Минуле і сучасне Волині й Полісся: край на межі тисячоліть: Матеріали Х наукової історико-краєзнавчої конференції, яка відбулася у Старому Чорторийську, Маневичах, Четвертні та Нововолинську в 2000-2002 рр. – Луцьк: Надстир’я, 2002. – С.154-155.

Микола Борбич (Маневичі)
Перша світова війна: бої на Стоході

В історичних довідниках і документальних збірниках про Першу світову війну можна відшукати чимало добре знайомих для волинян теперішніх географічних назв. Це не випадково. Адже літня кампанія 1916 р. проходила саме на території Волині.

Надзвичайно вдалим військовим маневром на той час виявився Луцький прорив, або, як його ще називають, Брусиловський, здійснений силами 8-ї армії.
Займаючи 185-ти кілометровий фронт, це формування нараховувало 13 піхотних і 7 кавалерійських дивізій (приблизно 170 тисяч бійців і 582 гармати). На ворожій стороні знаходились частини 4-ї австрійської армії Іосифа-Фердинанда в складі 12 піхотних і 4 кавалерійських дивізій (орієнтовно 116 тисяч бійців і 548 гармат) [1].
Всю операцію можна умовно розділити на три окремих періоди: прорив австрійського фронту, розвиток цього прориву і бої на Стоході з німецькими військами, які прибули на фронт.
Розпочалася вона, як відомо, 1 червня за новим стилем могутньою артилерійською підготовкою. Дві доби свинцева лавина покривала австрійські окопи, а 4-5 червня російські війська перейшли в наступ. В окремих місцях ворожа піхота  не витримувала такого натиску і залишала першу лінію оборони. Кілька разів австрійські війська переходили в контрнаступ, але бажаного успіху не досягли.
Атакуючі корпуси 8-ї армії під кінець дня 5 червня прорвали першу смугу оборони, а протягом двох наступних днів посиливши натиск, 7 червня взяли місто Луцьк.
Невдовзі свіжі німецькі частини призупинили просування 8-ї армії, яка на той час не мала відповідних резервів для дальшого розвитку бойових дій.
Від 8 червня Брусилов видає директиву №1594, згідно якої найважливішим завданням вважає зміцнення позицій по річці Стир, зокрема на проміжку Сокіл-Рожище-Луцьк. Цією ж директивою передбачається розгорнути наступ правого флангу по фронту Сокіл-Кашівка-Червище [2].
Вцілому Брусиловський прорив виявився вдалим тактичним ходом. Але пізніше, коли необхідно було маневрувати, доля піднесла росіянам так званий «ковельський тупик».
Саме на Ковель спрямовувались дії кінноти Гіллендщмідта, яка ще 6 червня повинна була прорватися в тил противника і розгорнути бої під Ковелем.
Однак поблизу Чорторийська продовжував тупцюватися на місці 46-й корпус, а 30-й корпус, взявши Колки і відтіснивши противника на лівий берег Стиру, розтягнувся по значній території від Колок до Навозу [3]. Зусилля цих корпусів не були об’єднані. Обіцяні вищим командуванням активні дії кінноти в тилу противника поступово заглохли і, врешті-решт, звелися до нуля.
І все-так, завдяки сміливості воїнів, значній результативності бойових дій, противник помітно змістився по фронту. Його лінія на середину літа 1916 року проходила по річці Стоходу від Любешова до залізничного полотна Ковель-Луцьк.
Через зволікання тилових частин і відсутність необхідність резервів бої на кілька тижнів припиняються. Цим самим російська армія дає хорошу змогу перегрупувати сили противнику, закріпитися і підготуватися до нових  боїв.
Лише 3 липня Південно-Західний фронт поновлює наступ. Війська 3-ї і 8-ї армій його розпочали надто успішно. Після могутньої артилерійської підготовки вони прорвали фронт ворога і буквально через кілька днів вийшли на річку Стохід, де і форсували її поблизу сіл Червище, Рудка, Тоболи [4]. 
Тут варто нагадати про непоодинокі факти допомоги російським військам з боку місцевого населення. За розповідями старожилів села Тоболи справжній подвиг здійснив Іван Сацик. Добре знаючи мілини річки, він десятки разів перетинав лінію фронту, передаючи необхідні відомості про розміщення ворожих військ, дзотів, оборонних укріплень. 
В останній раз юнак посприяв наступу російських військ і закріпленню їх на єдиному лівобережному плацдармі по всій лінії фронту в районі села Старі Червища – Нові Червища.
Під час наступу Іван загинув. Незважаючи на те, що він був цивільним, його ховали в новочервищенському лісі (місці розташування російських військ) з усіма військовими почестями [5].
Можливо, коли-небудь хтось із краєзнавців і відшукає в архівах матеріали про цього відважного селянина.
На лівому (західному) березі ріки між селами Оленіно і Рудка-Червищенська утворився добре відомий в історії бойових дій Червищенський плацдарм. Його протяжність сягала 8 км по фронту і 3 км в глибину. Головні оборонні позиції покладалися на 3-й корпус (27-а, 73-а піхотні і 5-а стрілецька дивізії). Російським військам протистояли німецькі сили групи армії Лінзінгена, а саме: Баварська кавалерійська, 1-а ландверна і 9-а австрійська кавалерійська дивізії [6].
Трагічні сумнозвісні бої на цьому відрізку фронту бажаних результатів не дали.
Начальник штабу верховного головнокомандуючого Алексєєва шукає можливість полегшити фронтальний наступ. Але його не підтримує Брусилов. Директивою від 18 липня він зобов’язує в окремо визначений день всім військам фронту перейти в загальний наступ на місто Ковель. Початок операції припав на 28 липня. В цей день повторно розпочалася велика російська атака впродовж всієї річки Стохід, яка знову завершилася безуспішно [7].
Надзвичайно могутньою була оборона противника. Австрійські війська, розумно використавши тижні затишшя, наполегливо попрацювали над її удосконаленням, використовуючи при цьому різні технічні засоби.
Вже на той час в них існувала ціла мережа залізничних вузькоколійних під’їзних доріг. В районі населених пунктів Тоболи-Старі Червища-Седлище (Камінь-Каширський, Любешівський райони) ще й досі можна побачити в лісах залишки залізничних насипів.
По всьому фронті тягнулися дві-три укріплені смуги на відстані 3-5 кілометрів. Кожна з них включала кілька ліній окопів повного профілю. Через певний проміжок часу були побудовані важкі бліндажі, сховища, гнізда для кулеметів, бійниці, прорита ціла система ходів сполучення для зв’язку з тилом.  В окопах розміщувалась достатня кількість кулеметів, траншейних гармат, величезний запас боєприпасів [8].
Цікава деталь. Австрійсько-німецькі військові інженери-будівельники зуміли збудувати важкий бетонований бліндаж навіть на невеличкому острівку серед річки Стохід в урочищі Дуби, що поблизу села Старі Червища (Камінь-Каширський район). Всередину споруди не протікає жодна крапля річкової води і дотепер.
Перед кожною укріпленою смугою зводилася непрохідна дротяна загорожа, яка складалася із 19-20 рядів. Іноді таких загорож було кілька в 20-50 кроках одна від одної. Окремі ряди обпліталися таким дротом, що його неможливо порізати навіть спеціальними ножицями. По деяким з них проходив електричний струм високої напруги [9]. За спогадами жительки села Тоболи О.Г.Мазурик в урочищі Сволоки знаходилась електрична підстанція, що використовувалась як для освітлення офіцерських приміщень, так і для подачі струму по дротяній загорожі [10].
Дивно було слухати, але в роки дитинства один із старожилів-односельчанин дід Наслужка (так його звали в селі) завжди захоплено розповідав  про тимчасове житло австрійців.
У недільному гурті сільських знавців він пригадував, що стіни житлових кімнат оббивалися дошками, були засклені рами. Керівний склад проживав у спеціально збудованих квартирах із трьох-чотирьох кімнат з кухнею. В офіцерських землянках стіни обклеювалися шпалерами, м’які меблі, письмові столи, умивальники, картини, дзеркала.
Практично це була дійсна правда. Адже аналогічний опис наводить Сергій Миколайович Семанов в книзі «Брусилов» [11].
Зрозуміло, що в таких умовах німецько-австрійські війська могли воювати дуже довго.
Отже, повертаючись до бойових дій, за підрахунками командування, під час липневих боїв лише російська сторона втратила понад 40 тисяч чоловік [12]. З цієї причини Брусилов наказує з 10 серпня перейти до активної оборони. Цим, практично, завершується сама операція Брусиловського прориву, в ході якої до осені 1916 року, коли росіян призупинено на річці Стохід, було відвойовано 25 тисяч квадратних кілометрів [13].
Але не закінчуються бойові дії. З 12 серпня 3-а армія і Особлива армія Безобразова передаються Західному фронту під командуванням Еверта. Трохи пізніше, від 16 серпня по фронту надсилається директива про підготовку наступної операції – прорив в районі Червищ (Червищенський плацдарм).
У зв’язку з цим, командуючий 3-ю армією Леш з певним запізненням, аж 30 серпня приступив до перегрупування військ. Їх він розмістив таким чином: 31 корпус зайняв територію по річці Стохід до села Березна Воля (Любешівський район). Від цього населеного пункту і до села Тоболи (Камінь-Каширський район) включно, займаючи правий берег Стоходу і Червищенський плацдарм на лівому березі, знаходився 3-й корпус. На порівняно короткій ділянці, від Тоболів до Рудки-Червинської і трохи південніше, на лівому березі розмістився 34-й корпус. Далі, аж до річки Черевашки (Маневицький район) знаходився 26-й корпус [14].
В ніч на 1 вересня Леш видає директиву про план атаки, тобто початок нової операції. Цим документом передбачається здійснити головний удар на місто Камінь-Каширський – село Запруддя, причому, активно обороняючи зайняті позиції і бути готовим резервним силам перекинути окремі формування на лівий берег Стоходу, щоб оволодіти висотами біля села Великий Обзир [15].
А поблизу Тоболів, сформована могутня ударна група на лівому березі Стоходу, повинна рішуче атакувати противника в напрямку Седлищ (Любешівський район). Передбачалися атаки на Полиці, Яйно (Пісочне) та форсування ріки Стохід поблизу села Боровне.
На цей момент на правому березі Стоходу були розташовані резервні частини в складі 24-ї і 22-ї дивізій першого армійського корпусу та 2-а гвардійська кавалерійська дивізія, яка готувалася до бою у будь-яку хвилину.
Проте розпорядження про початок наступу у визначений час не надійшло. Тут варто відмітити незрозумілі дії командування, зокрема особисто командуючого 3-ю армією Леша.
Він розгорнув відкриту підготовку до атаки. Ще завчасно розпочалися роботи по утворенню плацдарму Тоболи-Старі Червище, чим саме привернули увагу противника, відкривши йому власні наміри наступати на місто Камінь-Каширський.
Він розгорнув відкриту підготовку до атаки. Ще завчасно розпочалися роботи по утворенню плацдарму Тоболи-Старі Червища, чим саме привернули увагу противника, відкривши йому власні наміри наступати на місто Камінь-Каширський.
Дотягнувши з відміною атаки до 2 вересня, не допомігши в діях Південно-Західному фронту, командуючий Західним фронтом Еверт прийшов до висновку про неможливість наступу [16].
На це вказував цілий ряд причин, зокрема, невигідне розташування особливої армії, міцно розвинута мережа укріплень противника, невдале і несвоєчасне влаштування Лешем плацдарму біля Тоболів, шо не дало можливості налагодити безпечну переправу через річку Стохід.
Тому тактичний хід змінився на поступове витіснення противника. В зв'язку з небажаними змінами на фронті і дощовою погодою операція на Ковель від 4 вересня відміняється.
Невідомо, що вплинуло, але командуючий Західним фронтом Еверт зовсім раптово, без відома Ставки розпочинає 9 вересня 3-м і 26-м корпусами наступ із Червищенського плацдарму. Цей наступ, проведений в період перегрупування і підготовки до нової важливої операції, не мав ніякого стратегічного замислу, а в тактичному відношенні він навіть закінчився поразкою [17].
Червищенська спроба мала надзвичайно негативні наслідки. Брусиловський прорив, від якого так багато чекали царські генерали, розбився на «ковельському горішку», не змінивши до кращого стратегічне розміщення російського фронту. Підтвердилося лише єдине – невиправдані жертви, які вимірювалися в сотнях, тисячах простих смертних людей.
За період п'ятимісячних боїв «Південно-Західним фронтом,- підводив підсумки О.О.Брусилов,- було взято в полон більше 450.000 офіцерів і солдат... За цей же час противник втратив понад 1.500.000 вбитими і пораненими. Тим не менше, до листопада перед моїм фронтом стояло більше мільйона австронімців і турок. ВИХОДИТЬ,ОКРІМ 450.000 чоловік, які були на початку переді мною, проти мене перекинуто з інших фронтів більше 2.500000 БІЙЦІВ [18].
Перша світова війна тривала 4 роки 3 місяці 10 днів, тобто з 1 серпня 1914 р. по 11 листопада 1918 року. У війні брали участь 38 держав з населенням понад 1,5 млрд. чоловік. На той час величезними були людські втрати: 10 млн. вбито (стільки загинуло у всіх європейських війнах за тисячу років, 20 млн. поранених. ВИТРАТИ воюючих сторін у тодішньому грошовому обчисленні становили 208 млрд. доларів.
Сьогодні сумно дивитися на братську могилу в центрі села Тоболи. Так, само братську. Як засвідчують могильні написи, тут знайшли свій вічний спочинок воїни як австрійсько-німецької, так і російської армій. Тим паче, в австрійсько-німецьких шеренгах було багато воїнів українців- західняків, які йшли у бій, не знаючи з ким і захищали, не знаючи кого.
Дуже добре було, коли б впорядкована могила років Першої світової війни стала об'єктом екскурсійних поїздок і оглядів А ще краще відкрити в селі музейний комплекс, відповідну експозицію, без будь-яких ідеологічних замислів. Просто, як історичний факт. Хай би мовою експонатів розповідала історія про страхіття війни, наслідки якої завжди трагічні і для переможених і для переможців.
____________________________________
1.    Зайончковский А.М. Мировая война 1914-1918 гг. - Том 11.-М.: Воениздат, 1938 г,- С. 48.
2.    Зайончковский А.М. Стратегический очерк войны 1914-1918 гг.-М.: Высший военный редакционный совет. 1923 г,- С. 28.
3.    Там само - С. 30.
4.    Герасимов МИ. Пробуждение,- Воениздат,- М.:, 1965 г,-С. 223.
5.    Записано від жителя села Тоболи Степана Сергійовича Давидюка, 1934 р.н.
6.    Герасимов М.Н. Пробуждение - М. -.Воениздат, 1965 - С. 223.
7.    Зайончковсний А.М. Стратегический очерк войны 1914-1918 гг.-М. : Высший военный редакционный совет. 1923 г - С. 50.
8.    Зайончковский А.М. Мировая война 1914-1918 гг,-М.: Воениздат, 1938 г,- С. 49.
9.    Там само - С. 49.
10.    Записано від жительки с. Тоболи Ольги Григорівни Мазурик, 1929 р.н.
11.    Семанов С.Н. Брусилов - М. : Молодая гвардия, 1980 - С. 202.
12.    Яковлев Н.Н. 1 августа 1914,- М.: "Молодая гвардия", 1974.
13.    Там само - С. 173.
14.    Зайончковсний А.М. Стратегический очерк войны 1914-1918 гг,- М.: Высший военный редакционный совет. 1923 г,- С. 62.
15.    Там само,- С. 63.
16.    Там само,- С. 64.
17.    Там само,- С. 64.
18.    Яковлев Н.Н. 1 августа 1914. М.: "Молодая гвардия", 1974 - С. 173.