Проблеми славістики. – Луцьк, 2003. – Число 4. – С.54-56.

Златогорський О.Є.

Деталі віртуальної невідомості

[Рец. на:] Г.В.Охріменко. Населення Волині і Волинського Полісся

в праісторичні часи: розвиток господарства,

матеріальної та духовної культури. Монографія. –

Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2003. – 224 с., (о).

Нова книга знаного на Волині археолога та краєзнавця Григорія Васильовича Охріменка знайомить читача з різними проявами господарської діяльності, матеріальної та духовної культури населення Волині та Волинського Полісся від раннього палеоліту до часів Київської Русі. Книга складається з двох розділів та 20 статей, які, не дивлячись на задекларовану підназву „монографія”, є не об’єднаним цілим, а виступають скоріше окремими дослідженнями з названою теми, що дозволяє Автору більш детальніше і цікавіше ознайомити читача з „віртуальною невідомістю”.

У перших двох статтях, які є скоріше ввідними у текст, Автор дає загальну характеристику природних умов, господарської діяльності давніх мешканців наших земель, підсумовуючи наступним чином: „У ранньому та середньому кам’яному віці все необхідне для прожиття людина брала від природи. Мисливство, збиральництво, рибальство становили основу економіки. З V тис. до н.е. на Західній Волині, з приходом сюди носіїв Дунайської культури, почався  перехід до відтворюючого господарства і в аборигенного населення Волинської неолітичної культури” [32].

Книга Г.В.Охріменка стала результатом не тільки теоретичних роздумів Автора, а й результатом опрацювання матеріалів власних археологічних досліджень, тому й багата на приклади та ілюстративні додатки з теренів нашого краю.

Проте, ілюстративні матеріали, а також і деякі приклади, що доповнюють текст, походять з різних куточків Польщі, Франції, України, Росії, Білорусі, оскільки „на всьому євразійському просторі відбувалися аналогічні процеси розвитку, ...але не скрізь їх пам’ятки збереглись однаково” [4].

На окрему увагу заслуговують методи опрацювання Автором матеріалів (як речових, так і документальних – джерел, монографій, статей). „До певної міри, – зізнається  Автор, – робота археологів є подібна до слідчої, коли за малоподібними відбитками слідів відтворюється розвиток подій” [3]. До арсеналу своїх дослідів Г.В.Охріменко залучає палеобіологічний та палеозологічний аналізи, зокрема, відбитків зернівок на уламках горщиків, остеологічних залишків. Такому підходу міг би позаздрити не тільки колега-археолог, а й сер Артур Конан Дойль...

Важко проминути мовну палітру текстів, збагачену Автором синонімами, епітетами, фразеологічними зворотами, що є досить рідкісним явищем у сучасній археологічній літературі. Разом з Автором усміхнеться і читач, коли, наприклад, згадає давню байку про мисливців на мамонтів: „Висловлювалося припущення, що їх (мамонтів – О.З.) заганяли до урвищ чи до викопаних у вічній мерзлоті (!?) ям” [48]. Автор не вдається до полеміки з апологетами цієї „теорії” (як це полюбляють інші його колеги), а надає читачу принагідну можливість зробити логічний висновок самостійно.

Дуже приємно також, що у своїй праці не оминув Г.В.Охріменко, відповідно до нової історіографії, екологічної кризи епохи кам’яного віку, наголошуючи, навіть, на тому, що „склад тварин у тому чи іншому регіоні України в різні періоди льодовикового часу змінювався під впливом багатьох факторів, а одним з найголовніших було винищення людьми певного виду тварин” [47]. Щоправда, важко погодитися з Автором у тому, що ведмеді та зубри на Волині були знищені остаточно в часи Великого князівства Литовського, адже проіснували вони тут ще декілька століть...

Окремі статті книги самі собою є своєрідними „цікавинками” в сучасній історичній науці. Завдяки Г.В.Охріменкові ми можемо подивитися на світ  давніх людей із незвичного ракурсу. Автор детально знайомить читача з найбільшими відкриттями людства, використовуючи і місцевий матеріал. Так, він згадує про лук та стріли, що за епохи мезоліту стають ефективними засобами індивідуального полювання. Цікаве у цьому плані спостереження Д.Нужного, яке наводить Автор: „Трапецієподібні наконечники стріл... при влученні у тварину створювали шоковий ефект, а з близької відстані могли перебити ребро чи кістку... вони мали розривну дію – дробилися на гострі скалки-кремінці” [52]. Відкриття секрету виробництва посуду, як справедливо зазначає Г.В.Охріменко, є одним з найбільших винаходів людства за часів первісності, що дозволило не тільки краще зберігати іжу, а й переходити на дальші території. Не менш важливим, як з’ясувалося, було і винайдення штанів. А ось уявлення про „жовтого диявола” – золото, – під прискіпливим поглядом Автора розвінчується, бо в давнину таким дияволом була мідь, адже саме з періодом її обробки „пов’язані такі всесвітньо-історичні досягнення, як орне землеробство, пастуше господарство, перший великий поділ праці, виникнення майнової та соціальної нерівності, перші державні утворення Далекого Сходу” [75].

Знайшлося місце у дослідженні і характеристиці житлобудівництва, антропологічній характеристиці населення, рибальству, колісному транспорту, харчуванню людей в давнину, добуванню та розповсюдженню бурштину і, найголовніше, – мистецтву та духовній культурі давнього населення Волині.

До недоліків книги слід зарахувати все ж таки помітну поспішність у її створенні, що виявилося у пропусках у списках літератури згаданих у тексті посилань; друкарських помилках, особливо прикрих у термінах („стжижовська-стрижовська” культура); а також у неузгоджених характеристиках, часом суперечливих одна одній у різних статтях, археологічних культур. Щодо останнього, яскравим прикладом є висвітлення Автором екзистенції Зарубинецької культури:

Не дивлячись на всі ці незначні недоліки, дослідження Г.В.Охріменка є значним внеском у розвиток сучасної історичної, археологічної науки і, найголовніше, – краєзнаства. Адже у ньому „захоплено відтворюється те, що було за окремими відправними деталями віртуальної невідомості”. Словами Автора у вступі [4] напрошується і висновок рецензії: „Маємо надію, що посібник буде вдосконалюватися, доповнюватися і стане в нагоді вчителям, студентам, шанувальникам минувшини краю”.