"Волинські старожитності" - ДП ОАСУ

На Волині працювали польські дослідники Голокосту

mr_zlatik — Wed, 11 Aug 2021 16:01:55 GMT

На Волині працювали польські дослідники Голокосту

Протягом 2-6 серпня 2021 року на Волині працювала розвідкова історична експедиція від Меморіального музею Голокосту США у Вашингтоні, метою якої був збір інформації про збереження пам’яті про Голокост у нашому регіоні, запис свідчень очевидців про праведників світу, наших земляків, що рятували євреїв під час ІІ світової війни. Дослідження проводили науковці Музею Другої світової війни у Гданську (Польща) доктор історії Дмитро Панто та Бартоломей Гарба у співпраці із науковцями Ківерцівського музею (Оксана Сущук, Степан Войчик), Камінь-Каширського музею (Наталія Пась), Маневицького музею (Петро Хомич), Іваничівського музею (Лариса Куль), волинськими дослідниками Артуром Альошиним, Іваном Цимбалюком та Олексієм Златогорським.
В рамках відвідування Луцька відбулася зустріч з іудейською релігійною ортодоксальною громадою міста Луцька Мойше Меіром Матусовським та його дружиною Ханною. Голова правління Луцької громади урочисто освятив приміщення Великої синагоги, нещодавно їм переданої, прикріпивши на двері мезузу і промовивши благословіння. Ханна Матусовська розповіла гостям про трагедію іудеїв Луцька.
«Нашою метою не було повноцінне дослідження регіону, - розповідає Дмитро Панто, - це швидше рекогносцировка, перевірка можливостей глибших досліджень і підтвердження факту, що на Волині є усні матеріали, важливі та цікаві для Меморіального музею Голокосту у Вашингтоні. Досить неочікуваним для нас був факт виявлення інформацію про рятівника євреїв у с.Коритниця в родині вашого архівіста Артура Альошина. Бабця його дружини, Ольга Торчинюк, розповіла про свого тата Тараса Максимовича Федонюка, що врятував єврейського хлопця під час Голокосту. Всю цю інформацію ще потрібно перевіряти, але, однозначним є факт, що вона не відома дослідникам і спеціалістам. Цікаві записи очевидців зробили у м.Камені-Каширському зі слів Івана Бащука про криваві події в Клітицьку, також цінною є розповідь колишнього партизана Миколи Мосюка у Маневичах про цивільні табори євреїв в урочищі Кухів Груд, Марії Брись у с.Кучків біля Павлівка та очевидців у с.Журавники. Всі ці записи в майбутньому поповнять фонди та експозицію американського музею, а також будуть передані волинським дослідникам, що співпрацювали з нами у проєкті».
Науковці планують продовжити дослідження восени цього року. Дуже дякують за підтримку і сприяння представникам влади місцевих громад, які розуміють важливість таких робіт і надіються на співпрацю та підтримку в майбутньому.

Джерело: Інтернет-видання «Район.Історія»

Кропивники. Хронологія бездіяльності

mr_zlatik — Fri, 22 Jan 2021 09:35:10 GMT

Рік тому, у січні 2020 року працівниками ТзОВ "Спеціалізованої установи "Волинські старожитності" було виявлено пограбовану мародерами могилу польських прикордонників, що загинули у вересні 1939 року від рук червоноармійців-"визволителів" у с.Кропивники Шацького району. Оглянута могила була спільно з представниками Генерального Консульства Республіки Польща у м. Луцьку. Протягом року ми намагалися провести дослідження на місці могили, ексгумувати останки чи, хоча б встановити хрест пам'яті... Протягом року відчували лише протидію нашій діяльності. Хоча все розпочалося набагато раніше...

2015 рік. Будівництво лісової дороги неподалік від Кропивників. Механізованою технікою розрито і викинуто на поверхню людські кістки, серед яких було виявлено польські гудзики. Прип’ятський сільський голова Іван Гінчук повідомив поліцію. Експерти визначили, що поховання давнє, а кістки належать різним декільком особам. Взяті на експертизу кістки з поверхні поховані на сільському кладовищі у с.Прип’ять.

2015?-2019 рр. В районі поховання працюють мародери. Розривають могилу та виймають металеві знахідки.

Січень 2020 р. Один із мародерів звертається до шацького археолога Сергія Демедюка з пропозицією купити знахідки. Він показує місце поховання.

14 січня 2020 р. на місце поховання виїхали Олексій Златогорський та представник Генерального Консульства у м.Луцьку віце-консул Марек Запур. Сергій Демедюк показав їм місце поховання, а також розміри могили, кістки.

15 січня 2020 р. Лист “Волинських старожитностей” до начальника управління культури Волинської ОДА з інформацією про виявлення поховання, з локалізацією місця поховання, інформацією про те, що це ймовірно поховання польських військових 1939 р. До листа додано Акт про встановлення місця поховання (з картою-схемою розташування могили та фото останків і знахідок). У листі є прохання відповідно до чинного законодавства взяти поховання на облік та забезпечити його охорону.

Паралельно інформується Instytut Pamięci Narodowej про виявлені поховання.

21 січня 2020 р. Златогорський від “Волинських старожитностей” подає в управління культури Програму та календарний план пошукових робіт, де, зокрема, вказано с.Кропивники та с.Прип’ять.

Середина лютого 2020 р. Instytut Pamięci Narodowej звертається до Міністерства культури України з проханням на отримання дозволу щодо проведення пошуку та ексгумації в с.Кропивники спільно з “Волинськими старожитностями”.

24 лютого 2020 р. Управління культури Волинської ОДА відмовило погодити Програму досліджень у місцях, де є польські поховання (у тому числі в Кропивниках). Цинічно було зазначено, що це зроблено “з метою проведення більш якісних та грунтовних пошукових земляних робіт”.

25 лютого 2020 р. Переписана Програма досліджень “Волинських старожитностей”, вказано лише пункти робіт спільно з IPN (у тому числі Кропивники) подана на управління культури Волинської ОДА.

26 лютого 2020 р. Златогорський звертається до голови Волинської ОДА Погуляйка Ю.М. з проханням у справі сприяння українсько-польській співпраці на Волині у галузі археологічно-історичних досліджень. В листі вказано проблему з погодженням програми, зокрема викреслення локацій досліджень поховань з польською ідентифікацією, у тому числі у с.Кропивники. У додатку до листа додано копію “Календарного плану” з викресленими пунктами: Маневицький район (с.Костюхнівка, Кукли, Велика Яблунька, Мала Яблунька - поховання легіонерів 1915-1916 рр.), Камінь-Каширський район (с.Малі Голоби - поховання ксьондзів - жертв УПА 1943 р.), Турійський район (с.Туропин - поховання польської родини 1943 р.), Любомльський район (с.Рівне (Острівки, Воля Островецька) - поховання 1943 р.), Ковельський район (с.Вербка - поховання польських легіонерів 1916 р., до речі досі нищиться землерійною технікою), Горохівський район (с.Журавники - могила останнього мера м.Познані Ругге), Шацький район (с.Мельники, Кропивники, Прип’ять - могили 1939 р.), Любешівський район (с.Деревок - поховання 1943 р.), Іваничівський район (с.Павлівка - поховання 1943 р.). Відповіді на цей лист досі не отримано.

28 лютого 2020 р. отримуємо листа від управління культури з залякуванням. Управління культури не може прийняти під охорону виявлену могилу польських солдатів, але буде звертатись до правоохоронних органів з метою перевірки фактів порушення проведення пошуково-земляних робіт “Волинськими старожитностями”. Тобто, діяльність мародерів не насторожує діячів волинського адміністративного істеблішменту, а от виявлення могил і піклування про їх охорону - то є злочин.

1 березня 2020 р. Відправлено на управління культури Запит на отримання публічної інформації стосовно реагування обласного управління на інформацію про виявлення поховання польських прикордонників 1939 р. у с.Кропивники та необхідність забезпечення його охорони. Публічний запит відповідно до українського законодавства вимагає відповідні протягом 5 днів. Цього терміну чиновники не дотрималися.

3 березня 2020 р. У інтернет-виданні “Волинь-нова” виходить публікація Cергія Наумука про поховання у с.Кропивники (“На Волині руйнується поховання польських солдатів”). Публікація мала підсилити увагу громадськості. Проте, українська громадськість на неї практично ніяк не зреагувала. https://www.volyn.com.ua/news/148048-na-volyni-ruinuietsia-pokhovannia-polskykh-soldativ?fbclid=IwAR0WYiH2-s2wTMfe5Js82sUucl0RuJZVzyvwqpF2wulnVt7p_v0W1GiHPV4

6 березня 2020 р. Отримано лист від управління, що “Волинські старожитності” не є суб’єктом відносин у сфері доступу до публічної інформації, а тому відповідь на лист від 1 березня буде надана у місячний термін.

30 березня 2020 р. Отримано відповідь управління культури на запит про Кропивники від 1 березня. У листі дидактично роз’яснюється, які дії необхідно провести для занесення могили польських прикордонників до Переліку об’єктів культурної спадщини, і жодної відповіді про запит у листі - які дії здійснило саме управління у справі забезпечення охорони могили . Лист підтвердив лише знаний факт: вся діяльність у справі Кропивник волинських чиновників - це надання аргументованих відповідей “Волинським старожитностям” таким чином, щоби не можливо було подати на них в суд за бездіяльність та знищення могили.

12 травня 2020 р. Отримано лист управління культури з інформацією, що вони не можуть погодити Програму досліджень “Волинських старожитностей” на 2020 р., оскільки отримали роз’яснення Міністерства культури. Саме роз’яснення отримати не змогли, але суть його наступна: оскільки у 2017 році "Волинські старожитності" продовжували роботи з IPN, не дивлячись на оголошений мораторій Українського Інституту національної пам’яті, то нині, у 2020 р. не можливо отримати Дозвіл на пошукові роботи. Напевно вже і довічно “Волинські старожитності” не зможуть отримати Дозвіл на пошукові роботи, або, принаймні доки в київських кабінетах не зміниться політика і люди.

05 червня 2020 р. Звернулися з листом до управління культури стосовно вилучення аварійного поховання та евакуації останків у с.Кропивники без отримання відповідних дозвільних документів.

11 червня 2020 р. Отримали відповідь від управління культури, що вони не заперечують проти аварійного вилучення останків у с.Кропивники. Важливим також є те, що нарешті, за півроку, управління культури звернулася з відповідними листами до Шацької районної державної адміністрації, Шацької селищної територіальної громади, шацької поліції з проханням забезпечити охорону невідомого місця поховання.

15 червня 2020 р. Оскільки ситуація з Кропивниками вийшла на міжнародний рівень, і питання дослідження могили там внесено у програму досліджень IPN в Україні, про що проінформавано Міністерство культури України, “Волинські старожитності” відповідно до Договору між Україною та Польщею не можуть проводити ексгумацію у Кропивниках без участі спеціалістів IPN. Відправлено лист до управління культури з проханням перенести ексгумацію на невизначений термін. Враховуючи міжнародний резонанс виявлення поховання невідомих у с.Кропивники просимо управління взяти місце поховання на облік окремим Наказом управління культури. Відповіді на цей лист так і не отримано.

29 вересня 2020 р. Щорічно на меморіалі польським прикордонникам у с.Мельники Шацької СТГ проводяться заходи пам’яті загиблих, в яких приймають участь представники польської та української влади. На запрошення Генерального Консула РП у м.Луцьку показали представникам польської та української влади могилу польських військових у с.Кропивники. Генеральному Консулу, віце-консулу, заступнику голови Волинської ОДА, голові Волинської обласної ради, шацьким та іншим чиновникам розповіли про ситуацію з цією могилою. Звернулися з проханням отримати дозвіл на встановлення тимчасового місця пам’яті на могилі. Представники української влади пообіцяли сприяти у цьому.

30 вересня 2020 р. У інтернет-виданні “Волинь-нова” виходить публікація про заходи у Мельниках та відвідання могили у Кропивниках https://www.volyn.com.ua/news/163013-u-kropyvnykakh

Через годину подібна інформація із фото з’являється на інтернет сторінках Волинської обласної ради та інших сайтах. На кінець дня інформація про Кропивники і фото з місця зтирається із сайту Волинської ради. Проте, вона зберігається на сайтах, що перепостили новину.

Генеральним Консульством РП у м.Луцьку готуються листи на голову Волинської ОДА, голову Волинської облради, голову Шацької СТГ з проханням отримати дозвіл на встановлення тимчасового місця пам’яті на могилі у Кропивниках.

Не відомо чи ці листи дісталися адресату, чи була якась відповідь на них.

27 жовтня 2020 р. Instytut Pamięci Narodowej публікує на своїму сайті "29 претензій до української влади", серед яких пунктом 19 згадано ситуацію в Кропивниках.

Далі буде.... ?

Дослідження на городищі міста Володимира-Волинського місць масових розстрілів

mr_zlatik — Mon, 30 Nov 2020 10:14:14 GMT

Виступ і презентація на онлайн конференції "Місця/місце пам'яті в польсько-українському діалозі порозуміння: (До 80-х роковин Катинського злочину)" 21 листопада 2020 року.

На Волині руйнується поховання польських солдатів

mr_zlatik — Sun, 15 Mar 2020 22:10:12 GMT

На Волині руйнується поховання польських солдатів

Його виявили під час будівництва лісової дороги

Окрім ґудзиків на місці поховання знайдено так званого "Жмудського ведмедя"

На поховання польських солдатів натрапили ще у 2015 році під час будівництва лісової дороги. Кістки, викинуті дорожньою технікою, зібрали та передали поліції.

– Коли викопали кістки, лісничий викликав поліцію. Ті приїхали і забрали кості. Видно, нічого з ними не робили, не віддавали на експертизу. Я був у відпустці, приходжу на роботу, а в мене в кабінеті сумка з тими кістьми. Привезли мені їх – що хоч, те роби. Видно, відмахнулися від тої справи. Ніяких документів щодо цього нам в сільську раду (тоді ми ще не входили в Шацьку ОТГ) нам не надходило. Я звернувся до батюшки щодо поховання на сільському кладовищі. Він дозволив і ми поховали ті рештки, – розповів виконувач обов’язків Прип’ятського старостинського округу Шацької ОТГ Іван Гінчук. – На тому місці колись йшла вузькоколійка, була залізнична станція. Коли появилися металошукачі, люди стали шукали метал, якісь медальйони. Знаю, що знаходили багато ґудзиків від польських шинелей.

Минулого року місце захоронення розміром приблизно 2,5 на 1,5 метра обстежили директор ТзОВ «СУ «Волинські старожитності» Олексій Златогорський та шацький краєзнавець Сергій Демедюк.

Череп, виявлений на місці поховання.

– Уже на той момент поховання сильно знищили мародери: пошкодили поховальну яму, розкидали кістки, вибрали металеві знахідки, – розповів Олексій Златогорський.

Дослідники зібрали військові ґудзики. Окрім того знайдено так званого «Жмудського ведмедя». Це відзнака, яка належала воїнам 77 піхотного полку Війська Польського 1939 року. Також знайдено людські кості, в тому числі череп.

Джерело: Інтернет-видання «Волинь-Нова»

P.S. Управління культури Волинської ОДА було проінформовано про дану ситуацію ще 15 січня 2020 року. Листи поки без відповіді. Ніяких дій по збереженню могили не здійснено...

Лист на управління культури Волинської ОДА

Мене звати Парфенюк Юлія Костянтинівна….

mr_zlatik — Sun, 22 Dec 2019 10:08:47 GMT

У «Кресовій книзі справедливих» згадується багатодітна польська родина Шишко з колонії Ведмежа Яма, матір яких трагічно загинула у липні 1943 року, а батько залишив дітей. Дітей прихистила українська родина, яку пізніше радянська влада заслала на Сибір. В джерелах по різному називається прізвище українців, але одна з дітей Шишко – Юлія у своїй розповіді впевнено називає їх Андрійчуками. Батько Родіон був старостою села при німецькій владі, син перебував у лавах УПА. Можливо це і врятувало дітей від смерті у буремному 1943 році. А далі – стало «прямим дороговказом» на Сибір. Повернення на рідну Волинь, життя за радянської влади – то вже інша історія. Та сама Юлія Костянтинівна у 1960-х роках навіть обиралася депутатом до обласної ради, а нині живе сама. «Бо я собі так живу і всьо…» - каже без гіркоти вона, але допомагають діти і родичі. Та то вже інша історія, сюжет для роману.
Тих польських та українсько-польських колоній і сіл між Кисилином та Холопичами було досить багато. Якщо поглянути на карту 1927 року, то крім Ведмежої Ями, бачимо колонію Журавець, Яхимовку, Яновець, два Запуста, а біля Мовчанова – спалене село Рудню. Десь я читав, чи хтось мені розповідав, що монумент українсько-польського примирення спочатку мав будуватися у Кисилині, а не у Павлівці. Адже там 11 липня 1943 року відбувалася одна з наймасштабніших трагедій українсько-польського протистояння: загинули не лише мешканці містечка, а й навколишніх колоній та сіл. Досить багато їх загинуло не біля костелу, а по дорозі до нього, в лісах і полях, вбиті бандитами, а не героями. Так, як загинула Розалія Шишко – мати Юлії.

Карта 1927 року з селами та колоніями

У 2000-х роках, коли вибирали пісок у кар’єрі в Холопичах, натрапили на останки трьох цивільних – чоловіка, жінки та дитини. Місце тоді обстежив Геннадій Гулько. Зробив фото, насипали насип, тодішній сільський голова обіцяв поставити на місці загибелі хрест. Два роки я шукав той хрест навколо Холопицької водойми. Там тих хрестів – скажу чесно, досить багато: трагічно загиблим вже у 1990-ті та 2000-ті роки. Карма, як каже Ігор Левчук. А хреста загиблим у 1943 році так ніхто і не поставив. І лише нещодавно місце загибелі мені показали Геннадій Гулько та Сергій Ричко. Без них знайти це місце було практично не реально, і лише фрагменти кісток, вириті і викинуті з могили дикими звірами, свідчать про далекі трагічні події. Ймовірно, ця родина також йшла до костелу в Кисилин з Рудні і загинула від рук убивць. Можливо наступного року на цьому місці проведемо ексгумаційні роботи і перепоховаємо останки за християнською традицією.

Геннадій Гулько на місці загибелі цивільних осіб 1943 р.

Сергій познайомив і зі своєю родичкою – тіткою Юлією, Парфенюк-Шишко Юлією Костянтинівною.

Вдалося записати її розповідь.
- Мене звати зараз Парфенюк Юлія Костянтинівна. Я записана з 39-го, але, якщо я батька вже зустріла, то батько сказав, що я з 37-го. Два роки мені…
- Додали.
- Не дописали.
- Ну, бо я… Мене покинули, я була маленькою. Скільки, як мати забили, мені було? Я знаю? Може 4, може 5 років. То як я там була пам’ятати яка.
От тільки то пам’ятаю, як то мати, бо я по національності, то полячка, але зараз я українка.
- По паспорту.
- По паспорту українка. Я ж тут виросла і, як-то кажуть, мене вигляділи всьо, то і через то я.
- Мати що розповідала? Що Ви пам’ятаєте по матері? Про матір що пам’ятаєте?
- Всьо пам’ятаю ще. Була маленька, тримали хазяйство. Жили ми бідно, канєшно. П’ятеро дітей нас було.
- А жили в тому селі, там, да?
- На Журавці жили.
- На Журавці?
- Так. Зараз ліс там. Ми жили на Ведмежих Ямах.
- Там поляків багато було?
- Були поляки, були українці, були галичани. Усі-усі там. Така колонія була. Називалася Ведмежа Яма.
Ну, як мати… Нас було п’ятеро. Я була середня, старша сестра, брат, я третя. Ще була сестра Гєня – тая, де то зараз в Польщі є, і ще був брат маленький. Я не знаю, він ще навіть і не ходив. Місяців може мав 9.
Ну як мати забили в костелі, вона пішла в той костел
- В Кисилині
- В Кисилині. А тоді туту була така… Тут німці, тут той р у х. І батько нас кинув, бо були б всіх побили. Тут ходила тая, я знаю… ходила тая банда якаясь. То батько втік. Але в Затурцях він попав до німців в той плєн. Там була тая їхня… І старша сама сестра за ним побігла. А нас четверо осталося. І так вже той-во, нас люди порозбирали. Українці.
- А як прізвище батька було?
- Шишко Костантин. А по батькові, то я навіть і не знаю. А мати – Шишко Рузя. Розалія.
- Але росли потім в українській родині?
- В українській! Я ж була і на Сибіру, мене забрала Андрійчук Вєра Родіоновна. Вікторівна, брешу.
- А на Сибір як же ж Ви попали?
- А як попала? А вони були, той Родіон Андрійчук, де вони мене взяли, він був старостою при німцях. А син був в УПА. І як вже прийшли зразу, не знаю чи 44-й чи 45-й рік, я не пам’ятаю, то їх вивозили на Сибір всіх. І вони мене з собою взяли на Сибір.
То я там, я не знаю, я ще в школу не ходила, ну, років шість мала, п’ять отако…
- А зараз якусь допомогу від польського уряду маєте? Щось Вам допомагають?
- Ні. Я нігде нічого не писала, не мала ніяких документів, нічого. Бо я собі так живу і всьо…

Як писав колись Марсель Пруст, що вірив у кельтські вірування, душі померлих стають бранцями якогось нижчого створіння, — звіра, рослини, неживого предмета. «А втрачене воно для нас аж до того дня, — для багатьох цей день так і не настає, — коли ми підходимо до дерева або заволодіваємо річчю, яка була для нього в'язницею. Ось тоді вони здригаються, ось тоді волають до нас, і тільки-но ми їх упізнаємо — чари розбито. Ми випускаємо їх на волю, і вони, смерть здолавши, живуть собі й далі з нами. Так само і з нашим минулим. Силкуватися його повернути — річ марна, всі потуги нашого розуму ні до чого. Минуле таїться поза його досягом, поза теренами, в якомусь матеріальному предметі (в тому відчутті, яке породжує цей предмет), там, де ми найменше сподівалися б знайти його. Натрапимо на цей предмет за життя чи ні, це залежить од випадку».
Не будемо кельтами, але повіримо у те, що душі померлих нарешті заспокоються. І карма Холопич очиститься… Це звичайно можна сприймати і жартома, і серйозно.

Археологи Рятівної археологічної служби розпочали дослідження у Підкамені

mr_zlatik — Sat, 15 Jun 2019 10:42:32 GMT

На території монастирського комплексу у селищі міського типу Підкамінь проводять археологічні дослідження. Минулого тижня науковці Рятівної археологічної служби розпочали попередні роботи: шурфування на території внутрішнього дворика та нагляд за земляними роботами у місцях планованого пониження рівня поверхні.

Фото Рятівної археологічної служби

«З історичних джерел відомо, що при монастирі тут довгий час існував цвинтар. Це підтверджують вже перші дні наших досліджень. Наше основне завдання - з’ясувати, на якій глибині знаходяться поховання та надати рекомендації виконавцям земляних робіт», - розповів керівник досліджень молодший науковий співробітник Рятівної археологічної служби Олександр Сілаєв.

План монастиря. Автор Роман Берест (2008 р.)

Замовником робіт є Львівська обласна державна адміністрація. Дослідження виконують в рамках великого міжнародного проекту “Транскордонний паломницький маршрут як інструмент промоції спільної історико-культурної спадщини в українсько-польському прикордонні”, що реалізується за фінансової підтримки Європейського союзу в рамках Програми транскордонного співробітництва Польща – Білорусь – Україна 2014-2020. На реставрацію монастирського комплексу в Підкамені проектом передбачено 28,6 млн грн.

Монастирський храм у селі Підкамінь є пам’яткою архітектури національного значення XV-XVIII ст. з охоронним номером – 407.

Перша згадка про монастир датована 1464 роком. Він діяв до 1946 року, у 1940-50-их роках там була тюрма НКВС. У другій половині 1950-их років на місці в’язниці було засновано психоневрологічний інтернат закритого типу. У храмі зробили конюшню, а згодом – гараж для сільськогосподарської техніки. 1997 року монастир відновлено. Тепер він належить монахам студитам УГКЦ і має назву Монастир походження дерева Хреста Господнього. У 2011 році через сильний вітер з вежі монастиря впали скульптури.

За матеріалами сайту: Рятівна археологічна служба"

У Журавниках розчистили старе кладовище

mr_zlatik — Thu, 30 May 2019 17:50:53 GMT

У Журавниках розчистили старе кладовище

Про це "Волинь-нову" поінформував журавичіський сільський голова Віталій Сойко.

За його словами, на старій частині кладовища вирубали кущі та прибрали могили. Втім він зізнається, що це лише початок, адже кладовище має чималу площу. Участь брали місцеві жителі, в тому числі й сільський голова.

Кладовище прибрали від зайвої рослинності

Підтримку акції надало Генеральне консульство Республіки Польща в Луцьку, розповів волинський історик та археолог Олексій Златогорський, який також брав участь у прибиранні кладовища.

У Журавниках жило чимало поляків, які й поховані на місцевих могилках. Зокрема, останній довоєнний мер міста Познані Тадеуш Руґе.

На кладовищі збереглися руїни костелу.

Розчищена частина кладовища.

Джерело: Інтернет-видання «Волинь-Нова»

Археологи досліджують три пам’ятки на Львівщині та Івано-Франківщині

mr_zlatik — Mon, 29 Apr 2019 11:16:05 GMT

Три нововиявлені пам’ятки археології дослідять науковці перед початком будівництва нової ділянки повітряної лінії електропередачі 330 кВ Західноукраїнська – Богородчани.

Одна з них розташована поблизу села Добрівляни Жидачівського району на Львівщині, дві інші - на Івано-Францівщині: поблизу села Журів Рогатинського району та села Тенетники Галицького району.

Давні поселення потрапляють у межі будівництва опор лінії електропередачі і будуть частково зруйновані цими роботами. Пам’ятки виявили археологи Рятівної археологічної служби під час проведення розвідок у 2008 та 2011 роках, усі три поселення є багатошаровими, тобто були неодноразово заселені у різні часи протягом століть.

Участь в експедиції беруть волиняни Михайло Вашета, Тарас Верба, Сергій Шабловський, Олексій Златогорський.

За матеріалами сайту: Рятівна археологічна служба"

Литовські археологи хочуть досліджувати Литовеж

mr_zlatik — Tue, 25 Sep 2018 07:26:07 GMT

Під патронатом ректорату Східноєвропейського національного університету ім.Лесі Українки та за сприянням Литовезької об’єднанної територіальної громади у Литовежі Іваничівського району відбувся науково-практичний українсько-литовський семінар «Балтійський аспект в археологічних дослідженнях на Волині», в якому взяли участь науковий керівник проекту Сергій Панишко, координатор проекту Тетяна Мамчич, литовські археологи Елєна Пранцкенайте, Рокас Краняускас (Клайпедський університет), старший науковий співробітник Інституту археології НАН України Андрій Петраускас, археолог Олексій Златогорський, краєзнавець Анатолій Швед, голова Литовезької ОТГ Іван Іванчук, секретар Олена Касянчук, депутат Іван Романюк.

Литовеж відомий своєї історією, і багато з дослідників пов’язають його з літописним Всеволожем та подіями так званої «волинської» війни 1097 року. Сама назва села від «литовської вежі» дає значний поштовх для спільних наукових досліджень українців та литовців. Ще у жовтні 2015 р. геофізичні дослідження на городищі Литовеж провела група Київського національного університету ім.Тараса Шевченка під керівництвом Ксенії Бондар виявили сліди вежі, що існувала на городищі у литовській період.

Елєна Пранцкенайте та Рокас Краняускас відомі вже в наукових колах Волині – саме вони при сприянні Тетяни Мамчич провели дослідження 3-D сканером маневицького човна, і їхні результати – найповніше дослідження унікальної пам’ятки на сьогоднішній день. У Литві вони відомі завдяки дослідженню поселенню бронзового віку на палях на озері Лаукесас, а Рокас Краняускас свого часу проводив дослідження міст інків у Перу. Відомий в Україні та і на Волині археолог Андрій Петраускас, що десятиріччя у невеликому поліському містечку Олевську проводить археологічні дослідження та експериментальні відтворення давньоруського гончарства, металургії, медоваріння, будівництва човнів (зокрема, і репліки маневицького човна). Петраускас розробив і програму спільних досліджень на городищі, що також передбачає не лише археологічне дослідження, але й підводні дослідження, впровадження експериментальної археології, популяризації литовезького городища. А ініціаторами проведення досліджень на городищі у Литовежі є Сергій Панишко та Анатолій Швед, які останні десять років шукають підтримки. І їм назустріч цьогоріч іде громада Литовезької ОТГ.

У рамках семінару дослідники та представники громади обговорили напрямки роботи. Зокрема, передбачено найближчим часом видати матеріали семінару, затвердити програму досліджень. На наступний рік заплановані археологічні та підводні дослідження, які можуть тривати і не один рік.

Учасники семінару відвідали також відомі пам’ятки Волині у Володимирі-Волинському, Любомлі, Шацьку, Жидичині, Луцьку, Олиці, Клевані і Дубно. І литовські, і українські дослідники щиро дякують литовезькій громаді за щирий прийом та сприяння роботи семінару та надіються на продовження співпраці, яка є взаємовигідною і для громади, і для дослідження історичної спадщини двох народів.

Джерело: Інтернет-видання «Волинь-Нова»

Археологи дослідили лицарський замок на Погоринні

mr_zlatik — Wed, 22 Aug 2018 05:08:34 GMT

У селі Грушвиця Перша біля Рівного завершено археологічні досліження на городищі давньоруського часу Х-ХІ ст.

Село відоме своїми археологічними пам’ятками: крем’янною майстернею трипільської культури, поселеннями ранньозалізного, римського, давньоруського, пізньосередньовічного часів, але, у першу чергу, – давньоруським городищем, яке вперше обстежив у 2003 році Богдан Прищепа. Городище частково знищене із західної сторони глиняним кар’єром 1930-х років.

Метою Рівненської археологічної експедиції Інституту археології НАН України було зачистити стінки кар’єру для виявлення присипаного і знищеного культурного шару давньоруського часу. У складі експедиції працювали Олексій Войтюк (керівник), заступник сільського голови Грушвицької ради Володимир Михальчин, луцькі археологи Михайло Вашета, Олексій Златогорський, Володимир Чопюк, студенти Максим Залужний, Віталій Тимощук, Валентин Максимчук.

Тепер ми можемо приблизно уявити як виглядало це городище в давньоруський період. Ймовірно, це городище-сховище або лицарський замок – укріплення типу «мот-і-бейлі», що суттєво доповнює історію давньоруського Погориння.
– Під час зачистки стінок кар’єру, – розповідає керівник експедиції Олексій Войтюк, – виявлено залишки дерев’яних укріплень (лагів) від оборонного частоколу двора. Тобто, тепер ми можемо приблизно уявити як виглядало це городище в давньоруський період. Ймовірно, це городище-сховище або лицарський замок – укріплення типу «мот-і-бейлі», що суттєво доповнює історію давньоруського Погориння. Під час досліджень знайдено також значну кількість крем’яних виробів і заготовок. Про те, що городища на Волинській височині біля Рівного, у давні часі були також палеолітичними стоянками, відомо. Але, що така сама ситуація у Грушвиця – стало зрозуміло завдяки археологічним дослідженням.

Володимир Михальчин, заступник сільського голови Грушвицької ради, розповів про те, що сільська рада вже давно хоче перетворити історичний об’єкт на туристичний.

– Цьому сприяє і мальовнича природа в селі, і ставлення та бажання місцевого населення. Після досліджень варто говорити про функціонування в давньоруські часи на території Грушвиці лицарського замку, а тому можлива часткова його реконструкція, яскравий приклад чому – заповідник у Переспониці, що знаходиться за 20 км від нашого села. Реконструкція передбачає у майбутньому подальші археологічні дослідження, проведення фестивалів та лицарських турнірів, а все це у сукупності – дасть новий струмінь активного культурного життя громади, – зазначив Володимир Михальчин.

Аерофотозйомка городища Юрія Ойцюся.

Джерело: Інтернет-видання «Волинь-Нова»

Дослідження давніх поселень у Локачинському районі Волинської області: попередні результати

mr_zlatik — Wed, 27 Jun 2018 16:47:12 GMT

З травня по червень 2018 р. Волинська археологічна експедиція Науково-дослідного центру «Рятівна археологічна служба» Інституту археології Національної академії наук України проводила дослідження давніх поселень в околицях сіл Марковичі та Роговичі Локачинського району Волинської області.
Рятівні археологічні розкопки проводилися в межах облаштування Локачинського газового родовища (підключення свердловини № 104) на замовлення Газопромислового управління «Львівгазвидобування» ПАТ «Укргазвидобування».
«Ще під час розвідок 2016 р. у місця прокладання шлейфу майбутнього газогону ми виявили три об’єкта археології. Усі вони були на берегах ріки Луги», - розповів керівник експедиції Олександр Сілаєв.
За результатами попередніх досліджень, поселення Марковичі-І було датоване добою бронзи, на поселенні Роговичі-І зафіксовано матеріали ранньозалізного віку та княжої доби, культурний шар пам’ятки Роговичі ІІ містив матеріали доби бронзи, ранньозалізного віку, ранньослов’янського часу і княжої доби.
Під час цьогорічних досліджень пам’ятки Марковичі-І, археологи з’ясували, що мають справу з багатошаровим поселенням. Крім очікуваних знахідок доби ранньої бронзи, тут виявили об’єкти та артефакти римського часу. Загалом розкрито 14 археологічних об’єктів – решток давніх житлових та господарських споруд. На дні однієї із досліджених ям знайшли повністю збережений скелет, ймовірно косулі – давньої мисливської здобичі. У культурному шарі і в об’єктах виявлено цікаві знахідки: фібули, прикраси з міді і бронзи, вироби з глини, кістяні знаряддя, кременеві артефакти, кераміка. Цікавість викликає бронзова накладка у вигляді лева. Подібні прикраси траплялися, переважно, у скарбах слов’янського періоду (VI-VII ст.).
Пам’ятка Роговичі-І досліджувалась археологами РАС вже вдруге. Вперше, у 2016 р., тут проводились дослідження під час будівництва свердловини №104-Локачинської. У новому розкопі знайшли 12 археологічних об’єктів, переважно господарських та виробничих споруд. У більшості з них зібрано матеріали доби бронзи. Особливе зацікавлення викликають знахідки із заповнення господарських ям – дві кременеві сокири (ціла і ушкоджена), різноманітні кременеві знаряддя, розвали ліпних посудин, вироби з кістки. Знахідки потребують додаткового ретельного опрацювання, однак вже зараз є підтвердження присутності в культурному шарі поселення Роговичі-І, окрім основного культурно-хронологічного горизонту, матеріалів ранньозалізного віку і давньоруського часу. У закладеному розкопі також були виявлені рештки людського поховання, на жаль, порушеного ще в давні часи. Картина, яку вдалось відновити в ході досліджень, вказує на руйнування давнього поховання господарською ямою більш пізньої епохи.
Поселення Роговичі-ІІ шлейф газопроводу зачепив лише частково в межах надзаплавної тераси, де і були проведені дослідження. Культурний шар пам’ятки містив численні матеріали принаймні п’яти горизонтів: доби бронзи, ранньозалізного віку, римського часу, слов’янського періоду і Давньої Русі. З найбільш цікавих знахідок варто відмітити фібулу V-VI ст., бронзові підвіски, наконечник стріли, ліпний посуд ранньослов’янського часу. Було знайдено рештки будівель хутора, який існував в цьому місці наприкінці ХІХ – у першій половині ХХ ст. Крім цього виявлено один давній об’єкт – виробничу споруду, ймовірно, пов’язану з обробкою руди. Роботи довелось виконувати в несприятливих умовах, оскільки, незважаючи на доволі спекотну погоду, постійно доводилось вичерпувати воду з розкопу. Наявність давніх споруд в культурному шарі нижче сучасного рівня ґрунтових вод в черговий раз підтверджує теорію водної трансгресії в давні часи.
Одночасно з розкопками проводились пошукові роботи з метою виявлення та встановлення меж об’єктів, які можуть становити інтерес для майбутніх досліджень. Було зафіксовано лінію окопів Першої світової війни. Відомо, що в районі села Марковичі проходили бої улітку 1916 року, під час Брусиловського прориву. Прямим підтвердженням цього став паперовий «медальон смерті» солдата Австро-Угорської імперії в металевій оправі, з розграфленою таблицею угорською мовою, записи в якому можуть бути відчитані після додаткових досліджень. Поряд з ним знайдено металеві ґудзики до австрійського військового мундиру та нижньої білизни, гільзи. Можливо поруч є й останки загиблих у тій далекій бійні – про це достеменно розкажуть вже подальші дослідження. Принаймні завдяки археологічним розкопкам встановлено місце бою 1916 р.
«Проведені на Локачинському газовому родовищі розкопки показують, що перспективи досліджень цього регіону дуже великі. Наукові археологічні дослідження на схід від смт. Локачі до цього моменту ніколи не проводились. Натомість відбувається активне «освоєння» цих теренів т.зв. «чорними археологами», які з металошукачами майже щоденно полюють вздовж схилів у пошуках артефактів і тим самим руйнують давні пам'ятки. Існує нагальна потреба проведення суцільного археологічного обстеження долини річки Луги», - прокоментував Олександр Сілаєв.

Джерело: Рятівна археологічна служба

Волинський науковець взяв участь у науковій конференції в Гданську

mr_zlatik — Sat, 23 Jun 2018 13:13:16 GMT

У Гданську (Польща) відбулася наукова конференція, організована науковим відділом Музею Другої світової війни та управлінням охорони пам’ятників Поморського воєводства

Метою конференції, участь в якій взяли 23 науковці з академічних центрів Польщі та України, стала презентація найновіших результатів археологічних досліджень на місцях воєнних конфліктів чи злочинів (концентраційних таборів).

«Археологія сучасності» або «археологія сучасних конфліктів і злочинів» – це нова наукова дисципліна. Вона досліджує, а також консервує матеріальні сліди історичних конфліктів, популяризує суспільні цінності.

На конференції представлені виступи про методологію та історіографію «археології сучасності», дослідження Інституту національної пам’яті Польщі в Україні, Литві, Білорусі, археологічні дослідження в Польщі місць боїв та злочинів під час будівництва автострад, матеріальні сліди концатоборів в Черську, Плашуві, Гросс-Розені, Стуттнофі, сліди війни на території колишніх лемківських сіл, дослідження в районі Равки і Бзюри періоду І світової війни, пошук та дослідження збитих літаків 1939-1945 рр., 3-D модель польського підводного човна «Вічер» за результати підводних археологічних досліджень, археологічні дослідження поля битви під Вестерплятте, матеріальні сліди та могили на Вестерплятте, археологічно-ексгумаційні дослідження на Україні.

Виступ волинського археолога Олексія Златогорського присвячено регламентації археологічно-ексгумаційних робіт на Україні, особливості проведення цих робіт археологічними та пошуковими організаціями, у тому числі діяльності ВГО «Союзу «Народна Пам’ять» та дослідженням на Волині місць боїв та злочинів ХХ ст.

Обширна програма конференції показує, який величезний дослідницький потенціал є в «археології сучасності». Розвиток «археології сучасності» відкриває безсумнівно широке поле також для пізніших наукових відкритів не лише для археологів, але і для істориків чи представників інших галузей науки. А результати досліджень є також важливим елементом повернення і збереження людської пам’яті, бо «археологія сучасності» має величезне пізнавальне і виховне значення.

За результатами конференції заплановано до кінця року видати збірник наукових статей.

Гільзи з місця масових розстрiлiв у Володимирі-Волинському в експозицii музею Другої світової війни у Гданську.

Джерело: Інтернет-видання «Волинь-Нова»

Волинські краєзнавці пропонують створити меморіальний комплекс пам’яті жертв Першої світової війни на Волині

mr_zlatik — Fri, 08 Dec 2017 06:54:41 GMT

Така пропозиція пролунала на науково-практичній конференції у Камені-Каширському

У Камені-Каширському відбулася науково-практична конференція, приурочена до 70-річчя масової депортації волинян у 1947 році та 75-річчя знищення єврейського населення у 1942 році на Волині на тему «Минуле і сучасне Волині та Полісся. Камінь-Каширський район в історії України та Волині».

Захід об’єднав близько 70 науковців та краєзнавців Волині та України, матеріали подані ними опубліковані у окремому збірнику.

Титульна сторінка збірника

Голова Камінь-Каширської РДА Валерій Дунайчук і голова Камінь-Каширської райради Віктор Сус (ліворуч)

Захід об’єднав близько 70 науковців та краєзнавців Волині та України, матеріали, подані ними, опубліковані у окремому збірнику.На пленарному засіданні виголосили доповіді працівниця Держархіву Волинської області Любов Коць про архівні документи стосовно подій 1947 року на Камінь-Каширщині, краєзнавець Олександра Кондратович про імена і події в історії сіл Кримне та Бронниці, краєзнавець Любов Грабинська про музеї закладів освіти району, етнограф Алла Дмитренко про носіїв історико-культурної спадщини – старожилів, зокрема жительки села Стобихва Олени Макарук про трагічну історію рідного села, науковець Світлана Чибирак про аграрні знання та вірування, краєзнавець Сергій Ус про радянську репресивно-каральну систему, історик Володимир Марчук про етнічний склад та формування території Камінь-Каширського повіту у міжвоєнний період, краєзнавець Валентин Люпа про Володимира Коваля з Хотешова – учасника першого навколосвітнього походу атомних підводних човнів, історик Олександр Дем’янюк про повідомлення в австралійській пресі про бойові дії на території Західної Волині влітку 1916 року, краєзнавець Геннадій Гулько про необхідність утворення Меморіалу «Поліський некрополь Великої війни 1914-1918 років».

Керуючий справами Камінь-Каширської районної ради Валерій Хитрик

Виступ Геннадія Гулька стосувався некрополів «Червищанського плацдарму» — місця масової загибелі противників в трикутнику сіл Тоболи-Нові Червища-Оленине у 1916 році. Нині відомо 7 міжнародних меморіалів – поховань воїнів різних армій, що були створені польським урядом у міжвоєнний період. Краєзнавець висловив пропозицію створити на основі цих військових кладовищ меморіальний комплекс пам’яті жертв Першої світової війни на Волині. Його пропозицію підтримали всі учасники конференції і підготували відповідний лист до органів обласної та районної влади.

Олексій Златогорський

Джерело: Інтернет-видання «Волинь-Нова» 7 грудня 2017 року

В одній могилі похоронили солдатів ворожих армій

mr_zlatik — Fri, 01 Dec 2017 14:28:59 GMT

У Великій Яблуньці Маневицького району археологи дослідили поховання часів Першої світової

Перша світова війна залишила помітний слід на карті Волинського Полісся, мовчазними свідками якої є збережені або знищені могили. У 1920-х роках польський уряд створив так звані міжнародні меморіали, де захоронені останки солдатів усіх воюючих сторін. Такі меморіали відомі у Тоболах, Рудці-Червинській, Олениному Камінь-Каширського району.
Окреме місце серед поховань того часу займають могили та кладовища польських легіонерів, які воювали у складі австро-угорської армії. До них була прикута увага варшавського уряду і в міжвоєнний період ХХ століття, і нині. За джерелами, їх можна виявити у Ковелі, селищі Колки, селах Костюхнівка, Вовчицьк, Галузія, Карасин, Северинівка, Кукли, Велика Яблунька, Мала Яблунька Маневицького району, селі Стобихва Камінь-Каширського району. Не всі збереглися до нашого часу, знищені бездуховною радянською владою і нинішніми мародерами.
У 2015-2017 роках волинські археологи спільно з польськими колегами проводили пошуково-археологічні дослідження на захороненнях у селах Костюхнівка, Кукли та Велика Яблунька. Зокрема, в останньому пункті вдалося визначити приблизне місце розташування могили польських легіонерів. Тоді спільно з директором «Центру діалогу «Костюхнівка» Ярославом Гурецкі ми записали свідчення мешканки Великої Яблуньки Людмили Ткачук (Котович), що в селі за часів Першої світової перебували поляки.
Скупо згадує про події кінця жовтня 1915 року у Яблуньці «літописець» польських легіонерів капелан Юзеф Панась: «22 жовтня. Наші війська займають Малу і Велику Яблуньку, Оконськ і Довжицю. Проте російські вояки ще дислокуються в навколишніх лісах, а лінія фронту залишається нестабільною. 23 жовтня. Наші солдати ведуть бої за Кукли, які є позиційним ключем, зайнятим останнім наступом росіян. В Яблуньці багато поранених, особливо в живіт і голову, багато смертельних випадків. На виїзді з села я заклав невеликий цвинтар для наших героїв. 23 жовтня. Наприкінці польової служби з’явився над Яблунькою російський аероплан. Учасники служби почали стріляти в нього і він став падати. Незабаром було захоплено підбиту машину, взято у неволю двох льотчиків, один із яких був тяжко поранений…»

Відновлена братська могила.

У серпні цього року відбулася спільна українсько-польська археологічна експедиція, в якій, окрім автора, взяли участь заступник директора Волинського регіонального музею історії українського війська та військової техніки Василь Карпюк, представники польського Інституту національної пам’яті – археологи Адам Кучинські, Агата Вансевіч-Мадеєк, історик Леон Попек, польські дослідники Ярослав Гурецкі, Мечислав Гура, Катаржина Рогальська, Лукаш Суска, Павел Безак.
На вказаному старожилами місці, на перехресті доріг у Великій Яблуньці біля так званого придорожнього хреста, виявили три поховання. У першому були рештки шістьох військових, заіржавілі металеві гудзики, застібки від плащ-палатки та фрагменти тканини. У другому лежали останки двох військових. Серед супровідного матеріалу виявлено металеві австрійські ґудзики, полковий металевий ґудзик з цифрою «4», фрагменти тканини від мундира, олівця та чоток, металевий хрестик. Третє стало останнім прихистком для одного солдата. Біля його скелета лежала деталь шомпола від зброї російського зразка, ґудзики від російського мундира, дві невеликі сталеві пряжки, пошкоджений іржею медальйон та фрагменти тканини.
Так смерть поєднала в одній великій могилі колишніх ворогів – учасників кровопролитних боїв жовтня 1915 року за Кукли і берег річки Стир: вісьмох польських легіонерів та одного російського солдата. Ймовірно, про останнього згадує капелан Юзеф Панась: «В порожній хаті (біля Яблуньки. – Авт.) виявили ми двох важко поранених росіян і одного небіжчика».
Поховання були виконані нашвидкуруч, з огляду на тривалі близькі бої. Можливо, вбитих ховали місцеві мешканці. За радянських часів могилу засипали будівельним та побутовим сміттям і забули. Але завдяки дослідженням вдалося хоча б трохи привідкрити сторінки минулого та вшанувати загиблих. На жаль, ексгумація та антропологічне вивчення останків не проводилися, оскільки розпочався мораторій на проведення пошуково-ексгумаційних робіт в Україні. Відтак захоронення засипали, спільними зусиллями зробили новий могильний насип, встановили дерев’яну огорожу, а маневицький ксьондз Анджей Квічала відправив над полеглими молебень.
Враховуючи, що бої за Кукли у жовтні 1915 року були тривалі і затяжні та беручи до уваги інформацію з історичних джерел, на території Великої Яблуньки повинні бути й інші могили польських легіонерів.
А поруч за селом у полі лежать тіла двадцяти українських повстанців, які загинули у 1944 році в бою з німецькими загарбниками. Це також треба дослідити і їх перепоховати. Виділення коштів на ці роботи було б актом справжнього, а не крикливого патріотизму.

Хрестик, знайдений біля останків вояків

Олексій Златогорський

Джерело: Інтернет-видання «Волинь-Нова» 30 листопада 2017 року

50 років Маневицькому музею

mr_zlatik — Tue, 07 Nov 2017 07:01:50 GMT

3-4 листопада 2017 р. у Маневичах відбулися заходи з нагоди 50-річчя створення Маневицького краєзнавчого музею.
В рамках заходів відбувся семінар-практикум директорів комунальних та громадських музеїв Волинської області, на якому були презентовані музейні проекти міжнародної організації «Українсько-єврейська зустріч», реконструкція історичних подій 1914 та 1942 років та круглий стіл «Стан і перспективи консервації і музеєфікації Маневицького човна».
З ювілеєм колектив Маневицького музею на урочистій академії привітали представники влади, духовенства, народний депутат України Ірина Констанкевич, працівники освіти, культури, музеїв, друзі та колеги. Директор музею Петро Хомич окрім різних подяк за поданням ГО «Сумління» отримав нагороду – медаль «За дослідження історії».

Двомовний альбом «Тисячоліття єврейської історії та культури в Україні» презентувала співголова міжнародної організації «Українсько-єврейська зустріч» Алті Родал (Канада). Народилася вона у Чернівцях після Другої світової війни, але у віці 4 місяці родина забрала її на Захід. У 2001 році вперше приїхала в Україну. Знайшла біля Чернівців братську могилу, де поховані члени її родини. Тоді ж підготувала 20-ти годинний документальний фільм – свідчення старожилів і очевидців про трагедію буковинських євреїв. У 2007 р. Алті стала співорганізатором міжнародної організації «Українсько-єврейська зустріч», що організовує дослідження єврейської історії України, проводить зустрічі з провідними науковцями, фестивалі українсько-єврейської культури. У 2015 р. організація спільно з урядом Канади підготувала пересувну виставку «Тисячоліття єврейської історії та культури в Україні (від давнини до 1914 р.)». Виставка складається з 4-х частин і 36 стендів, що висвітлюють історію євреїв в Україні. Її супроводжують музичні записи із етнографічних експедиції 1912-1914 років, що збереглися на воскових дисках у фондах Національної бібліотеки України ім.В.Вернадського у Києві.

Одним із проектів організації є також спільна робота з Джоелом Сюзелом (США) над міжнародним проектом «Моя земля – земля моїх батьків». Джоел вперше приїхав до України в 2010 році. У Маневичах народився і жив його батько – Шеппе. До 1941 року у Маневичах проживало 4 тис. євреїв. Лише 160 з них вижили під час Голокосту. Серед них був і батько Джоела, 14-річний юнак, який уникнув розстрілів і влився у партизанський загін в урочищі «Кухів Груд». У 2010 році він познайомився з Петром Хомичем і разом вони за підтримки організації Алді Родал створили виставку «Моя земля – земля моїх батьків», що висвітлює повсякденне життя євреїв Волині до трагедії. На IV музейному фестивалі 2015 р. у Дніпропетровську виставка зайняла перше місце серед музейних проектів. Нині вона суттєво доповнена і передана багатьом музеям та установам Волинської області.

Видання Сергія Кравцова та Володимира Левчика «Синагоги України. Волинь» у двох томах під час заходів презентувала представник «Центра єврейського мистецтва» Єрусалимського університету (Ізраїль) Анна Березіна. У дослідження презентовано історію 39 існуючих та 302 знищених синагог у 23-х містах і селищах Волині, історія єврейських громад, міжетнічні стосунки. Вона також зазначила, що синагога у Луцьку має світове значення, збудована за краківським взірцем – як своєрідний «натяк» на королівський статус середньовічного міста, синагога у Крем’янці – подібна до католицького храму. Деякі новаторські ідеї християнських архітекторів синагог на Волині розповсюдились по всьому світу. Їх вплив бачимо у синагогах на сході України, в Білорусі, в Амстердамі, Ліссабоні тощо.

Під час заходів представники влади та народний депутат України Ірина Констанкевич засвідчили, що у 2018 році будуть виділені кошти на будівництво приміщення для консервації і дослідження відомого маневицького човна-моноксила. Київський реставратор Олександр Закусило, оглянувши човен, запропонував забезпечити його зимування тимчасовим накриттям. Спеціаліст наголосив на тому, що не дивлячись на можливість появи грибка, на сьогоднішній день, є всі можливості для збереження унікальної пам’ятки європейського рівня. Наразі тривають процедури підписання договорів Маневицького музею з Національним реставраційним центром України стосовно методичного забезпечення та консервації пам’ятки.

Прес-центр СУ "Волинські старожитності"

У Любомлі відбулася краєзнавча конференція

mr_zlatik — Thu, 26 Oct 2017 16:21:01 GMT

25 жовтня 2017 року відбулася міжнародна краєзнавча конференція «Любомль та Любомльщина в українській та європейській історії», організована Любомльською райрадою, Любомльською РДА, СНУ ім.Лесі Українки, Центром дослідів Волині при СНУ, Волинським інститутом післядипломної педагогічної освіти, Волинським краєзнавчим музеєм, Любомльським краєзнавчим музеєм і Волинською обласною організацією Національної спілки краєзнавців України.
Участь у конференції взяли науковці з України та Польщі. Ще до початку заходу видано збірник його матеріалів, в якому розміщено більше 100 публікацій з історії краю.
Палітра виступів учасників тематично включала в себе, як давню, так і новітню історію краю. Про дослідження літописного Угровська спільними експедиціями Волинського краєзнавчого музею та Любомльського музею у своєму виступі розповів Юрій Мазурик (Луцьк), про археологічні рятівні розкопки на другому Любомльському городищі в урочищі «Шопи» - Михайло Кучинко (Луцьк), про давні коштовні скарби з Любомля і Волині – Олександр Остапюк (Любомль), Геннадій Гулько (Луцьк), Дорота Малярчик (Краків), про включення середнього Побужжя до складу давньоруської держави – Сергій Панишко (Луцьк).
Цікавим був виступ Бориса Берташа (Рівне) про міжнародну програму на теренах Польщі, Білорусі та України «Об’єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі» - подорожі штетлами – місцями компактного проживання євреїв. В її рамках проведено ґрунтовні дослідження таких волинських містечок, як Володимир-Волинський, Ковель, Острог, Березне, Дубно, Кременець, Корець і Любомль. На сьогоднішній день підготовлено і видано туристичний путівник місцями єврейської культурної спадщини Польщі, України та Білорусі, створено інтернет-сайт «Маршрути штетлів» (www.stetlroutes.eu), розроблено тематичні екскурсії та інтерактивні мандрівки в часі, що містять 15 цмфрових 3D-моделей міст і маршрутів.
Туристично-краєзнавчим маршрутам Любомльщини присвятив свій виступ Олександр Дем’янюк (Луцьк), а єврейській спадщині Любомля – Микола Дзей (Любомль).
Про сервітутні права селян шпанівського маєтку Радзивіллів у 1860-х роках розповідала Оксана Якимчук (Рівне), про адміністрацію церковнопарафіяльних шкіл Волинської єпархії ХІХ – початку ХХ ст. у світлі документів Російського державного історичного архіву в м.Санкт-Петербурзі розповів Володимир Перерва (Біла Церква), про життя та діяльність луцького міського голови початку ХХ ст. Василя Малявчика розповів Василь Денисюк. Володимир Марчук з Острозької академії свій виступ присвятив етнічному складу населення Любомльського повіту згідно перепису 1921 року.
Подіям ІІ світової війни на Любомльщині присвячені виступи Олексія Златогорського з Луцька (про дослідження у Римачах поховань радянських воїнів 1941 року), Василя Загури з Куснищ (про куснищанських «праведників світу»), Ярослава Якимчука із Запілля (про діяльність Української Повстанської Армії на території Запільщини).
Директору Любомльського краєзнавчого музея присвятив свій виступ Ігор Красицький з Любомля. Про естонського дисидента, родом із с.Ратнів Луцького району Артема Юскевича розповів Олександр Мельник (Торчин), а про матеріали волинського дисидента Миколи Коца у фондах Волинського краєзнавчого музею – Сергій Лис (Луцьк).
Етнографічним дослідженням були присвячені виступи Алли Дмитренко з Луцька про експедицію в с.Столинські Смоляри та Катерини Оніщук з с.Штунь про колекцію солом’яних виробів історичного музею школи.
З матеріалами конференції можливо також ознайомитися на сайті Волинського краєзнавчого музею.

Прес-центр ТзОВ «СУ «Волинські старожитності»

У Хотешові відкрили монумент на честь бійців УПА

mr_zlatik — Sun, 15 Oct 2017 09:51:46 GMT

Учора відбулися урочисті заходи з відкриття монументу воякам УПА біля села Хотешів на Камінь-Каширщині. Були присутні голова районної державної адміністрації Валерій Дунайчук, заступник голови районної ради Сергій Дмитрук, представники інститутів громадянського суспільства району та області, ветерани визвольної боротьби, духовенство, громадськість, ЗМІ. Настоятель Свято-Миколаївського храму, декан Камінь-Каширського району отець Володимир звершив чин освячення пам’ятного знаку.
Присутні також поклали квіти до пам’ятного знаку борцям за волю України, що в місті Камені-Каширському, та до могили воїнів УПА, захоронених біля місцевої церкви у селі Хотешів.

У 1990-х роках поруч із базою УПА в урочищі Зарічки біля села Хотешів було поставлено символічний пам’ятний знак, який пізніше знищили вандали. У 2014 році за ініціативою Ростислава Кухтея розпочалися археологічні дослідження бази спільною експедицією «Волинських старожитностей» та Волинського регіонального музею українського війська та військової техніки. Вже більше 20 років Ростислав Кухтей – заступник голови Спілки чорнобильців на Волині, член Громадської Ради при Волинської ОДА — опікується так званою Поліською державою, що її створили повстанці на Камінь-Каширщині.

Влітку цього року дослідження продовжено. Частково розкрито пекарню упівців, але роботи тимчасово припинено. На природньому підвищенні серед боліт, на площі близько 200 гектарів виявлено і обстежено 41 об’єкт. Колись це були землянки-схрони та господарські будівлі. Виявлено гільзи від стрілецької зброї, виробничі предмети та осколки від авіаційних бомб, шматки берести – так звані «грипси», на яких повстанці писали повідомлення, та фрагменти військової форми.

Завдяки директору ДП «Камінь-Каширське лісове господарство» В’ячеславу Кузьмичу, його колективу та за підтримці районної влади до урочища Садки зроблено грунтову дорогу, встановлено символічну могилу та поставлено дерев’яний хрест.
Маємо надію, що дослідження на території бази УПА в урочищі Зарічки продовжаться і ця територія стане важливим туристичним об’єктом Волині.

Довідка.
Після початку радянсько-німецької війни і окупації Волині багато хотешівців на Камінь-Каширщині записалися до української поліції, а наприкінці 1942 року – на заклик двох прибулих з Галичини членів ОУН поліцаї переходять у підпілля, в ліс. Першим таким з хотешівців був Петро Іванович Маковецький на псевдо Вовчок. Він разом з місцевим священником Олександром Білецьким стає організатором УПА на Хотешівському терені. З часом охочих вступити в УПА було більше, ніж зброї. В селі Котуш було влаштовано військовий комісаріат. Восени 1943 року туди з навколишніх сіл зібрали чоловіків призовного віку.
Перші сформовані боївки провели військовий парад в урочищі Садки. Після набору молоді стали створювати матеріальну базу в урочищах Зарічки, Точища та біля села Підгір’я. Там порядкував господарський взвод, який мав склади зброї, пекарню, млин, ремонтну майстерню, кухню, м’ясний, ковбасний цехи та аптечний склад.

Джерело: Інтернет-видання «Волинь-Нова» 13 жовтня 2017 року

Небезпечні свідки далекої війни

mr_zlatik — Thu, 20 Jul 2017 09:54:49 GMT

На гарячу лінію ВГО «Союз Народна Пам’ять» звернувся мешканець Старої Вижівки з інформацією, що неподалік села Борзова він випадково виявив останки солдата ІІ світової війни.
Борзова – відома локація боїв за Стару Вижівку у період з березня до 19 липня 1944 року. Тривалий час на цій території працює пошуковий загін «Відродження» під керівництвом полковника Вадима Дорофєєнко, який виявив вже декілька останків радянських воїнів. На жаль, і мародери добре знають це місце – місцевість «порепана» ямками.
На день визволення селища 19 липня на місце виїхала пошукова група Спеціалізованої установи «Волинські старожитності», до якої приєднався місцевий вчитель історії Ростислав Кінах. У невеликому шурфі розмірами 1,0х2,0 м виявлено фрагменти щелепи, кістки, шкіряний ремінь, гільзи від карабіна Мосіна, хвостовик від міни. Але внизу траншеї заблищали іржавим металом вибухонебезпечні предмети – 4 гранати із запалом періоду війни.
На місце досліджень викликали представники ДСНС – державної пожежно-рятувальної частини №16 Старої Вижівки. У той же день небезпечні знахідки були ліквідовані піротехніками.
Місцевість біля Борзової потребує подальших досліджень із залученням різних служб. Бо хоча війна давно закінчилась, та її сліди тут наявні і донині.

Прес-центр СУ "Волинські старожитності"

Дослідження у Цуманській пущі

mr_zlatik — Thu, 13 Jul 2017 14:35:17 GMT

Нещодавно відбулася спільна пошуково-розвідкова експедиція Спеціалізованої установи «Волинські старожитності», Волинського регіонального музею українського війська та військової техніки, ГО «Пам’ять Вітчизни» на території Цуманської селищної ради та Берестянської сільської ради Волинської області, участь в якій взяли археологи, краєзнавці, студенти та школярі-скаути. Роботи проводилися на місцях боїв періоду І світової війни, коли тут стояв фронт у 1915 році (і навіть відомий Чапаєв перебував у Цумані) і відбувалися військові дії у 1916 році (під час Брусиловського прориву) та на місцях дислокації партизан періоду ІІ світової війни.
Протягом 03-07 липня 2017 року було обстежено відомі австрійські окопи так званої «позиційної» війни 1915-1916 років, виявлено нові локації поховань військових, а також поховання невідомих періоду ІІ світової війни навколо Берестяне. Всі вони ще чекають свого дослідження.
На прохання цуманського селищного голови Анатолія Дорощука експедиція перевірила поховання невідомого, що перебувало в «аварійному» стані – вже було частково знищене. Як розповів Олександр Манюк (1942 року народження) у 1984 році невідомі поруч з його подвір’ям розкопали кістяк, забрали у нього шкіряний пас з пряжкою з австрійським гербом, а останки присипали землею.
На місці, вказаному господарем, археологи заклали невелику траншею розмірами 2х3 м і вже на глибині 0,20 м від денної поверхні виявлено фрагменти кінцівок. Грунт у місці траншеї носив перевідкладений характер – видно, що хтось активно його перекопував. Одночасно слідів поховань – археологічного об’єкту не спостерігалося. Проте на глибині 0,60 м таки виявлено останки людини. На прохання господаря та селищного голови учасники експедиції не повторили історії 1984 року, а ексгумували останки, які з часом будуть перепоховані на місцевому кладовищі.
На останок учасники експедиції відвідали Лопатенський меморіальний комплекс і ознайомились з історією радянського руху спротиву та історією лісу.

Прес-центр СУ "Волинські старожитності"

100 років Червищанської трагедії

mr_zlatik — Thu, 06 Apr 2017 12:43:41 GMT

3 квітня 1917 р. відбулася одна з трагічних подій Першої світової війни на Волині: використання німецьким командуванням забороненої усіма міжнародними конвенціями хімічної зброї, в результаті чого загинула велика кількість людей.
Відомий в історії «Червищанський плацдарм», де відбувалися у липні 1916 – квітні 1917 рр. бойові дії, займав територію вздовж лівого берегу Стоходу між селами Тоболи і Оленіне. Ще й досі не відомо точну кількість загиблих, взятих у полон та зниклих безвісти, проте приблизна цифра втрат внаслідок бойових дій на плацдармі складає більше 8 тис. людей.
Восени 2016 р. на території с. Оленино спільною експедицією Спеціалізованої установи «Волинські старожитності» (що входить до складу ВГО «Союз Народна Пам’ять»), Волинського регіонального музею історії українського війська та військової техніки, Федерації скаутів «Галицька Русь» виявлено останки 3-х німецьких воїнів.
4 квітня 2017 року, на 100-річчя Червищанської трагедії та загибелі російських і українських воїнів від газових атак, у с.Тоболи відбулася низка заходів. У них прийняли участь краєзнавці, історики, вчені Волинської області, пошуковці-археологи СУ «Волинські старожитності», а також місцеві жителі навколишніх сіл.
Останки виявлених німецьких воїнів з усіма почестями перепоховали на меморіалі у с.Рудка-Червинська. Після чого, в Будинку культури сусіднього села Тоболи було проведено «круглий стіл», організований Камінь-Каширською районною радою, Волинською обласною організацією НСКУ, Історичним факультетом СНУ ім. Лесі Українки, Волинським інститутом післядипломної педагогічної освіти, Волинською обласною організацією ветеранів України, Волинським краєзнавчим музеєм, Волинським регіональним музеєм історії українського війська і військової техніки, Камінь-Каширським краєзнавчим музеєм, Маневицьким краєзнавчим музеєм. Були заслухані доповіді Г.Бондаренка «Уроки війни і червищанської трагедії», О.Дем’янюка «Події на Червищанському плацдармі: висвітлення у науковій літературі, проблеми дослідження», О.Златогорського «Пошуково-археологічні дослідження на території «Червищанського плацдарму» у 2016 році», Н.Пась «Поховання солдатів І світової війни на території Камінь-Каширського району: стан, збереження, дослідження», О.Пась «Краєзнавчо-пошукова робота учнів на території «Червищанського плацдарму», С.Уса «Причини трагедії Червищанського плацдарму», І.Пасюка та В.Карпюка «Військова техніка під час Першої Світової війни на Волині», О.Булавіна «Воєначальники Брусиловського прориву на службі військової розвідки Росії на початку ХХ ст.», Г.Гулька «Газові атаки Першої світової війни – порушення Гаазької і Женневської конвенцій», М.Якименка «Журналістський пошук інформації про червищанську трагедію», К.Борбича «Хімічна атака в с. Тоболи 3 квітня 1917 року: застосування «хімічних прямокутників».
Учасники «круглого столу» прийняли звернення:
«100-річчя Першої світової війни має бути важливим уроком для людства, яке втратило більше 10 млн. військових і населення у воюючих і окупованих країнах.
Таким же уроком має стати трагедія на Червищанському плацдармі 3 квітня 1917 р., де загинуло більше 10000 військових під час газової атаки німців проти 3-го корпусу російської армії, у якому знаходилося багато солдат-українців.
Засудити порушення міжнародних конвенцій про заборону використання зброї масового знищення, від якої у наступних війнах гинуло у більшості мирне населення.
Вшанувати пам’ять загиблих у Першій світовій війні, встановити пам'ятники і пам'ятні знаки на території Волинської області».

Меморіал у с.Рудка-Червинська

Перепоховання останків

"Круглий стіл" уТоболах

За матеріалами сайтів ВГО "Союз Народна Пам'ять"

та Волинської обласної організації НСКУ

Прес-центр СУ "Волинські старожитності"

Розвідкові дослідження в селі Журавники

brat — Wed, 07 Dec 2016 09:16:39 GMT

На Горохівщині в селі Журавники археологи

виявили митницю та військові поховання

Днями у Журавниках, які межують із Львівщиною, археологи провели розвідкові дослідження. Як розповів директор спеціалізованої установи «Волинські старожитності» Олексій Златогорський, ще у 2015 році до них звернувся уродженець села, викладач Волинського національного технічного університету Іван Цимбалюк.
Чоловік повідомив, що на території села є захоронення періоду І та ІІ Світових воєн. І справді, науковці виявили поховання, пов’язані з Луцьким проривом літа 1916 року та з визволенням Волині 1944 року. Окрім того, у Журавниках знайшли невідомі досі поховання угорських воїнів 1916 року.
– Могилу з пам’ятним знаком знищили мародери, але останки загиблих ще є. Погодні умови не дали можливості провести дослідження. Наразі зробили запити до угорської сторони, адже ні в літературі, ні в архівних джерелах інформації про ці захоронення не має, – розповідає Олексій Златогорський.
А поховання воїнів Вермахту 1944 року виявили на… орних землях.
– Необхідно домовлятися із власниками ділянок про проведення ексгумації останків, – зазначив Олексій Златогорський.
У цьому ж таки селі є козацький курган і захоронення періоду Визвольної війни Богдана Хмельницького середини XVII століття. Знайшли і митницю з великими підвальними приміщеннями середини ХІХ століття, яка збудована із цегли XVIII століття, і городище Замчище XІVстоліття, перебудоване у XVIII столітті.
– За переказами старожилів до городища вела дорога, викладена мореним дубом. Є також підземелля на території села від колишнього маєтку. Але це ще все потрібно перевіряти, – каже археолог.
Також він розповів, що на кладовищі виявили так звані «волинські» хрести – поховання початку ХІХ століття, пам’ятний знак російському імператору Олександру ІІ – «визволителю», поховання поляків міжвоєнного періоду, залишки стіни костелу ХІХ століття.
– Дослідження були розвідкові, і нині створюється нова програма для проведення комплексних пошуково-археологічних робіт на території села. Приємно, що має підтримку в сільського голови Віталія Сойка. Не кожен голова нині розуміє, що пам’ятки історії – це також багатство рідного краю, – зауважив Олексій Златогорський.
Провести усі необхідні дослідження наразі не дозволили погодні умови. Розвідкові дослідження здійснювала експедиція спеціалізованої установи «Волинські старожитності», що входить до ВГО «Союз «Народна Пам'ять» та Волинський регіональний музей українського війська та техніки відповідно до програми досліджень поховань І та ІІ Світових воєн, затвердженої управлінням культури Волинської ОДА та дозволу на дослідження Міністерства культури.

Наталка ПОЛІЩУК

Джерело: Інтернет-видання "Район.Горохів"

Науковці визначили вік старосільського човна

brat — Wed, 07 Dec 2016 08:52:14 GMT

А човен-довбанка то - давньоруський!

Науковці датували довбанку, яку знайшли біля Старосілля Маневицького району
Відбувся круглий стіл на тему “Попередні дослідження давнього човна, знайденого біля села Старосілля щодо його музеєфікації (документування, експертизи матеріалу, заходів консервації та збереження). Як відомо, минулого року у серпні у Маневицькому районі було знайдено унікальний човен-довбанку. Його довжина сягала понад 12 метрів.
Точилося чимало розмов щодо віку знахідки, науковці висловлювали гіпотези. Під час засідання було оприлюднено інформацію про результати вуглецевого датування. Про це повідомила очільник ініціативної групи (до її складу входили археологи Юрій Мазурик, Сергій Панишко, Олексій Златогорський та директор Маневицького краєзнавчого музею Петро Хомич) доцент Тетяна Мамчич.
За результатами радіовуглецевих досліджень, які провели в Центрі підводних досліджень університету міста Клайпеди, човен датовано ХІІІ століттям. Він може бути зроблений у 1223-1295 роках (вірогідність 95,4 відсотка) або у 1261-1268 роках (вірогідність 68,4 відсотка). Тепер можна сміливо заявляти, що старосільському моноксилу майже 800 років. Виготовлений він з деревини верби білої, як показали дослідження в університеті міста Вільнюс.
Чимало робіт щодо консервації було зроблено на волонтерських засадах. Проте і влада у цьому випадку продемонструвала гідну зацікавленість та оперативність.
— Коли треба було гроші для чергової партії консерванту, то гроші в Маневичах знайшли протягом кількох годин, — розповіла Тетяна Мамчич.
Директор Волинського краєзнавчого музею Анатолій Силюк додав, що з обласного бюджету виділено 40 тисяч гривень: по 20 на закупівлю консерванту та на оплату праці робітників.
Підтримку робіт для збереження унікальної знахідки запевнили аж двоє проректорів, які взяли участь у зібранні, — проректор з наукової роботи та інновацій Андрій Бояр та проректор з науково-педагогічної роботи, євроінтеграції та роботи зі студентами, кандидат філологічних наук, доцент Анна Данильчук.
Наприкінці засідання модератор круглого столу, декан історичного факультету Анатолій Шваб зауважив, що бракує координації серед тих, хто дотичний до рятування довбанки. Учасники круглого столу дійшли згоди, що треба об’єднати зусилля щодо написання грантів для музеєфікації унікальної знахідки.

Сергій НАУМУК

Джерело: Газета "Волинь-нова"

Дослідження на Червищанському плацдармі

brat — Tue, 04 Oct 2016 07:07:24 GMT

На Волині триває експедиція , присвячена подіям І світової війни – Брусиловського (Луцького) прориву. Організаторами пошуково-археологічної експедиції стали Спеціалізована установа «Волинські старожитності» та Волинський регіональний музей українського війська та військової техніки під егідою ВГО «Союз Народна Пам’ять» та також за підтримки Фонда Анатолія Лісіцина в Україні. Експедиція проходить на території, де відбувалися кровопролитні бої у липні 1916 – квітні 1917 рр. за «Червищанський плацдарм» на р.Стохід і отримала таку ж умовну назву. У дослідженнях прийняли участь пошуковці (О.Златогорський, Д.Дем’янчук, В.Карпюк), скаути (К.Арбатов, Т.Вялкін, Б.Заланський), голова Олениненської сільської ради О.Сидорук, краєзнавець Валерій Андрушкевич, місцеві жителі.
   На початку липня 1916 р. солдати російської 3-ї армії генерала Леша в кількох місцях прорвали оборону німецьких військ генерала Хауера. Внаслідок швидкого наступу вони переправились на лівий берег р.Стохід біля сіл Червище, Рудка, Тоболи і захопили між селами Оленине та Старі Червища спочатку трьохкілометровий плацдарм, а пізніше розширили його до 8,3 км по фронту та 3,2 км в глибину. Війська російських 8-ї та 3-ї армій вийшли на лінію р.Стохід і встановили фронт вздовж неї від селища Любешів до залізниці Ковель-Луцьк. В результаті бойових дій на Стоході лише з російської сторони загинуло до 10 000 солдатів. У 1920-х роках останки загиблих були перепоховані польською владою на спеціальних меморіалах, часто на так званих «міжнародних», де знайшли свій останній спочинок солдати ворогуючих армій. Проте, ще багато останків залишилися лежати на полях «Червищанського плацдарму» до наших днів.
   Базою експедиції стало с.Оленине – завдяки підтримці місцевого сільського голови О.Сидорука, який протягом останніх 3-х років запрошував пошуковців до досліджень, але події на сході України (в яких він приймав також участь у лавах ЗСУ) не давали змогу провести експедицію. Експедиція працювала в декількох напрямках – на лівому і правому березі р.Стохід в с.Оленине, в с.Тоболах, в с.Рудка Червинська та у с.Заріка біля Любешова. Необхідно було перевірити наявну інформацію про захоронення та обстежити створені у 1920-х роках меморіали.
   У с.Заріка за переказами місцевих старожилів та краєзнавців розташовувалося 2 пагорби з похованнями козаків із загону полковника корейського походження Кім Ін Шу. Проте під час розрізу пагорбів пошуковцями останків виявлено не було. Необхідно продовжити пошуки у сусідньому селі Буцинь. Так само не було виявлено останків у 2-х пунктах с.Оленине, за переказами з одного з них останки були перенесені у 1920-х роках, ймовірно на міжнародний меморіал у с.Тоболи. Але на обійсті будинку Олени Приходько в с.Оленине виявлено та ексгумовано останки 6-х німецьких солдатів. Там же у Оленине, в лісі існує упорядкований місцевою владою меморіал німецьких воїнів, який планується перетворити у місце перепоховання виявлених останків.
   У с.Рудка Червинська планувалося провести дослідження та ексгумацію на знищеному «збірному» похованні, що виявлено цього року краєзнавцями та О.Златогорським. Але місцеві лісники упорядкували поховання, встановили хрест та інформаційну табличку. Поховання отримало статус пам’ятки і тому ексгумація тут не проводилась.
   У с.Тоболи в урочище «Дубиський бір» виявлено знищений меморіал німецьких солдатів, який і нині є об’єктом зацікавлення мародерів. Обмеженість часу і погодні умови не дозволили пошуковцям провести тут дослідження. Проте останки з цього меморіалу планується перенести на меморіал у с.Оленине.
   24-25 вересня пошуковці прийняли участь в регіональній конференції, присвяченій 100-річчю Брусиловського прориву, що відбулася у селищі Маневичі.
Представник ВГО «Союз «Народна пам’ять», керівник Спеціалізованого підприємства «Волинські старожитності» Олексій Златогорський проінформував учасників заходу про про проміжні підсумки пошуково-археологічної експедиції на Червищанському плацдармі, перший етап якої завершився 24 вересня, в день початку конференції.
Борис Заланський – наймолодший учасник заходу, 12-річний скаут, розповів про свої враження від участі в пошуковій роботі, оскільки напередодні мав можливість під керівництвом досвідчених фахівців брати безпосередню участь в пошуку і ексгумації останків воїнів, полеглих у Великій війні.
   Роботи ще не завершені, тому другий етап експедиції розпочнеться найближчим часом.

Прес-центр Спеціалізованої установи «Волинські старожитності»

Дослідження у Куклах на Волині

brat — Wed, 17 Aug 2016 09:04:42 GMT

У Волинські області виявлено останки 21 польського легіонера

У 1915 році біля с.Кукли Маневицького району Волинської області тривали запеклі бої між російською та австрійською армією. Поляки, як і українці, були у складі обох армій і відчули всі труднощі братовбивчої війни. Але, на відміну від нас, вони вийшли з цієї війни переможцями – отримали так довгоочікувану незалежність своєї держави. У с.Кукли загинуло до 50 польських легіонерів у складі австрійської армії, які тут же були поховані. За архівними даними у 1930-х роках частина з них була ексгумована і перепохована на Батьківщині, а 21 легіонер (імена їх відомі) залишені у землі волинського села. З часом, як це буває, навколо могили легіонерів виросло місцеве кладовище. В радянський час поховання поляків було свідомо забуте. Ніяких хрестів, насипів не залишилося. Більше 10 років пошуком могили земляків займався Ярослав Гурецкі і лише цього року польські дослідники спільно з українськими пошуковцями виявили місце поховання столітньої давнини.
Останки солдатів виявлено під час роботи експедиції Волинського краєзнавчого музею, ДП «Волинські старожитності», Маневицького краєзнавчого музею та Громадської організації «Центр діалогу «Костюхнівка». Участь в роботах взяли археологи Олексій Златогорський, Михайло Вашета, Тарас Верба, Андрій Трофімук, професор Анджей Кола, доктор Домініка Сємінська, Адам Кучинські, Мечіслав Гура директор Маневицького музею Петро Хомич. Експедиція тривала з 1 по 15 серпня під егідою Всеукраїнського громадського об’єднання «Союз Народна Пам’ять», за підтримки Генерального консульства Республіки Польща у м.Луцьку, органів місцевої влади. У дослідженні прийняли участь 24 дослідника, серед них 7 школярів (карцери з м.Лодзя).
Під час дослідження виявлено 3 братські могили з похованими 21 легіонерами. Біля похованих виявлено відповідні часу артефакти: залишки мундира, військового взуття, ґудзики від мундирів, патрони від Манліхера. Всі легіонери загинули у боях під Куклами у жовтні 1915 р. Оскільки братські могили розташовані на діючому кладовищі ексгумація останків не проводилась. По завершенню робіт могили були засипані, територія прибрана. З часом на цьому місці постане пам’ятник загиблим.
Експедиція також працювала у с.Костюхнівка та с.Яблунька Маневицького району, де також за архівними даними мають бути поховання польських легіонерів. У с.Яблунька таке поховання було виявлено. Роботи на ньому заплановано провести у 2017 році.

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»

Зареєстровано Громадську організацію "Чорний тюльпан. Волинь"

brat — Fri, 19 Feb 2016 12:46:30 GMT

Нещодавно Луцьким міським управлінням юстиції Волинської області зареєстровано Громадську організацію «Чорний тюльпан. Волинь», куди увійшли волиняни – учасники гуманітарної місії «Евакуція-200» на Сході України з 2014 року. Громадська організація продовжить роботу «чорнотюльпанівців» відповідно до свого статуту та завдань місії, центральний офіс якої розташований у Києві. В першу чергу новозарєестрована громадська організація зосередить увагу на допомозі у пошуку інформації про військовослужбовців, які зникли безвісти чи потрапили в полон, проведенні пошуку, виявленні місць невідомих поховань, встановленні імен загиблих, перепохованні останків загиблих в зоні антитерористичної операції, а також – в увічненні пам’яті про них.
«Воскресити у людей пам’ять і повагу до загиблих – завдання пов’язане не лише з війною, а з набагато більш важливими проблемами – відродження моральності, боротьба з несправедливістю, жорстокістю, черствістю, підлістю і бездушністю, що захопили останнім часом українське суспільство, - заявляє голова правління громадської організації «Чорний тюльпан. Волинь» Андрій Трофімук. – Ставлення до загиблих - елемент нашої згаслої культури. Немає його – немає і доброти і порядності в житті, в наших відносинах. Війна ж бо триває. Зміна ставлення до пам’яті загиблих – елемент нашого відродження як нації».ГО «Чорний тюльпан. Волинь» запрошує до співпраці всіх небайдужих громадян, установи та підприємства. Контактний телефон: +38(068)1872393, електронна пошта: tulpanvolyn@gmail.com, сторінка у Фейсбук;

На фото: Київ. 18 лютого Ярослав Жилкін – голова ВГО «Союз Народна Пам’ять» (по центру) із засновниками ГО «Чорний тюльпан. Волинь» Андрієм Трофімуком (зліва) та Юрієм Сковородою (зправа).

В ОБЛАСНОМУ МУЗЕЇ ОБГОВОРИЛИ ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ВОЛИНСЬКОЇ АРХЕОЛОГІЇ

brat — Mon, 25 Jan 2016 08:38:29 GMT

У четвер, 21 січня, Волинський краєзнавчий музей проводив круглий стіл на тему: «Проблеми та перспективи волинської археології». Робота круглого столу мала на меті обговорення особливо актуальних питань, що назріли на сьогоднішній день в нашій державі загалом та на Волині зокрема. Тому до участі були запрошені науковці, представники влади, краєзнавці, та всі кому не байдужа археологічна спадщина волинського краю, адже з кожним роком ми втрачаємо ту частину матеріальної культури котра могла би пролити світло на дописемний період нашої історії, а також підтвердити історичні дані з писемних джерел.

В роботі круглого столу взяли участь археологи з Києва, Рівного, Луцька, волинські краєзнавці та історики, представники органів охорони культурної спадщини, та депутат Луцької міської ради Микола Собуцький. Він зокрема повідомив про початок робіт з консервації підвалів ХVІІ- ХVІІІ ст. на ділянці по вул. Кафедральній, 13. Заступником начальника управління культури Волинської ОДА Віталієм Стрільчуком була порушена проблема нормативної бази археологічних досліджень на території Волинської області, а також заявлено про всебічне сприяння проведенню подібних досліджень за умови подання відповідних програм.

Серед обговорюваних тем пропонувалось створити загальну базу даних пам’яток археології з конкретизацією їх розміщення із застосуванням новітніх комп’ютерних технологій. В тому контексті звучала також проблема запобігання руйнування пам’яток шляхом внесення їх до державного реєстру. Було обговорено певні проблеми, які назріли в пам’яткоохоронній сфері, та можливості їх розв’язання, зокрема було вперше презентовано новостворений сектор археології, створений в межах відділу давньої історії Волинського краєзнавчого музею, в складі якого працюють провідні та перспективні науковці. Також було висвітлено перспективні міжнародні програми в яких беруть участь музеї Волині, зокрема проект директора Маневицького краєзнавчого музею Петра Хомича по реставрації та музеєфікації «поліського моноксила». В обговоренні активну участь брали Олексій Златогорський, Сергій Панишко, Геннадій Бондаренко.

За результатами доповідей круглого столу планується видання наукового збірника та створення відео звіту. Зважаючи на актуальність теми заплановано в майбутньому продовжити проведення круглих столів по проблемах археологічних досліджень.

Джерело:

Музейний "простір"Волині"

Фото Л. Максимова

Відео ТРК „Аверс”:

Таємниці Любитова

brat — Mon, 04 Jan 2016 19:11:49 GMT

Наприкінці 2015 року завершила свою роботу спільна розвідкова археологічна експедиція ДП «Волинські старожитності» (Олексій Златогорський, Дмитро Дем’янчук, Андрій Трофімук) та Волинського краєзнавчого музею (Михайло Вашета, Тарас Верба) у с. Любитів Ковельського району Волинської області. На прохання місцевої громади Свято-Покровської церкви і ієрея о.Василя проведено дослідження на місці перенесення церкви, що нині під тиском часом розвалюється і може завалитися.
На території села дані про пам’ятки археології відсутні. Проте, в околицях відома так звана «Обухівська могила», яка згідно з переказами, насипана на честь загиблого в бою партизана 1812 року підполковника Обухова.
Село уперше згадується у 1545 році як маєток господарського боярина Ванька Білостоцького. У 1570 р. Любитів належав вже до відомої родини шляхтичів Гулевичів. Після 1569 р. велика земельна власність в селі переходить у польські руки і належить до багатьох землевласників. Наприкінці ХІХ ст. Любитів відвідувала Леся Українка, тут вона заприятелювала з родиною російських революціонерів-засланців Моровських.
Дерев’яна церква Св.Покрови побудована у 1794 році. При візуальному обстеженні території пам’ятки виявилося, що внаслідок нівелювання середини 1960-х років, вона змінила свій первинний вигляд. Фундаменти церкви сильно прогнили і вона дає значний нахил – може завалитися.
Розвідковий розкоп розмірами 12,0х6,0 м закладено археологами у західній частині ділянки, на місці, куди заплановано переносити церкву. По всій площі ділянки з глибини 0,10 м до 0,60 м від денної поверхні спостерігався перевідкладений шар, в якому на наше диво виявлено до 60 фрагментів людських останків, що лежали не в анатомічному порядку. Супровідний матеріал при похованих складався з фрагментів кераміки XVII-XVIIІ ст., «рядових» монет того часу: солідів Яна ІІІ Казимира, Августа ІІІ, гроша Станіслава Понятовського, соліда Фрідріха-Вільгельма та фрагментів одягу. У східній стінці розкопу виявлену і цеглу-пальчатку, характерну для XVII ст.
Коли існувало захоронення і коли і ким воно було знищено історичні джерела мовчать. Не пам’ятають про могилки і старожили села. Ймовірно, церква Св.Покрови будувалася у цей період – в середині чи наприкінці XVII ст. (а не у 1794 р.) і при ній було влаштовано кладовище. Поки що це залишається таємницею історії волинського села.
Ми ж плануємо ще антропологічне дослідження решток та дослідження тканини.

Панорама ділянки з півночі перед початком робіт

Церква Св.Покрови

Панорама ділянки з півд.заходу перед початком робіт

Початок дослідження

Перші виявлені залишки людських решток в розкопі

Панорама розкопу з півдня

Одне із поховань, що збереглося в майже анатомічному порядку

Панорама розкопу з півдня

Розчистка одного з поховань

З фрагментами тканини в руці, що виявлені в розкопі

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»

Прес-центр ДП "Волинські старожитності"

Дослідження біля Костюхнівки

brat — Mon, 04 Jan 2016 19:00:15 GMT

На початку вересня 1915 р. на Волинь прибули польські легіони у складі австрійсько-угорської армії. Від 17 вересня до 10 жовтня тривали бої поляків з російськими військами в районі сіл Троянівка-Колки-Велика Медвежка. 18 жовтня XL корпус 8 армії генерала О.Брусилова перейшов у наступ по лінії р.Стир і 19 жовтня зайняв села Кукли і Яблунька. Проте 21 жовтня польські легіонери відбили Кукли, а 29 жовтня зайняли Кам'януху.
У ці дні група легіонерів полковника Казімєжа Сосновскі була переведена на фронт між Великою Медвежкою і Костюхнівкою. На початку листопада запеклі бої тривали як раз там.
Зимою у навколишніх лісах легіонери почали будувати землянки з доступних матеріалів - дощок знищених домів. У Вовчецьку з цією метою навіть розібрали церкву.
Надалі на Волинському Поліссі тривали лише позиційні бої. Активні дії розпочалися 4 червня 1916 р. наступом російської армії, відомим як Брусиловський прорив. 4 липня тривали бої під Костюхнівкою. В історії Польщі затятість польських легіонерів увійшла як своєрідна гордість. Кожного року на День Незалежності тут запалюється вогонь, який передається у Варшаву. Звідси і розпочала незалежність ІІ Речі Посполитої.
Нажаль, на сьогоднішній день Костюхнівка-Вовчечьк більше відомі як "клондайк" бурштину. Поховання того часу вимиваються і викопуються копачами без дослідників. Експедиція ДП "Волинські старожитності" виявила 2 таких поховання в районі сіл Костюхнівка і Лісове, а також завдяки місцевому священнику о.Роману з с.Комарове - поховання росіянина з військового шпиталя. Всі вони датуються 1915 роком.

Прес-центр ДП "Волинські старожитності"

Перепоховання у Володимирі-Волинському

brat — Fri, 20 Nov 2015 05:59:58 GMT

19 листопада 2015 року на комунальному кладовищі м.Володимира-Волинського відбулося урочисте перепоховання жертв політичних репресій 1939-1940 рр. Дослідження на території Володимир-Волинського городища, місця, де загинули тисячі людей від рук НКВС та гестапо, тривають з 2010 року. Цього року експедиція ДП "Волинські старожитності" працювала завдяки Фундації Незалежності (Люблін, Польща), Ради Охорони Пам'яті Боротьби і Мучеництва та Генерального консульства Республіки Польща у м.Луцьку. Було виявлено сміттєву яму, в яку закинули 13 жертв, розстріляних у потилицю. У церемонії перепоховання взяли участь священнослужителі різних конфесій, віце-консул Генерального консульства Республіки Польща у Луцьку Марек Запур, представник Фундації Незалежності Ян Федірко, міський голова Володимира-Волинського Петро Саганюк, директор ДП "Волинські старожитності" Олексій Златогорський, директор Володимир-Волинського історичного музею Володимир Стемковський, директор Володимир-Волинського історико-культурного заповідника Володимир Пикалюк, працівники культурних і наукових установ міста, громадські активісти.

Прес-центр ДП "Волинські старожитності"

Дослідження у Низкиничах

brat — Mon, 02 Nov 2015 07:31:28 GMT

27-28 жовтня 2015 р. працівниками ДП «Волинські старожитності» проводилось дослідження у Низкиничах.У саркофазі полковника Миколая Киселя з крипти Успенської церкви села Низиничі, було виявлено певну кількість фрагментів текстилю та шкіри. Фрагменти знаходилось в хаотичному порядку розкидані по усій площині труни, перемішані з кістками, рештками деревини та трухи. Краї фрагментів були в більшості нерівномірні зі слідами пошкоджень. Попередній огляд та часткова механічна очистка дозволила виділити кілька груп тканин за текстурою : оксамит, атлас та полотняного переплетення.
Фрагменти оксамиту прямокутної форми на момент огляду були темно-коричневого кольору, мали невисокий щільний ворс й відсутні сліди зшивання або поєднування між собою. Дно труни у головах та на рівні плечей було проложено зібганою тонкою шовковою тканиною палевого кольору полотняного переплетення з фрагментами приклеєної деревини (можливо від попередньої автентичної труни) та слідами речовини (по довшому краю). Найбільші 4 фрагменти мали прямокутну форму розміром приблизно 17 на 38см, також в наповненні труни зафіксовано велику кількість дрібних рваних клаптиків цієї ж тканини, яку попередньо можна окреслити як шовкову китайку. Варто зазначити, що не було знайдено жодних гвіздків, слідів тасьм якими би ця тканина фіксувалася до дерев"яних елементів труни. В той же час серед дерев"яних уламків було виявлено біля 3 дерев"яних фрагментів з слідами застиглої темної скловидної масси на яких чітко відбилося переплетення іншої тканини з грубших ниток й менш щільного ткацтва. Так само як і оксамитові, китайкові елементи не мали ознак поєднання або зшивання.
Дно труни в ногах було в свою чергу прокладено іншою тканиною атласного переплетення темно-бурого кольору, що первинно могла мати вишневий колір (помітний в закладках тканини). Тканина так само була зібгана і в місцях де прилягала до дна труни було помічено сліди грибка та цвілі. Після попереднього очищення цей трапецевидний фрагмент представляв собою зшиті частини: одну прямокутну розміром шириною 58см і довжиною біля 50см та дошиті з правого боку 2 видовжені клини трикутної форми. За попередніми ознаками це може бути нижня тильна частина чоловічого плечового одягу. В цій же частині труни, але в шарі наповнення було знайдено ще 4 фрагменти цієї ж тканини: клин довжиною 24 см, клаптик з округлим вирізом та клаптик з добре збереженою кромкою.
В шарі наповнення труни також виявлено фрагмент щільного темно-бурого атласу розміром приблизно 24см на 36см що первинно міг мати вишнево- фіолетовий колір. Після очищення зафіксовано місця підвороту та зшиття шовковими нитками, а також зі зворотньої сторони сліди приєднання можливої підкладки. За кроєм данний фрагмент може бути верхньою правою частиною жіночої сукні з вирізом каре. Також ще кілька маленьких клаптиків подібного щільного атласу було знайдено в наповненні труни в нижній частині.
Невеликий клапоть світло-коричневого атласу розміром 8см на 17см з скісним заломом та нашитою стрічечкою репсового переплетення довжиною 8,5см та шириною 3,5см виявлено в ногах труни. Біля нього знаходився й бантик з цієї ж репсової стрічки з кінцями так само по 8,5 см що можливо становлять частину дитячого одягу виготовленого спеціально для фунеральної церемонії.
В середній частині наповнення труни виявлено фрагмент з бурого атласу що представляє 2 зшиті округлі клиноподіпні частини (у верхій частині клину). Ще один фрагмент, але зшитий вже з 3 клинів: одного більшого і 2 менших було знайдено в нижній частині ниповнення труни. З атласу також виявлено фрагмент що представляє собою рештки стикування 3 зшитих клиноподібних частин і може після більш докладного вивчення виявитися навершям шапочки.
Окрім вищезгаданих тканин знайдено було 3 елементи злежаних нещільних зтверділих фрагмента майже чорного кольору й розмірами від 6 до 9 см що після очищення та консервації можуть виявитися залишками марежива або сітчатого шовкового поясу. Також знайдено 7 ідентичних відрізків шовкового яскраво - малинового кольору шнурка майже однакової довжини 6,5 -6,8см, виготовленого з 1 жили перегнутої та скрученої між собою. Можливо данні відрізки були петлями до гудзиків на одягу оскільки кожен з них має злежану заокруглену форму.
В середині труни також виявлено фрагмент задньої частини шкіряної підошви довжиною 9см та шириною приблизно 8 см зі слідами проколів та згинів по колу для пришиття до основної частини. З зовнішної сторони є сліди залишків кородованого метало що може бути слідами від підківки для взуття.
Також знайдено 5 фрагментів кородований тонких пластин з яких 2 не чіткої форми наближеної до овалу розміром 4см на 6см що після додаткового очищення можуть виявитися або застібками до одягу або елементами оздоблення труни.
Таким чином знайдений текстиль можна виокремити за типом виготовлення на атлас, китайку та оксамит. За призначенням: на оздодблювальні тканини та на фрагменти одягу. Самі рештки одягу - на речі прижиттєвого використання та виготовленого для одноразової поховальної церемонії, що могли належати чоловікові, жінці й дитині. За попередньо визначеними кроями, способом зшивання елементів данні знахідки можуть датуватися другою половиною 17 століття - початком 18 століття.
Для подальшого більш докладного вивчення, аналізу та збережання увесь тексильний матеріал, окрім великих фрагментів китайки що становили оббивку труни, було вилучено та передано не реставрацію.

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»
Фото Ірини Погоржельської

Дослідження у Литовежі

brat — Mon, 02 Nov 2015 06:35:47 GMT

Нещодавно відбулися дослідження на території давньоруського городища у с.Литовеж Іваничівського району. Дослідження проводилися працівниками ДП «Волинські старожитності» та геофізиками із Київського національного університету імені Тараса Шевченка: Ксенією Бондар та Іриною Цюпою. Під час дослідження за допомогою геофізичних методів за допомогою магнітометра було виявлено вежу XV ст., низку археологічних об’єктів. На ділянці розміром 30,0х38,0 м в середній частині городища виявлено стару кладку фундаментів будівлі того часу. На ділянці розміром 30,0х30,0 м в західній частині городища виявлено об’єкти давньоруського часу.

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»

У Мощеній відбулося перепоховання

brat — Mon, 02 Nov 2015 05:46:39 GMT

Нещодавно відбулося перепоховання вісьмох бійців Радянської Армії, які загинули визволяючи Ковельську землю від німецько-фашистських загарбників в квітні-липні 1944 році
Пошук та ексгумацію тіл проводив пошуковий загін "Відродження" ДП "Волинські старожитності". Цей пошуковий загон створений однодумцями з числа офіцерів ЗСУ, силових структур, військовослужбовців запасу, проживаючих в даному регіоні. Багато хто із цього пошукового загону примйає участь у АТО.

В день 71-ї річниці визволення України від страшної німецької навали до урочища Мар’їне знову привезли труни з останками загиблих у часи Другої світової війни. За словами керівника пошукового загону «Відродження» Вадима Дорофєєнка, вони віднайшли поховання чотирьох військових неподалік населеного пункту Дольськ, що в Турійському районі, трьох – в Ковельському районі, зокрема, біля Дубової та Радошина, та останки одного офіцера на території Ковеля. До речі, поряд із Радошином пошуковці підняли на гору жіночі рештки. Пізніше з’ясувалося, що це була зв’язкова одного з партизанських загонів.

Духовенство відслужило панахиду за загиблими, а присутні, зокрема й представники місцевої влади та району подякували пошуковцям, краєзнавцям за їхню непросту працю в ім’я світлої пам’яті тих, хто поклав своє життя за визволення України. Також вони висловили велику шану присутнім військовим, які тимчасово повернулися із зони АТО.

Прес-центр ДП "Волинські старожитності"

Дослідження загиблих у 1939 році польських прикордонників під Сарнами

brat — Mon, 12 Oct 2015 13:45:47 GMT

З 5.10 по 10.10.2015 проходили спільні українсько-польські розвідкові роботи по встановленню місць поховань вояків корпусу охорони прикордоння Другої Речі Посполитої. В експедиції приймали участь представники ДП "Волинські старожитності", ДП "Рівненська старовина", товариство ветеранів КОП, прикордонної служби Польщі, археологи з м. Торунь та інші. В результаті робіт було встановлено місце розташування братської могили розмірами 2х3 м., в якій знаходяться рештки як мінімум двох військовослужбовців Другої Речі Посполитої. Об'єкт потребує подальших досліджень та повної ексгумації. Серед виявлених матеріалів є 2 жетони з іменами військових (перший ADAM KNIEJA, другий потребує додаткових робіт по ідентифікації), кокарди до головних уборів, військові гудзики.
Місце поховання знаходиться в районі незаконних розробок покладів бурштину і тому вимагає негайної ексгумації, через можливе руйнування.

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»

Дослідження у Низкиничах на Волині

mrzlatik — Thu, 01 Oct 2015 09:19:08 GMT

Наприкінці вересня 2015 року експедиція ДП «Волинські старожитності» провела розвідкові дослідження на території Низкиницького Успенського монастиря. Роботи були проведені за сприянням архімандрита Вікентія – настоятеля монастиря та відомого нововолинського краєзнавця Анатолія Шведа.

Декілька років тому біля входу до церква провалилася земля. Монахи одразу засипали яму, але виникла думка – що на місці провалля могло розташовуватися підземелля. Адже до будівництва церкви у 1643 р. київським воєводою Адамом Киселем тут розташовувався його замок – городище так званого «бастіонного типу», характерне для XVII ст., коли виникає і розвивається вогнепальна зброя і змінюється тактика штурму укріплень. У склепі (крипті) церкви зберігається труна брата Адама – Миколая. Є ще дві крипти, але порожні – вичищені під час нищення церков в радянські часи.
Дослідження проводилися у південній частині городища на ескарпі та на місці засипаного провалля у церкви. Розвідковий шурф на південь від церкви закладено розмірами 2х4 м і глибиною до 0,80 м від денної поверхні. Культурного шару тут не виявлено, що засвідчує насипний характер замчища. Біля церкви у шурфі розмірами 2х2 м і глибиною 2,20 м від денної поверхні виявлено культурний шар XVII ст. представлений керамічними виробами та цеглою-пальчаткою того часу. Нажаль, підземель виявлено не було – провалля виявилося запливом обводненого грунту. Проте, зафіксовано, що по всій території площадки городища (де знаходиться церква і монастирський двір) знято верхній шар грунту потужністю до 1 м. Дослідження за допомогою бура виявили ще декілька цікавих ділянок, де можуть бути підземелля. Але ці роботи заплановано вже на наступний рік.

Успенська церква

Дослідження на південь від церкви

Роботи з буром

Шурф на місці провалля

Труна з тілом Миколая Киселя у склепі

Прес-центр ДП "Волинські старожитності"

Археологічні дослідження у селі Яревище на Волині

mrzlatik — Thu, 17 Sep 2015 06:36:25 GMT

5 вересня 2015 року експедицією ДП «Волинські старожитності» Інституту археології НАН України було проведено одноденні археологічні розвідки з пошуку місця розташування середньовічного монастиря у селі Яревище Кримненської сільської ради Старовижівського району Волинської області. Розвідка була організована за кошти меценатів після інформації, що пам’ятку активно руйнують так звані «чорні археологи».

Панорама пам'ятки

Розвідкові дослідження у Яревище були проведені волинськими археологами ще у 2011 році. Тоді завданням науковців було обстеження стіжкового городища на лівому березі р.Прип’ять, яке з легкої руки Павла Раппопорта у 1962 році стало називатися літописним містом Рай. Проте літопис під 1255 роком чітко зазначає, що місто Рай знаходилось на березі озера, яке у Яревище споконвіку відсутнє. Дослідження 2011 року виявили слабкий культурний шар на городищі у селі, що дало можливість науковцям «розмістити» літописний Рай у Шацьку на березі озера Люцимер, де дослідження на городищі тривають з 2009 року і де виявлено вже 24 об’єкти (житла і споруди), князівські печатки, прикраси давньоруського періоду.

Але у 2011 році в Яревище на правому березі р.Прип’ять в урочищі Монастирисько, навпроти городища виявлено потужний культурний шар XV-XVI ст. Місцеві жителі пов’язують цю місцевість з колишнім монастирем Вознесіння Господнього.

Монастир заснував у 1444 році князь Олександр Сангушко. Першим настоятелем його став рідний брат князя, який прийняв чернечий постриг з ім’ям Іоаким. Монастир процвітав до середини XVIII ст. У 1961 році храм зачинили, а святиню перетворили у колгоспний склад.

Виявлені фундаменти монастиря

5 вересня 2015 року під час візуального огляду науковцями засвідчено значне руйнування пам’ятки так званими «чорними археологами». В найперспективнішому місці, на західному краю підвищення було закладено траншею розмірами 1,0х10,0 м. На глибині 0,45 м від денної поверхні виявлено залишки стародавніх фундаментів шириною близько 1,0 м та товщиною біля 10 см.

Другою розвідковою траншеєю засвідчено наявність оборонного рову по периметру пагорба. Отриманий матеріал являв собою фрагменти середньовічної кераміки, нумізматичний матеріал (півгрош коронний Казимира IV Ягеллончика, півгрош коронний Олександра Ягеллончика, дводенарій Сигізмунда ІІ Августа, дводенарій Рудольфа ІІ Габсбурга Угорського, два соліди Яна Казимира) середньовічного часу та перстень XV ст.

Після завершення робіт

Розвідки засвідчили наявність на місці дослідження залишків капітальних споруд, які могли бути середньовічним монастирем. Ця пам’ятка потребує захисту держави від нищення скарбошукачів. Археологи мають надію також знайти інвестора для більш масштабних досліджень території колишнього монастиря.

Прес-центр ДП "Волинські старожитності"

Дослідження на Хрінницькому водосховищі 2015 року

brat — Tue, 18 Aug 2015 19:24:09 GMT

Вже двадцять другий польовий сезон на багатошаровому поселенні біля села Хрінники Рівненської області працює Волинська рятівна археологічна експедиція Інституту археології НАН України. Нажаль, не має з нами засновника експедиції, дослідника минувшини Волині Дениса Никодимовича Козака. Але ми пам'ятаємо про нього і продовжуємо його справу.

Денис Козак під час досліджень у Хрінниках 2012 року

Нещодавно на базу практики прибули студенти І курсу історичного факультету Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, які замінили львівських студентів. На сьогоднішній день під керівництвом Антона Панікарського відкрито два житла, що належать східногерманському племені готів, які проживали на цій території у ІІ-IV ст. н.е. Також було досліджено житло ранньослов'янського часу V-VI ст. н.е. із залишками печі.

Серед знахідок на території поселення варто виділити готські застібки для плащів та прясло із рунічними знаками. Також трапляються керамічні форми епохи бронзи та ранньозалізного часу. Особливої уваги заслуговує кістяне долото скіфського часу. Серед найраніших матеріалів на Хрінницькому поселенні зафіксовані крем'яні знаряддя пізнього кам'яного віку, якими користувалися мисливці на північного оленя.

Учасники експедиції також планують обстежити місце наступу російської 8-ї армії під час Брусиловського прориву 1916 року біля села Вербень, де залишилось багато могил невідомих воїнів австрійської та російської армій.

На базі практики.

Дослідження на поселенні готів.

Антон Панікарський.

Прес-центр ДП "Волинські старожитності"

ЩО ОЗНАЧАЮТЬ ГРАНАТИ НА РАМЕНАХ ХРЕСТА?

brat — Mon, 17 Aug 2015 20:37:33 GMT

Серед інших незвичних знахідок поховання польських солдатів у селі Костюхнівка Маневицького району — шість православних іконок...

Рідкісний випадок: на раменах хреста увіковічили знаряддя вбивства — німецькі ручні гранати часів Першої світової війни

Одна з місій «Центру діалогу «Костюхнівка» (відділ Лодзької хоругви Союзу польських харцерів), що існує в однойменному селі Маневицького району, – відновлення могил польських легіонерів (це – добровольчі військові частини у складі австро-угорської армії, створені з ініціативи Юзефа Пілсудського під час Першої світової війни, які воювали проти російської армії. – Авт.) на Волині. Починаючи з 1997 року, харцери впорядкували кладовища легіонерів у Костюхнівці, Вовчицьку, Маневичах та могили на римо-католицькому цвинтарі у Ковелі. Вони відшукали та відновили так звані стовпи пам’яті, які встановлювали там, де з легіонерами зустрічався Юзеф Пілсудський. У Польщі харцери разом з українськими дітьми облаштували також могили вояків Армії УНР під командуванням Симона Петлюри. Адже Петлюра та Пілсудський свого часу були союзниками у боротьбі з більшовиками.

Цьогоріч у Костюхнівці працює спільна українсько–польська археологічна експедиція. Співробітники ДП «Волинські старожитності» та харцери «Центру діалогу «Костюхнівка» проводять роботи з ексгумації польських легіонерів. Поховання, точніше сліди від могил, були знайдені кілька років тому. На сільському кладовищі поміж рядами захоронень місцевих жителів є порожнє місце, де, за переказами старожилів, була братська могила польських вояків та ще кілька індивідуальних поховань.
— Припускаю, що саме навколо могил легіонерів пізніше виросло сільське кладовище, – каже директор «Центру діалогу «Костюхнівка» Ярослав Гурецький.
Неподалік цвинтаря розташована Польська гора – штучний пагорб, насипаний на честь вояцької слави легіонерів, які під час Брусилівського наступу довго утримували ділянку фронту під Костюхнівкою. Біля підніжжя стоїть кам’яний стовп. За часів радянської влади його розбили. А вже у наш час харцери відновили його, але пам’ятна табличка не збереглася. Наразі виготовили її копію, розповідає Ярослав Гурецький. Проте вже тривалий час не можуть добитися від української влади згоди на встановлення. Поляки не проти, аби текст був двома мовами. Зрештою, це логічно. Проте чиновники не ставлять конкретних вимог, але й дозволу не дають.

Нині вже виявили місце поховання та ексгумували 236 останків. Серед знахідок – шість православних іконок, а значить, шестеро легіонерів були, найімовірніше, українцями. Як зазначив директор ДП «Волинські старожитності» Олексій Златогорський, досі за історичними документами нічого не було відомо про українців у складі польських легіонів. Проте цьогорічні розкопки змінили це твердження.
Останки будуть перепоховані на військовому кладовищі біля Костюхнівки, де вже покоїться кілька десятків легіонерів. Більшість із них невідомі. Але є й такі, чиї імена встановили в результаті пошуків. Усі артефакти, які виявлять у похованні, згідно із законодавством будуть передані у Маневицький краєзнавчий музей, а вже він може передати їх на відповідальне зберігання у громадський музей центру, який називається «Зала традицій». Там зібрано чимало цікавих знахідок як періоду Першої світової війни, так і пізніших. Особливий інтерес викликає так званий несмертельник легіонера, тобто записник, куди вносили дані солдата. Донині збереглася інформація про легіонера Філіпа Рокоша, яку він записав близько ста років тому. Цікавий також хрест із могили, на кінцях якого зображені стилізовані німецькі ручні гранати часів Першої світової війни. Наразі ще треба розшифрувати, що означають знаряддя вбивства на раменах хреста.
Заслуговує на повагу бережне ставлення поляків до власної історії, до всього, що стосується їхньої нації. Цьому у наших західних сусідів варто повчитися.

Сергій НАУМУК

Джерело: Газета "Волинь-нова"

Завершено дослідження у місті Камені-Каширському

mrzlatik — Thu, 16 Jul 2015 12:38:49 GMT

Завершено дослідження на місці будівництва (відновлення) церкви Святого Іллі у місті Камені-Каширському. Храм був побудований у 1700 році, неподалік від давньоруського городища і окольного міста середньовічного Каменя. У експедиції взяли участь Олексій Златогорський, Сергій Панишко, Тарас Верба, Дмитро Дем'янчук, Назар Галабуз.

Храм згорів на початку квітня 2015 року і вже тоді його настоятель отець Стефан (Михалюк) задумався над його відновленням. Для початку таких робіт на місці церкви необхідно було провести археологічні дослідження, тому отець звернувся до ДП "Волинські старожитності".

Як розповів заступник директора з наукової роботи ДП "Волинські старожитності" Сергій Панишко археологи надіялись знайти на місці колишньої церкви сліди культурного шару давньоруського часу і, можливо, залишки храму того ж періоду. Адже лише за 50 м від території церкви розміщено городище, яке він досліджував на початку 1990-х років і виявив два періоди існування давньоруського Каменя: ХІІ - перша половина ХІІІ ст. і друга половина ХІІІ ст., так звана "післямонгольська доба".

Проте в ході археологічних робіт виявлено культурний шар лише нової доби - XVIII - початку ХІХ ст., що представлений залишками фундаментів церкви 1700 р., фрагментами керамічних виробів, трьома мідними монетами та похованнями, які були знищені під час будівництва церкви на початку XVIII ст. Проте, серед знахідок, є і фрагменти одягу священика, що можуть дати цікаву інформацію для археологів, істориків та етнографів.

Василь Іванович Бондар - голова міської влади міста надіється, що археологи продовжать свої дослідження у самому Камені-Каширському, у тому числі і на городищі. Можливо навіть з часом у місті створять історико-культурний заповідник, щоб зберегти культурну спадщину для нащадків і привабити у поліську глибинку туристів.

Схема розташування ділянки досліджень.

Дослідження поховань.

Дослідження фундаментів церкви 1700 р.

Дослідження у розкопі.

Прес-центр ДП "Волинські старожитності"

Робоча зустріч археологів і пошуковців у Ковельській райдержадміністрації

mrzlatik — Thu, 16 Jul 2015 11:25:08 GMT

Голова райдержадміністрації Віктор Козак зустрівся з керівником пошукового загону «Відродження» Вадимом Дорофєєнком, директором ДП «Волинські старожитності» Олексієм Златогорським, археологами і пошуковцями. Зустріч пройшла за участю начальника відділу культури райдержадміністрації Тетяни Матяшук, спеціаліста відділу культури райдержадміністрації Оксани Омелянюк, представників засобів масової інформації.
В ході зустрічі обговорені питання роботи пошукового загону на теренах району, перепоховання останків воїнів в ур.«Мар’їне» протягом останніх років, питання щодо надання військовому захороненню офіційного статусу, його впорядкування.
Керівник пошукового загону «Відродження» Вадим Дорофєєнко проінформував про роботу загону, порядок здійснення робіт з пошуку, ексгумації та поховання останків воїнів, які загинули у війну, відповів на численні запитання учасників зустрічі.
Начальник відділу культури райдержадміністрації Тетяна Матяшук розповіла про проведену роботу стосовно подачі пропозицій щодо внесення даного об’єкту до переліку об’єктів культурної спадщини району, виготовлення облікової документації місця перепоховання воїнів в ур.«Мар’їне» біля с.Мощена та зупинилася на проблемних питаннях.
В свою чергу директор ДП «Волинські старожитності» Олексій Златогорський надав роз’яснення та підтвердив наявність документів, що дозволяють виконувати розкопки на даній місцевості, отриманих у відповідності до законодавства України.
Керівник виконавчої влади району доручив відділу культури райдержадміністрації доукомплектувати перелік документів, необхідних для подачі у відділ охорони культурної спадщини управління культури облдержадміністрації для подальшого вирішення питання щодо надання захороненню статусу військового кладовища.

Одночасно вітаємо підполковника Збройних Сил України, керівника пошукового загону "Відродження" ДП "Волинські старожитності" Вадима Дорофєєнко, який за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Указом Президента України Петра Порошенка від 27 червня 2015 року за № 366/2015 «Про відзначення державними нагородами» нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня.

14 липня 2015 року Президент України особисто вручив цей почесний орден і посвідчення до нього Вадиму Дорофєєнку.

А Генеральний штаб Збройних Сил України в особі генерал-лейтенанта І. Колесніка нагородив підполковника пам’ятним нагрудним знаком «За Україну, за її волю».

1. Вадим Дорофєєнко, Олексій Златогорський, Микола Собуцький, Сергій Федотов. Краматорськ. 2014.

Вадим Дорофєєнко показує експонати для Ковельського музею. 2014

Городилець. Акт про ексгумацію. 2014 р.

Городилець. Фотофіксація. 2014 р.

Прес-центр ДП "Волинські старожитності"

СЕРЦЕ ПОХОВАЛИ У КРЕМЕНЦІ, ТІЛО – У ПОРИЦЬКУ

brat — Thu, 09 Jul 2015 08:04:00 GMT

Цього року виповнюється 250 років з дня народження громадського та освітнього діяча, історика Тадеуша Чацького

Він народився в містечку Порицьк (нині село Павлівка Іваничівського району), помер у Дубні 8 лютого 1813 року. Вже наступного дня викладачі заснованої ним Кременецької гімназії звернулися до дружини, аби вона дозволила поховати серце чоловіка в гімназійному костелі. Серце помістили в урну з написом «Де скарб твій, там і серце твоє» перед вівтарем у костелі. Тіло ж Чацький заповів поховати у Порицьку.
У Державному архіві Волинської області збереглася метрична книга Порицького костелу за 1786–1819 роки, де є запис про смерть Чацького: «Року тисяча вісімсот тринадцятого 20 лютого преподобний пан Казимир Колюмна-Цєцішовський, єпископ Луцький і Житомирський, поховав у могилі на порицькому парохіальному кладовищі пана Тадея Чацького, Його Величності Імператора старосту новогродського, який у восьмий день того ж місяця і року був причащений святих таїнств і помер у віці сорок сім років і шість місяців». Іншим чорнилом дописано: «Він залишив дружину на ім’я Барбара, дочку Маріанну, першого сина Йозефа та другого Віктора». Такий додаток у метричних книгах про те, хто залишився з родини у померлого, – унікальний. Зазначили це з огляду на заслуги Тадеуша Чацького.
У «Словнику географічному Королівства Польського та інших країв слов’янських» у статті про Порицьк є інші дані про поховання видатного земляка: «У костелі є фамільні гроби графів Чацьких, і тут спочивають останки Тадеуша Чацького, які у 1877 році стараннями ксьондза прелата Тадеуша Маріана були перекладені в нову труну». В такому стані гробниця дійшла до середини ХХ століття. Польський дослідник Мечислав Орлович у книжці «Ілюстрований путівник по Волині», виданій 1929 року, пише про порицький костел: «Перед великим вівтарем у стилі рококо в урні донедавна висіло серце Тадеуша Чацького (на той час урну перевезли в Порицьк. – Авт.), пограбоване у 1920 році більшовиками. Тут також знаходиться його гроб». Як бачимо, урна із серцем з Кременця потрапила до Порицька, а потім зникла у воєнній круговерті.
Як відомо, під час Другої світової війни порицький костел був підірваний і спалений під час українсько-польського протистояння. Про це написано чимало. Про долю гробниці невідомо.
Однак нам вдалося знайти старожилів, завдяки яким дещо прояснилася доля фамільної гробниці Чацьких. Ольга Бондар народилася у 1929 році в селі Орищі нині Іваничівського району.
– Пам’ятаю, як українців і поляків били. Спочатку поляки й німці побили українців, а потім українці – поляків. У нас були сусіди поляки. Одного ранку встали і бачимо: хтось біжить межею. А вже поляки з німцями наїхали. Побили багато людей і спалили шість хат. Потім українці на Петра стали бити поляків. Якось уночі хтось постукав у вікно. Мама вийшла, а то знайомий хлопець з бандерівців. Його зловили, але він утік. Тоді на кілометр навкруги зібрали чоловіків і цілий день тримали в клуні. Мама знала польську і питала, що буде. Казали, що кожного десятого заб’ють. Але вбили тільки одного. У 1959 році ми перейшли сюди, то з костелу були руїни. Потім його розібрали. Довоєнний Порицьк я добре пам’ятаю, бо приїжджали сюди щось купити. Кругом жидівські хати були і крамнички в них, – розповіла Ольга Улянівна.
Дещо більше знає місцевий житель Василь Леонтійович Пиварчук:
– Одразу по війні, у 1944–1945 роках, в костелі були гроби. Мій сусід заліз у гробницю і я, пацан, – з ним. Сусід каже, що під труною Чацького має бути пляшка вина. Піднімає гроб – точно, лежить пляшка вина. Бере її і п’є просто біля труни. Тоді накинув око на черевики. Мовляв, хороші. Став знімати, а підошва й відірвалася. Тоді привернули увагу золоті зуби. А Чацький лежав як живий, з вусиками такими. Тільки сусід зачепив мерця, а зуби й полетіли в череп. Узяв труп за ноги і давай трясти. Калатав-калатав, але не витряс. Потім місцеві хлопці взяли труп за руки-ноги (він висох і був легкий) та й поставили на дорозі, ткнули в зуби цигарку і лякали ним людей. Пізніше директор школи Харузін побачив це, зловив одного і насварив. А біля костелу була статуя святої Анни. Комуняки її завалили. Біля неї хлопці викопали яму і закинули туди труп Чацького. Там граф Чацький і досі лежить, – сказав Василь Леонтійович.
За словами пана Василя, при вході до костелу стояли статуї ангелів у людський зріст. Після війни їх розбили, а каміння використали для господарських потреб. Крім того, у маєтку був ще гараж графа Чацького, до якого примикала триповерхова будівля та конюшня. Їх також розібрали, як і костел.
– До костелу прислали 10 тракторів, – продовжує Василь Леонтійович. – Закинули п’ять тросів в один бік, п’ять – в другий. І тягнули туди-сюди, поки не впав. Я йшов в армію у 1956 році, то ще стояв палац, а коли повернувся, то на його місці вже стояв барак. У другий корпус під час війни влучила бомба і зруйнувала його.
Отож, виходить, останки графа Тадеуша Чацького та його нащадків досі перебувають у фамільній гробниці. За винятком тих, що їх у повоєнний час витягли з гробниці і закопали біля статуї. Ми звернулися до директора ДП «Волинські старожитності» Олексія Златогорського із запитанням, чи реально провести пошуки на місці поховання видатного мислителя, щоб дослідити та впорядкувати його могилу.
– Тадеуш Чацький – знакова постать для українсько-польських відносин. Одна з тих особистостей польської історії, яку шанують донині. Поляки розуміють, що без Тадеуша Чацького – реформатора польської освіти кінця XVIII століття – говорити про теперішню Польщу було б важко. Для українців це насамперед засновник Кременецького ліцею, який став основою Київського університету святого Володимира – нинішнього Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Віднайдення, ексгумація та перезахоронення тіла Чацького – це принципова справа для українців та поляків. Тим більше, що цього року виповнюється 250 років від дня народження просвітителя, філософа, письменника та освітнього діяча, – зазначив Олексій Євгенович.

Сергій НАУМУК

Джерело: Газета "Волинь-нова"

Дослідження на Володимир-Волинському городищі

brat — Mon, 22 Jun 2015 07:50:14 GMT

ДП «Волинські старожитності», що входять до складу ВГО «Союз «Народна Пам’ять» спільно з польською Фундацією Незалежності (Люблін) розпочали пошукові дослідження на Володимир-Волинському городищі, де у 1997, 2010-2014 рр. виявлено і ексгумовано більше 2700 жертв НКВС та гестапо. Участь в експедиції беруть Сергій Панишко (керівник), Олексій Златогорський, Тарас Верба, Сергій Шабловський, Дмитро Дем’янчук, Ірина Витвицька, Назар Галабуз, Андрій Трофимук, Юрій Сковорода – з української сторони та Ян Федірко, Павел Боболович – з польської.
Протягом двох тижнів закладено 18 траншей різних розмірів і глибини у східній, центральній та південній частині давньоруського городища. В одній із траншей виявлено поховальну яму, в якій знаходиться від 300 до 1000 людських останків. Попередньо дослідники визначили цю яму як середньовічне кладовище, але відсутність будь-якого супровідного матеріалу і подальші дослідження цієї ями дадуть точне хронологічне датування. Зі спогадів колишнього головного лікаря лікарні, яка діяла в приміщенні колишньої в’язниці, Миколи Ваврисевича у 1973 році у північно-східній частині городища було вирішено облаштувати сміттєзбірну яму. Під час її копання виявлено людські останки, різне взуття, рештки одягу. Останки залишили на місці, яму засипали. Цей смітник наша спільна експедиція 2015 року відкрила. Виявлено людські останки, що лежали не в анатомічному порядку, велику кількість сміття різних років ХХ століття. Там же виявлено кокарду з польського війського каштету, що, ймовірно, належить офіцеру Люблінського 8 піхотного полку. Історія цього полку свідчить, що у вересні 1939 року воїни були інтерновані Червоною Армією. Подальша їх доля невідома. Можливо дослідження експедиції дадуть відповідь на це питання.
Також дослідниками в одній із траншей відкрито виробничу цегляну піч XIV-XV ст. та унікальний глечик-куманець східної традиції того ж часу.
Роботи тривають надалі.

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»
Фото: Ян Федірко, Олексій Златогорський

Волинський пантеон

mrzlatik — Wed, 13 May 2015 09:52:03 GMT

12 травня 2015 року у приміщенні Волинського регіонального музею українського війська та військової техніки відбулася презентація науково-популярного видання Олександра Дем’янюка та Геннадія Гулька «Волинський пантеон: Схід-2014».

У книзі зібрано відомості про волинян, які загинули під час проведення антитерористичної операції на сході України у 2014 р. Автори намагалися опрацювати й максимально об’єктивно подати зібраний ними матеріал, що стало незначною краплиною в увічненні пам’ятні новітніх героїв Української держави. Видання здійснене за фінансової підтримки Благодійного фонду «Волинь 2014».
На заході були присутні представники військоматів, яким було передано 12 примірників книги, волонтерів, широкої громадськості. Директор музею Ігор Пасюк передав також 12 примірників Олексію Златогорському для поширення їх на сході серед воїнів, вчителів та небайдужої громадськості.
Олександр Дем’янюк, співавтор видання, зазначив, що написання і збирання матеріалів давалося досить важко у плані моральному. Він не впевнений, що зможе продовжити її – адже біографії усіх 96 волинян, що загинули на сході протягом військових подій 2014 року він мусив «пропустити» через себе. «Активні військові дії принесли велике горе в десятки волинський сімей... - зазначив він. – Вкотре підтверджується вічна істина – смерть забирає від нас найкращих, переважно молодих, які багато доброго могли би звершити у своєму житті для України».

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»

Перепоховання радянських воїнів у Мощеній

brat — Tue, 12 May 2015 23:21:28 GMT

10 травня 2015 року на військовому меморіалі біля с. Мощена Ковельського району відбулося урочисте перепоховання останків 19 невідомих червоноармійців, що були виявлені під час пошукових робіт та ексгумовані членами пошукового загону «Відродження» ДП «Волинські старожитності». Останки були виявлені ще минулого року у селах Городилець, Миляновичі Турійського району, Гішин Ковельського району, Мовчанів Локачинського району та Кадище Ківерцівського району та тимчасово депоновані, оскільки керівник пошукового загону – Дорофєєнко Вадим Сергійович та ще декілька пошуковців були відкликані до діючої армії. Пошукові роботи проводилися відповідно до відкритого листа Інституту археології, дозвілу Міністерства культури України, Дозволу на здійснення ексгумації та перепоховання Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій, виданих на ім’я Златогорського Олексія.
Перепоховання здійснили у дні Перемоги. Участь у перепохованні взяли голова Ковельської райдержадміністрації Віктор Козак, блогочинний храмів УПЦ м. Ковель протоієрей Володимир Ровінський, генерал-майор СБУ у відставці, краєзнавець Олександр Булавін, краєзнавець Геннадій Гулько, пошуковці, представники громади села Мощене.
Пошуковий загін «Відродження» ДП «Волинські старожитності» планує і надалі проводити роботи з пошуку та ексгумації визволителів Ковеля. Але наразі його керівник – 10 травня 2015 року на військовому меморіалі біля с. Мощена Ковельського району відбулося урочисте перепоховання останків 19 невідомих червоноармійців, що були виявлені під час пошукових робіт та ексгумовані членами пошукового загону «Відродження» ДП «Волинські старожитності». Останки були виявлені ще минулого року у селах Городилець, Миляновичі Турійського району, Гішин Ковельського району, Мовчанів Локачинського району та Кадище Ківерцівського району та тимчасово депоновані,. оскільки керівник пошукового загону – Дорофєєнко Вадим Сергійович та ще декілька пошуковців були відкликані до діючої армії. Пошукові роботи проводилися відповідно до відкритого листа Інституту археології, дозвілу Міністерства культури України, Дозволу на здійснення ексгумації та перепоховання Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій, виданих на ім’я Златогорського Олексія.
Перепоховання здійснили у дні Перемоги. Участь у перепохованні взяли голова Ковельської райдержадміністрації Віктор Козак, блогочинний храмів УПЦ м. Ковель протоієрей Володимир Ровінський, генерал-майор СБУ у відставці, краєзнавець Олександр Булавін, краєзнавець Геннадій Гулько, пошуковці, представники громади села Мощене.
Пошуковий загін «Відродження» ДП «Волинські старожитності» планує і надалі проводити роботи з пошуку та ексгумації визволителів Ковеля. Але наразі його керівник – Вадим Дорофєєнко перебуває у зоні АТО.

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»

Волиняни з місії "Чорний тюльпан" повернулися додому

mrzlatik — Tue, 28 Apr 2015 11:48:04 GMT

27 квітня завершилось десятиденне перебування волинських волонтерів місії «Чорний тюльпан» Олексія Златогорського, Миколи Собуцького, Андрія Трофімука та Юрія Сковороди у зоні АТО. За цей період волиняни обстежили місця боїв у Пісках, Дебальцево, Мариновці, Іловайську, Ольховатці, на Савур-Могилі та інші.
Завдяки допомозі Фонду Ігоря Палиці «Новий Луцьк» місія «Чорний тюльпан» отримала рефрижератор-мерседес, що досить вчасно замінив наші «втомлені» машинки. За що дуже дякуємо меценатам.
В останні дні перебування волинян у ЗМІ з’явилися повідомлення, що денееровцями захоплена українська диверсійна група, яка їздить на машинах «Груз 200» з червоними хрестами. «Це заставило нас трохи похвилюватися, - говорить один із волонтерів. – Адже нас знають з двох сторін конфлікту. І налагоджені контакти розвалити такими повідомленнями досить легко. Та все минулося добре».
Волинських волонтерів чекають нові виїзди. Адже війна, нажаль, триває...

На кордоні Донецької області

Іловайськ

Ольховатка

Савур-Могила

Дебальцево

Углегорськ

Мариновка

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»

Волинський слід археолога Дениса Козака

mrzlatik — Tue, 28 Apr 2015 06:36:26 GMT

    22 квітня о 12.00 годині у приміщені Волинського краєзнавчого музею відбулося відкриття виставки «Волинський слід археолога Дениса Козака (із фондів Рівненського краєзнавчого музею)».
     Урочисто відкрив виставку директор Волинського краєзнавчого музею Анатолій Силюк, відзначивши великий внесок Козака Д.Н. в розвиток археології Волині.
     Директор Рівненського краєзнавчого музею Олександр Булига у своєму виступі наголосив, що всі експедиції Дениса Никодимовича в Хрінники значно поповнили фонди Рівненського музею безцінними археологічними знахідками, про які відомо в Європі. А також звернув увагу на результативну співпрацю з Волинським краєзнавчим музеєм.
      Поділився з присутніми на виставці своїми спогадами про спільну роботу під час розкопок Григорій Охріменко, відзначивши, що ДП «Волинські старожитності» є послідовниками методів проведення розкопів Дениса Никодимовича. Звернув увагу на амфору із зображенням найдавнішого землеробського знаряддя – рала.
      Науковий співробітник ДП «Волинські старожитності» Тарас Верба відзначив успішні експедиції ДП «Волинські старожитності» на чолі з Денисом Никодимовичем та його великий внесок щодо охорони археологічної спадщини.
       На завершення старший науковий працівник Олексій Войтюк представив виставку по періодах: від епохи пізнього палеоліту до часів пізнього середньовіччя.

Прес-центр ДП "Волинські старожитності"

Засідання Волинської обласної комісії у справах увічнення пам'яті учасників АТО, жертв війни та політичних репресій

mrzlatik — Tue, 28 Apr 2015 06:17:34 GMT

     20 квітня 2015 року у приміщені Волинської обласної ради відбулось засідання Комісії у справах увічнення пам’яті учасників АТО, жертв війни та політичних репресій.
     У засіданні взяли участь представники від Дочірнього підприємства «Волинські старожитності» та обласних громадських організацій та установ.
     В ході розгляду робочих питань, комісією були прийнято наступні рішення:
1. Відповідно до звернення обласної організації ветеранів, комісією погоджено встановлення в м. Ковелі пам’ятної таблиці та напису на ній на місці, де у роки Другої світової війни знаходився нациський табір «Шталаг-301», та напису на ній у такій редакцій: «На цьому місці у роки Другої світової війни знаходився нацистський табір «Шталаг-301», у якому з вересня 1941 по вересень 1942 років загинули понад 11 тисяч радянських полонених. Вічна їм пам’ять!».
2. Відповідно до звернення обласної організації ветеранів, комісією погоджено встановлення пам’ятного знака (металевого хреста) та напису на ньому на місці загибелі у червні 1941 року генерал-майора Червоної Армії Кондрусьова Семена Михайловича поблизу с. Мовчанів Локачинського району.
     8 квітня археологами ДП «Волинські старожитності» під керіництвом Олексія Златогорського під час пошукових робіт, ініційованих місцевими пошуковцями біля місця загибелі у червні 1941 року генерал- майора Кондрусєва Семена Михайловича, було ексгумовано тіло невідомого солдата (танкіста). Генадій Гулько підкреслив, що ця «свіжа» археологічна знахідка є черговим доказом танкових боїв, які відбувалися на початку Другої світової війни, а встановлення неподалік пам’ятного знака на місці загибелі генерал-майора Кондрусьова Семена Михайловича, дасть можливість для подальшого дослідження та вивчення даної сторінки історії рідного краю.
3. Відповідно, до звернення Волинської релігійної громади прогресивного іудаїзму та Берлінського офісу Американського єврейського комітету щодо погодження текстів написів на меморіальних дошках, які будуть встановлені у місцях масових розстрілів єврейського населення нацистськими загарбниками у роки Другої світової війни у с. Бахів Ковельського, с.Кисилин. Локачинського, с.Прохід Ратнівського районів комісія прийняла наступне рішення:
     Вирішено у робочому порядку уточнити кількість загиблих та погодити текст напису на ньому на двох мовах (українській та івриті) у такій редакції: «У 1941-1944 роках єврейську громаду у Ковелі та навколишніх селах було знищено нацистськими окупантами. На цьому місці вбито понад 8 тисяч євреїв. Нехай душі їхні будуть зав’язані у вузол вічного життя».
«У 1941-1944 роках єврейську громаду у Кисилині та навколишніх селах було знищено нацистськими окупантами. На цьому місці вбито щонайменше 500 євреїв. Нехай душі їхні будуть зав’язані у вузол вічного життя»
«У 1941-1944 роках єврейську громаду у Ковелі та навколишніх селах було знищено нацистськими окупантами. На цьому місці вбито близько 1300 євреїв. Нехай душі їхні будуть зав’язані у вузол вічного життя».

Геннадій Гулько на місці загибелі генерала Кондрусьова С.М.

Дослідження на місці загибелі невідомого солдата Червоної Арміїі.

Генерал-майор Кондрусьов С.М.

Прес-центр ДП "Волинські старожитності"

Тіла 34 військових волонтери вивезли з зони АТО

mrzlatik — Sun, 05 Apr 2015 06:58:06 GMT

Протягом 10 днів у зоні АТО в складі місії «Евакуація-200» («Чорний тюльпан») перебували волиняни Олексій Златогорський, Андрій Трофімук, Микола Собуцький та Юрій Сковорода.

Як повідомляє сайт ВГО «Союз «Народна пам’ять» їм на зміну виїхала нова команда пошуковців, які продовжать евакуацію тіл загиблих військових.
На протязі вказаних десяти днів наші хлопці змогли вивезти на територію, що підконтрольна українським військовим, 34 загиблих українських військовослужбовців: 22 «кіборга» з Донецького аеропорту і 12 тіл з інших бойових точок (Дебальцево, Старобешево, Авдіївка, Комсомольське тощо).

Всі вони передані органам судово-медичної екпертизи для подальшої ідентифікації осіб.
Є надія, що всі будуть опізнані і відправлені у рідні краї, щоб родичі могли гідно відправити в останню путь своїх синів, батьків, чоловіків.
Волонтери забирають бійців не тільки з моргів - з приходом весни роботи проводяться і на полях битв.

Місія «Евакуація-200» проходить в зоні АТО під керівництвом Управління військово-цивільного співробітництва Міністерства оборони України, Національного військово-історичного музею. Її мета - пошук і евакуація тіл військовослужбовців, які загинули під час збройного конфлікту на сході країни.
З вересня минулого року волонтери місії «Чорний Тюльпан» виявили та евакуювали близько 535 загиблих військовослужбовців.

Волиняни, які приймали участь в місії, висловлюють щиру подяку за підтримку і допомогу Волинському відділенню ВО «Свобода», ГО «Автомайдан України», Благодійному фонду «Волинь – 2014», ПП «Лінник», Ігору Алєксєєву та Юрію Цейко.

Джерело: Сайт ВГО "Союз "Народна Пам'ять"

Прес-центр ДП "Волинські старожитності"

Князівські печатки з шацького городища, що в урочищі Сад

brat — Mon, 16 Mar 2015 16:03:14 GMT

Давньоруські князівські печатки опинились в колі інтересів істориків ще з кінця ХІХ ст., коли їх зростаюча кількість надала можливість зробити перші спроби узагальнень. З цього часу атрибуція та класифікація печаток почали відігравати роль цінного історичного джерела. Інші назви печаток – булли, молівдовули, привісні печатки. Використовувались вони для закріплення важливих документів чи грамот, які часто відсилались на віддалені території. Зображення на буллі сприяли ідентифікації власника, а неможливість прочитання документу до зірвання печатки гарантувало конфіденційність.

Важливими знахідками з Шацького городища є три вислі печатки, опис яких проведений в хронологічній послідовності їх появи.
Перша печатка на лицевій стороні має погрудне зображення святого Андрія, на звороті напис «WT АНДРЕЯ». Стилістично вона близька до печаток Ратібора, що може бути свідченням їх синхронності. Можна припустити, що вона належала комусь з княжих намісників рубежу ХІ-ХІІ століть.
Варто відзначити, що боярин Ратібор був довіреною особою князя Всеволода Андрія Ярославовича, який задля контролю віддалених князівств призначає боярина удільним князем (1079-1081 рр.). Після смерті Всеволода Ратібор вірно служить його сину – Володимиру Мономаху. Що стосується намісника Всеволода Ярославовича з іменем Андрій, то варто зазначити, що в літописах така постать ні разу не згадується. Хто ж є власником неідентифікованої печатки? Можливо, сам князь, хресне ім’я якого Андрій? Ця загадка є досі актуальна для сучасних сфрагістів.
На лицевій стороні другої печатки зображено погруддя архангела Михаїла, а на звороті – напис в три рядки «ДЪНЪСЛОВО». Ця печатка належить полоцькому, новгородському, турівському, а пізніше і великому київському князю Святополку Михайлу Ізяславовичу (1050-1113). Такий тип печатки використовувався після Любецького з’їзду князів 1094 року в місті Любечі, метою якого було домовитися про припинення міжусобиць і об’єднання для боротьби проти половців, які плюндрували руські землі. Учасниками Любецького з’їзду були великий князь київський – Святополк Ізяславович, переяславський – на той час князь Володимир Мономах, смоленський князь Давид Ігорович, теребовльський князь Василько Ростиславович. На з’їзді князі домовились про припинення міжусобних війн і проголосили засаду вотчинності, на підставі якої кожний князь мав володіти тими землями, що ними володів його батько, і зобов’язувався не зазіхати на володіння інших князів. Таким чином напис «ДЪНЪСЛОВО» використовувався на печатках всіх князів – учасників з’їзду, як нагадування про домовленості.
Третя, знайдена в Шацьку печатка, на лицевій стороні має зображення святого Василя, написи по боках: ВАСИ ЛНА, зворотна сторона: напис старослов’янською мовою «ГОСПОДИ ПОМОЗИ РАБУ СВОЕМУ ВАСИЛИЮ». Це найбільш поширений різновид печаток князя Володимира Всеволодовича Мономаха. Всього офіційно зареєстровано близько сотні таких печаток, виявлених на всій території колишньої Русі. Використовувались вони з 1113 по 1125 рік, тобто в період князювання Мономаха в київському князівстві.
Доцільно буде зауважити, що в 1149 році син Мономаха Юрій І Довгорукий посів київський престол, але він не був любленим серед киян; під час пиру у київського боярина Петрила його 15 травня 1157 року отруїли. Після його смерті повсталі кияни ліквідували встановлену ним владу, «суздальців – бояр і дружину – побивали по містах і селах». Також було розтягнуто його майно «Красний двір», інший двір, за Дніпром, – «Рай», двір сина Василька в місті (цитата з літопису).
Саме в такому не дуже позитивному контексті маємо першу згадку про місто Рай. Тому 15 травня – чим не дата для святкування дня Шацька? Через незнання місцева громада вже кілька разів «призначала» дату святкування дня Шацька то на Онуфрія, то ще на якийсь вигаданий день, в один з яких ми і святкували своє шестисотріччя у 2010 році.
Саме з давньоруського історичного пласту сягає коренями наш сучасний герб Шацька – розквітлий тризуб. Сини Ярослава Мудрого – вищезгадані Всеволод та Ізяслав – одними з перших використали його в своїй офіційній геральдиці. Пишалися вони своїми синами Володимиром Мономахом і Святополком Ізяславовичем, печатки яких знайдені в Шацьку, та внуком Юрієм Довгоруким, за часів правління якого вперше в літописах згадується місто Рай.
Городище такого рівня обов’язково мало свою церкву. За здогадками знаходилась вона на території сучасного КП «Будинкоуправління», де, за попередніми археологічними даними, є велика кількість поховань. Традиція утворення цвинтаря довкола церкви характерна для середньовіччя, а особливо поважних людей ховали в самому храмі. На жаль, на сьогоднішній день територія пам’ятки майже не досліджена, не встановлені навіть її чіткі межі. Причина банальна – відсутність фінансування. Поки що ці землі використовуються для складування землі з будівництва каналізації чи навіть для будівництва насосної станції. Нічим не краща ситуація з використанням земель і самого городища, хтось «відщипнув» собі його край «законним» паєм, хтось хоче отримати його частину як присадибний город, а найбільш «мудрі» будують будинок в охоронній зоні городища, землі якої є зовсім недосліджені. Але яка охоронна зона, яке городище? Охоронний договір цієї пам’ятки закінчився ще влітку 2014 року. І дарма, що в районі є відділ культури і посадовець, який опікується питанням охорони пам’яток, зробити це досі нікому. Здавалося мала б допомогти се¬лищна рада, на фінансування культури якою в 2014 році було виділено 20 тисяч гривень. На жаль, освоєно лише 900 грн., за відсутності будь-яких проблем в сфері культури. Схоже на те, що ні чим не кращий буде і 2015 рік.
Підсумовуючи сказане, маємо беззаперечні докази того, що в ХІ-ХІІ ст. київські князі приділяли особливу увагу шацькому городищу – місту Рай, що є свідченням високого розвитку населеного пункту в цей період. Можна сміливо говорити і про його високий політико-економічний статус. А чого варті такі особистості, як Святополк Ізяславович – будівничий Михайлівського Золотоверхого Собору в Києві, а про реформатора, мислителя, мудрого правителя Володимира Мономаха взагалі знає кожен школяр. Повчитися дипломатії і веденню справ у наших предків варто і більшості наших сучасних лідерів. Любецький з’їзд як приклад об’єднання і примирення найвпливовіших давньоруських лідерів заради перемоги зовнішнього ворога – половців. На чолі війська завжди стояли князі, які особисто брали участь у битвах. Прикладом для наслідування були вони і в духовному плані. Слугувати еталоном моралі і культури було правилом для еліти – інші не приживались. Недостойних керівників швидко виганяли та навіть вбивали. Великий князь – завжди людина віруюча, будує церкви, традиційно жертвує на них свою десятину, поважає релігійних діячів, має в своїй бібліотеці багато книг теологічної тематики, знає кілька мов – явний ерудит і поліглот. Недаремно ж описані печатки носять назву молівдовул, тобто ті, за які моляться і містять в собі Боже благословення.
До речі, варто зауважити, що відома велика кількість печаток, які належали єпископам, дружинам князя, бояринам, людям з оточення князя. Тобто і жінки, і тогочасні діячі брали участь у формуванні і зміцненні держави, кожен робив свій вагомий вклад. Таким чином, напрошується питання, яка ж демократія була більш прогресивною: давньоруська постязичницька монархічна чи сучасна пострадянська українська?

Сергій Демедюк

Видання "Шацький край" від 7 березня 2015 р.

Виставка – звіт за 2014 рік археологічних досліджень у Волинському краєзнавчому музеї.

mrzlatik — Fri, 13 Feb 2015 16:14:01 GMT

12 лютого о 12.00 годині у приміщенні Волинського краєзнавчого музею у м. Луцьку по вул. Шопена, 20 відбулося відкриття виставки «Колесо історії: дослідження ДП «Волинські старожитності» у 2014 році».

Виставка створена працівниками відділів давньої історії Волині та охорони пам’яток історії та культури Волинського краєзнавчого музею і ДП «Волинські старожитності» ДП НДЦ «ОАСУ» Інституту археології НАН України, що входить до складу ВГО «Союз «Народна Пам'ять» за матеріалами розвідок, розкопок, ексгумаційних робіт на території Волинської, Рівненської, Донецької областей України та Угорщини.
Директор Волинського краєзнавчого музею Силюк Анатолій Михайлович, представник Волинської обласної державної адміністрації Кравчук Олександр Федорович , голова Волинського відділення Національної Спілки краєзнавців України Бондаренко Генадій Васильович та представник Фундації незалежності з Любліна Ян Федірко, під час відкриття виставки високо оцінили звітну роботу волинських археологів, щодо охорони пам'яток археології та історії на території Волинської та Рівненської областей.
Представники влади та науковці з особливою вдячністю відзначили важку та ризиковану роботу волинських археологів волонтерської місії в зоні АТО «Чорний тюльпан», яка виникла після Іловайського котла, коли дуже багато бійців залишилися на полі бою непохованими. Саме тоді громадська організація «Союз «Народна пам’ять» взялася за важку, але таку потрібну місію — шукати і повертати додому тіла загиблих українських солдатів. Нещодавно участь в експедиції взяв Олексій Златогорський разом з працівниками ДП «Волинські старожитності», яке є асоційованим членом «Союзу «Народна пам’ять».
"Ця психологічно - важка та небезпечна робота - остання надія повернути солдата додому та віддати останню шану. У ході місії виникають проблеми фінансового та технічного характеру (потрібен автотранспорт, паливо, оргтехніка, засоби захисту та інше)" - поділився з присутніми Олексій Златогорський.
Представник Фундацієї незалежності з Польщі Ян Федірко розповів про спільну роботу волинських археологів з Радою Охорони Пам’яті Боротьби та Мучеництва та Фундацією незалежності (Польща) і зосередив особливу увагу на комплекс експонатів, які висвітлюють дослідження та ексгумацію польських громадян розстріляних НКВС у 1940-1941 роках у Володимирі – Волинському, пошуково-екгумаційні роботи з метою виявлення останків польських прикордонників, які загинули у вересні 1939 р. у селищі Шацьк, селах Мельники, Піща, Грабове, Глинянка, Положеве та селах Тинне і Гайки Ситенські на Рівненщині. «Про плідну співпрацю ДП «Волинські старожитності» з Польською Фундацією культурної спадщини розповідають на виставці матеріали археологічних розкопок багатошарового поселення у центрі міста Луцьк по вул. Лесі Українки, 35 та пошуково- екгумаційні роботи на місті табору для військовополонених «Шталаг 365z» - зазначив Ян Федірко.
Директор ДП «Волинські старожитності» Олексій Златогорський, презентуючи звітну виставку, зазначив: «Артефакти, знайдені під час археологічних розвідок та розкопок проведених нашими працівниками впродовж 2014 року по-своєму унікальні. Кожне принесло цікаві та нові відкриття для подальшого вивчення історії Волині». «Найважливіші з них, - продовжив Олексій - це розкопки у Ратневі (багатошарового поселення в урочищі «Ріписько» та середньовічного могильника), у Рованцях (дослідження могильника угорських воїнів IX-Xст., знайдені позолочені речі якого поповнили фонди Волинського краєзнавчого музею), у Жидичіні (дослідження гончарного горна XIVст.) Качині (дослідження пізньосередньовічного лицарського городища), в Поничеві (пошуково - ексгумаційні роботи з метою виявлення останків В. Моосійчука, розстріляного у 1943 р.), у Радошині (пошуково – ексгумаційні роботи на австрійському військовому кладовищі часів Першої світової війни), в Тойкуті (пошукові роботи з метою встановлення меж єврейського кладовища). А також роботи пошукового загону «Відродження» ДП «Волинські старожитності» у Турійському районі та участь від Державної міжвідомчої комісії у справі вшанування жертв війни, політичних репресій та депортації в моніторингу пам’яток Другої світової війни та ексгумації на території Угорщини».

Прес-центр ДП «Волинські старожитності»

На Волині відкрила представництво місія “Чорний тюльпан”

mrzlatik — Fri, 06 Feb 2015 13:14:24 GMT

5 лютого, 2015

Микола Собуцький, старший науковий співробітник державного підприємства “Волинські старожитності”, ніколи й подумати не міг, що буде колись причетним до повернення на Волинь останків односельчанина і друга з дитинства. Олександр загинув ще минулого літа в одній з гарячих точок на Сході України, був похований як невідомий солдат, і родина майже півроку встановлювала істину про місцезнаходження його тіла. Хоча, звісно, до кінця вірили, що повернеться живим... І саме Миколі та його керівнику, директору ДП “Волинські старожитності” Олексію Златогорському, довелося стати тією інстанцією, котра посприяла таки і розширеному аналізу ДНК у родини та знайденого тіла, і тому, що рідні таки матимуть могилку, до якої зможуть прийти.

Ще на початку військових дій на Сході Златогорський, пригадую, казав, що за років 50 шукатимуть археологи останки і тут. Адже пошуковці тільки на Волині відшукали поховання не одної сотні загиблих тут під час Другої світової війни радянських воїнів, їх прах достойно перепоховали. Наразі волиняни першими із Західної України здійснили експедицію у зону недавніх бойових дій на Сході України. На Волині створено і представництво місії “Чорний тюльпан”. Створено заради того, аби сформувати базу даних про безвісти зниклих наших земляків. Хтось із бійців повертається з полону, хтось демобілізований, але кожен може розказати про загиблих на його очах товаришах, про місця захоронення, певну інформацію дають і місцеві.

Місія “Чорний тюльпан” – це благородна акція всеукраїнського громадського об'єднання “Союз “Народна пам'ять”, з яким співпрацюють і волинські археологи. Нині під час експедиції нашим археологам довелося працювати на території, підконтрольній «ДНР» та «ЛНР». Дякувати Богу, що дозволяють це робити, бо у війні не буває переможців і переможених, зате є її жертви, які треба достойно вшанувати.

Наталія МАЛІМОН, “День”, Луцьк

Джерело: Газета "День"