Минуле і сучасне Волині та Полісся: Ковель і ковельчани в історії України
та Волині. – Луцьк, 2003. – Ч.2. – С.160-161.
Олена Чемерис,
Олексій Златогорський(Луцьк)
Гусарські балади старого Луцька
Минуле Луцька, коли у нього
зазирнути під кутом людської долі, багате на цікаві історії, перекази, легенди.
Назбирані історії часом стають в один ряд і з'являється зовсім інше обличчя
рідного міста. Низка таких історій присвячена, як не дивно, гусарам – окрасі
російського імперського війська ХІХ – початку ХХ ст.
27 квітня 1886 року у Луцьку,
в сім'ї статського радника
Івана Десницького народилася дочка Катерина. Навчаючись у Петербурзі, якраз
напередодні війни з Японією, вона познайомилась з лейб-гусаром, другим сином
короля Сіаму (Таїланду) Чакрабоном. У 1906 році вони одружилися. Дівчина з
Луцька стала сіамською принцесою, отримавши за східним звичаєм нове ім'я – На Пітсанулок.
Тривалий час сім'я принца не визнавала його вибору, але
Катериною піклувалася російська царська родина[1].
У 1911 році Чакрабон отримав звання полковника гусарського полку і орден Андрія
Первозванного. А невдовзі став військовим міністром і спадкоємцем сіамського
престолу. У той період в Сіамі під впливом Китайської революції поширився рух
за конституційну монархію. Чакрабон був разом із заколотниками, але за декілька
днів до перевороту видав своїх співучасників брату-королю[2].
У 1920 році Чакрабон помер, Катерина переїхала у Китай, а закінчила свій
життєвий шлях 1960 року в Парижі[3].
В "гусарській"
історії Луцька можна згадати і іншу жінку, балади про яку перейшли і в художню
літературу, і в кіно. Як відомо, гусари вирізнялися красою (і не тільки
мундира), наївною простакуватістю і чудовим співом, грою в карти і невтримним
пияцтвом, шаленою пристрастю до представниць слабкої статі. Цілу катавасію у
гусарській філософії та поняттях здійснила панянка Надія Дурова – офіцер
Маріупольського гусарського полку. Ця феміністка початку ХІХ століття, перша
жінка-офіцер Росії побувала і в Луцьку.
Маріупольський гусарський полк
був одним із найкращих у російській армії й перебував на Волині у складі
дивізії під командуванням графа Аркадія Суворова. За особистим наказом імператора
Олександра І Надія Дурова під ім'ям корнета Олександра Александрова прибула до Луцька у 1808 році. У своїх
споминах вона писала: "Приїхавши у це місто, я зупинилася за звичаєм усіх
приїжджих у корчмі, вдягнулася у форму і з'явилася до батальйонного начальника майора
Димчевича"[4]. Останній направив
"корнета Александрова" у 4-й ескадрон, що квартирував у Рожищах.
На Волині Дурова прослужила
три роки, безліч разів відвідувала і Луцьк, проте її таємницю не було розкрито[5].
Потім вона перевелася в Литовський уланський полк, у складі якого брала участь
у Бородинській битві 1812 року, була поранена[6].
У 1816 році Надія вийшла у відставку. Її існування сучасники вважали міфом,
поки в 1836 році не вийшли "Записки кавалерист-дівиці". А всі ми
могли бачити дівчину-гусара у відомій кінострічці Ельдара Рязанова
"Гусарська балада". Прототипом "кіношної" Шурочки Азарової
була саме Надія Дурова.
Тема гусар в історії Луцька
охоплює не лише жінок, а й самих представників легкої кавалерії, цієї
військової окраси російського імперського війська. У Державному архіві
Волинської області зберігаються матеріали, що висвітліють історію перебування у
нашому місті та його околицях 11 гусарського Ізюмського полка.
За ініціативою Олександра ІІІ
у 1880-х роках гусарські полки було ліквідовано й перейменовано у драгунські,
відповідно було змінено й форму. Але його син, Микола ІІ, любитель краси і
парадів у військовій справі, на початку ХХ століття відроджує гусарські
формування. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття у Луцьку і його околицях
квартирував Ізюмський полк, що встиг відповідно побувати і драгунським, і
гусарським.
Початок своєї історії ізюмці
вели від 7 липня 1651 року. Тоді вони були ще слобідськими козаками, а гусарами
стали у 1765 році. Ізюмський полк брав участь і мав відзнаки за кампанію 1807
року проти французів, Вітчизняну війну 1812 року, за війну з Туреччиною у
1877-1878 роках. Офіційно він вважався полком його королівської високості
Генріха Пруського. Ізюмці входили до складу Луцького Хрестовоздвиженського
братства, зокрема його членами були полковник Стародубцев і священник полку
Петро Холщевников[7]. Олена Пчілка у своїй
"Автобіографії", згадуючи про перебування її сім'ї у Луцьку, писала
про ізюмців: "Офицерское собрание драгунського [Ізюмського – авт.] полку
само просило мене, щоб і для їхньої бібліотеки виписати теж українських книжок
на їхні кошти, і я те зробила"[8].
Власних приміщень в Луцьку для
штабу та допоміжних служб полк не мав, тому міські власті, згідно із земським
статусом, постійно орендували для нього будинки у жителів. Приміром, у 1910
році ізюмці квартирували в луцького купця 2-ї гільдії Шльоми Гуна[9].
Гун за національністю був євреєм, як і більшість населення тогочасного Луцька,
і між ним та гусарами зав'язалася
справжня паперова війна. Купець два роки поспіль вимагав належних йому коштів
за приміщення, гусари видавали йому замість грошей розписки. Було й гірше: Гун
постачав військовим за гроші дрова на опалювання. Ізюмці витрачали їх на
заварювання чаю, а купцю погрожували не дати навіть розписки про це. Розпалений
і ображений купець бив шибки у власних приміщеннях, посилав скарги на гусар
губернатору, але ізюмці пили чай"за спасибі" і далі, поки не розпочалася Перша світова війна[10].
Ось так дивно і цікаво пов'язана доля гусар з історією нашого міста.
Збереглася в Луцьку і могила Івана Десницького, батька принцеси На Пітсанулок.
Королівська гвардія Таїланду досі одягнена в мундири російських гусар. Можливо
було б доцільним поставити "зятю міста" чи просто гусарам пам'ятник. Є ж пам'ятники героям кінофільмів в Україні, пам'ятник закоханим у Кам'янці-Подільському. Це можна сприймати
серйозно чи жартома. Принаймні туристам було б цікаво.
[1]Антиповский И. Открывая знакомую страну //
Эхо планеты.- 1990.- №24.- С.37.
[2]Берзин Э.О. История Таиланда.- М.: Наука,
1973.- С.208.
[3]Ошуркевич О.Незвичайна доля // Радянська Волинь.- 1987.- 4 лютого
[4]Дурова Н. Избранные сочинения
кавалерист-девицы Н.А.Дуровой.- М.: Московский рабочий,
1983.- С.97-98.
[5]Павленко П.Цей легендарний молодий гусар // Радянська Волинь.- 1985.- 6 серпня.
[6]Кіркевич В.Жінка, яка здивувала світ // Літературна Україна.- 1983.- 1 грудня.
[7]Пом'яник. Волинське крайове братство Св.Апостола Андрія Первозванного (Луцьке
Хрестовоздвиженське). Від року Божого 1618 і далі /Ред. А.Бондарчук,
О.Бірюліна, М.Хілько.- Луцьк, 2000.- С.44, 49.