СУ "Волинські старожитності" Четвер, 19.10.2017, 03:04
Вітаю Вас Гость | RSS
Головна | Каталог статей | Реєстрація | Вхід
43010 м.Луцьк, вул. М.Коперніка, 36а, тел. 8 (0332) 286281 ПОШТОВА АДРЕСА: А/С 10, М.ЛУЦЬК, 26, 43026
Меню сайту
Категорії розділу
Публікації О.Златогорського [125]
Публікації С.Панишка [13]
Публікацій Г.Охріменко [1]
Публікації Д.Козака [6]
публцікації Д.Н.Козака
Публікації В.Ткача [7]
Публікації В.Баюка [16]
Публікації В.Г. Охріменка [2]
Публікації А.Бардецького [4]
Публікації М.Вашети [1]
Публікації С.Демедюка [5]
Публікації Д.Дем'янчука [0]
Форма входу
Пошук
Наше опитування
Чи потрібно Україні законодавство про охорону археологічної спадщини
Всього відповідей: 615
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів 0
Головна » Статті » Публікації у наукових збірниках » Публікації О.Златогорського

Ще один штрих до хронології життя та творчості Лесі Українки

Волинський музей: історія і сучасність. Науковий збірник. Випуск 3. – Луцьк, 2004. – С.261-263.

 

Наталія Пушкар,

Олексій Златогорський,

Віра Комзюк

 

Ще один штрих до хронології життя

та творчості Лесі Українки*

 

Є щось містичне в тому, що косачівські матеріали час від часу повертаються додому, на Волинь. Так було з випускним альбомом Ольги Косач, яка закінчила 1904 року Санки-Петербурзький медичний інститут. І хоча цей альбом не належав власне Ользі, але ж у неї міг бути й, очевидно, був такий же, як той, що повернувся "додому" завдяки Галині Романівні Паламарчук, нашому доброму другові зі Львова. Так і з цим знімком. Він не належав Лесі Українці (не встигли забрати того літа?), але її присутність на тому знімку освячує його.

З вересня 1903 року почався "кавказький" період життя Лесі Українки. Вірний друг Климент Васильович Квітка отримав призначення в Тифліс, а Леся, раз прийнявши його щиру прихильність і дружню поміч, уже не розлучалася з ним, принаймні, надовго, без нагальної на те потреби. Здоров'я її дозволяло проводити літо в Україні, тому вона збиралася теплі місяці провести в Зеленому Гаю на Полтавщині. "Одно певне, се те, що літом ми з тобою будемо в Гаю. Льоня на літо на Україну не поїде...",- писала вона до сестри Ольги з Тифлісу 22 квітня 1904 року. Пізніше плани дещо змінилися.

13 червня Леся Українка приїхала в Зелений Гай. Того літа там зібралося велике товариство: Леся, Ольга, Оксана Косачі, Ольжині товаришки по медичному інституту Валентина Соболєва і Валентина Вавілова, тітка Олександра Антонівна із сином Антоном, Фотій Красицький, який того літа малював портрет Лесі Українки (закінчив 5 липня), Петро Карташевський, який фотографував усіх групами, Михайло Кривинюк, наречений Ольги. "Через кілька днів має приїхати в Зелений Гай п.Квітка зі своїми родичами..." – сповіщає Леся Ольгу Кобилянську 22.06. (5.07) 1904 р. із Зеленого Гаю. В цьому ж листі вона докладніше розповідає своїй дорогій, любій товаришці про своє життя на Кавказі, про стосунки з Климентом Васильовичем, присутність і допомога якого, а ще Мані Биковської, допомогла їй вижити після смерті брата Михайла. "Мій хтосічок (так Леся Українка називала Ольгу Кобилянську – авт.) знає, що хтось (так вона називала себе в листах до Ольги Юліанівни – авт.) завжди тримався добре з Квіточкою, але тепер тримається ще ліпше, і тепер уже Квіточка зовсім не може без когось жити, та і хтось близько того. Чи то зле, чи то добре, то кожний собі може думати, як хоче, але вже воно так. Я не знаю, яка буде форма чи формула наших відносин, але одно певне, що ми будемо старатись якнайменше бути нарізно один від одного і якнайбільше помагати одно одному,- се головне в наших відносинах, а все решта другорядне".

Далі в листуванні Лесі Українки перерва до 27 серпня 1904 року. Того дня вона знову писала до Ольги Кобилянської: "Квітка виїхав на Кавказ, пробувши тут півтора місяця почасти з родиною, почасти сам". Але головне, на що звертали увагу автори хронологій життя і творчості Лесі Українки – Ольга Косач-Кривинюк, Григорій Аврахов, Мирослав Мороз,- це, ми вважаємо, її рядки з цього ж листа: "Хтось взагалі мало писав літом (27 липня 1904 року датовано вірш "Спогад з Євпаторії" – авт.), бо лінувався. Було в нас багато людей, багато гулянок, балачок, дискусій, і так якось час минав без толку, хоча і досить приємно".

Період від початку липня до кінця серпня «випадає» і у праці Г.Аврахова «Леся Українка. Семінарій» (К., 1971): «Літо (1904 р. – авт.). На хуторі Зелений Гай. Гомінке оточення з рідних та гостей, котрі зібрались тут невеликою групою на відпочинок, мало сприяло творчій роботі поетеси; протягом червня-липня вона пише небагато…». Серпень. З від’їздом гостей Леся Українка береться до роботи…», – дослідник  посилається на листи Лесі Українки до Ольги Косач-Кривинюк від 22 червня (5 липня) і 14 (27) серпня 1904 року.

Нещодавно ми одержали незаперечний доказ того, де, як і з ким Леся Українка провела принаймні місяць – із другої декади липня до кінця першої декади серпня 1904 року.

В Географічному покажчику до фундаментальної праці Ольги Косач-Кривинюк «Леся Українка. Хронологія життя і творчости» (Нью-Йорк, 1971) і Географічному покажчику до праці М.О.Мороза «Літопис життя та творчості Лесі Українки» (Київ, 1992 р., стор.629-630) місто Славута згадується лише один раз, під 1888 роком, коли Леся Українка з батьком їхали до Одеси, щоб пройти курс лікування на Хаджибеївському лимані. Вони їхали залізницею від Ковеля через Ківерців, Луцьк, Рівне, Здолбунів, Славуту, Шепетівку. Враження від дороги описані в І-IV поезіях циклу «Подорож до моря»; зокрема Славута згадується в першому вірші:

Передо мною килими чудові

Натура стеле – темнії луги,

Славути красної бори соснові

І Случі рідної веселі береги

(Леся Українка, Тв. в 12-ти т., Т.1., К., 1975, ст.92)

 

Більше про Славуту ні в обох згаданих працях, ні в листуванні Лесі Українки, ні в будь-яких інших, доступних нам, джерелах, і про перебування в цьому місті Лесі Українки немає жодної згадки.

Про те, що поетеса відвідувала Славуту ще принаймні один раз, незаперечно розповіла фотокартка 1904 року, копію якої передав до Волинського краєзнавчого та літературно-меморіального музею Лесі Українки в Колодязному директор історичного музею м.Славути Станіслав Францевич Ковальчук. Він побачив на фото лише Лесю Українку. Крім неї, на знімку – близькі їй люди – Климент Квітка, друг, побратим, і майбутній чоловік, його прийомна мати Феоктиста Семенівна Карпова, Маруся Бешкурова, прийомна дочка сім’ї Карпових. Може, тому й шукало те фото шляху додому і, нарешті, знайшло, щоб відкрити світові ще одну, невідому досі сторінку з життя поетеси, не висвітлену досі в жодних джерелах, бо автори тих джерел-хронологій – Ольга Косач-Кривинюк, Г.Г.Аврахов, М.О.Мороз не бачили цієї фотокартки і не знали про неї, а вона єдине поки свідчення про невеликий відтинок життя Лесі Українки – липень-серпень 1904 року.

…У середині 90-х років минулого вже століття Славуту відвідала громадянка Австралії українського походження. Вона звернулася до місцевих краєзнавців із проханням знайти будівлю на фотокартці 1904 року, яку привезла із собою. На фото зображено санаторій Славути і групу відпочиваючих у ньому, серед яких був і дід австралійки – управитель закладу. Директор місцевого історичного музею Станіслав Францевич Ковальчук (завдяки йому копія того знімка нині є власністю музею) відвів шановану пані до будинку колишнього санаторію. Що ж це був за заклад?

Славута – нині районний центр Хмельницької області на річці Горинь. Іще у 1830-х роках видатний польський письменник і культурний діяч Юзеф Ігнаци Крашевський, описуючи свої враження від мандрівки по Волині, Литві й Поліссю, писав про містечко Славуту, що воно "вирізняється набагато вищою... цивілізацією" і завдячує цьому своїм дідичам-власникам, князям Сангушкам. Сангушки сприяли розвитку промисловості й торгівлі в містечку, впорядковували вулиці, зводили нові будівлі. Їм належав відомий конезавод, де вирощували арабських скакунів; від кобилиць одержували молоко, кумис із якого має лікувальні властивості. Наприкінці ХІХ століття Славута стала відомою як лікувально-кліматична станція. За 4 версти від залізниці, у великому хвойному лісі поблизу річки Горині, лікарем Пржесмицьким 1877 року відкрито приватний кумисолікувальний заклад, відомий далеко за межами України. Неподалік, у дубовому лісі, він створив гідропатичну лікарню. На лікування приймали хворих на недокрів'я, з катарами верхніх дихальних шляхів, неврастеніків. Однаразово на курорті у Славуті могло лікуватися до восьмисот хворих; лікування коштувало від 45 до 63 карбованців на місяць; лікувальний сезон був із 15 червня до 12 вересня. Тут були: кліматична станція, заклади кумисолікування, водолікування; лікували хворих дозованими річковими купаннями; до їх послуг були пневматичні та інгаляційні апарати.

Будинок кумисолікувального закладу в Славуті зберігся до наших днів.

Ймовірно, Леся Українка з Климентом Квіткою та його родичами  перебувала в Славуті десь з другої декади липня до кінця першої серпня 1904 року (вірш «Скрізь, де не гляну, сухі тумани розляглися…» має помітку: 15/VIII [1904], Зелений Гай). До речі, Олена Пчілка з молодшими дітьми Дорою і Миколою на початку липня ще перебували на Волині, але теж збиралися приїхати в Зелений Гай. Чи не тому Леся зі своєю майбутньою родиною поїхали до Славути (звичайно, необхідність кумисолікування для неї, як і для Квітки, мала місце), щоб вони якомога менше зустрічалися з Оленою Пчілкою: відомо, що мати дещо упереджено ставилася до подружнього вибору своїх дітей. Ольга повідомляла в листі до М.В.Кривинюка з Зеленого Гаю про те, що К.Квітка приїхав «з батьками, останні двоє в качестві дачників» (Хронологія…, с.731), але серед курортників на фото ми чоловіка Феоктисти Семенівни не бачимо. Можливо, він гостював у Зеленому Гаю недовго. А на час повернення Лесі Українки з Квітками зі Славути «Тося (Антон Шимановський – авт.) поїхав оце з мамою і Оксаною до містечка Опішнього студіювати народний гончарний промисел» (лист Лесі Українки до Ольги Кобилянської 27.VIII.1904 р. з Зеленого Гаю). Отже, й після повернення після кумисолікування зустріч і спільне перебування Олени Пчілки з Квітками було зведене до мінімуму.

Ми можемо стверджувати, що принаймні один твір – "Спогад з Євпаторії", датований за автографом 27 липня 1904 року,- Леся Українка написала в Славуті, коли душу заполонили спогади про любого брата Михайла.

___________________________________________

 

*Попередній варіант статті опублікований Н.Пушкар та О.Златогорським під назвою «Лесине літо в Славуті (до біографії Лесі Українки: нові дані)» у : Проблеми славістики. – Луцьк, 2003. – Число 1. – С.63-65.

 

Ілюстрації:

1.Будинок кумисолікувального закладу в Славуті.

2. Леся Українка (на фото у верхньому ряду друга справа); Климент Васильович Квітка (третій справа у другому ряду, в світлому капелюсі), Феоктиста Семенівна Карпова, прийомна мати К.Квітки (сидить четверта у квітчастій сукні) і Маруся Бешкурова, прийомна дочка Ф.Карпової (перша зліва в нижньому ряду, білому капелюсі, з ракеткою).

 

Категорія: Публікації О.Златогорського | Додав: mrzlatik (26.04.2009) | Автор: Олексій Златогорський
Переглядів: 1571 | Рейтинг: 4.5/2 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright MyCorp © 2017