Волинський музей: історія і сучасність. Науковий збірник. Випуск 3. – Луцьк,2004. – С.358-359.

Сергій Панишко  (Луцьк)

ПРИРОДНІ ЧИННИКИ В ІСТОРІЇ ВОЛИНІ

Впродовж історичного часу природа регіону не була сталою, вона постійно змінювалась. Причому ці зміни проходили як в результаті дії  внутрішніх природних факторів так і внаслідок дії людини. При цьому вплив оточуючого середовища на людське суспільство особливо на ранніх етапах, був одним із визначальних  чинників його розвитку.

Сучасний рельєф Волині в цілому сформувався після останніх великих зледенінь. У регіоні видаляється три великі зони – Волинське Полісся на  півночі, Волинська височина в центрі і Мале Полісся на півдні. Незначна ширина Малого Полісся у його східній частині, в районі м. Острога географічно поєднує частину Подільської височини з Волинською височиною (північ сучасної Хмельницької та Тернопільська областей є частиною історичної Волині).

Вже власне рельєф визначав розміщення ряду категорій археологічних  пам'яток. Так, у Волинському Поліссі, в районах поширення дюнних форм рельєфу були підвищення, зручні для проживання людей в умовах перезволоження. Саме на них розміщуються мезолітичні стоянки. Глибока врізаність (до 120 м) долин річок на Волинській височині сприяла формуванню розчленованого рельєфу з великою кількістю мисів та останців, зручних для розміщення городищ.

Оскільки по Волині проходить вододіл між басейнами Чорного та Балтійського морів річкова система вже здавна створювала умови для всебічних  зовнішніх зв'язків регіону. Річки східної частини Волині впадають у Прип'ять, що пов'язує Волинь із Подніпров'ям – не випадково починаючи з раннього середньовіччя відзначається спільність їх матеріальної культури та історичної долі. У той же час західна частина Волині (басейн Західного Бугу) мала добрі можливості для зв'язків з Європою. Особливої активності ці зв'язки набули у пізньосередньовічний період – по Бугу до Гданська вивозились великі об’єкти товарного зерна та іншої продукції. По річкам Волині проходило одне з відгалужень трансконтинентального торгового шляху з півдня на північ, у давньоруський час відомого як шлях "із Варяг в Греки".

Переважання середніх і, особливо, малих річок в регіоні створювало передумови для раннього початку використання енергії води. На малих річках споруджувались греблі і застосовувались водяні колеса. Причому найбільшого поширенню вони набули саме на території Волинської височини, оскільки тут був сприятливий рельєф для перекриття водотоків. Окрім використання енергії води ставки створювали базу для розведення риби. На Поліссі ставки влаштовувались набагато рідше. Вцілому рівнинний характер місцевості та відсутність великих річок спричинили і незначні розміри волинських водосховищ (найбільші – Хрінниківське і Млинівське).

Оскільки поповнення річок регіону здійснюється за рахунок опадів то основну роль у регулюванні їх стоку відіграють ліси. Саме вони акумулюють вологу і поступово переводять її у поверхневий стік. Зведення лісів, що  розпочалось на Волині у пізньосердньовічний період у зв'язку з випалом поташу посилилось у новий та новітній час, що в комплексі з коливаннями клімату, сприяло наростанню небезпеки частих повеней. Так, у 1928 р. паводок на волинських річках тривав 4 місяці, 19-24 липня 1993 р. випало півторамісячна норма опадів, що привело до грандіозної повені на Поліссі.

Ґрунтові води для господарських потреб на Волині почали використовувати порівняно пізно – в давньоруський період. Найраніший колодязь в регіоні досліджений у Дорогобужі і датується початком ХІІ ст. Артезіанські води активно використовуються з XX ст., в основному для потреб комунального господарства в містах та тваринництва у сільській місцевості.

Загальне районування Волині визначило відмінність у складі ґрунтів – якщо у поліській зоні переважають малородючі ґрунти легкого механічного складу, то на Волинській височині – більш родючі, найкращими з яких є чорноземи (максимальна потужність 1.3 м). Така ситуація вцілому зумовила відносно більшу роль скотарства (тваринництва) у Поліссі, а землеробства у лісостеповій зоні. Механічний склад ґрунтів визначав і характер знарядь праці для їх обробки – на Поліссі довгий час панувало рало, а у лісостепу рано з'явився плуг. На Волині, в Демидівському районі, знайдено найдавніше з нині відомих у Європі рало, що датується енеолітичним періодом.

Впродовж нового та новітнього часу на Волинському Поліссі проведені великі гідротехнічні та меліоративні роботи, що змінило як зовнішній вигляд цього регіону, так і умови ведення в ньому сільського господарства. При цьому проводилась як осушення боліт, на великих площинах так, і регуляція стоку річок. Найбільш  масштабними  проектами  останньої були спорудження Хрінниківського водосховища (нині використовується як накопичувач води для потреб Рівненської АЕС), та відвід частини стоку р. Прип'ять, (включаючи басейни Турії та Вижівки) у Дніпровсько-Бузький канал.

Багатий рослинний світ Волині (близько 1.3 тис. видів) сприяє розвитку сільського господарства і промисловості. Особливо важливим є використання культурних рослин, що розпочалось з неоліту. Довгий час основною зерновою культурою було просо, пізніше набули поширення жито і пшениця. У новий період історії на Волині широко почали культивуватись технічні культури – картопля у Поліссі і цукровий буряк на півдні регіону. Слід мати на увазі, що характер ґрунтів регіону створює різні умови для вирощування рослин у Поліссі та лісостепу. Якщо, наприклад, родючість. ґрунтів по зерновим культурам між ними відрізняється у 2 рази, то по картоплі вона близька. Це дещо вирівнює потенціал сільського господарства різних регіонів Волині в наш час, однак у далекому минулому він суттєво різнився.

Використання лісових ресурсів для будівництва простежується впродовж всього історичного періоду – причому використовувались в першу чергу хвойні породи, як відносно стійкі і придатні для обробітку. Дерево також було основним видом палива. На рубежі І-ІІ тис. поселення з 5 жител за рік свого існування вирубувало і використовувало 1 га лісу.

В середні віки ліси Волині активно вирубувались для виробництва поташу, який користувався попитом у Західній Європі. У деяких випадках зведення лісу у певних місцевостях було викликане історичними катаклізмами – наприклад, по берегах р. Стохід в час проходження там позиційного фронту у 1916-1918 рр. Все це спричинило різке зменшення площі лісів у регіоні і обумовило їх насадження, особливо після 1991 р., коли Україна здобула незалежність.

Важливим природнім фактором, що впливав на історію людства був клімат. Загальновідомими є великі зледеніння, але і в пізніший час температура і вологість були неоднаковими. Так, наприклад впродовж другої половини І- початку ІІ тис. тривав так званий малий кліматичний оптимум, коли клімат був відносно теплим і сухим. Тоді рівень ґрунтових вод знаходився нижче сучасного, Полісся було сухішим, а городища споруджувались на невеликих підвищеннях у заплаві. Багато давньоруських городищ порід, що нині знаходяться серед боліт в період свого функціонування стояли на сухому місці.

У ХІІ-ХІІІ ст. цей період змінився так званим малим льодовиковим періодом, що характеризувався зволоженням і похолоданням клімату. Рівень ґрунтових вод піднявся. Поліські регіони почали активно заболочуватись, а ряд городищ, що раніше знаходилися на суші опинились серед води. Посухи ранньофеодального періоду змінились дощами та приморозками в пізньосередньовічний, що добре відображено у історичних джерелах. Саме цією обставиною була обумовлена поява специфічного типу археологічних пам’яток у Волинському Поліссі – стіжкових городищ.

Серед корисних копалин Волині найраніше, з період неоліту, .для виготовлення гончарного посуду почала використовуватись глина. Волинь мала місцеву специфіку виготовлення посуду з білої коалінової глини. Пізніше, у середньовіччі тут існувала традиція виготовлення сірої або чорної кераміки. З давньоруського періоду глину використовували і для виготовлення цегли –спочатку плінфи, потім – пальчатки, пізніше кахлів та черепиці.

Волинський кремінь здавна використовувався для виготовлення знарядь праці, причому якість кременю з верхів'їв Західного Бугу була найвищою у всій  Східній Європі. Характерною волинською продукцію були вироби з овруцького шиферу, зокрема, прясла. Місцевий будівельний камінь (піщаник) почали використовувати у давньоруський період (волинські вежі, Луцький замок). У новітній час розпочались широкі розробки граніту, діориту і базальту на сході Волині.

Родовища бурштину, очевидно, розроблялись вже носіями культури кулястих амфор, для якої дуже характерні вироби з цього матеріалу.

На Волині широко представлені багаті родовища болотних залізних руд, особливо в Поліссі. Існує точка зору, що згадані у “Слові о полку Ігоревім”, мечі харалужні пов’язані з великим залізоплавильним та металообробним центром біля с. Харалуг Корецького р-ну Рівненської області).

У новітній час проведено освоєння Львівсько-Волинського вугільного басейну, що помітно позначилось на структурі волинської промисловості, змінило вигляд цього регіону. Очевидно і в майбутньому розробка газових та пошуки мідних родовищ нададуть промисловому комплексу Волині нових специфічних рис, що в свою чергу позначиться на історичній долі краю.