Луцьк молодий. Ч.33 (176). 6 листопада 2003 р.

Олексій Златогорський

               Поезія, кохання і мандри Сашка Стернічука

У житті приходиться зустрічатися з різними людьми. Але не завжди з поетами. Щоправда, вчені-лінгвісти доводять, що на світанку людської цивілізації поетами були всі. Розмовляли віршами як Гомер, або як давні    фінни – співали руни, взявшись за руки і гойдаючись. Про життя-буття сучасного поета, про поезію і її місце у сьгоденні я розмовляв з Сашком Стернічуком, більш знайомим вам у ролі ведучого на телеканалі «Аверс».

                            І. Вірші на бульварах, пісні у підвалах

– Розпочалось все у студентські роки – саме тоді хочеться найбільше мріяти і не задумуватися над "правдивістю" життя. Встигав і вчитися, але не забував про неповторність студентського побуту – всотував у себе всі радощі і прикрощі, починаючи від післяекзаменаційного похмілля і закінчуючи зірочками навколо нічного вогнища. Тоді ж під впливом сучасної поезії, і музики взявся до проби пера.

Рецепт становлення поета дуже простий… Для мене все починалося з бесідки біля всім відомого (особливо студентам історичного факультету) Слоніка у ботанічному садку. Подивишся навколо – справжня Австро-Угорщина, кінець ХІХ століття. "Здесь чудеса, здесь леший бродит…" і тому подібне. Трошки фантазії плюс шнапс – і розмова виливається на папір.

– Наскільки мені відомо, деякі з твоїх текстів покладені на музику.

– Так, але, на жаль, звучала вона лише у вузькому колі. Збиралися разом друзі, скажімо, у підвальному приміщенні (справжній андеграунд!) і виконували власні пісні. До частини віршів я склав музику сам, на інші писали друзі. Збереглися навіть деякі записи з тих часів. Виходило як у "Мумій Тролля": "Стихи на бульварах, песни в подвалах"…

– І докори твої, що грошей є замало?

– А про гроші тоді майже не турбувалися. Не в них, і навіть не в їхній кількості була річ. Драйв отримувався від молодості, весни, кохання. Казали про себе: "Великий рости, що вкрадеш до хати  неси". Хліб різали лобзиком, яєчню готували на прасці радянських часів.

                            ІІ. «Такого в літературі давненько вже не було...»

Одного разу хтось із знайомих порадив Сашкові надрукувати свої твори. Не довго думаючи, Стернічук направив збірку віршів до культового українського журналу "Четвер". Відбулося знайомство з такими "китами" українського постмодерну як Юрій Іздрик – редактор "Четверга" і Юрій Андрухович.

– Насправді Андруховича я знаю лише "поверх шапки". Але він оцінив мої "писанки". Як розповів Іздрик, саме за його клопотаннями вони увійшли до візії "Четверга".

– І вердикт Андруховича: "Такого в українській літературі давненько вже не було, це дуже претензійно і водночас захоплююче, в першу чергу завдяки хуліганським вибрикам".

– Так. Були ще схвальні відгуки у різних українських виданнях, зокрема у "Критиці".

– А як на це подивилися близькі?

– Дехто мене не зрозумів, але найголовніше – кохана дівчина (тепер дружина) була вражена!!!

– Вона твоя муза?

– На всі сто, і навіть більше. Можна сказати, що без Віти я би ніколи не став поетом. Принаймні, не ризикнув вдатися до спадкоємців витвору Гуттенберга – друкарів. Так сталося, що тривалий час ми були розлучені (Віта працювала у Польщі) і нудьга за нею буквально "виливала" з мене молоко на папір. Часом дзвінок від неї – найбільша радість за тиждень, прилив енергії і фантазії. Отримую, скажім, світлинку, де Віта у польоті з парашутом над Варшавою… Це ж справжній драйв! Як не позаздрити таким відчуттям?

                   ІІІ. Дещо про особливості географії України

Щонайбільше мене здивувало, це те, що Сашко за останні три роки вже сім разів побував у Карпатах. До того ж здійснив свої вояжі у різні пори року. Про це він чомусь замовчував, поки я не розглядів фотокартки. Карпатським "набігам" присвячено найбільше місця.

– В кожну пори року Карпати різні. Треба побувати там і взимку, коли відчуваєш себе покинутим, ніби ти вже на краю світа, а далі є лише пустка. Незабутні зимові ранки, холодна горілка… І весною, коли найвабливіше кохатися і слухати бджіл… Літом трохи гірше, ця пора року для тих, хто їде у Карпати вперший раз. Найкраща пора для Карпат – осінь. Навіть листя там жовтіє по-особливому, ніби сміється над всім людством кожним своїм відтінком. Доторкнутися до енергії Карпат вдається не кожному. Бачив я різних "туристів", які рахують, що для того щоб напитися, треба забиратися так далеко. Та й взагалі, хто лише один раз побував у Карпатах не може зрозуміти їх і лишень дарма розкидується враженнями.

– Послухати тебе, то і поезія не потрібна, давай лише Карпати, якийсь натуралізм – природа в тебе поглинає мистецтво. Напевно і вірші там писав пальцем по воді, як у Китаї?

– І таке було, але скоріше не по воді, а на камінні. Там, у Карпатах я зіткнувся віч-на-віч з природою і перетворився на дикуна. Тому відверто признаюсь, що дійсно надаю, як ти кажеш, перевагу природі. Можливо вона впливає на мене тому, що має свої неосяжні закони, і велич її промовляє до всіх моїх помислів і почуттів…

Сучасний дискурс в нашій літературі поки що унікальне явище, тому багато творів молодих поетів дещо подібні між собою. У Сашка Стернічука є своя "родзинка", свої рецепти. Найкраще про це скажуть його нові вірші, які, сподіваємося, незабаром побачать світ в окремій  збірці.

Фото. Стернічуки.