Волинський музей: історія і сучасність. Науковий збірник. Вип.IV. – Луцьк, 2009. – С.

Григорій Охріменко,

Олексій Златогорський,

Віктор Баюк

(м.Луцьк)

Пам’ятки дунайської культури на Волині

Дунайська культура (або культура лінійно-стрічкової кераміки) була видатним етно-історичним явищем в Центральній Європі. Міграції цього населення на захід, північ, в Східну Європу (Волинь, Подністров’я) завершилися успіхом неолітичної революції – переходом до відтворювального господарства: землеробства та скотарства. Такий далекий “прорив” на родючі землі Західної Волині значної маси людності з Угорщини, Словаччини, Чехії викликає подив. За сотні років перебування на Волинській височині багато поколінь цього населення не лише успішно адаптувалися до нових екологічних умов, але й забезпечили дальшу еволюцію власної культури, впливали на розвиток місцевого поліського населення (стимулювали в останніх появу землеробства), продовжували підтримувати зв’язки обміну з “метрополією” – наддунайськими землями, одержуючи, зокрема з південного заходу, обсидіан, кераміку тощо.

У даний час на окресленій території відомо більше 20 їхніх пам’яток, які утворюють кілька регіональних груп. Найбільшою з них була, напевно, Луцька група, що охоплювала поселення в басейнах річок Сарни, Чорногузки, Стиру: Баїв, Цеперів,  Гірка Полонка, Полонка, Голишів, Новостав, Луцьк–Красне, Луцьк–Гнідава, Торчин, Рокині, Валентинів, Коршівець. Значною була, ймовірно, і Надбужанська група: Марія Воля, Мовники, Литовиж та інші в межах Володимир-Волинського та Іваничівського районів. До Рівненської групи можна віднести Рівне, Тютьковичі, Городок, Зозів 1, Зозів ІІ, Квасилів; до Дубенської – Жорнів, Дитиничі [Охріменко, 2008, с. 313].

У своїй історії проживання на Волині культура лінійно-стрічкової кераміки (КЛСК) пройшла три умовно виділені періоди: ранній (5600–5300 рр. до н. е.), середній (5300–5000 рр. до н. е.), пізній (5000–4700 рр. до н. е.) [Охріменко, 2009, с. 83].

Цікаво, що близько 200 років носії дунайської культури проживали синхронно з носіями іншої культури дунайського походження – маліцькою (МК), яка належить до мідного віку та була, до певної міри, спадкоємицею першої. Найбільш ранню пам’ятку МК на Волині описав О. Цинкаловський, вона знаходилася біля с. Мишків. Крім того, дунайське населення довгий час було “сусіднім” з іншою південною культурою, що походить з території Румунії – Кукутень–Трипілля. Проте контакти між ними, зокрема в Подністров’ї, не вивчені.

Найбільш раннім поселенням КЛСК на Волині є Рівненське (Басів Кут) на правому березі річки Устя – доплави р. Горині, виявлене рівненським геологом Валерієм Пясецьким (видатним знавцем палеоліту Волині). Результати спільних розкопок В. Пясецького та Г. Охріменка були висвітлені в статті “Дослідження пам’яток лінійно-стрічкової кераміки на Волині” (1990 р.).

Носії дунайської культури йшли, ймовірно, з Подністров’я, заселяючи середню течію Погориння. До речі, одним  із шляхів заселення трипільцями Волині теж була дорога над р. Горинь (Бодаки). Проте тут притягальною обставиною виявився високоякісний кремінь. Наступна спільнота дунайського походження – маліцька культура теж, на нашу думку, могла проникати на західно-волинські землі з півдня (можливо, шляхом поблизу сучасних Жешова, Пшемисла, басейнами Стиру та Горині). Тобто шляхи з Подністров’я на Волинь були “діючими” протягом багатьох століть.

Найпізнішою пам’яткою дунайської культури є поселення Гнідава, досліджуване М. Кучерою та М. Матвієнком у 1968, 1969 рр., автором у 1981 році. Воно належить до железовського періоду (група Желіз), досліджуваного, зокрема, словацьким археологом з м. Нітра професором Юраєм Павуком. Це поселення вирізняється з-поміж інших великими розмірами (≈ 500 × 100 м) і свідчить про збільшення населення КЛСК в даному регіоні. Підтвердженням цьому є ще одне місце проживання носіїв КЛСК – с. Баїв Луцького району (уроч. Острів); розкопки якого проводилися експедицією ВНУ ім. Лесі Українки у 2008 р. Одержана тут кераміка подібна до гнідавської і, отже, датується железовським періодом. До пізнього періоду культури треба віднести житло, досліджене В. Пясецьким та Г. Охріменком поблизу м. Клевань на Рівненщині, але до групи Желіз воно не належить.

Виявлення та вивчення пам’яток КЛСК на Волині пов’язане з іменами таких дослідників як Ігор Свєшніков, Микола Пелещишин, Дмитро Телегін, Мирон Матвієнко, Валерій Пясецький, Григорій Охріменко, Олександр Романчук, Олександр Позіховський, Віталій Ткач. Піонерами у вивченні неолітичних пам’яток Волині були Олександр Цинкаловський, Ярослав Пастернак, Ян Фітцке. Зокрема останнім проводилися дослідження навколо міста Луцька (ур. Красне, Гнідава). Проте матеріалів КЛСК, одержаних ним, у Волинському краєзнавчому музеї збереглося небагато (рис.   ), але вони є показовими і зараз експонуються на виставці. Невелика збірка кераміки дунайської культури одержана в минулому році під час рятівних робіт Волинською філією. Це, зокрема, чотири фрагменти кухонних виробів, товстостінних горщиків з загладженою поверхнею, сіро-коричневого кольору ззовні та темнішою в середині. Три з них є верхніми частинами горщиків округлої форми, що мали діаметр до 40 см у верхній частині. Два з останніх мають під зрізом вінця наліпи-гудзики (один – округлий, другий – видовжений). На іншому – сліди нігтевих вдавлень та наскрізний отвір для скріплення. Четвертий фрагмент – донної частини. Виявлено також три фрагменти від тонкостінних столових виробів, сірого та коричневого кольорів, добре прогладжених, виготовлених з відмуленої глини. Орнаментовані вони лініями та видовженими ямками-«нотами» [Златогорський, 2008, с.7].                               

Цікаве відкриття зробив О. Романчук з м. Острога: в  Березнівському р-ні біля села Поляни ним зібрано знаряддя праці та кремені дунайської культури та волино-люблінської (ВЛК) (Рис.1, Рис.2). Так далеко в зону Полісся це населення проникало рідко. В. Пясецьким біля с. Фасова на Житомирщині виявлено кераміку КЛСК, Д. Гаскевич описав матеріали. знайдені біля Віти-Поштової на Київщині [Охріменко, 2009 – с.290, рис.147:1,5]. З пам’яток Моства – гирло р. Гнилоп’ять  Житомирського Полісся також походять матеріали КЛСК, відкриті І. Левицьким та В. Непріпою.

Кераміка, декор. Усього під час досліджень пам’яток КЛСК Волині одержано 5064 фрагменти кераміки, зокрема: Рівне – 1500, Голишiв-IІ – 2000, Гірка Полонка – 564, Гнiдава  – близько 1000 уламків.

Одним із видів домашнього виробництва носіїв КЛСК було виготовлення керамічного посуду. Його робили, напевно, в кожному господарстві для різних потреб: як столовий посуд, як тарний посуд – для зберігання харчових припасів (зерна, крупів, жирів, молочних виробів тощо). Вважають, що цим виробництвом займалися жінки.

Загальновизнано, що посуд культури лiнiйно-стрічкової кераміки відзначається високою довершеністю виготовлення, вишуканістю, вражаючою стандартністю форм. Провідною формою є кулясті посудини [Cаssowski, 1975, s. 43]. За різновидами, технологією виготовлення та орнаментацією така кераміка значно відрізняється від кераміки інших культур i становить одну з найвиразніших палеоетнографічних рис дунайських племен. Ця культура загалом була виокремлена серед інших спільнот південного походження на підставі аналізу посуду, який оздоблений лініями та широкими стрічками.

Можна припустити, що носії КЛСК дотримувалися певної технології виготовлення й орнаментування кераміки. Гончарі, на наш погляд, добре розумілися на різних ґатунках глин, необхідних i в житлобудівництві, i для виробництва посуду. Як показали проведені польською дослідницею В. Вiрською-Парахоняк аналізи, на які покликається А. Кульчицька-Лецеєвич, у керамічному виробництві використовувалася сіра глина-мул, яка мала природну домішку кварцитового нерівноокруглого піску, i, таким чином, самознежирювалася [Kulczycka-Leciejewiczowa, 1979, s. 82]. Посуд, не призначений для приготування їжі, часто виготовлявся без домішок (лише зрідка додавались органіка або товчена кераміка). Гончарна маса готувалася дуже старанно, за строго дотримуваною технологією. У тісто посудин середніх та великих розмірів, що призначалися для потреб кухні чи зберігання продуктів, додавалися органічні (трава, полова, посічена солома) або мінеральні домішки (пісок, вохра, жорства), іноді шамот. Як стороння домішка в гончарну глину потрапляли зернинки дикоростучих та культурних рослин. Частка домішок в глиняному тісті могла становити від 10 % до третини гончарної маси. За спостереженнями А. Кульчицької-Лецеєвич, у пониззі Вісли носії КЛСК більше додавали у гончарну масу органічної домішки, а в басейні Одри – жорстви. Кераміка з Волині за технологією подібна до виробів із басейну Вісли.

Важливим моментом виробництва посуду є його випалювання. А. Кульчицька-Лецеєвич припускає, що вже в ранній період КЛСК для цього могли використовуватися печі; підтвердженням цього є відкриття кількох печей на поселенні Могiльнiци [Kulczycka-Leciejewiczowa, 1987, s. 318].

Керамічні вироби КЛСК, як i кераміку інших культур, умовно поділяють на кухонну (грубу) та столову (делікатну, мініатюрну). Великі посудини ліпили з валиків або, коли готувався більш тонкостінний виріб, зі смужок шириною 1,5—2 см. Миски або ж малі посудинки робили з одного шматка підготовленої маси. Великі вироби виготовляли частинами, які перед тим просушувалися [Kulczycka-Leciejewiczowa, 1979, s. 83]. А. Кульчицька-Лецеєвич вважає, що посуд після просушування випалювався почепленим догори дном на патичках, від чого на внутрішньому боці залишилися ямки. Але здебільшого керамічні вироби випалювали примітивно, на відкритих вогнищах, де температура не перевищувала 700° С. Припускають, що великі та малi вироби піддавалися температурній обробці нарізно. Делiкатнi, малi вироби випалювали в закритих печах з димом, тому їх колір часто сірий. При відкритому випалюванні барва ставала брунатною. Часто посуд мав кілька кольорів i на поверхні, i на зламі стінки, що свідчить про неоднаковий доступ кисню в різних кінцях вогнищевої ями.

Перед випалом поверхню виробів обробляли ззовні та зсередини. Делікатна кераміка старанно прогладжувалась, іноді до блиску, i вирівнювалася лощилами. Знахідки останніх вiдомi на різних територіях поширення цієї культури, в т. ч. на Гнiдавi. Грубий кухонний посуд часто має сліди «розчісування» чи витирання віхтем. На поверхні деяких посудин видно пальцеві канелюроподбнi розчеси (Рівне). Великі посудини зі значним вмістом органічної домішки відзначалися пористістю. На поселенні в Рівному виявлено фрагменти із світлим ангобом. Обидва способи обробки поверхні були вiдомi й па території Польщі [Kulczycka-Leciejewiczowa, 1987, s. 83].

Я. Козловський та С. Козловський вважають, що обидва види посуду (столовий і кухонний) представлені приблизно однаковою кiлькiстю  [Kozlowski, Kozlowski, 1977, s. 261]. За даними Ю. Захарука, столовий посуд був чисельнішим [Захарук, 1971, с. 98]. Так, у житлі № 1 Голишева-ІІ знайдено 551 уламок посуду, Гіркої Полонки — 554. Визначено, що в житлі з останнього поселення фрагменти належали 11 кухонним та 13 столовим виробам. До проміжної групи (вироби середніх розмiрiв) можна віднести 6 посудин. У житлі № 21 поселення Гнiдава кухонних посудин могло бути 13, а столових 25. Цікаво, що в обох вищеназваних двокамерних житлах кераміка розподілялася хоч i нерiвномiрно, але тяжіла до вогнищевих скупчень.

На менший відсоток столового начиння вказують матеріали з поселення класичного «нотного» періоду Данчени-І (Молдова), здобуті О. Ларіною. Так, із 1000 одиниць фрагментів кераміки, одержаних під час розкопок, 37 % виявилася столовими, а 63 % кухонними. Втім, слід зважати на візуальну умовність цього поділу. Можливо, таке співвідношення пояснюється більшою крихкістю останньої [Ларина, 1983, с. 89].

Для кераміки з Бiчке (житло 1/1971), за В.Титовим, критерієм поділу на групи виступає не домішка, а передусім товщина та досконалість обробки поверхні посудини [Титов, 1980, с. 262]. У керамічному комплексі з цього об’єкта переважав кухонний посуд. Товщина стінок досягала 2,5 см, випал на зламі стінок триколірний, а зовнішня поверхня покрита жовтим ангобом.

Загалом ранні керамiчнi вироби КЛСК виготовлялися з наслідуванням форм та декору культури Крiш-Старчево [Kulczycka-Leciejewiczowa, 1979, s. 83–84]. Товщина стінок столових виробів КЛСК була невелика — 3–8 мм. Кухонна кераміка досліджуваних нами поселень відзначалася товстостiннiстю i, залежно від призначення та періоду виготовлення, мала товщину 10–12 мм. Так, на поселенні Рівне стінки кухонних виробів були завтовшки 8–20 мм, столових — 5–7 мм; Голишева-ІI, відповідно, 7 мм та 18 мм, Гнiдави — 8–20 мм i 3–7 мм.

Основу асортименту керамічних виробів КЛСК Волині складали горщики, амфори, миски, кубки, чарки, пляшкоподібні вироби, чаші та піддони.

Переважаючою формою делікатних виробів була куля, зрізана на 1/3 або 1/2, з невеликим, інколи ледве помітним дном та відносно широким, у порівнянні з ним, горлом. Уламки вінець мисок та чаш у всіх житлах поселення Рівне були чисельнішими, ніж посуду закритих форм, столових та кухонних: в об’єкті № 1 у 2,7 рази, № 2 – утричі. Домінування таких гончарних виробів, декорованих лiнiйно-нотним орнаментом, помітне й на поселеннях Голишiв-IІ i Гірка Полонка.

Миски та чаші з Рівного відзначаються значними розмірами: діаметр вінець від 10 до 28 см, на поселенні Голишiв-IІ, відповідно, 10–16 см, Гнiдавi ж були притаманні ще менші за розмірами вироби зі зведеними до середини краями вінець. Зменшення кiлькостi чаш i мисок тут відбувалося за рахунок збільшення кухлів, чарок. На Гнiдавi кухлі та чарки мали діаметр 7–9 см при висоті 5–6 см. Знайдено тут i зовсім мiнiатюрнi вироби, можливо, ритуального призначення. На хронологічно близькій до Гнiдави пам’ятці Ольшанiца (поблизу Кракова) автор розкопок С. Мiлiсаускас констатував значну мiнiатюрнiсть столових посудинок, ще менших за розмірами, що характерно для пізніших виробів. На цьому ж поселенні в Польщі виявлено посудини “на порожній ніжці”, які на синхронних пам’ятках Волині поки що не знайдені.

Загалом форми кухонних i столових виробів, на думку С. Мiлiсаускаса та Ю. Захарука, подiбнi. Форма горщиків для приготування їжi з Гнiдави характеризується чітко виділеним дном i зведеним до центру верхом. Частина горщиків проміжної групи (як уже зазначалося, середніх розмiрiв), орнаментованих лiнiйно-ямковим декором, могла слугувати для приготування їжi, як, наприклад, горщик з Голишева-ІІ, що мав нагар на поверхні. Про такі вироби з Ольшанiци пише С. Мiлiсаускас [Milisauskas, 1976, s. 80]. Вони, на його думку, вкриті більш розрідженим лінійним орнаментом. Чаші з піддоном, як рiдкiснi столові вироби, вiдомi на Волині з поселень Рівне, Гірка Полонка, Голишiв-IІ. Піддон, отриманий з останнього поселення, був розділений на три частини й орнаментований. Така рiдкiсна форма посудин, як пляшки, двiчi траплялася серед кераміки об’єкта № 2 Рівного.

На противагу охарактеризованій вище “делiкатнiй” керамiцi, кухонні вироби  відзначаються більшими розмірами та бідним декором. Так, у Рівному, Голишевi-II, Гнiдавi вони дещо вищі, хоч інколи переважає ширина. Тобто ці вироби за формою близькі до кулі, але дно їх ширше. Серед них були поширені вiдкритi посудини (1/3 зрізаної кулі), але є й зі зведеним до центру верхом. Наприклад, велика посудина з Рівного, прикрашена трьома парами горизонтально прикріплених вушок. Останній виріб належить до нечисленної групи горщиків із високою звуженою шийкою. Таку посудину знайдено на поселенні Кракув-Могiла (Польща) [Kulczycka-Leciejewiczowa, 1979, s. 166; Kulczycka-Leciejewiczowa, 1987, s. 321]. Подiбнi форми виводяться з культури Крiш-Старчево.

Отже, підсумовуючи, можна сказати, що на поселеннях різних перiодiв співвідношення столового та кухонного посуду неоднакове, але частіше переважає столова кераміка. Значна фрагментованiсть наявних зразків не дає можливості простежити кiлькiсне співвідношення відомих форм посуду КЛСК Волині. Ймовірно, що на одночасних пам’ятках форми i їх відсоток будуть близькими. На поселенні Рівне спостерігається значна перевага мисок та чаш. Ця особливість зберігається й на поселенні Голишiв-IІ i, можливо, Гірка Полонка. Лише на Гнiдавi співвідношення груп кераміки змінюється, з’являються нові форми столового (чарки, амфори) та кухонного (видовжені, широковiдкритi горщики) посуду.

_______________________________

Захарук Ю. Культура лінійно-стрічкової кераміки //Археологія УРСР. – к.: Наук. дум., 1971. – т.1. – с. 96-104.

Златогорський О.  Звіт про результати археологічних досліджень на багатошаровому поселенні в урочищі «Гнідавська Гірка» село Рованці Луцького району 2008 року // Архів ІА НАНУ.

Ларина О. Керамика культуры линейно-ленточной керамики Данчены1 // Первобытные древности Молдавии. – Кишинев: Штиница, 1983. – с. 88-110

Охріменко Г. Кам’яна доба на території Північно-Західної України. – Луцьк. ВАТ «Вол. обл. друк.», 2009.– с. 519

Охріменко Г., Пясецький В. Дослідження пам’яток лінійно-стрічкової кераміки на Волині //  Археологія. – 1990. – № 4. – С.  69–70.

Титов В. Археология Венгерии. Каменный век. – М.Наука, 1980. – с.418

Cassowski J. Sztyka pradziejowa w Polsce. – Warszawa: Wyd. Artustyczne, 1975. – 1305

Kozlowski J., Kozlowski S. Epoka kamienia na ziemiach Polskich/ – Warszawa: PAN, 1977. – 3875

Kulczycka-Leciejewiczowa A. Poczaztki osadnictwa plemion naddunajskich na ziemiach Polskich // Prahistoria Ziem Polskich. – Wroclaw: Wyd. PAN, 1979. t.II.9.19 – 157

Kulczycka-Leciejewiczowa A. Pierwsze Wspolnoty kultury ceramiki wstezgowej rytej na ziemiach Polski. 1987. – t.XXXII. – s.293-348.

Milisauskas S. Archeological Investigations on the Linear Culture Village of Olszanica. – Wroclaw, Ossolineum, 1976. – 865.