СУ "Волинські старожитності" П'ятниця, 18.08.2017, 10:02
Вітаю Вас Гость | RSS
Головна | Каталог статей | Реєстрація | Вхід
43010 м.Луцьк, вул. М.Коперніка, 36а, тел. 8 (0332) 286281 ПОШТОВА АДРЕСА: А/С 10, М.ЛУЦЬК, 26, 43026
Меню сайту
Категорії розділу
Публікації О.Златогорського [125]
Публікації С.Панишка [13]
Публікацій Г.Охріменко [1]
Публікації Д.Козака [6]
публцікації Д.Н.Козака
Публікації В.Ткача [7]
Публікації В.Баюка [16]
Публікації В.Г. Охріменка [2]
Публікації А.Бардецького [4]
Публікації М.Вашети [1]
Публікації С.Демедюка [5]
Публікації Д.Дем'янчука [0]
Форма входу
Пошук
Наше опитування
Чи потрібно Україні законодавство про охорону археологічної спадщини
Всього відповідей: 615
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів 0
Головна » Статті » Публікації у наукових збірниках » Публікації С.Панишка

Мурований замок Казимира Великого у Володимирі

Панишко Сергій (Луцьк)

 

Мурований замок Казимира Великого у Володимирі

 

Мурований замок Казимира III у Володимирі проіснував менше двох років. Захопивши західну частину Волині у 1366р. польський король віддав її більшу частину у володіння Олександра Коріатовича і, укріплюючи новоприєднані землі, розпочав у Володимирі будівництво поряд із вже існуючим дерев’яним укріпленням, нового мурованого замку. У 1370 р. після смерті короля литовські князі повернули Володимир у володіння Любарта і, залишивши старе дерев’яне укріплення, дощенту зруйнували майже готовий новий мурований замок. Факт руйнування такої високовартісної та досконалої на той час фортифікаційної споруди не зовсім зрозумілий і вимагає окремого пояснення.

Питання історії замку Казимира коротко висвітлені в узагальнюючих працях з історії Володимира [Кучинко, Охріменко, Петрович, 2004, с.98 –  100; Кучинко, 2006, с. 92 – 95; Терський, 2010, с.72 – 74]. Однак, короткий період його існування, вузькість джерельної бази  дослідження, залишають ряд питань історії цього замку відкритими.  Результати проведених М.В.Малевською часткових археологічних досліджень замку [Малевская, 1977; 1984] до цього часу у повній мірі не введені до наукового обігу.

 Все це ставить на порядок денний необхідність вивчення замку як самостійного об’єкту, який визначав окремий, хоча і не тривалий, період у розвитку історичної топографії давнього Володимира. Цього можна досягти при поглибленому вивченні писемних джерел із застосуванням нових методик дослідження, продовженні археологічних розкопок комплексу, та поєднанні свідчень археологічних та писемних джерел, що дозволить отримати якісно нову інформацію.

Історія Володимирського мурованого замку коротко але ємко описана у Хроніці Яна із Чарнкова, який був сучасником, а, можливо, і очевидцем ряду подій, які його стосувались. Завдяки перекладу окремих частин Хроніки, що стосуються історії України XIVст. о. Юрієм Мициком [2004] ця інформація нині стала доступною широкому колу науковців.

Поданий історичний сюжет у загальних рисах дозволяє відтворити різні аспекти існування замку. Зважаючи на компактність та інформаційну насиченість повідомлення процитуємо цей фрагмент Хроніки: «9. Про втрату Володимирського замку н Русі. В цей самий час Кейстут, литовський князь на троках, наймогутніший погромщик християн, рідний брат литовського князя Ольгерда, коли дізнався, що Казимир, король Польщі, помер, разом з луцьким князем Любартом обложив володимирський замок, котрий король Казимир, залишив старий дерев’яний замок у попередньому стані, на іншій замковій горі, де був заснований з цегли, кафедральний собор на честь Найсвятішої Діви, за неповних два роки перед соєю смертю, почав підносити з дуже міцного муру. Але заскочений смертю, він залишив замок незакінченим. Однак цей замок був настільки вже укріплений, що його жителі вже могли добре боронитися проти нападаючих ворогів. Коли князь Олександр, син Михайла або Коріата, а племінник Ольгерда й згаданих литовських князів, котрий тримав з надання короля Казимира замок і місто володимирські, перебував тоді у Кракові, який ленчицянин Петраш Турський, начальник замку, через страх, хоч він і не знав жодної поразки і не був притиснутий якоюсь нестачею, ганебно віддав цей володимирський замок згаданим князям. Литовські ж князі, задовольняючись старим замком, хоч і дерев’яним, замок мурований, новопоставлений, зрівняли з землею, розкопавши мури, не залишаючи каменя на камені. При будівництві цього замку щоденно триста людей і багато запрягачів волів та коней для звезення вапна, каміння, цегли й дерева, безперервно, протягом, вважай, двох років, працювало. З королівського скарбу на побудову цього замку було видано понад три тисячі гривень, а ще за чотири дні перед смертю король наказав повезти шістсот гривень через Вацлава з Тенчина, пресвітера, котрий мав нагляд над роботою. Однак перш ніж цей виїхав з Кракова, благословенний король скінчив життя. Ці гроші було вирішено повернути до королівського скарбу…»[Мицик, 2004,с. 94 – 95].

Насамперед, звертає на себе увагу послідовність викладу матеріалу, що стосується замку. Спочатку автор описує деталі польсько-литовської боротьби за західну Волинь, потім обставини здачі замку литовцям і тільки наприкінці повертається до його будівництва. Тобто, для польського історика власне сам замок сприймався як фортеця, яку варто було згадати у контексті польсько-литовського протистояння. З іншого боку у тогочасному сприйнятті він не був рядовим укріпленням, яких у Хроніці згадано багато, оскільки автор приділив йому особливу увагу, описавши процес його спорудження. Зрештою, така послідовність випливала з оцінки особи Казимира III, який насамперед став Великим як державний діяч, а не Будівельником, який «отримав Польщу дерев’яною, а залишив її кам’яною».

Проаналізуємо кілька основних аспектів у історії Володимирського замку Казимира, що випливають із цитованого вище повідомлення.

1. Розміщення. Серед усіх новоприєднаних у 1366р. до Польщі міст саме Володимир був обраний для спорудження великого мурованого укріплення. Очевидно, тут бралось до уваги його роль як давнього адміністративного центру Волині та столиці останніх Волинсько-Галицьких князів.

Повідомлення прямо вказує, що на момент будівництва мурованого заму Казимиром у Володимирі на іншому місці вже існував старий дерев’яний замок, який король не зруйнував, а залишив. Саме він облягався Любартом і  продовжував використовуватись ним після руйнування мурованого замку. Отже, у 1370р. у Володимирі було два окремих замки, кожен з яких розміщувався на окремій замковій «горі»: старий – дерев’яний, та новий – майже добудований мурований.

2. Замовник. Не дивлячись на передачу Володимира Олександру Коріатовичу, спорудження замку фінансувалось із королівської скарбниці. Нагляд за його будівництвом здійснював королівський представник, пресвітер Вацлав із Тенчина, хоча начальником володимирського гарнізону, принаймі, у 1370р. була інша особа – Петраш Турський. Це вказує на екстериторіальність споруджуваного замку, його підпорядкування безпосередньо королівській владі.

3. Фінансування. У повідомленні говориться, що замок був майже завершений, при цьому, окрім власне трудових затрат (повинностей) на його спорудження було витрачено понад три тисячі гривень. Планувалось, очевидно, для завершення робіт, виділити іще 600 гривень, однак, після смерті Казимира вони були повернені до королівського скарбу. Отже мінімальна (орієнтовна?) сума грошових витрат на будівництво становила 3,6 тис. гривень, що складало понад 720 кілограмів срібла. За часткою освоєних коштів можна встановити орієнтовну ступінь готовності замку на момент смерті короля у понад 80%.

Звернемо увагу на факт повернення останніх 600 гривень до королівського скарбу після смерті Казимира. Оперуючи сучасними поняттями, можна сказати, що не дивлячись на високу ступінь готовності об’єкту і фактичне профінансування його добудови, кошти не дійшли до виконавця робіт. Складається враження що будівництво мурованого замку у Володимирі було не стільки державною справою як бажанням особисто Казимира Великого.

4. Будівництво. Повідомлення у загальних рисах змальовує спосіб організації та будівельні прийоми які використовувались при спорудженні замку. Вказано, що впродовж майже двох років на цих роботах було зайнято 300 людей (очевидно, спеціалістів-будівельників), а також багато некваліфікованих робітників, які підвозили матеріали.

Характер будівельних матеріалів (вапно, камінь, цегла, дерево) вказують на тип укріплення – муровану конструкцію з каменю і цегли, яка доповнювалась дерев’яними елементами. Разом з цим, у ході руйнування замку литовці «розкопали мури», що може вказувати на наявність у системі укріплень якихось насипних земляних елементів.

Не випадковою уявляється і послідовність згадок будівельних матеріалів. Спершу згадане вапно (основа скріплюючого розчину) як головний елемент у технології мурування. Далі говориться про камінь і цеглу – основні елементи конструкції, причому, камінь згаданий першим, отже його можна розглядати як основний елемент кладки.

5. Руйнування. Це найбільш загадковий момент у історії Володимирського мурованого замку. Литовські князі ліквідували всі наземні муровані конструкції які на той час були останнім досягненням фортифікаційного мистецтва, задовольняючись явно застарілим на той час дерев’яним замком.

Оскільки наземні конструкції замку були знищені іще у XIVст. до нашого часу дійшли тільки ті його елементи, що на момент руйнування знаходились нижче рівня денної поверхні. Вони фіксувались Є.Н. Дверницьким [1889, с.10], В.Б. Антоновичем [1901, с.63], О. Цинкаловським [1961, s. 165]. Вперше у ході спеціальних археологічних робіт ці конструкції були розкриті у 1975р. М.М. Кучинком [1976; 2006, с.96]. У північно-західній частині дитинця на протязі 10,0 м дослідник відкрив складену на розчині «кам’яну стіну» висотою 3,4 м і пов’язав її з якоюсь монументальною спорудою XIII  XIV ст.

Дослідження цього об’єкту було продовжене наступного року М.В.Малевською та Є.В. Шолоховою [1977]. Вони простежили західне прясло стіни протяжністю близько 100,0 м, частково південну стіну та частину кутової північно-західної башти.  Власне стіна збереглась на висоту 0,4 – 0,8 м, при ширині західного прясла 2,5 – 2,6 м, а західної частини південної стіни 3,8 м. Потужність фундаменту під стіною становила 2,4 м. Стіна та фундамент були складені із місцевого крейдяного вапняку на жовтому вапняно-піщаному розчині. Характеризуючи стратиграфічну ситуацію об’єкту, дослідниці відзначили, що як фундамент стіни врізаний у культурні нашарування XIXIIIст., так і власне стіна та північно-західна башта врізані у внутрішню полу існуючого нині валу. Виявлені об’єкти були датовані серединою XIVст. і пов’язані із замком короля Казимира.

У 1982 році М.В.Малевська частково розчистила башту розміром 11,0х11,0 м що знаходилась у південно-східному куті дитинця [Малевская, 1984].

Після тривалої перерви, у 2010 році, у відповідності з договором з історико-культурним заповідником «Стародавній Володимир» дослідження замку були продовжені експедицією ДП «Волинські старожитності». У південно-східному куті дитинця було виявлено дві потужні стіни, складені з рваного необробленого вапняку. Стіна №1, простежена у межах розкопу на протязі 8,50 м, проходила в цілому паралельно східній ділянці валу городища. Її ширина становила 2,40 – 2,70 м. На верхньому краї кладки стіни, з її внутрішнього, звернутого до центру городища боку збереглось до трьох рядів кладки з брущатої цегли XIV XV ст. Встановлено, що тільки верхня частина кладки висотою до 1,0 м становила власне стіну а нижче під нею знаходився фундамент який простежувався на глибину 3,6 м і впускався у шар світлої глини.

Від стіни №1, перпендикулярно до неї, у східному напрямку відходила стіна №2 шириною 2,10 м. У межах розкопу вона простежувалась на довжину 2,70 м. За матеріалом та характером кладки вона була схожою на стіну №1 і, можливо, являла собою елемент оборонної башти.

Оскільки існування Володимирського замку Казимира вкладається у два календарних роки, вже зараз можна констатувати його еталонність для мурованих оборонних споруд свого часу. Це стосується  датування будівельних матеріалів, прийомів, використаних при його спорудженні, унікальних темпів зведення фортеці.

 Перспективним уявляється порівняння Володимирського замку Казимира та Луцького замку Любарта.

 

 

 

 

Література

 

1.     Антонович В.Б. Археологическая карта Волынской губернии // Труды XI АС. М.,1901. Т.1. С.1 133.

2.     Дверницкий Е.Н. Пам’ятники древнего православ’я в г. Владимире-Волынском. – Типография Г.Т. Корчак-Новицкого,1889. – 63с.

3.     Кучинко М.М. Раскопки древнего Владимира-Волынского // АО 1975 года. – М.: Наука, 1976. – С. 349 – 350.

4.     Кучинко М.М. Володимир середньовічний. Історико-археологічні нариси. – Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2006. – 144с.

5.     Кучинко М.М., Охріменко Г.В., Петрович В.В. Історія міста Володимир-Волинського від найдавніших часів до середини XX ст. (у світлі соціотопографії). – Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2004. – 260с.

6.     Малевская М.В. Архитектурно-археологические исследования на Волыни // АО 1982 года. – М.: Наука, 1984. – С. 291.

7.     Малевская М.В., Шолохова Е.В. Архитектурно-археологические исследования во Владимире-Волынском // АО 1976 года. – М.: Наука, 1977. – С.327 – 328.

8.     Мицик Ю. Відомості про Україну XIVст. в Хроніці Яна з Чарнкова // Магістеріум. – 2004. Вип. 17: Історичні студії. – С. 92 – 97.

9.     Терський С. Княже місто Володимир: Монографія. – Львів: Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2010. – 320с.

10. Cynkalowski O. Materialy do pradziejow Wolynia i Polesia Wolynskiego. Warszawa, 1961. 256s.

 

Категорія: Публікації С.Панишка | Додав: mrzlatik (06.04.2011)
Переглядів: 882 | Теги: Казимир Великий, володимир | Рейтинг: 5.0/1 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright MyCorp © 2017