стінки  мало довжину 3,2м при товщині колоди  0,1 м.   Від південної стінки зрубу збереглося також тільки одне вінце, яке на дослідженій ділянці мало довжину 1,84 м при товщині колоди 0,1 м. Від північної стінки зрубу повністю збереглося нижнє вінце зрубу довжиною 1,42 м та частково верхнє – довжиною 1,0 м.

На рівні нижніх вінець зрубу у його внутрішній частині простежено 6 дощок від підлоги. Жодна із дощок не відкрита на всю довжину, але встановлено, що їх ширина коливалася в межах 0,12 – 0,16 м при товщині 0,03 – 0,05 м. У заповненні зрубу знайдено велику кількість фрагментів кераміки та окремі металеві предмети.  Серед останніх можна згадати залізні гвіздки та фрагмент свинцевї  прикраси.

       Цікаві знахідки походять із культурного шару Любомля. Це, насамперед, роговий гостроконечник та мініатюрна сокирка-амулет. Довжина гостроконечника по ребру згину – 24 см. Тупа сторона гостроконечника діаметром 2,3-2,4 см оформлена у вигляді шести (семи?) -гранника. При цьому шість граней шириною 1 см простежуються чітко, а сьома грань шириною 0,5 см – слабо. Грані простежуються на дві третини довжини гостроконечника, далі до гострого кінця він набуває округлої форми. Вся поверхня виробу зашліфована.

Сокирка-амулет виготовлена із свинцю (олова). Довжина амулету -1,8 см, висота леза-1 см, ширина леза -0,9 см. Руків’я злегка потовщується у напрямку від власне сокири, чотиригранне, біля злому має товщину 0,3 см. Власне сокира має чітко виражений обух та розширене у напрямку до руків’я лезо.

Отримані результати дозволяють скласти враження про матеріальну культуру Любомля XIVXV століть. Не дивлячись на те що у цей час місто входило до складу коронних земель вона практично нічим не відрізнялась від матеріальної культури основної волинської території у складі Великого князівства Литовського.

Важливими є знахідки предметів, пов’язаних з язичницькими культами. Це свідчить про живучість дохристиянських вірувань середовищі мешканців Любомля (можливо, полонених литовців?). Цей факт може знайти пояснення у традиційно тісних контактах Волині з Литвою, де язичницькі пережитки також були сильними, а Жемайтія остаточно хрестилась тільки у XV столітті.

Результати досліджень обєктів XIV-XV століть Волинською філією ДП ОАСУ дозволяють зробити цікавий висновок про поєднання найвищих технологічних досягнень тогочасної волинської економіки (жидичинська металургія)  зі значною традиційністю духовної культури (язичницькі амулети з Любомля).

Рис.1.  Жидичинські сопла


Категорія: Публікації О.Златогорського | Додав: mrzlatik (03.10.2009) | Автор: Олексій Златогорський
Переглядів: 448 | Рейтинг: 5.0/3 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright MyCorp © 2017