СУ "Волинські старожитності" Понеділок, 21.08.2017, 03:47
Вітаю Вас Гость | RSS
Головна | Каталог статей | Реєстрація | Вхід
43010 м.Луцьк, вул. М.Коперніка, 36а, тел. 8 (0332) 286281 ПОШТОВА АДРЕСА: А/С 10, М.ЛУЦЬК, 26, 43026
Меню сайту
Категорії розділу
Публікації О.Златогорського [19]
Публікації С.Панишка [2]
Публікації Г.Охріменка [0]
Форма входу
Пошук
Наше опитування
Чи потрібно Україні законодавство про охорону археологічної спадщини
Всього відповідей: 615
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів 0
Головна » Статті » Публікації у пресі та в Інтернеті » Публікації О.Златогорського

Дослідження Шацького городища на Волині у 2009 році
Минуле і сучасне Волині та Полісся. Сторінки історії Камінь-Каширщини. Науковий збірник. Випуск 37. – Луцьк, 2010. – С.245-250.
Олексій Златогорський, Сергій Демедюк (Луцьк, Україна)
Дослідження Шацького городища на Волині у 2009 році
 
Археологічні дослідження на території багатошарового поселення та давньоруського городища урочища «Сад» у смт.Шацьк Волинської області проводились експедицією ВФ ДП НДЦ «ОАСУ» ІА НАНУ під керівництвом Златогорського О.Є. Дослідження проводилися на земельній ділянці загальною площею 5 га, на східній околиці смт.Шацьк, на ділянці що впродовж останніх 50 років активно розорюється. Урочище «Сад» займає високий мис при березі озера Люцимир, що піднімається на чотири метри над рівнем води. Озеро знаходиться з південної сторони городища. З східної і північно-східної сторін городище обмежене болотом. Північну і західну частину поселення займає сучасна житлова забудова (Рис.1). Місцеве населення дане городище і поселення називає – «гора», а всю місцевість – «Сад». Вперше в науковій літературі, як давньоруське городище, його зафіксував на «Археологічній карті Волинської губернії» В.Антонович [Антонович, 1900, с.54]. У 1930-х рр. розвідки у цій місцевості проводив краєзнавець О.Цинкаловський. У краєзнавчому словнику, виданому у Вінніпезі у 1984-1986 рр., він, зокрема, зазначив: «На березі озера Люцемира було овальне городище, яке займало ¼ га» [Цинкаловський, 1986, с.535]. Контамінація «було» стосується, напевно, відсутності інформації і, відповідно, досліджень, про Шацький край за радянський період. Прикордонний характер цієї північно-західної частини Волині зумовив призупинення тут будь-яких археологічних розвідок та досліджень. Стосовно розміру городища, вказаного дослідником, то його таку категоричність, напевно, варто віднести до друкарських помилок, адже майже весь архів книги двічі був знищений і О.Цинкаловському приходилося його відтворювати без джерел. Варто також згадати, що городище і поселення на початку 1960-х років відвідав Юрій Кухаренко, який (з незрозумілих нам поки що причин) занотував: «По сведениям В.Б.Антоновича, возле города [Шацка] на берегу озера Люцемир расположено овальное городище и большой курган. При обследовании берегов озера нам не удалось обнаружить городища, а «курган» оказался поздним военным укреплением» [Кухаренко Ю., 1961, с.31]. Наприкінці 1980-х рр. на городище працівником Волинського краєзнавчого музею О.Чемерис було виготовлено охоронну документацію. У 2008 році на городищі були проведені перші розвідки працівниками Волинської філії ОАСУ. У центральній частині городища було закладено три шурфи розмірами 2,0х2,0 м. Культурний шар простежується з глибини 0,10 м у вигляді фрагментів кераміки, глиняної обмазки, остеологічних матеріалів тощо. Шурф №1 було закладено ближче до північно-західної межі пам'ятки. Стратиграфічний розріз був наступний: 0,0-0,40 м – гумусований супісок, сформований внаслідок внесення органіки, що лежав на материковому піску білого кольору. У культурному шарі шурфу виявлено фрагменти керамічних виробів ХІ-ХІІ, ХІІІ ст., залізне калачеподібне кресало ХІ-ХІІ ст. (подібне до виявленого під час дослідження Ю.Нікольченка та Б.Прищепи у Дорогобужі [Нікольченко, Прищепа, 1996, рис.44,11]). Шурф №2 було закладено ближче до північного краю городища, за 50 м на північний схід від шурфа №1. Стратиграфічний розріз був наступний: 0,0-0,30 м – гумусований супісок, сформований внаслідок внесення органіки, що лежав на материковому піску білого кольору. У культурному шарі шурфу виявлено фрагменти керамічних виробів XIV-XV ст. Шурф №3 було закладено ближче до південної частини городище, за 30 м на південь від шурфа №2. Стратиграфічний розріз був наступний: 0,0-0,60 м – гумусований супісок, сформований внаслідок внесення органіки, що лежав на материковому піску білого кольору. В культурному шарі шурфу виявлено фрагменти керамічних виробів XIV ст.; металеві двошипові остроги довжиною 14,6 см із співвідношенням шипів 8,0:6,4 см, відстанню між шипами 1,9 см; фрагмент залізного вудила із довжиною збереженої ланки гризла 9,0 см; металева підковоподібна, в перетині кругла, фібула давньоруського часу, з спірально загнутими кінцями, з діаметром 3,2 см і довжиною язичка 4,6 см (аналогічна бронзовій фібулі з культурного шару ХІІ-ХІІІ ст. з Дорогобужа [Никольченко, Прищепа, 1996, с.80]); фрагмент металевого браслету-пластини з рослинним орнаментом 4,9х1,9 см; фрагмент скляного крученого браслету жовтого кольору довжиною 2,6 см. На території городища і поселення було проведено суцільне обстеження із застосуванням металодетектора «Garette-450». Виявлено керамічні, металеві та скляні вироби. Причому виявлені фрагменти гончарної кераміки Х-ХІ ст. подібні до кераміки Туровського городища у Білорусі: у них прямий, злегка відігнутий вінчик, поганий випал, орнаментація хвилястою лінією по тулубу [Лысенко, 1974, с.45]. Виявлена також ліпна кераміка початку І тис. н.е., характерна для зарубинецької та вельбарської культур. Останній, скоріше за всього належать і фібули ІІ-IV ст. н.е., римські динарії ІІ ст. н.е., та щитки до перснів. Серед індивідуальних знахідок давньоруського часу привертають увагу торгові пломби ХІ-XIV ст., візантійський фоліс ХІ-ХІІ ст., празькі гроші ХІІІ-XIV ст., натільні хрестики ХІ-ХIV ст., фрагменти металевих браслетів ХІ-ХІІ ст., персні ХІ-XIV cт., різноманітні накладки Х-XV ст., наконечники стріл Х-XV ст., кресала Х-XV ст., шпори ХІ-XV ст., сокири ХІ-XV ст., підкови ХІ-XV ст., а також дві княжі вислі печатки (так звані «були») ХІ-ХІІ ст. (Рис.2). Виявлені знахідки дозволили висунути гіпотезу, про те що Шацьке городище є літописним містом Рай (а не городище у с.Яревище Старовижівського району Волинської області). Найцікавішою згадкою, що може стосуватися Руського Шацька є відома літописна згадка під 1288 р.: «Володимир же приїхав із Раю в Любомль. Тут же він і лежав усю зиму в болісті своїй, розсилаючи слуги свої на лови, бо й сам він був ловець добрий і хоробрий: ніколи ото до вепра і ні до ведмедя не ждав він слуг своїх, аби йому помогли, а скоро сам убивав усякого звіра. Тим-то й прославився він був в усій землі, що дав був йому Бог щастя не тільки лиш на одних ловах, але й усьому за його добро і справедливість». Зрозумівши ці слова дослівно можна зробити висновок, що саме в Любомлі Володимир проводить всю зиму і звідси розсилає слуг на полювання. Аналізуючи літописні згадки зими 1288р. можемо знайти письмове цьому підтвердження, що датується січнем цього року: «І приїхав до Володимира посол його в Каменець, передаючи мову Мстиславову, і Володимиру до вподоби була мова та. Після цього ж поїхав він із Каменця до городка Раю». Тобто з січня до другої половини лютого 1288 року Володимир перебуває в містечку Рай. Приїхав Володимир в Рай з Каменця, який знаходиться на північ від Любомля, тобто місто Рай може знаходитись на прямій дорозі між цими літописними містами, що і підпадає під досліджуваний ареал Шацького району. Цю думку підтверджує і здогадка Івана Крип’якевича. В своїй праці він вказує, що під Любомлем розташований княжий двір Рай. Аналіз керамічного матеріалу давньоруського часу Х-ХІІ ст., виявленого під час обстеження, багатство знахідок, наводить на думку, що Шацьке городище – Рай входило до складу городищ Турово-Пінської землі, ба, навіть виступало у ХІІІ-ХIV ст. як княжий двір. Подібних аналогій кераміки Х-ХІІ ст. на Волині не маємо. Це особливо підтверджують виявлені княжі вислі печатки (були) ХІ-ХІІ ст. Одна з них з написом на реверсі «дін-єсло-во» належить князю Святополку-Михайлу Ізяславовичу, друга (можливо) – княгині Марії- (Анастасії), жінці князя Всеволода Ярославича. Під 1158 роком в давньоруському літописі є цікава згадка про війну руських князів проти турово-пінського князя Юрія Ярославовича. Згадані міста, що були пограбовані: Туров, Пінськ, Рай і землі за річкою Прип’яттю. Літописний Рай, так чином, знаходився біля річки Прип’ять, на західних кордонах Турово-Пінської землі і належав турово-пінському князеві. Згаданий вище Святополк-Михаїл, печатка якого була виявлена на городищі, князював у Турові з 1088 по 1093 роки. Таким чином, усталена в літературі дата першої згадки Шацька у «Хроніці» Яна Длугоша – 1410 рік, повинна бути переглянути у бік «старіння» цього давнього волинського містечка, який у літописі згадується як давньоруське місто Рай – у складі Турово-Пінського князівства і у складі Галицько-Волинського князівства у ХІІІ ст. У тому ж 2008 році була виготовлена охоронна документація на пам’ятку, а у 2009 році розпочалося перше археологічне дослідження городища і багатошарового поселення експедицією ВФ ДП НДЦ «ОАСУ» Інституту археології НАН України під керівництвом Златогорського О. Дослідження 2009 року проводилося двома розкопами у центральній частині городища. Загалом розкопана площа становила 288 км.м. В районі закладання шурфа №2 було закладено розкоп №1 розмірами 16х12 м. Орієнтований розкоп за сторонами світу. Квадратам розкопу розміром 2,0х2,0 м була присвоєна літерна нумерація від А до Е і цифрова від 1 до 8 (Рис.3). Глибина розкопу становила 0,80 м від сучасного рівня. В розкопі було виявлено і досліджено 9 об’єктів (2 споруди і 7 ям). Споруда №1 мала розміри 1,18х0,65 м при заглибленні у материк від рівня виявлення на 0,20 м. Вона являла собою скупчення білої глини із значним включенням гумусованого піску. При розборці скупчення було виявлено два вінчики керамічних посудин ХІІІ-XIV ст., зокрема фрагмент так званої «волинської» амфори. Споруда №2 мала розміри 2,80х1,30 м при заглибленні у материк від рівня виявлення на 0,43 м. При виїмці даного об’єкту було виявлено кістяне прясельце, кістяну проколку та фрагменти кераміки ХІІІ-XIV ст. Споруда №3 мала розміри 1,40х1,20 м при заглибленні у материк від рівня виявлення на 0,75 м. При виїмці даного об’єкту було виявлено фрагменти кераміки ХV-ХVІ ст. Можна припустити, що під час його створення він частково знищив споруду №2, яка датується ранішим часом. Споруда №4 мала розміри 1,70х0,65 м при заглибленні у материк від рівня виявлення на 0,59 м. При виїмці даного об’єкту було виявлено фрагменти кераміки ХІІІ-XIV ст. Споруда №5 мала розміри 1,64х0,62 м при заглибленні у материк від рівня виявлення на 0,20 м. При виїмці даного об’єкту було виявлено фрагменти кераміки ХІІІ-XIV ст. Споруда №6 мала розміри 2,74х0,75 м при заглибленні у материк від рівня виявлення на 0,39 м. При виїмці даного об’єкту було виявлено фрагменти кераміки ХІІІ-XIV ст. Споруда №7 мала розміри 2,20х1,18 м при заглибленні у материк від рівня виявлення на 0,38 м. При виїмці даного об’єкту було виявлено фрагменти кераміки ХІІІ-XIV ст. Яма №1 мала розміри 0,48х0,37 м при заглибленні у материк від рівня виявлення на 0,20 м. При виїмці даного об’єкту було виявлено фрагменти кераміки ХІІІ-XIV ст. Яма №2 мала розміри 0,82х0,85 м при заглибленні у материк від рівня виявлення на 0,10 м. При виїмці даного об’єкту матеріалів виявлено не було. Поруч із розкопом №1, з його північної сторони, було закладено розкоп №2 розмірами 16х6 м. Орієнтований розкоп за сторонами світу. Квадратам розкопу розміром 2,0х2,0 м була присвоєна літерна нумерація від Б до Г і цифрова від 1 до 16 (Рис.4). Глибина розкопу становила 0,60-0,80 м від сучасного рівня. В розкопі було виявлено і досліджено 5 споруд, було також 4 скупчення глини та незрозуміла конструкція з глини (швидше за все другої половини ХХ ст.) Споруда №8 мала розміри 1,63х1,02 м при заглибленні у материк від рівня виявлення на 1,02 м. При виїмці даного об’єкту було виявлено фрагменти кераміки ХІІІ-XIV ст. Споруда №9 мала розміри 1,17х1,28 м при заглибленні у материк від рівня виявлення на 0,41 м. При виїмці даного об’єкту було виявлено фрагменти кераміки ХІ-XIІ ст. Споруда №10 мала розміри 1,10х1,18 м при заглибленні у материк від рівня виявлення на 0,58 м. При виїмці даного об’єкту було виявлено фрагменти кераміки ХІ-XIІ ст. Споруда №11 мала розміри 2,90х1,80 м при заглибленні у материк від рівня виявлення на 0,30 м. При виїмці даного об’єкту було виявлено фрагменти кераміки ХІ-XIІ ст. Споруда №12 мала розміри 2,20х1,01 м при заглибленні у материк від рівня виявлення на 0,50 м. При виїмці даного об’єкту було виявлено фрагменти кераміки ХІІІ-XIV ст. При розбірці скупчення глини в розкопі №2 було виявлено також фрагменти кераміки ХІ-XIІ ст. Розкопки 2009 року на території урочища «Сад» виявили багатошаровий характер пам’ятки, інтенсивність заселення її в епоху перших століть нашої ери, ранньослов’янського і давньоруського часу, польсько-литовської доби (ХІV-ХVІ ст. і ХVІІ-ХVІІІ ст.), перспективність археологічних досліджень на наступні роки. До розкопок дана пам’ятка в письмових джерелах фіксувалась як городище ХІ-ХІІІ ст., загальна площа якого була невідома. Мис, що височіє над берегом озера Люцимир, ще до утворення тут городища, був часто заселений. Племенами, що лишили тут досить цікавий археологічний слід були готи. Під час розвідок і розкопок було виявлено кераміку, фібули, пряжку вельбарської культури та чотири монети ІІ ст. н.е. (римські динарії). Найбагатший культурний шар Х-ХІІст. і ХІІІ-ХІVст. Саме в цей період тут фіксується городище мисового типу, про вагому політико-економічну роль якого свідчать виявлені дві князівські печатки (були). Одна печатка належала князю Святополку Ізяславичу, власник іншої, можливо, Марія-Анастасія – дружина Всеволода Ярославича. Печатки цієї княгині досі не відомі науці. Можна стверджувати, що в княжу добу дане городище було досить багатим торговим центром. Свідченням цьому є виявлені торгові пломби (тринадцяти штук) та монети ХІ-ХІVст. (візантійський фоліс, три празькі гроші). Контакти з середньовічною Європою мали відбиток і у військовій справі. Виявлені тут рухомі зірочки від шпор та арбалетні наконечники стріл, які можна вважати типовим європейським імпортом. Розташування городища на березі озера і в околиці великих лісових масивів сприяло розвитку рибальства і полювання. Під час розкопок було виявлено луску п’яти видів риби: коропа, плітки, краснопера, ляща, окуня. Також знайдено кістки та роги диких тварин – роги оленя, череп та окремо ікла дикого кабана та ін. Також виявлено велику кількість рибальського інвентарю: гачки, блешні, грузила, остроги. Можна зауважити, що серед індивідуальних знахідок княжої доби майже відсутні сільськогосподарські знаряддя, досить мало і ремісничих. Разом з тим виявлено велику кількість прикрас, часто в позолоті чи срібні, монети, торгові пломби, князівські печатки. Це може бути ознакою того, що дане городище утворювалось не в наслідок об’єднання ремісників і землеробів, а знаті та купців. Духовний світ жителів городища містить чіткі християнські ознаки. Підтвердженням цьому є виявлені чисельні натільні хрестики, накладки у формі хреста, поряд з відсутністю будь-яких язичницьких амулетів. Єдиним артефактом, який можна вважати перехідним, є круглий амулет з зображенням хреста в центрі. Кераміка Х – ХІ ст. виявлена на даному городищі не є типовою для більшості волинських городищ того часу. Аналогічну кераміку можна зустріти тільки на території сучасної Білорусії, наприклад на території Туровського городища. Можна зауважити, що серед виявленої на сьогодні кераміки, переважає кераміка Х–ХІ ст., відсоток кераміки ХІІ–ХІІІст. – значно нижчий, тоді як кількість кераміки ХІV, ХV і ХVІ ст. знову зростає. Це може говорити про занепад городища в певний проміжок часу і про його регенерацію згодом. Причиною занепаду може бути пожежа, про, що свідчить велика кількість плавленого металу, зокрема олова та бронзи. Згідно люстрації, що датується поч. ХVІ століття, в Шацьку знаходилась митна контора. На даному городищі під час розвідок було виявлено 15 монет цього періоду, а під час розкопок – 10. Можна припустити, що велика кількість монет може бути свідченням того, що митна контора знаходилась на місці городища. Дані судження підтверджує і топоніміка. Так стара назва мосту, що знаходиться неподалік – «Митлавський», тобто міст, що належить або близький до митниці. Проаналізувавши літописи було зауважено, що під перераховані вище географічні і археологічні особливості даного городища досить чітко підпадає літописне місто Рай, яке досьогодні не було чітко локалізованим. Впорядкувавши всі перераховані літописні згадки в хронологічному порядку, також зважаючи на археологічний матеріал, можемо відтворити послідовність подій, що відбувалися на території літописного Раю. Між 1088-1093 роками у місті міг перебувати Святополк Ізяславич, який на той час був турово-пінським князем і печатка якого знайдена під час обстежень. Під 1158 роком Рай згадується як власність Юрія Ярославовича, внука Святополка. В цьому році, за свідченням літопису, місто було розграбоване. В 1242 році по території Шацького району проходила татаро-монгольська орда, яка, як згадує літописець, накоїла багато лиха, а саме спалила не тільки церкву в місті Рай, а й саме місто. Тому коли вдруге згадується ця місцевість вже у 1253 році, то від міста залишилась лише гарна гора, а місто згадується як колись існуюче. Але вже до 1288 року Рай відбудовується і згадується як містечко. В цей час тут перебуває князь Володимир Василькович зі своєю княгинею Ольгою. Туди до нього приїжджає його брат Мстислав і єпископ Борко Оловянець. Саме тут в містечку Рай Володимир складає і оголошує свій заповіт, згідно якого він передає всі городи з стольним градом Володимиром своєму брату Мстиславу. Скоріш за все, саме Володимир Василькович відбудував місто, оскільки він захоплювався полюванням у багатих на дичину Шацьких лісах. Дана пам’ятка є унікальна своєю багатошаровістю, багатством археологічного матеріалу, більше того, дане городище можна вважати залишком літописного міста. _______________
1. Антонович В.Б. Археологическая карта Волынской губернии // Труды XI Археологическго създа. – М., 1096. – С .1-57. 2. Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся. Краєзнавчий словник від надійлавніших часів до 1914 року. – Вінніпег, 1986. – С.535. 3. Кухаренко Ю. Средневековые памятники Полесья. – М., 1961. – С.31. 4. Лысенко П.Ф. Города Туровской земли – Минск,1974. 5. Прищепа Б.А., Нікольченко Ю.М. Літописний Дорогобуж – Рівне, 1996.
Загальний план пам'ятки
 
План виявлених артефактів
 
Розкоп №1. Загальний план розкопу.
 
Розкоп №2. Загальний план розкопу.
Категорія: Публікації О.Златогорського | Додав: mrzlatik (03.11.2010) | Автор: Олексій Златогорський
Переглядів: 686 | Теги: Городище, шацьк | Рейтинг: 5.0/4 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright MyCorp © 2017