ДО ІСТОРІЇ ЄПИСКОПСЬКОГО ЗАМОЧКУ У ВОЛОДИМИРІ-ВОЛИНСЬКОМУ

Важливою середньовічною фортецею у Володимирі-Волинському був єпископський замочок, який знаходиться на доволі високому пагорбі, що є мисовим підвищенням над болотистою заплавою р. Луги. Попри, здавалося б, очевидний факт місцезнаходження замочку, питання про його локалізацію та час спорудження впродовж багатьох років були предметом дискусій поміж ученими. Справа в тому, що згідно досить сумнівних відомостей польських середньовічних хроністів Яна з Чарнкова й Матвія Стрийковського, абсолютизованих на початку XIX ст. істориком Адамом Нарушевичем, тут мав знаходитися мурований замок короля Казимира III, споруджений у 60-70-х і XIV ст. [2]. Ці нічим не аргументовані твердження залишались не спростованими аж до 70-х рр. XX ст., коли археологічними розкопками під керівництвом М. Кучинка та М. Малевської не було переконливо доведено, що замок Казимира був збудований на місці колишнього княжого дитинця, який знаходився на східному пагорбі [3]. Отже, повідомлення про побудову замку Казимира III поруч з Успенським собором є помилкові. Тим часом звертає на себе увагу один запис Супрасльського літопису про те, що 1491 р. в результаті нападу на Володимир десятитисячної орди заволзьких татар було спалено церкву Пречистої Богородиці і місце муроване. Те саме джерело повідомляє, що 1494 р. єпископ Вассіан відновив церкву, обдарував її іконами, ризами, начинням і книгами та обвів міцним муром [4]. На думку М. Теодоровича, відомого дослідника володимирських старожитностей у XIX ст., саме цього року Мстиславів храм другої половини XII ст., який знаходиться поруч, разом із прилеглими будівлями був обнесений валом, що власне й поклало початок існування єпископського замочку [5]. Таким чином, 1494 рік із великою ймовірністю можна вважати часом зведення перших оборонних споруд на владичому подвір'ї. Залишків тих давніх мурів сьогодні немає. Аналіз іконографії пам'ятки та історичних джерел свідчить, що сучасна мурована стіна, яка оточує владиче подвір'я, є значно пізнішою, але в неї, імовірно, був включений збережений відрізок давнішої. О.Цинкаловський у середині 30-х рр. XX ст. писав, що за новим муром із південної сторони соборного подвір'я, коло дяківського дому, є залишки старого цегляного муру, викладеного на вапняному розчині [6]. Збережена до сьогодні стіна другої половини XIX ст. в цілому повторює контури первісного муру, що оточував єпископське подвір'я. Архітектурно-археологічні дослідження, які проводились у 80-х рр. XX ст., дозволяють стверджувати, що збереглася також давня штучно спланована конфігурація ділянки. Теперішній рельєф свідчить, що для посилення обороноздатності з півночі вона була спеціально підрізана, а зі сходу й півдня виходила на стрімкий берег Луги, і лише із заходу не мала перепаду рельєфу. Контрфорси й фундаменти єпископського замочку, утворюючи ескарпову стіну, додатково зміцнюють його стіни з південного боку.

Достовірні писемні відомості про існування тут оборонних укріплень належать до XVI ст. 1565 р. на замочок наїхав холмський єпископ Феодосій Лазовський, що претендував на Володимирську єпископію, яку тоді законно посідав владика Іона Борзобагатий-Красенський. Під час цієї міжусобиці, встановивши гармати на стінах сусіднього королівського замку, що знаходився на місці давньоруського дитинця, холмський владика почав обстріл єпископського замочку. Зазнавши внаслідок гарматного вогню великих руйнувань, він був захоплений нападниками [7]. Заволодівши єпископією, її спорудами й майном, Феодосій Лазовський не поспішав ремонтувати замочок, і лише 1588 р., аж наприкінці життя, під тиском князя Костянтина Острозького розпочав ці роботи [8].

Єпископський замочок у Володимирі-Волинському

Про саму забудову владичої резиденції у Володимирі-Волинському того часу відомо поки-що не багато. Подвір'я археологічно широко не досліджувалось, за винятком невеликих розкопів-траншей, закладених Ю. Мазуриком, тому нижня хронологічна межа забудови ділянки остаточно не з'ясована, а наші спроби конкретизувати її топографію є до певної міри гіпотетичними. Можливо, уже в 1492-1494 рр., за єпископа Вассіяна, здійснювались роботи по зміцненню укріплень владичого замку, зокрема міг бути насипаний вал. Щоправда, нині його залишки простежуються хіба що в підвищенні рельєфу ділянки.

На жаль, значних досліджень на замковому подвір'ї не проводилось. І лише побудова 1998 р. гаражів, зведення 2003 р. в південно-західному куті господарського приміщення та спорудження 2004 р. на східному схилі підвищення підпірної стіни примусили археологів провести невеликі розкопки. Стратиграфічний розріз розкопів показав, що під верхнім шаром гумусу аж до глибини 2 м залягають прошарки з будівельним сміттям із битої цегли, шматків розчину тощо. Ці прошарки мають яскраво виражений насипний характер. Під час огляду нашарувань виявлено велику кількість артефактів середньовічного, нового та новітнього часу, у тому числі фрагментів кераміки, цегли, плінфи та пальчатки, стінної обмазки, тиньку зі слідами фрескового розпису тощо. Проведені археологічні розкопки, хоч і на порівняно малій площі, дозволяють констатувати, що в усіх трьох частинах території єпископського подвір'я зафіксовано різного ступеня потужності нашарування залишків будівельної діяльності, пов'язаних з історією владичого замочку [9].

Щодо забудови території єпископського подвір'я, то в писемних згадках XVI ст. названі муровані й дерев'яні будинки та інші споруди. З цього видно, що в другій половині XVI ст. замочок був уже добре укріплений і міг витримати як штурм численних воїнів, так і гарматний обстріл. Проте, як зазнача лось вище, він був дуже поруйнований. За наполяганням Костянтина Острозького, який у другій половині XVI – на початку XVII ст. був володимирським старостою, єпископський замочок відремонтували. У різних документах,  датованих 1565, 1588 і 1593 роками, згадуються потужні мури, дерев'яні доми, прибудовані до муру, а також мурований будинок школи на владичому подвір'ї. У такому стані замочок був переданий підстаростою Ф. Загоровським разом з усіма маєтками, монастирями та правами на них єпископу Іпатію Потію [10]. Після смерті останнього 1613 р. його наступник Іоахим Мороховський заново зміцнив свою резиденцію. Кафедральне подвір'я обнесли кам'яними стінами, а в північно-західному куті площадки спорудили кам'яну восьмигранну вежу. Зміцнення єпископського замочку відбувалося й у наступні роки, зокрема, між 1632-1655 рр., коли владикою у Володимирі був Йосип Баковецький [11]. 1683 р. разом з багатьма будівлями та укріпленнями міста Володимира замочок згорів [12], але у візитації 1695 р. відзначено, що він уже відбудований після пожежі. Уніатський єпископ Лев Зеленський спорудив навколо нього новий кам'яний мур [13].

Наступні перебудови єпископського замочку, зумовлені частими стихіями різного роду, мали місце вже у XVIII ст. 1715 р. вкотре за свою історію споруда постраждала від вогню. Реставрація її після пожежі коштувала чималу суму – 20 тисяч злотих – і продовжувалась до тридцятих років XVIII ст. Гроші на відбудову замочку дав єпископ Лев Кішка [14]. Очевидно, у цей період було відновлено й кам'яні мури навколо єпископського подвір'я. Саме тоді найімовірніше, з'явилася вхідна брама з північного боку. На жаль, історія її побудови в документах не зафіксована. Однак відомо, що вона становила типовий для бароко портал з арочним проїздом, який складався з двох ярусів, відділених один від другого розвиненими карнизами й плоскими пілястрами, що фланкують проїзд. Верхній ярус мав у центральному полі нішу для ікони з арочним завершенням, пілястри по боках від неї і завершувався трьома невеликими пілонами. Ця брама зафіксована на малюнку, датованому кінцем XVIII ст.

У 50-х рр. XVIII ст. єпископ Пилип Володкевич спорудив двоповерхові кам'яні палати з домовою церквою в них. Наприкінці XVIII ст. ці палати були дуже пошкоджені [15].

Натурні дослідження архітекторів Львівської комплексної архітектурно-реставраційної майстерні, проведені 1979 р., показали, що стіни теперішнього єпископського замочку можна віднести до XVII ст. Упродовж XVII ст. проводилися різної складності ремонти будівлі, а подальша перебудова продовжувалась й у XVIII ст. [16]. Слід зауважити, що наприкінці XVIII ст. замочок був дуже поруйнований, особливо в тій частині, до якої прилягала дзвіниця. Все це привело до значних змін у структурі будівельного комплексу. У XIX ст. була розібрана восьмигранна вежа давньої огорожі замочку в північно-західному куті. Розібрані були й два флігелі, що фланкували в'їздну браму. Ці флігелі, змуровані старовинною технікою – з цегли і забутовані розчином – у конструктивному плані відігравали роль контрфорсів до брами.

Наприкінці XIX ст. відбудували південно-східний кут замочку й капітально перебудували дзвіницю, що примикала до нього. У той самий період побудовані контрфорси, а в XX ст. в трьох покоях старі перекриття замінені на залізобетонні [17]. Про будову єпископського замочку та його реставрацію відомо небагато, адже, крім згаданих уже невеликих розкопок, широкомасштабних археологічних досліджень не проводилось. Щоправда, певне світло проливають архітектурні роботи. Так, 1839 р. архітектор Вейцлер зафіксував план єпископських палат до їх перебудови. Як видно з порівняння плану Вейцлера із сучасним станом пам'ятки, реконструкція палат полягала в тому, що була розібрана частина східного корпусу, який прилягав до апсиди та південної стіни Успенського собору, а зруйнована частина єпископського замочку біля дзвіниці була поновлена. Сама дзвіниця, час спорудження якої невідомий, на кінець XVIII ст. стояла без верха й була реставрована разом з єпископським замочком у 1894-1900 рр.[18]. Як видно з її сучасного вигляду, вона стала значно вищою, голосники були оформлені у вигляді щілиноподібних вікон з арочними завершеннями, а над нею був встановлений наметовий дах із хрестом високохудожньої ковальсько-слюсарської роботи.

Наприкінці XIX ст. уніатської єпископії у Володимирі-Волинському вже не було, а в замочку розміщувалися різні громадські й урядові заклади, школа, канцелярії, склади. Був побудований також окремий будиночок для священика. У той час навколо замочку проклали дорогу, унаслідок чого рельєф ділянки змінився, а сама будівля втратила притаманний їй традиційний оборонний вигляд.

Нині замочок – Г-подібна в плані одноповерхова споруда, розташована на схилі пагорбу в південній частині подвір'я. З напільної сторони в ньому влаштований цокольний поверх, тому з півдня та сходу він має вигляд двоповерхового. З південного боку назовні виступає об'єм колишньої домової церкви. Сьогодні важко сказати, яким було первісне призначення цієї частини будівлі. Можливо, це був бастіон для оборони замочку зі сторони поля. Цоколь має потужні контрфорси, у ньому влаштовані двоє дверей, що ведуть до підвальних приміщень.

Як відзначено вище, владичий замочок був споруджений на вигідному природному підвищенні на березі ріки, а крім того був оточений потужним оборонним муром. З боку слабо похилої частини ділянки, з найбільш доступного місця фортецю захищала восьмигранна башта в північно-західному куті. Трикутник, який бачимо на кресленні Вейцлера біля північно-східного кута замкової стіни, без сумніву, позначав бастіон фортеці. Немає сумніву й у тому, що єпископський будинок, будучи припасованим до стрімкого схилу ділянки, міг мати бастіон і в південно-східному куті. Влаштування його з напільної сторони, очевидно, мало на меті продуманий круговий захист замочку. З такого бастіону можна було вести по противнику фланговий вогонь. Ескарп, утворений стіною єпископських палат, робив цю частину фортеці практично неприступною. Такою фортеця залишалася протягом тривалого часу. Варто зауважити, що ще 1812 р. в замочку зберігалася вогнепальна зброя.

Внутрішнє планування єпископського замочку побудоване за лінійно-камерним принципом. Зал домової церкви поділяє південний корпус на дві половини. Обидві частини Г-подібного корпусу зі сторони подвір'я забезпечені парадними входами з двоколонними портиками. Портики мають оригінальні присадкуваті пропорції і завершуються трикутними фронтонами. Між парами квадратових стовпів, що створюють з фасаду і з боків портали, існують арочні завершення. На полях між архівольтами арок відведені фільончасті поля й розміщені по кутах маленькі волюти. Сходи кам'яні. Дах причілковий, а стіни членовані лопатками. Вікна закладені в глибокі фрамуги, з лучковими завершеннями. Це надає їм суворості й разом із тим довершеності.

За внутрішнім плануванням єпископські палати дуже нагадують типові для України ХVІІ-ХVIII ст. лінійно-камерні схеми навчальних чи адміністративних будинків, що розділялися стінами, вестибулями або рекреаційними залами на дві половини [19]. Щодо залу Володимирського владичого замку, то він став домовою церквою лише після 1869 р. Принцип поєднання споруд в один-два поверхи з багатоярусною дзвіницею був типовим явищем для аналогічних будівель XVIII ст.

Нарешті, слід сказати, що існуюча нині мурована стіна в цілому охоплює контури єпископського подвір'я. Вона зведена під час реконструкції владичих палат у 1896-1900 рр., причому в неї був включений фрагмент старого оборонного муру XVIII ст. з північно-східного боку. Брама з північного боку, збудована чи лише реставрована наприкінці XIX ст., була прив'язана до решток старої брами, спорудженої у XVIII ст.

Такою була ситуація з середньовічним єпископським замочком, спорудженим поблизу Мстиславового храму княжого міста Володимира, який понад 500 років відігравав важливу роль в історії міста. Нині тут знаходиться резиденція єпископа Володимирського і Ковельського Української православної церкви (Московського патріархату).

_____________________________________________________

1 Заяць А. Є. Урбанізаційний процес на Волині в XVI - першій половині XVII ст. - Л., 2003. -С.4.

2. Naruszewicz A. Historia narodu Polskiego od poczatku chrestianstwa. Panowanie Wegrow. – Warsawa, 1804. – T.7. – S.31.

3. Кучинко М. М. Раскопки древнего Владимира-Волынского // Археологические открытия

1975 года. - М., 1976. - С. 349; Малевская М. В., Шолохова Е. В. Архитектурно-археологические исследования во Владимире-Волынском //Археологические открытия 1976 года. – М., 1977.-С. 327-328.

4. Левицкий О. И. Историческое описание Владимир-Волынского Успенского храма, построенного в половине XII в. кн. Мстиславом Изяславичем. - К., 1892. - С. 48-49.

5. Теодорович Н. И. Город Владимир Волынской губернии в связи с историей Волынской

епархии. Исторический очерк. - Почаев, 1893. - С. 110.

6. Цинкаловський О. Матеріали до археології Володимирського повіту // Записки НТШ. – Л.,

1937.-Т. 154.-С. 203, 208.

7. Архив ЮЗР. – К., 1859. - Ч. 1, т. 1. - С. 7-12.

8. Теодорович Н. И. Город Владимир Волынской губернии ... - С. 110-111.

9. Мазурик Ю.   Археологічні   дослідження   біля   Успенського   собору   в   м. Володимирі-Волинському // Минуле і сучасне Волині та Полісся: Володимир-Волинський в історії України та Волині: Зб. наук. пр. – Луцьк, 2004.-С. 176-181.

10. Архив ЮЗР. - К., 1859. - Ч. 1, т. 1. - С. 373 (опис церков та маєтків Володимирського владицтва, складений під час передачі цього владицтва Іпатію Потію, 11 квітня 1593 р.).

11. Еncyklopedia koscelna / Wyd. przez M.Nowodworskiego. – Polock, 1913. – T.32. – S.93-94.

12. Левицкий О. И.  Историческое описание Владимир-Волынского Успенского храма... - С.68.

13. Теодорович Н. И. Город Владимир Волынской губернии ... - С. 116.

14. Левицкий О. И. Историческое описание Владимир-Волынского Успенского храма... - С.71.

15. Архів Володимир-Волинського історичного музею, НДФ, од. зб. 1565/1 (Барер С. Д. Історико-культурний заповідник у м. Володимирі-Волинському. Комплексні наукові пошуки. Історична довідка. - Л., 1985. - Т. 2, кн. 2, вип. 1 (машинопис).

16. Архів Львівської комплексної архітектурно-реставраційної майстерні, од. зб. В 13-15 (Пам'ятка архітектури 1494 р. Будинок з дзвіницею в м. Володимирі-Волинському: Натурні дослідження 1979 р.).

17. Архів Володимир-Волинського історичного музею, НДФ, од. зб. 1565/1 (Барер С. Д. Історико-культурний заповідник у м. Володимирі-Волинському...). - С. 99.

18. Державний архів Волинської області, ф. 35, оп. 5, спр. 77 (Клірові відомості церков Володимирського повіту за 1900 р.), арк. 2-4.

19. Історія українського мистецтва. - К., 1967. - С. 70, 73-75.

Кучинко М. До історії єпископського замочку у Володимирі-Волинському / Михайло Кучинко // Середньовічні і ранньомодерні оборонні споруди Волині: Збірник наукових праць / Під ред. В.Собчука. – Кременець-Тернопіль, 2006. – С.85-91.