СУ "Волинські старожитності" Середа, 23.08.2017, 05:08
Вітаю Вас Гость | RSS
Головна | Каталог статей | Реєстрація | Вхід
43010 м.Луцьк, вул. М.Коперніка, 36а, тел. 8 (0332) 286281 ПОШТОВА АДРЕСА: А/С 10, М.ЛУЦЬК, 26, 43026
Меню сайту
Категорії розділу
Публікації О.Златогорського [125]
Публікації С.Панишка [13]
Публікацій Г.Охріменко [1]
Публікації Д.Козака [6]
публцікації Д.Н.Козака
Публікації В.Ткача [7]
Публікації В.Баюка [16]
Публікації В.Г. Охріменка [2]
Публікації А.Бардецького [4]
Публікації М.Вашети [1]
Публікації С.Демедюка [5]
Публікації Д.Дем'янчука [0]
Форма входу
Пошук
Наше опитування
Чи потрібно Україні законодавство про охорону археологічної спадщини
Всього відповідей: 615
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів 0
Головна » Статті » Публікації у наукових збірниках » Публікації О.Златогорського

Тестамент Феодосія Гулевича 1555 року - джерело з історії Волині

Збірник наукових статей «Волинського історичного молодіжного товариства». – Луцьк, 1996. – Випуск 1. – С.21-24.

 

Олексій Златогорський

 

ТЕСТАМЕНТ ФЕОДОСІЯ ГУЛЕВИЧА 1555 РОКУ –

ДЖЕРЕЛО З ІСТОРІЇ ВОЛИНІ

 

В історичному краєзнавстві особливим напрямком дослідження є висвітлення життя та діяльності відомих осіб. Останнім часом на Волині проводиться наукові конференції, спеціально присвячені визначним постатям краю чи навіть одній з них. Увагу дослідників привертає головним чином еліта, яку у середньовічній Україні репрезентували шляхта – князі, магнати, бояри і т.п. – та духовенство. Джерельна база вивчення даної проблеми складається з різного виду матеріалів. Значне місце серед них займають тестаменти, тобто заповіти. У даній публікації наводиться текст і показується значення тестаменту 1555 року луцького єпископа середини XVI століття Феодосія Гулевича. Рід Гулевичів, до якого належав єпископ беззаперечно можна віднести до „золотої книги українського лицарства». Коріння роду тягнеться, як припускає Н.Яковенко, з Галичини [1]. Мисько та Іван Гулевичі у 1432-1451 роках були у числі радних Свидригайла [2]. Представники роду Гулевичів займали важливі посади у Луцькому магістраті. Про це красномовно свідчить „Список посадових осіб 1386-1790 років по містах Луцьк, Володимир, Кременець» [3]. Були серед Гулевичів і члени Луцького братства. З пізніших представників роду найбільш відомими є Галшка (Єлизавета Лозчина) – фундатор Київського і активний діяч Луцького братств, а також Сильвестр – перемишльський епіскоп. Особа, про яку йде мова у нашому дослідженні, вперше згадується у  переписі русько-литовського війська 1529 року під світським ім'ям Федір [4]. У 1539 році Ф.Гулевич був володимирським намісником, і лише в 1540 році отримав привілей на луцьку єпіскопію [5]. Висвятившись, він прийняв ім'я Феодосія. Як епіскоп, Гулевич захищав інтереси епіскопії, вів судові справи з різними особами, які здійснювали наїзди на церковні маєтки (зокрема з Турчановичем та князеї Масальським [6]). Водночас Феодосій розкрадав власність церкви в особистих чи родових інтересах. Так у 1550 році він поділив між своїми дітьми маєтності Луцького Василівського монастиря, розігнавши його монахів [7]. Відомий український історик Орест Левицький відмічав, що саме хижацькі родові інтереси луцьких епіскопів, у тому числі і Ф.Гулевича. привели до знищення багатьох пам'ятників з історії Луцька [8]. Відчуваючи наближення сперті, Феодосій в листопаді 1555 року склав заповіт. Опублікований більше як сто років тому С.Т.Голубєвим в „Чтениях Исторического общества Нестора-летописца" [9], він не втратив своєї цінності і у наш час. По-перше, у тестаменті визначаються спадкоємці майна Феодосія, тобто його близькі родичі. Отже, звідти черпаємо генеалогічну інформацію. По-друге, документ описує майнове становище самого епіскопа, частково його землеволодіння, що може послужити реконструкції складу землевласницьких одиниць на Волині. По-третє, у тестаменті зазначається, що свої печатки до документу додали маршалок Волинської землі, староста Володимирський князь Костянтин Костянтинович Острозький і суддя Луцького повіту пан Петро Іванович Чаплич-Шпановський. Отже, тут міститься і суто краєзнавча інформація. Не зайвим буде знайомство з заповітом і для етнографів, і для психологів у справі дослідження ментальності людини середньовіччя. Суперечливість постаті Феодосія Гулевича не повинно привести до забуття такого цінного документу з історії середньовічної України як заповіт єпископа, який ми наводимо мовою оригіналу:

 

«Воймя Божье станся. Я, Феодосей, владыка Луцкій и Острозький, ознаймую и чиню явно тым моїм листом, хто на него посмотрит, або чтучи его услышит, нинешним и на потом будучим, кому будет потреб того ведати, иже будучи мне у хоробе моей ещё за целого розума и за доброе памети моее, а розумеючи то, иже каждому чоловеку нет на свете ничего певнейшего, яко час смертный, иже ест речь прироженая, хотечи то за живота своего мети и на том тастаменте моем упевнити, абы приятели и сынове мои по животе моем, кгды пан Бог с того света душу мою зберет, во всём так чинили и справовали, яко будет на том тестаменте моем нижей описано, ни в чом его не рушаючи и не отступуючи, еднося так каждый з детей моих мает заховати, яко ест остатняя воля моя. Напервей поручаю душу мою Богу Сотворителю во Тройцы Единому, и зятю моему пану Гаврилу Васильевичу Бокею а сыну моему милому Григорію Гулевичу тым есми росказал по души моей наметку чинити и обыходы церковне, подле запоно у притвори Благовещеня Господня, который предел у церкви соборной светого Иоанна Богослова в замку Луцком. На упис вечистый и на сорокоуст годовый на церковь соборную светого Іоанна Богослова мает дано быти десять коп грошей, на манастыр Святого Спаса а на манастыр Святое Пречистое по две копы грошей, а на манастыр Святого Василя в Луцку копу грошей, на церковь Святого чудотворцы Христова Николы к манастыру Жидичинскому пят коп грошей, на церквовь Святого Михайла в Рожищах дати вола, а на церков Чесного Хреста в Теремном давти вола, на церков Благовесченя Пречистое в Полоной дати вола; тые волы на тые церкви мают даны быти с тых дворов, где тые церкви Божи суть. А што се дотычет маетности моее, речей рухомих и долгу того, который маю у князя Константина его итлости Константиновича Острозского, маршалка Волынское земли, старосты Володимерского,         чотырох сот копах грошей, в которой суме пнезей заставил ми его милости имене своє Тороканово под Дубном а две селе Вербча у волости Степанской, на которую заставу и листы его милости записне в себе есми мел. Ино я тую суму, вышей описаную, сыном моим Григорю, Михайлу, Роману, Василю Гулевичом за службы их, которие они противко мене, отца своего, подле воли моее поволне показывали, дал и даровал, и тые именя записные, выше помененые, им поступил, и листы записне, которые есми от князя Константина его милости на то мел, им есми отдал, то есть им чотыром по сту коп грошей литовское личьбы. Сыну моему Григорию шата моя отласовая чотная, кунами подшита, а криж золотый з ланцухом золотым, а сыну моему Михайлови шуба моя адамашки чорное, брушками лисими подшита, а евангелие мое, на обе стороне сребром оправное, позлотистое, а детем его десять ложок сребрных, а сыну моему Роману шата моя табину чорного сиберками подшита, а внуку моему, сыну его Демяну, ланьцушок золотый, в котором важид дванадцат золотых, а сыну моему Василю адамашки чирвоное тринадцат локот на шату, а двенадцат локот отласу на золота. И што теж есми на тот час мел грошей готовых двести и двадцат коп грошей литовское личбы, с тых пнезей дал есми зятю моему милому пану Гаврилу Вагилевичу Бокею и дорве моей Марие сто коп грошей литовських, а запона великая венацкой роботы, а три коберци солегацких, а братанне моей паней Лучиной Черневской паней Овдоти Михайлове петнадцат коп грошей литовських, три волы, а три коровы, а слугам моим Василю Рогачовскому мает быти дано десет коп  грошей, а што теж первей дал есми ему у дворе моем церковном Полонском двесте коп жита, котрого он еще с того гумна ничого не побрал, тое жито и тепер он мает к своим рукам, яко свое властное взяти, нихто ему того боронити не мает, а служебнику моему Федору Павловичу Мезоцькому мает дано быти десет коп грошей, а служебником моим мает  быти роздано десет коп грошей водле заслуги их, яко будут розумети зят мой пан Гаврило Бокей и сын мой Григорей, а хлопятом моим Кордышу две копи грошей, Степанкови, Баранови, Мокренському, Гордыни тым по копе грошей, духовнику моему игумену отцу Никандру мает дано быти три копы грошей. А к тому тот кубок сребреный позлотистый з накривкою, который мел есми от князя Костянтина его милости, и сребра, што ест неробленого три гривны, шуба толая завыйковая и шубка брушковая лисяя, фурстатом крытая, и теж цын, мед, ковры солгацкие, кони ездные, возники, иле их ест быдло рогатое и што колвек мело бы се найти речей рухомых, то все даю сыном моим Григорю, Михайлу, Роману, Василю, тым чотыром, мають то они каждую реч од мала и до велика, ровно розделити. Што се дотычет именей моих отчизных и купли моее именья Радошина, которе есми купил на вечност, оставую всим сыном моим Григорю, Михайлу, Роману, Василю и Янушу, которая отчизна и купля моя ни в чом, никому не заведена, нижли што ся ткнёт золота серебря, шат, коней, быдла и грошей готовых и иных всяких рухомых речей, яко сут выше описано в сим тастаменте моем, до тых речей рухомых Януш Гулевич, сын мой, ни которого дела и приступу у права мети не мает. А што есми винен жиду луцкому Батку Мисановичу двадцать коп и две копе грошей, который долг мой в реєстр его рукою своею есми написал, то мает с тых же грошей готовых ему быти заплачено. А меды пресные, мяса в бочках солоные и старые, и мед кислый, тым всим поручил есмы обходы и намет чинити по душе моей сыну моему Григорю и зятю моему пану Гаврилу Бокию, до того вже никоторый сын мой ани хто с приятелей моих жадного уступу мети не мають. Которые теж дворы  мои церковные сынове и служебники мои на себе бирал, с того вже сынове и служебники мои никому личбы давати и справоватися невинени. А корчмы пивные и медовые, которые есми орендовал по именьях моих церковных, тые корчмиты воделуг аренд моих вживати корчме мають. И на твердость того тестаменту моего и печат есми свою к нему приложил просил есми его милости велможного княжати князя Костентина Костентиновича Острозского, маршалка Волынское земли, старосты Володимерского, а пана Петра Івановича Чаплича Шпановского, от суди повету Луцкого, а пана Ярофея Гостского, а пана Юхна Стракловского, которые панове их милост за прозьбою моею печати свое приложили к сему моему тестаменту. Писан в Тороканове под лет Божего нарожена тисяча пятьсот пятдесят пятый, месеца ноября шостогонадцать дня. [У того тестаменту печатей притиснених пять].

_____________________________________

1. Голубев С.Т. Материалы для истории западно-русской церкви //Чтения Исторического общества Нестора-летописца. - Кн.5. – К., 1891. - Материалы. – С.157-160.

2. Там само. – С.160.

3. Яковенко Н. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст. (Волинь і Центральна Україна). – К.: Наукова думка, 1993. – С.138.

4. Там само.

5. ДАВО, ф. 312, оп. 1, спр. 1, арк. 8, 16-20, 26-27, 32-33.

6. Яковенко Н. Вказана праця. – С.139.

7. Голубев С. Т. Вказана праця. – С. 161.

8. Левицкий О. Луцкая старина //Чтения Исторического общества Нестора-летописца. – Кн.5. – К., 1891. – Исследования. – С.68.

9. Там само. – С.67.

 

Категорія: Публікації О.Златогорського | Додав: mrzlatik (26.04.2009) | Автор: Олексій Златогорський
Переглядів: 559 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright MyCorp © 2017