СУ "Волинські старожитності" Четвер, 28.03.2024, 22:59
Вітаю Вас Гость | RSS
Головна | Каталог статей | Реєстрація | Вхід
43010 м.Луцьк, вул. М.Коперніка, 36а, тел. 8 (0332) 286281 ПОШТОВА АДРЕСА: А/С 10, М.ЛУЦЬК, 26, 43026
Меню сайту
Категорії розділу
Публікації О.Златогорського [127]
Публікації С.Панишка [13]
Публікацій Г.Охріменко [1]
Публікації Д.Козака [6]
публцікації Д.Н.Козака
Публікації В.Ткача [7]
Публікації В.Баюка [16]
Публікації В.Г. Охріменка [2]
Публікації А.Бардецького [4]
Публікації М.Вашети [1]
Публікації С.Демедюка [5]
Публікації Д.Дем'янчука [0]
Форма входу
Пошук
Наше опитування
Чи потрібно Україні законодавство про охорону археологічної спадщини
Всього відповідей: 662
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів 0
Головна » Статті » Публікації у наукових збірниках » Публікації Д.Козака

Козак Д.Н. Готські скарби Волині початку раннього середньовіччя

Козак Д.Н.

Готські скарби Волині початку раннього середньовіччя

 

Йдеться про памятки, які складають своєрідне і цінне джерело до вивчення подій рубежу ІV-V ст. н. е. – ще мало дослідженого періоду історії України. Це скарби, виявлені у різний час – від XVI ст. до останніх десятиліть нашого століття – на землях Волині поблизу с. Ласки, Борочичі, Брани, Сушичне, Качино, Машів та ін. Всі ці пам’ятки опубліковані окремо різними авторами з різною культурно-історичною інтерпретацією [1]. Наукова інформація, закладена в скарбах, як нам видається, достатньою мірою не розкрита. Ця праця присвячена сукупному розгляду скарбів, через призму найновіших даних про етнокультурний розвиток України кінця римського часу і початку раннього середньовіччя, зв’язків з соціальним розвитком суспільства та політичними подіями цього часу.

Картографування досліджуваних пам’яток показує, що ті з них, які мають конкретну географічну прив’язку, розміщені на території історичної Волині в межах сьогоднішніх Волинської, Рівненської та Житомирської областей. Цікаву картину демонструє накладання на карту скарбів і римських монет. Виявилося, що скарби з золотими медальйонами оточені знахідками римських монет, які, в свою чергу, складають окремі територіальні групи [2].

У межах Волинської області є три таких скупчення: навколо м. Вoлодимир-Волинський, навколо м. Горохів та район м. Луцька. Серед першого скупчення римських монет знайдено величезний скарб поблизу с. Ласки, римська монета з ланцюжком у м. Володимир-Волинський та скарб у с. Машів з трьома золотими зливками і золотою монетою.

У другому скупченні розміщені Бранівський та Борочицький скарби, золотий римський солід з с. Красів, скарби з великою кількістю римських срібних монет з с. Жабче та Брани. У районі м. Луцька виявлено скарб римських монет (м. Ківерці) та золоту римську монету (с. Вигаданка).

Нагадаємо також, що качинський скарб і сушичнівський наконечна списа з рунічними написами розміщені на відстані 6 км один від одного.

Серед інтенсивного скупчення римських монет та їх скарбів, які теж складають окрему територіальну групу, виявлений і верхівнянський золотий медальйон.

Крім цього скупчення на території Житомирської обл. є ще два регіони з частими знахідками римських монет та їх скарбів: верхів’я Тетерева, Гнилоп’яті (район м. Бердичева – 13 пунктів), верхів’я Случі (район м. Новоград-Волинського – 6 пунктів). Що стосується Рівненської обл., то римські монети тут розміщені більш-менш рівномірно .у південній частині краю – верхів’ях Случі, Горині ти Стиру.

На наш погляд, таке територіальне розташування окремих римських монет та великих скарбів не е випадковим. Воно відображає, ймовірно, соціальну структуру мешканців Волині в цей період історії, фіксує найбільш заселені регіони.

Можна припустити, що відділені один від одного райони скупчень римських імпортів, які, в основному, збігаються із скупченнями поселень (рис. 1), означають певне соціальне об’єднання людей – можливо плем’я. Специфіку описаних вище скарбів Волині рубежу ІV-V ст. становить наявність великої кількості надзвичайно дорогих і престижних для цього часу предметів з дорогоцінних металів, прикрас, грошей, посуду, кінської упряжі, які були виготовлені у Римській імперії чи її провінціях або наслідували римські зразки.

Найбільш цінними і престижними в цих скарбах були золоті медальйони (рис. 2, 1, 2). Вони призначалися для дарунків, як знаки почесті від самого імператора, і виготовлялися у зв’язку з визначними подіями в історії Риму, як правило, перемогою над небезпечним ворогом [3]. Медальйони, великі і малі, роздавалися вищим військовим чинам, визначним цивільним особам. Вони вручалися також в особливих випадках окремим вождям варварських племен, які займали суміжні з імперією території, були союзниками імперії і визнавали верховну владу імператора. Такі медальйони визнавалися варварськими королями за своєрідні символи влади, підтвердженої самим імператором [4].

Виготовлення золотих медальйонів почалося за часів імператора Августа. У Римі вони називалися "multipla”. Найбільша кількість золотих медальйонів відома з часів правління синів Костянтина Великого – Костянтина II, Константа та Констанція II, а один з найпізніших, пов’язаних з Західною Римською імперією, був випущений при імператорові Валентиніані III (425-455) [5].

Медальйони були тісно пов’язані з грошовим обігом в імперії і своєю масою орієнтувалися на певну кількість одиниць і вагу обігової монети – як правило, золотого соліда. Знайдені на Волині медальйони дорівнюють сумі від 3 (Ласки) до 20 (Верхівня) солідів.

Основна кількість медальйонів виявлена на невеликій території Волині, Південної Польщі, Румунії та Угорщини. Саме ці землі були плацдармом варварських племен, в основному германських та сарматських, для вторгнення в межі Римської імперії. В умовах наростаючого тиску з боку варварів, Рим, на думку ряду дослідників, вдавався не лише до військової відсічі, а часто і до підкупу окремих вождів, виплати данини, присвоєння почесних титулів, нагороди особливими відзнаками, серед яких були і золоті медальйони.

Практика підкупу чи винагороди залишалася і у пізніший час, у ранньому середньовіччі. З історичних джерел, зокрема, свідчень франкського історика єпіскопа Григорія Турського (590-594) відомо, що візантійський імператор подарував королю Хільперику, який правив у 561-584 рр., серед інших речей, великі золоті медальйони.

Про предмети кінської упряжі з ласківського та качинського скарбів та їх зв’язок з територією Середнього Подунав’я вже згадувалося в літературі [6].

Набір жіночих прикрас (пара довгих двохплатівчастих фібул і велика пряжка), подібний до знайденого в Качині, склався, на думку А. К. Амброза, у початковий період епохи переселення народів і був особливо популярним у V ст. У VI ст. він зберігся у готів Криму, Італії, Іспанії [7]. Дослідниками виділено цілу групу знахідок під назвою "скарби типу Качина-Кошована", в яких співіснують багаті набори жіночих прикрас та кінської упряжі, виготовлені в пунсонній техніці. Їх господарями, на думку Я. Тейрала, були різноплемінні варвари, які розбагатіли на римській військовій службі [8].

Роль римських золотих та срібних монет, які часто супроводжували в скарбах згадані вище коштовності, як критерію добробуту у варварському суспільстві римського часу, загальновідома [9]. Аналіз речей із скарбів показав, що всі вони датуються в межах IV — першої чверті V ст. [10]. Зважаючи на те, що ці речі належать до однієї епохи і виконані в одному стилі, можна дійти висновку, що вони більш-менш синхронні, а до зариття у землю власників коштовностей спонукала якась значна, очевидно, катастрофічного масштабу, подія. В. В. Кропоткін вважає, що це сталося близько 375 р. в час вторгнення гунів у Східну Європу [11].

Я. Тейрал висловив припущення, що це трапилося в середині 420 р. коли гуни почали пересуватися на Середній Дунай, зачипаючи населення суміжних земель [12].

У всякому разі до рубежу IV-V ст., як показують археологічні дослідження, на території Волині не спостерігається якихось демографічних зрушень чи соціальних потрясінь. Вони відбулися пізніше, на початку V ст. Для визначення етнічного та соціального складу власників багатих скарбів римських монет рубежу IV-V ст., знайдених на Волині, вдамося до результатів археологічних досліджень цього регіону.

Археологічна карта Волині римського часу, особливо III-IV ст., загалом відтворена задовільно і в найближчі десятиліття може змінитися хіба що в кількісному, але не в якісному відношенні.

Археологічні дослідження, проведені у повоєнні роки, а особливо протягом 80-х рр., показали, що територія Волині, від Західного Бугу до Горині та Случі, в межах Волинської, Рівненської, північної частини Хмельницької обл., була заселена протягом III-IV ст. носіями вельбарської культури (рис. 1) [13]. Ці пам’ятки з’явилися тут у сформованому вигляді і репрезентовані поселеннями та могильниками. До найбільш досконало вивчених і відомих пам’яток вельбарської культури належать могильники в Дитиничах, Любомлі, Баєві, поселення в Лепесівці, Боратині, Загаях II, Линеві, Пражеві та ін. [14].

Зараз у дослідників, як вітчизняних так і зарубіжних, не викликає сумніву зв’язок носіїв вельбарських пам’яток зі східногерманськими племенами, основу яких становили готи. Матеріальна культура готів Волині має ряд спільних рис з готськими пам’ятками північних та східних регіонів Польщі І-III ст., хоча відзначається і рядом особливостей, викликаних впливом місцевого культурного середовища, іншим напрямком культурних та економічних зв’язків. До таких особливостей належать, відсутність курганних поховань, наявність гончарної кераміки провінційно-римського типу, дещо інший характер металевих частин одягу, наявність помітної кількості елементів матеріальної культури пшеворських племен [15].

Найраніші пам’ятки вельбарської культури на Волині датуються останньою чвертю II ст., а найпізніші – кінцем IV ст. Весь цей час культура проіснувала на цій території практично у незмінному вигляді. Новим елементом, який з’явився у другій половині III ст., була гончарна кераміка черняхівського типу. Її кількість на різних пам’ятках становить від 3 до 60%. Така різниця у кількості цієї кераміки на близько розташованих пам’ятках пояснюється, очевидно, рівнем розвитку общини, контактами з черняхівським середовищем. На території Південної та Східної Волині у зонах особливо жвавих контактів з носіями черняхівської культури готи мали змішану вельбарсько-черняхівську культуру. Її репрезентують пам’ятки у Лепесівці, Пражеві, Ягнятині, Слобідці, які датуються від середини III до кінця IV ст. В інших регіонах Лісостепу вельбарські пам’ятки розміщені серед черняхівських старожитностей (Велика Слобідка у Середньому Подністров’ї, Глеваха, Циблі у Середньому Подніпров’ї) або входять до них як один з компонентів. Вони теж датуються III-IV ст. З цього можна зробити висновок, що, пройшовши наприкінці II ст. Віслу і Західний Буг, готи спочатку зайняли Західну Волинь і Південне Побужжя. Після тривалої зупинки, освоївши ці землі, готи просуваються в інші регіони сучасної території України, дійшовши однією групою до Азовського узбережжя через Середнє Подніпров’я, а іншою – через Середнє Подністров’я і Молдову, – в Подунав’я [16]. Це дає можливість припустити, що саме з Волинню пов’язаний описаний Йорданом розподіл готського народу на дві великі частини – остроготів, ядро яких становило плем’я грейтунгів, очолюваних Амалами, та вестготів, основу яких складало плем’я тервінгів на чолі з Балтами [17].

До появи готів на Волині і Подністров’ї мешкали носії пам’яток зубрицької культури, що належали до західного відгалуження венедського слов’янського масиву. Всі волинські пам’ятки раптово припинили своє існування в останній чверті II ст. і замінилися поселеннями вельбарської культури. Матеріали зубрицької та вельбарської культур, які є в нашому розпорядженні, не свідчать про якісь контакти між їх носіями. На Волині немає зубрицьких поселень, які б існували довше ніж до III ст. Тут немає також вельбарських старожитностей, які б датувалися раніше останньої чверті II ст.

Отже, археологічні матеріали свідчать про відсутність безпосередніх контактів між слов’яни та германцями в цьому регіоні, повну зміну на Волині слов’янського населення германською людністю. Для прикладу назвемо добре досліджені поселення у Боратині, Загаях II, Линеві, де культурні відклади слов’ян перекриті культурним шаром поселення вельбарців. Показовою в цьому відношенні є ситуація в одному з найбільших скупчень пам’яток обох культур – Луцькому районі. Тут, вздовж річок Чорногузки і Стиру було близько десяти поселень венедів [18]. Всі зони припинили існування наприкінці II ст. Натомість з’явилось понад десяток поселень вельбарської культури, два могильники та одне окреме поховання – очевидно залишки ще одного могильника. Причому, в більшості вельбарські селища розташовані на місцях, де раніше були поселення зубрицької культури.

Сприятливі кліматичні умови, багаті родючі землі, обширні лісові масиви, наявність великої кількості річок та озер, які разом створювали чудову базу для господарської діяльності, нарешті панівне становище серед оточуючого корінного населення сприяли високому і стабільному зростанню народонаселення, розквіту готських племен, накопиченню племінною верхівкою багатств. Останньому сприяли, мабуть, також численні грабіжницькі війни на кордонах з Римською імперією.

Поселення вельбарської культури розташовані на Волині, як показує картографування, окремими територіальними групами. Найбільш чіткими і помітними є скупчення селищ на території Володимир-Волинського, Луцького районів, у верхів’ях Стиру та Горині (Горохівщина). Найчастіше одна така група займає басейн невеликої річки або береги озера [19]. Так, останнім часом велика група вельбарських пам’яток, залишених, очевидно племінною групою, виявлена в районі Хрінниківського водосховища. Їх особливістю є наявність значної кількості черняхівських елементів.

Поселення були невеликими. Вони складались з 3-5 садиб з господарськими приміщеннями. Для прикладу наведемо короткий опис одного з повністю досліджених об’єктів Луцького куща – поселення поблизу с. Городок. Його довжина становила 130, ширина 30 м. На цій ділянці, що являла собою рівну площину тераси, розміщалося три окремих двори-господарства, кожний з яких був огороджений плотом. Відстань між дворами – 20-30 м, площа двору – 400-500 м2. До складу господарства входило від двох до шести господарських споруд та три-сім ям-погребів.

Аналіз археологічного матеріалу, виявленого в кожній із садиб, показує, що їх мешканці, крім основного заняття – землеробства та тваринництва, спеціалізувалися на певному виді ремесла – ткацтві, кісткорізанні, металообробці та ювелірній справі.

Отже, на поселенні мешкало три окремі сім’ї з власними будівлями, які складали житлово-господарський комплекс. Кожна сім’я вела самостійно господарську діяльність і розпоряджалася її результатами.

Виходячи з величини поселення, кількості житлових будівель, розміщених на ньому, тісних господарських зв’язків між окремими сім’ями, що ілюструє диференціація ремісничої діяльності, можна припустити, що тут мешкала одна патріархальна родина, яка складалася з кількох окремих і самостійних у господарській діяльності сімей, але вже з помітною майновою диференціацією.

Аналогічна структура простежується і на інших вельбарських поселеннях Волині. Так, на пам’ятці Загаї II, дослідженій повністю, на площі 2 тис. м2 виявлено чотири житлово-господарські комплекси, розміщені на рівних терасах схилу, за 15-30 м один від одного.

На поселенні у Линеві, також розкопаному повністю, на першій фазі його існування було два двори. Один з них об’єднував чотири житла, а другий складався з одного житла. У другій фазі тут було побудоване велике наземне житло площею 80 м2 та напівземлянка. Дві групи жител, що належали двом патріархальним родинам, розділені значним простором, виявлені на поселенні у Боратині [20].

На цій підставі можна дійти висновку, що вельбарське населення на Волині складалося в основному з патріархальних родин, кожна з яких займала окреме невелике поселення. Подекуди на селищі мешкало дві, а можливо і більше патріархальних родин, які складалися з двох-чотирьох малих сімей, повністю самостійних в господарській діяльності. Кожна з таких родин була, мабуть, економічно замкненою одиницею, що вела натуральне господарство.     Враховуючи загальноприйняту вченими для давніх суспільств кількість членів однієї сім’ї (5 чоловік) отримуємо приблизний кількісний склад всієї патріархальної родини 12-25 осіб.

Поки що не вдається чітко простежити за археологічними даними наступну за рівнем соціальну одиницю вельбарського суспільства – рід. Можливо, він складався з кількох патріархальних родин, які займали кілька поселень, розташованих поруч. Така картина простежена, наприклад, у Линеві, де на сонячних схилах урочища, що простягається вздовж річки на кілька кілометрів, на відстані 0,5-1 км, виявлені три синхронні поселення.

Більш впевнено можна стверджувати, що простір у межах басейну річки або навколо озера займало ширше соціальне об’єднання ніж рід, очевидно, плем’я. Судячи за кількістю поселень, виявлених у басейні р. Чорногузки, до складу такого об’єднання входило 18-25 патріархальних родин і воно налічувало від кількох сотень до тисячі осіб.

Таким чином, скарби рубежу ІV-V ст. були знайдені на території, яку займали германські племена готів, що мешкали тут з останньої чверті II ст. До часу зариття скарбів вони вже вважали цю землю батьківщиною і не мали наміру її залишати. Інакше, при виникненні небезпеки, готи воліли б краще втекти разом з багатством, а не заривати його.

Звідси випливає, що власниками найбільших скарбів Європи –  Ласківського, Борочицького, Бранівського, Качинського та інших скупчень коштовностей були готи. Цілком зрозуміло, що зосередити скарб такої великої вартості в одних руках було під силу лише людині з високим соціальним статусом – військовому або племінному ватажку чи іншому представникові пануючої верхівки – та яка неодноразово побувала у Подунав’ї. Чи були в готському суспільстві такі люди? Певні висновки про рівень соціального устрою готів, крім археологічних джерел, можна зробити на підставі писемних даних [21]. Їх аналіз показує, що основну масу готів складали вільні общинники (treis), які проживали у селах (поселеннях) (weihs). Вони брали участь у народних зборах і військових походах. У суспільстві було поширене патріархальне рабство. Раби становили важливу частину майна готів і займали чільне місце у військовій здобичі. Але серед вільних общинників античні джерела відрізняють простий народ і знатних людей. Із числа знаті обиралися королі, керівники військових загонів, посли. Знатні люди були заручниками у переговорах. Проте до окремого прошарку знать ще не виділилась [22]. Існування майнової нерівності в готському суспільстві підтверджується лексичними джерелами. У біблії Вульфіли готськими термінами виражені, як зазначає А. Р. Корсунський, такі поняття як "найманий робітник", "бідняк", "просити милостиню", "борг-боржник", "відсотки", "заклад", "кредитор" [23]. Це означає, що у готів вже були бідні общинники, які позичали гроші, продукти і майно, а також багаті, які їх кредитували під певні відсотки, тобто були боржники і кредитори. Відома з біблії Вульфіли і низка понять, пов’язаних з розвинутою приватною власністю: "крадіжка", "власність", "злодій".

Майновий статус, добробут були адекватними соціальній значущості гота. Деякі писемні дані свідчать, що незаможні розглядалися як люди, що не можуть відігравати якусь важливу роль у громадському житті. Але ще у V ст. рядові вільні готи брали участь у народних зборах, складали основний контингент готського війська, були носіями норм права [24]. Це означає, що у IV ст. майнова диференціація у готів не була значною. Такий стан речей підтверджується і даними археології.

Готи мали яскраво виражений племінний устрій. Кожне плем’я мало свої святині і священнослужителів. Писемні джерела часто згадують готських племінних старшин. У готській біблії є слова "король", "вождь", "старійшина" [25]. Очевидно, саме вони очолювали племена. Античні автори називають вождів готських племен королями. Проте, як зауважує А. Р. Корсунський , до однієї особи античні автори вживають різні терміни, що може свідчити про відсутність чіткого розмежування між різними органами управління у суспільстві. В одних племенах ще могла зберігатися влада старійшин, а в інших вже утворилася влада короля [26]. На думку деяких істориків, готські королі могли лише радити, а реальна влада у суспільстві належала племінній раді і раді племінного союзу. У походах, під час війни військовий вождь чи король мав очевидно, більше прав. Античні автори вирізняють серед воїнів народне ополчення і особливі загони воїнів, які входили в особисту охорону королів та вождів, належали до дому вождя, отримували від нього зброю і коня, а також частину військової здобичі [27].

Війна, військові походи були важливим джерелом накопичення багатства вождів та королів. Прагнення до наживи, до нагромадження у своїх руках як найбільшої кількості коштовностей, що підносило соціальний статус, штовхало готських ватажків і рядових общинників до війни, грабунків, найманства. Римська адміністрація користалася цим і вербувала готів у свою армію, підкупом та винагородами легко перетягувала на свій бік цілі загони на чолі з військовими ватажками та племінними королями [28].

Таким чином, значні скарби, знайдені на Волині, треба розглядати як такі, що належали тим королям чи військовим вождям, які ходили з цих земель до рубежів імперії і вступали у безпосередні військові чи дипломатичні стосунки з Римом. Судячи за наявністю тут порівняно великої кількості золотих медальйонів, які були найбільшою відзнакою Риму, готи з Волині відігравали важливу роль у військових подіях в Подунав’ї у другій половині IV – на початку V ст.

З приводу Ласківського скарбу, де, крім інших коштовностей, було аж сім золотих медальйонів, М. Ю. Брайчевський зазначає, що його залишила особа, яка відігравала в той час видатну роль у Дунайських провінціях [29], мабуть талановитий вождь і воєначальник. Але джерелом нагромадження скарбів була не лише військова плата та відзнака за службу, а в більшості випадків, мабуть, грабунок, військова здобич. Відомо, що кожне римське місто чи укріплення мало державний скарб у вигляді срібних та золотих монет, виробів з дорогоцінних металів тощо. В разі підкорення таких міст ці речі також у вигляді контрибуції, викупу чи прямого грабунку, могли потрапити до варварських вождів і воїнів.

Судячи за розташуванням золотих медальйонів серед скупчень знахідок римських монет, що збігаються зі скупченнями археологічних пам’яток (поселень, могильників), які всі разом виділяються у певні географічні райони, а також виходячи з того, що такі медальйони, найвірогідніше, належали визначним військовим вождям, можна припустити, що на Волині у IV ст., лише в межах нинішньої Волинської обл., було щонайменше 3-4 племені чи племінних об’єднань готів, які, на чолі з визначними вождями брали участь у походах на Дунай і поверталися з великою здобиччю. Одне з них займало регіон нинішнього Володимир-Волинського району (Ласківський скарб, басейн р. Луги), друге в межах Горохівського району (Борочицький, Бранівський скарби, басейн верхньої течії Стиру та його приток), третє в басейні р. Турії — між м. Ковель та Камінь-Каширським (Качинський скарб, Сушичне).

Ще одне територіальне об’єднання готів виділяється у басейні р. Чорногузки. Серед скупчення римських монет та поселень знайдений і Верхівнянський медальйон. Очевидно верхів’я р. Розставиці теж займало окреме племінне об’єднання готів, що формувало військові загони для походу в Подунав’я.

Порівняно велика кількість скарбів, зарита в землю приблизно в один і той же період, на початку V ст. і не підібрана власниками, свідчить про надзвичайно драматичну ситуацію, що склалася для готів Волині у цей час. Хто міг її створити? Ворогами готів з другої половини IV ст. на території України були гуни і слов’яни. Але гуни діяли, в більшості, у степовій частині України і становили загрозу для готів, які займали землі Північного Причорномор’я, можливо, Подніпров’я. Вірогідніше пов’язати події на Волині з війною, що розпочалася між слов’янами та готами в останній чверті IV ст. і знайшла відображення в історії готів, описаній Йорданом в його праці "Готика". Ця війна, яка спочатку, за Йорданом, проходила з перемінним успіхом, закінчилася поразкою слов’ян. Слов’янського вождя Божа і його соратників було розіп’ято, за римським звичаєм, як рабів, на хрестах [30]. Але судячи за подальшим перебігом історичного процесу, це не був остаточний результат війни. У V ст. слов’яни заселяють всю територію Правобережної України, а готські поселення зникають. Нам вже доводилося висловити припущення, що організатором цієї війни з боку слов’ян, могло бути слов’янське міжплемінне об’єднання, сконцентроване у Подністров’ї, від його верхів’їв до Буковини [31]. Це єдиний на території України регіон, дуже щільно заселений слов’янами – спадкоємцями зубрицьких племен, творцями своєрідної групи черняхівського часу, де протягом III-IV ст. відсутні безпосередні впливи германців. В умовах і у ході війни це об’єднання могло трансформуватись у військово-політичний міжплемінний союз, відомий з писемних джерел під назвою дулібського – перше і найраніше політичне протодержавне об’єднання слов’ян. Воно концентрувалося, на думку дослідників, саме на території Подністров’я та Волині [32].

Якщо це так, то готи Волині, що межували з подністровськими слов’янами, не могли не брати участі у цих подіях, в результаті яких багатьом воїнам не судилося повернутися до своїх осель, а решті довелося нагально полишити добре обжиті протягом більш ніж двох століть землі, поступившись ними корінному люду – слов’янам-дулібам.

 

Примітки 

1. де Витте Е. И. Археологическая находка в с. Ласков Владимир-Волынского уезда в 1910 г. // Чтения в обществе Нестора-летописца. - К., 1900. - Вып. 2; Шугаевский В. А. Клад римских золотых медальонов и серебряных бытовых предметов эпохи переселения народов, найденный на Волыни в 1610 г. // НА ІА НАН України. - Ф. 2. - № 147; Брайчевський М. Ю. Археологічні свідчення участі східних слов’ян у політичних подіях римської історії III-IV ст. // Археологія. - 1953. -Т. III. - С. 45-56; Тиханова М. А. Ласковский клад// СА. - 1960. - № 1. - С. 195-204; Тиханова М. А. Борочицкий клад // СА. - 1956. - Вып. XXV. - С. 301-317; Кухаренко М. Ю. О качинской находке в V в. // Древности эпохи великого переселення народов V-VІ вв. - М., 1982. - С. 234-244; Гарбуз Б. Б. Золотий медальйон з с. Верхівні (Ружинський район) //Археологія, 1993.-№ 1.-С. 71-78.

2. Брайчевський М. Ю. Римська монета на території України. - К., 1959; Кропоткин В. В. Клады римских монет на территории СССР. - М., 1961.

3. Шугаевский В. А. Указ соч. - С. 35-40; Зограф А. Н. Античные монеты // МИА. - 1951.-№ 16.-С. 103.

4. Шугаевский В, А. Указ. соч. - С. 35-40.

5. Гарбуз Б. Б. Вказ. праця. - С. 73.

6. Брайчевський М. Ю. Римська монета... - С. 53; Кухаренко Ю. В. О качинской находке...; Тиханова М. А. Ласковский клад...

7. Кухаренко М. Ю. О качинской находке... -С. 243.

8. Mahren im 5 Jahrhundert. – Praha, 1973. - S. 13, 14.

9. Брайчевський М. Ю. Римська монета... -С. 72-78.

10. Кухаренко М. Ю. О качинской находке...; Тиханова М. А. Ласковский клад...; Тиханова М. А. Борочинский клад...; Гарбуз Б. Б. Вказ. праця.

11. Кропоткин В. В. Лукашевский клад бронзовых римских монет IV в. // Нумизматика и эпиграфика. - М., 1960. - С. 215.

12. Tejral J. Ор. сіt. - S. 13, 14, 16-18. - Аbb. 10.

13. Смішко М. Ю., Свешников І. К. Могильник III-IV ст. н. е. у с. Дитиничі Ровенської області // МДАПВ. - 1961. - Вип. 5. - С. 83-114; Кухаренко Ю. В. Могильник Брест-Тришин. - М., 1980.-С. 126; Козак Д. Н. Етнокультурна історія Волині (І ст. н.е. - IV ст. н. е.).-К., 1991.-С. 70-174; Козак Д. Н. Пам’ятки давньої історії Волині біля с. Линів. - Київ-Луцьк-Львів, 1994.

14. Козак Д. Н Етнокультурна історія... . -С. 70-72.

15. Там же. - С. 101-103.

16. Козак Д. Н. Взаємовідносини слов’ян і германців на території України в першій половині І тис. н.е. // Археологія. - 1993. - № 1. ^-С. 24-34.

17. Там же. - С. 28, 29.

18. Козак Д. Н., Івановський В. І. Поселення вельбарської культури біля с. Городок на Волині та деякі аспекти соціального устрою готів (в друку).

19. КозакД. Н. Етнокультурна історія... .-С. 52. 211 Там же.-С. 51.

21. Корсунський А. Р. О социальном строе вестготов в IV в. // ВДИ. - 1965. - № 3.-С. 54-71.

22. Там же. -С. 62, 63.

23. Там же. - С. 63.

24. Там же. - С. 64-66.

25. Там же.-С. 6-68.

26. Там же. - С. 67.

27. Там же. - С. 62.

28. Брайчевський М. Ю. Римська монета... -С. 78.

29. Брайчевський М. Ю. Археологічні свідчення про участь ... - С. 54.

30. Йордан О. О происхождении и деяниях готов. - М., 1960. - С. 247.

31. Козак Д. Н. Взаємовідносини слов’ян і германців... -С. 30-35.

32. Баран В. Д. Ранні слов’яни між Дністром і Прип’яттю. - К., 1972. - С. 130- 137; Седов В. В. Восточные словяне в VІ-ХІІ вв. - М., 1982. -С. 90-94.





Категорія: Публікації Д.Козака | Додав: mrzlatik (09.07.2012)
Переглядів: 7881 | Теги: готи, Бранівський скарб, Загаї, Сошичне, боратин, Линів, Борочицький скарб, Ласківський скарб, городок, Качинський скарб | Рейтинг: 5.0/4 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright MyCorp © 2024