Сергій Буйських

ЗЕМЛЯ І ПРАЦЯ ЙОГО ІМЕННЯ ТА ЖИТТЯ

Як свідчать сучасні дослідження етимології українського ономастикону ім'я Юрій /або Георгій/ за походженням грецьке і складається з двох слів, що означають – "земля" і "робота" або "праця". Ці слова повною мірою та дуже символічно відображають і Божий промисел у визначенні долі, і основний сенс того, чому самовіддано служив усе своє життя мій добрий наставник, колега і друг – археолог Юрій Малєєв.

Він був справжнім і щирим "плугатарем" в усіх своїх життєвих проявах, намірах і справах – і в полі, і в аудиторії, і в конференц-залі, і в бібліотеці чи архіві, і вдома.

Він не шукав роботи – вона сама завжди знаходила його, і було її в нього, що називається – "вище даху". Він робив її чесно, зосереджено, натхненно та добротно, без якоїсь там "задньої" думки на визнання, винагороду чи відшкодування витрачених зусиль. Його незаздрісність і великодушність просто підкупала, а готовність допомогти, прийти на виручку, розрадити, підтримати словом і ділом – надихала, лікувала, а то й взагалі рятувала людей.

Він був абсолютно нездатний на підлоту, лукавство і брехню. З ним же часто-густо поводились, маючи на озброєнні саме ці "чесноти", і поводилися несправедливо та жорстоко, щоб не сказати  - безжально. Але він ніколи і не на кого не ображався, і ніколи (тим більше з прожогу!) нікого не судив. Він випромінював справжню, а не показну людяність, надійність, розважливість, мудрість. Кожна зустріч з ним надовго заряджала оптимізмом, позитивною енергією, спокоєм, а ще – добрим народним гумором. Вкупі ж все це надавало людині впевненості у своїх силах, повертало гарний настрій, налаштовувало на роботу і здійснення своїх планів. Він щедро обдаровував теплом і світлом своєї душі всіх без винятку з ким стикався у житті.

Я особисто знав його майже сорок років – спочатку як Юрія Миколайовича (асистента кафедри археології КДУ, керівника наших практик, куратора курсових та дипломних робіт), потім як Юру – приязного товариша і колегу і, нарешті, як Юрка або Юрася – близького і надійного друга. Друга, якого так не вистачає зараз, в холодній безодні нашого теперішнього напівабсурдного життя...

Не можна не згадати, що усі Юрині принадні людські якості були стовідсотково притаманні і його чарівній Музі – Валентині – невтомній трудівниці, чуйній і доброзичливій колежанці, лагідній та дбайливій мамі, вірній, ніжній і розумній дружині. Вони удвох – Юрій та Валентина прекрасно доповнювали один одного і, мабуть, були тими самими половинками, які так рідко знаходять себе у всесвіті життя.

Як відомо, відносно Юриної кончини у "сферах" досі вирує декілька різноманітних версій. Не буду їх згадувати тому, що – якої б з них не дотримуватись – Юру, на жаль, не повернеш. Але мушу сказати, що на мою думку, після втрати Валі – душа його просто не витримала самотності і він пішов з життя, щоб вона навічно поєдналася з душею його судженої...

Світла Вам обом, небесна і земна пам'ять, мої любі!