Україна, ратифікувавши у 2003 р. «Європейську конвенцією про охорону археологічної спадщини», підтвердила необхідність врахування потреб охорони археологічної спадщини в політиці планування забудови міської і сільської території та культурного розвитку і зобов'язалася забезпечити відповідні археологічні дослідження.

Ці зобов'язання закріплені в українському законодавстві, а саме:

Інституту археології НАН України згідно ст. 12 Закону України «Про охорону археологічної спадщини» доручена координація археологічних досліджень в наукових установах та організаціях незалежно від їх підпорядкування та форм власності на території України

Державний контроль за охороною пам'яток історії та культури в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці здійснюють місцеві державні адміністрації згідно ст. 16 Закону України «Про місцеві державні адміністрації».

З цією метою на виконання п.9 ст. 118, п. 6 ст. 123, п. 8 ст. 151 Земельного кодексу України, та повноважень визначених п.п. 9, 10 ст. 6, абз.3 ст. 37 Законом України «Про охорону культурної спадщини», абз. 4 ст. 7 Законом України «Про охорону археологічної спадщини» проекти відведення земельних ділянок погоджуються з відповідними органами охорони культурної спадщини (адміністративний нагляд).

Відповідно до абз. 4 ст. 7 Закону України «Про охорону археологічної спадщини» органи охорони культурної спадщини погоджують на стадії проектування відведення земельних ділянок під містобудівні, шляхові, меліоративні та землевпорядні роботи після їх археологічного дослідження (наукова процедура).

Археологічним дослідженням передує археологічна експертиза, як частина наукової процедури в археологічних дослідженнях. Метою наукової експертизи є дослідження археологічної спадщини і підготовка науково обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо використання археологічних об'єктів, а також аналіз програм, проектів містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, за якими передбачається проведення земляних робіт та реалізація яких може позначитися на об'єктах археологічної спадщини (ст. 1 Закон України «Про охорону археологічної спадщини»).

Проте, з виходом Постанов Кабінету Міністрів України № 724 від 01.07.2009 р. «Деякі питання надання державних платних (адміністративних) послуг, видачі документів дозвільного характеру» та № 844 від 05.08.2009 р. «Деякі питання реалізації права власності на землю громадянами України у 2009 році» почастішали випадки ігнорування чинного пам'яткоохоронного законодавства місцевими органами виконавчої влади (управління культури і туризму, управління земельних ресурсів).

Тому змушені наголосити, що дані цих постанов не суперечать існуючому законодавству, а ще раз підтверджують, необхідність його виконання.

Згідно п. 2 «Порядку безоплатного оформлення та видачі громадянам України у 2009 році державних актів на право власності на земельній ділянки» (постанова КМУ № 844 від 05.08.2009) до заяви про видачу державного акта на право власності на земельну додається копія рішення органу місцевого самоврядування або районної державної адміністрації щодо передачі земельної ділянки у власність, які при прийняті даного рішення повинні враховувати згідно чинного законодавства погодження органів охорони культурної спадщини (Земельний кодекс України), яке можливо лише за наявності та за результатами археологічної експертизи.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про охорону археологічної спадщини» наукову археологічну експертизу та погодження програм і проектів містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, будівельних, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам'ятках археології, у зонах охорони археологічних пам'яток, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах місць, занесених до Списку історичних населених місць України здійснює Інститут археології НАН України.

Наукову експертизу можуть здійснювати інші наукові підрозділи, які мають відповідні дозвільні документи на проведення таких досліджень.

Просимо, врахувати.

Директор

Академік НАН України                                                                                                                        П.П.Толочко