Минуле і сучасне Волині та Полісся. Старовижівщина з глибини століть. Науковий збірник. Матеріали XXVIII Волинської обласної історико-краєзнавчої наукової конференції. – Луцьк, 2008. – С.301-309.

Олексій Златогорський

(Луцьк)

Бланки актів Лабораторії науково-технічних експертиз

та археологічних досліджень історії Волині

9. Русанова И.П. Славянские древности VI-IX вв. между Днестром и Западным Бугом // Свод археологических источников. – 1975. – Вып.Е1-25. – С.43.

10. Село Григоровичі Луцького району:

Село Григоровичі адміністративно підпорядковується Городищенській сільській Раді.

Література про с.Григоровичі:

1. Волинська область. Адміністративно-територіальний поділ на 1 липня 1981 року. – Львів: Каменяр, 1981. – С.27.

2. Історія міст і сіл УРСР. Волинська область. – К., 1970. – С.18, 440, 442.

3. Кучінко М.М., Охріменко Г.В.  Археологічні пам’ятки Волині. – Луцьк, 1995. – С.133.

11. Село Боратин Луцького району:

Перша згадка про село Боратин в історичних джерелах відноситься до 1511 року. У 80-х роках ХІХ ст. у селі було збудовано військовий форт. У період Першої світової війни Боратин був прифронтовим селом. Біля Боратина досліджено кургани доби бронзи (ІІ тис. до н.е.), поселення пшеворської, вельбарської культур.

Література про с.Боратин:

1. Бірюліна О.  З історичної скарбниці // У межиріччі Чорногузки та Стиру. Сторінки історії сіл Боратин, Голишів, Новостав та Рованці Луцького району / Упоряд. В.Д.Гнатюк. – Кн.І. – Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2006. – С.62-67.

2. Гнатюк В., Гнатюк Л. Форт // У межиріччі Чорногузки та Стиру. Сторінки історії сіл Боратин, Голишів, Новостав та Рованці Луцького району / Упоряд. В.Д.Гнатюк. – Кн.І. – Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2006. – С.78-81.

3. Козак Д.Н. Вельбарская культура на Волыни // Вельбарская культура в позднеримское время. – Люблин, 1987. – С.43-46.

4. Козак Д.Н.  Венеди. – К., 2008. – С.300-303.

5. Козак Д.Н.  Етнокультурна історія Волині (І ст. до н.е. – IV ст.н.е.). – К.: Наукова думка, 1991.

6. Козак Д.Н., Протас Л.О.  Охоронні роботи у с.Боратин на Волині // Археологія. – 1984. – Вип.45. – С.96-99

7. Конопля В.М., Охрименко Г.В. Разведки на территории Западной Волыни // АО 1977 года. – М.: Наука, 1978. – С.334.

8. Кучінко М.М., Охріменко Г.В.  Археологічні пам’ятки Волині. – Луцьк, 1995. – С.131.

9.  Охріменко Г., Кубицька Н.  Археологічні пам’ятки біля сіл Боратин, Рованці, Новостав, Голишів // У межиріччі Чорногузки та Стиру. Сторінки історії сіл Боратин, Голишів, Новостав та Рованці Луцького району / Упоряд. В.Д.Гнатюк. – Кн.І. – Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2006. – С.3-27.

12. Село Клепачів Ківерцівського району:

Село Клепачів адміністративно підпорядковується Озерцівській сільській Раді.

Література про с.Клепачів:

1. Богуш М., Павленко Г.  Ківерцівщина: крізь віки і долі. Історико-краєзнавчі нариси. – Луцьк, 2006. – С.431.

1. Волинська область. Адміністративно-територіальний поділ на 1 липня 1981 року. – Львів: Каменяр, 1981. – С.27.

2. Історія міст і сіл УРСР. Волинська область. – К., 1970. – С.311.

13. Місто Любомль:

Перша згадка про місто Любомль в історичних джерелах відноситься до 1287 року. Під цим роком в Іпатіївському літописі наводяться слова волинського князя Володимира Васильковича про місто.

Література про м.Любомль:

1. Археологічна спадщина Яна Фітцке / За заг. ред. к.і.н. Г.В.Охріменка. – Луцьк, 2005. – С.94-95.

2. Василенко А.Я., Серпенінов П.Н. Історія міст і сіл УРСР. Волинська область. – К., 1970. – С.469-481.

3. Кучінко М.М., Охріменко Г.В.  Археологічні пам’ятки Волині. – Луцьк, 1995. – С.141.

4. Любомль в історії України і Волині. Матеріали науково-практичної конференції до 460-річчя надання Любомлю магдебурзького права і 10-річчя незалежності України. – Луцьк: Надстир’я, 2003. – 112 c.

5. Панишко С., Остап’юк О.  Дослідження ранньосередньовічного Любомля // Замосцько-Волинські музейні зошити. – Замосць, 2004. – Т.ІІ. – С.255-262.

14. Село Липини Луцького району:

Перша згадка про село Липини в історичних джерелах відноситься до 1583 року. Тоді село було власністю луцьких єпископів. Єпископ Іван Борзобагатий-Красненський вносив від Липин плату за 6 димів, 5 городників, а пізніше Теофан (Феофан) – чернець-архимандрит Жидичинського монастиря  платив за 2 городників. Наприкінці ХІХ ст. в селі було 19 домів і 135 жителів, на хуторі біля Липин – 15 домів і 61 житель. У 1911 р. до великої власності поміщика Кузнєцова належало в Липинах 2,881 десятин землі.

Література про с.Липини:

1. Історія міст і сіл УРСР. Волинська область. – К., 1970. – С.453.

2. Цинкаловський О.  Стара Волинь і Волинське Полісся: (Краєзнавчий словник від найдавніших часів до 1914 року). – Вінніпег: Накладом Товариства «Волинь», 1986. – Т.2. – С.22.

15. Село Під’язівці Ратнівського району:

Село Під’язівці (Підв’язівці) адміністративно підпорядковується Самарівській сільській Раді, від кінця ХІХ ст. відоме як хутір села Самари. Село Самари під назвою Самаровичі згадується в документах з 1565 р. Село належало тоді до Ратенського староства. В 1618 р. село було власністю вдови по польському гетьманові Синявському. На території села – дві пам’ятки архітектури національного значення: Церква Св.Параскеви 1830 р., та дзвіниця церкви Св.Параскеви 1876 р. В кінці ХІХ ст. було там 364 домів і 2,216 жителів, дерев’яна церква, початкова школа.

Література про с.Під’язівці:

1. Історія міст і сіл УРСР. Волинська область. – К., 1970. – С.601-602.

2. Исаенко В.Ф. Неолит Припятского Полесья. – Минск: Наука и техника, 1976. –  С.30.

3. Охріменко Г.В. Неоліт Волині. Автореферат дис. на здобуття ступеня к.і.н. – К., 2002.

4. Мазурик Ю., Златогорський О.  З історії с.Боровичі Маневицького району // Минуле і сучасне Волині та Полісся. Історія населених пунктів Західного Полісся. Маневиччина. – Луцьк, 2004. – С.152-156.

5. Цинкаловський О.  Стара Волинь і Волинське Полісся: (Краєзнавчий словник від найдавніших часів до 1914 року). – Вінніпег: Накладом Товариства «Волинь», 1986. – Т.2. – С.336.

16. Село Промінь Луцького району:

Колишня назва села – Пулганів або Пілганів. Виникло при старому тракті з Луцька до Боремля. В кінці ХІХ ст. було там 77 домів і 483 жителів, окремо в поселенській колонії при селі – 17 домів і 125 жителів, дерев’яна церква з XVIII ст., на місці старої. Пілганів – родинна садиба відомих на Волині шляхтичів Перетятковичів, які на протязі століть виконували адміністративні і судові обов’язки в Луцьку. Частина села у XVIII ст. належала також до луцького домініканського монастиря і по польських повстаннях була сконфіскована. Знайдено на землях села Пілганова залізне вістря списа довжиною 14 см та скарб босфорських і херсонських монет з ІІІ і ІІ століть століть до нашої ери, скарб  празьких грошей епохи пізнього середньовіччя.

Література про с.Промінь.

1. Історія місті і сіл України. Волинська область. – К., 1970. – С.452.

2. Кучінко М.М., Охріменко Г.В.  Археологічні пам’ятки Волині. – Луцьк, 1995. – С.136.

3. Цинкаловський О.  Стара Волинь і Волинське Полісся: (Краєзнавчий словник від найдавніших часів до 1914 року). – Вінніпег: Накладом Товариства «Волинь», 1986. – Т.2. – С.274.

4. Cynkałowski A. Materiały do pradziejów Wołunia i Polesia Wołyńskiego. – Warszawa., 1961. – S.159.

5. Jakimowicz R.  Zabytki przedhistoryczne z obszarzu Rzeczy Pospolitey Polskiej w zbiorach rosyjskich // Wiadomośći Archeologiczne. – Warszawa, 1924. – T.IX. – S.160.

17. Смт. Турійськ:

Перша згадка про Турійськ  в історичних джерелах відносить до періоду Київської Русі. Він згадується в Повісті временних літ під 1097 р.,  під час облоги Давида Ігоревича у Володимирі князями Васильком і Володарем. В 1205 р. Турійськ несподівано захопили війська литовців і ятвягів. В 1366 р. Турійськ як королівщина належав до Володимирського замку. В XIV ст. містечко належало Федору Янушевичу, а у 1545 р. – князю Роману Сангушко. До Сангушків належав також замок, що знаходився серед багон над р. Турією, де було колись старе городище (в ХІ-ХIV ст.) і 15 околичних сіл. В XVIII ст. Турійськ належав до Оссолінських, де вони побудували палац, а у 1812 р. перейшов у власність родини  Ожешків. В кінці ХІХ ст. було там 182 доми і 2,772 жителя, дві церкви, одна з них мурована з 1845 р., друга дерев’яна з 1662 р. на передмісті Липа. В містечку тоді був ще мурований костел, 2 єврейські доми молитви, 3 крамниці, 24 ремісника, 4 вітряки і водяний млин, ярмарки 4 рази на рік. Жителі Турійська займалися фірманкуванням, рільництвом і ткацтвом. В ХІХ ст. рух і торгівлю в містечку значно збільшував приїзд сюди євреїв з цілої Волині і Полісся. Ці прочани масово приїздили сюди тому, що там проживав широко відомий єврейський рабин-чудотворець. За переписом 1911 р. в Турійську було 3,383 жителя, волосне правління, міщанська управа, пошта, телеграф, земська поштова станція, школа, бібліотека, земський амбулаторний пункт, акушерка, аптека, склад аптечних товарів, горілчана державна крамниця, 24 різних крамниць, газовий млин, кооператив і земська випозичальня сільськогосподарських машин, щомісячні ярмарки.

Література про смт. Турійськ

1. Історія міст і сіл України. Волинська область. – К., 1970. – С.678-688.

2. Кучінко М.М., Охріменко Г.В.  Археологічні пам’ятки Волині. – Луцьк, 1995. – С.155.

3. Цинкаловський О.  Стара Волинь і Волинське Полісся: (Краєзнавчий словник від найдавніших часів до 1914 року). – Вінніпег: Накладом Товариства «Волинь», 1986. – Т.2. – С.467-469.

4. Cynkałowski A. Materiały do pradziejów Wołunia i Polesia Wołyńskiego. – Warszawa., 1961. – S.163, 195.

18. Село Гаразджа Луцького району:

Село Гаразджа адміністративно підпорядковується Пуддубцівській сільській Раді. Перша історична згадка про Гаразджу під назвою Ґратки відноситься до 1650 року. Наприкінці ХІХ ст. поруч із селом розташовувалась німецька колонія. В селі було 22 доми і 343 жителя, а в колонії – 22 доми і 82 жителя. Частковий звуковий збіг назви населеного пункту Гаразджа та прислівникової лексеми гаразд дає змогу помітити між ними тісний взаємозв’язок. Слово „гаразд” – запозичення з готської мови слова „garazds” – «здатний добре говорити». Але як стверджують місцеві жителі, слово „гаразд” не було поширене у їх мовному вжитку. Старожили села розповідають про існування у селі на початку ХХ століття повноводної, з швидкою течією річки, на якій стояли млини і в якій водилося чимало риби.  Найпростішим пристосуванням для її вилову були гарди. Таким чином, стверджується зв’язок  між назвою населеного пункту та родом діяльності його поселенців. А слово „гаразд” – типово праслов’янське. Отже, село, найімовірніше створилося ще за часів Київської Русі про що свідчить і сторожове городище давньоруського часу, що знаходиться на південній околиці села поблизу колишнього вапнякового кар’єру на високому пагорбі. Нині знищене.

Література про с.Гаразджа:

1. Волинська область. Адміністративно-територіальний поділ на 1 липня 1981 року. – Львів: Каменяр, 1981. – С.26.

2. Історія міст і сіл України. Волинська область. – К., 1970. – С.454.

3. Цинкаловський О.  Стара Волинь і Волинське Полісся: (Краєзнавчий словник від найдавніших часів до 1914 року). – Вінніпег: Накладом Товариства «Волинь», 1984. – Т.1. – С.290-291.

4. Павсюк З.П., Баран Т.С.  З історії назви села // Минуле і сучасне Волині (до 45-річчя визволення Волині від німецько-фашистських загарбників). Тези доповідей і повідомлень ІІІ Волинської історико-краєзнавчої конференції / Відп. ред. Р.А.Арцішевський. – Луцьк, 1989. – С.265-266.

19. Село Гішин Ковельського району:

Село Гішин адміністративно підпорядковується Доротищенській сільській Раді. На території села – архітектурна пам’ятка національного значення, занесена до Державного реєстру за №1029, – найдавніша дерев’яна церква на Поліссі – Дмитрівська церква 1567 року.

Література про с. Гішин:

1. Волинська область. Адміністративно-територіальний поділ на 1 липня 1981 року. – Львів: Каменяр, 1981. – С.21.

2. Історія міст і сіл УРСР. Волинська область. – К., 1970. – С.381.

3. Завада В.Т.  Дерев’яні храми Полісся. – К.: Техніка, 2004. – С.57-61.

4. Цинкаловський О.  Стара Волинь і Волинське Полісся: (Краєзнавчий словник від найдавніших часів до 1914 року). – Вінніпег: Накладом Товариства «Волинь», 1984. – Т.1. – С.335.

2. Архівна довідка про пам’ятки археології

Містить інформацію щодо пам’яток археології на території населеного пункту чи земельної ділянки з Державного реєстру нерухомих пам’яток України [6, 74-78], з матеріалів археологічних розвідок експедицій, що працювали над Зводом пам’яток історії та культури України по Волинській області у другій половині 1980-х – на початку 1990-х років [9, 275-276] та з матеріалів археологічних розвідок кінця 1990-х – початку 2000-х років автора. Матеріали нині зберігаються в архівах Києва, Львова, Луцька.

3. Візуальна характеристика

Містить власне експертизу земельної ділянки щодо її історико-культурного призначення і включає такі елементи:

- топографічна характеристика і прив’язка до місцевості, при наявності технічної документації – ситуаційна схема розміщення ;

- характеристика рельєфу місцевості;

- характеристика та якість ґрунтів, спосіб їх використання;

- оцінка наявності чи відсутності культурного шару, його періодизація відповідно до виявлених на поверхні землевідводу артефактів.

4. Висновки

Містять оцінку історико-культурного призначення об’єкта, наприклад:

Земельна ділянка не відноситься до земель історико-культурного призначення.

Під текстом Актів розміщуються також обов’язки елементи бланку:

- Реквізит 23 (підпис) бланку Актів науково-технічної експертизи включає назву посади особи, яка підписує документ, її особистого підпису та його розшифрування.

- Реквізит 26 (відбиток печатки Лабораторії), що завіряє підпис відповідальної особи.

Таким чином, бланки Актів науково-технічної експертизи Лабораторії науково-технічних експертиз та археологічних досліджень історії Волині створені відповідно до державних стандартів України. Окрім того, вони як результати науково-технічної експертизи самі виступають важливим джерелом до історії населених пунктів Волинської області і з розміщенням згаданої вище Бази даних у мережі Інтернет, стануть у нагоді волинським краєзнавцям та шанувальникам історії.

________________________________

1.     Закон України «Про наукову і науково-технічну експертизу» // www.nau.kiev.ua

2.     Наказ Міністерства освіти і науки України «Про проведення державної акредитації фізичних та юридичних осіб на право проведення наукової та науково-технічної експертизи» // http: // uapravo.net/data/base33/ukr33705.htm.

3.     Глущик С.В., Дияк О.В., Шевчук С.В.  Сучасні ділові папери: Навч. посіб. для вищ. та серед. спец. навч. закл. – 4-е вид., перероб. і допов. – К.: А.С.К., 2005. – 400 с.

4.     Гордієнко К.Д.  Діловодство в роботі секретаря: Практичний посібник. – К.: КНТ, 2006. – 278 с.

5.     Діденко А.Н.  Сучасне діловодство: Навч. посібник. – 5-те вид. – К.: Либідь, 2006. – 384 с.

6.     Збірник нормативно-правових актів з питань охорони культурної спадщини / Управління культури Волинської обласної державної адміністрації. – Луцьк, 2005. – 95 с.

7.     Кушнаренко Н.Н. Документоведение: Учебник. – 7-е изд., стер. – К.: Знання, 2006. – 459 м.

8.     Кушнаренко Н.М., Удалова В.К.  Наукова обробка документів: Підручник. – 3-тє вид., стер. – К.: Знання, 2006. – 331 с.

9.     Мазурик Ю.  Дослідження українських та польських археологів на території Волині та їх роль у формуванні колекцій музеїв краю // Замосцько-Волинські музейні зошити. Том IV. «Минуле майбутньому»: Роль польського і українського музейництва в збереженні і документуванні культурної спадщини пограниччя. Матеріали наукової конференції / Ідея конф. і наук. ред. П.Кондрацюка. – Замосць, 2006/2007. – С.269-280.

10. Паламар Л.М., Кацавець Г.М.  Мова ділових паперів: Практ. посібник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 1994. – 208 с.

11. Швецова-Водка Г.М.  Документознавство: Навч. посіб. – К.: Знання, 2007. –  398 с.