СУ "Волинські старожитності" Неділя, 19.11.2017, 05:53
Вітаю Вас Гость | RSS
Головна | Каталог статей | Реєстрація | Вхід
43010 м.Луцьк, вул. М.Коперніка, 36а, тел. 8 (0332) 286281 ПОШТОВА АДРЕСА: А/С 10, М.ЛУЦЬК, 26, 43026
Меню сайту
Категорії розділу
Публікації О.Златогорського [125]
Публікації С.Панишка [13]
Публікацій Г.Охріменко [1]
Публікації Д.Козака [6]
публцікації Д.Н.Козака
Публікації В.Ткача [7]
Публікації В.Баюка [16]
Публікації В.Г. Охріменка [2]
Публікації А.Бардецького [4]
Публікації М.Вашети [1]
Публікації С.Демедюка [5]
Публікації Д.Дем'янчука [0]
Форма входу
Пошук
Наше опитування
Чи потрібно Україні законодавство про охорону археологічної спадщини
Всього відповідей: 616
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів 0
Головна » Статті » Публікації у наукових збірниках » Публікації С.Панишка

Панишко С. РОЛЬ ПОЛІССЯ У ФОРМУВАННІ ВОЛИНСЬКОЇ ЗЕМЛІ В ДАВНЬОРУСЬКИЙ ЧАС

Полісся: етнікос, традиції, культура.—Луцьк: Вежа, 1997 – С. 17 – 27.

 

Сергій Панишко, Галина Панишко

РОЛЬ ПОЛІССЯ У ФОРМУВАННІ ВОЛИНСЬКОЇ ЗЕМЛІ В ДАВНЬОРУСЬКИЙ ЧАС

Волинь є поняттям історико-географічним, під ним розуміють землі в басейнах правих приток верхньої Прип'яті та Західного Бугу. Формування цього регіону було зумовлене двома основними факторами - його фізико-географічною спільністю та історичним розвитком.

На різних етапах поняття "Волинь" мало різний територіальний  зміст. І це цілком зрозуміло, оскільки з розвитком продуктивних сил регіону в ньому мінялась і система економічних зв’язків, а, отже, в кінцевому результаті, і його територіальна структура. Цей  процес триває і в наш час.

Давньоруський етап формування Волині як історико-географічного регіону був надзвичайно важливим. Саме тоді тут вперше з'являється держава, а, отже, на зміну старому територіально-племінному поділу, що панував упродовж багатьох тисячоліть, приходить новий - територіально-адміністративний. Останній, з одного боку, базуючись на попередніх традиціях регіональної спільності, з іншого, мав вплив на формування Волині в нових умовах.

Говорячи про взаємодію факторів фізико-географічної спільності та історичного розвитку в процесі формування Волині, слід постійно мати на увазі їх єднальну ланку - економічний розвиток регіону або його частин. Оскільки в давньоруський період провідною галуззю економіки було сільське господарство, то основну увагу слід звернути на його найважливіший засіб праці - грунт, його якість. Інакше кажучи, якість грунтів визначала рівень економічного розвитку регіонів. Це, в кінцевому підсумку, мало вплив на їх суспільно-політичний розвиток, а отже, і на адміністративне становище у складі єдиної давньоруської держави.

Економіко-соціальний розвиток Волині Х-ХІУ ст. визначав два паралельних процеси. З одного боку - поступове позбавлення залежності від Києва, а з іншого - консолідація земель навколо нового феодального центру — Володимира.

Розглянемо хід цього процесу. Насамперед, з'ясуємо фізико-географічне районування Волинського регіону. Потім на основі свідчень писемних джерел розглянемо динаміку входження поліських регіонів до політичної структури Волинської землі. І, нарешті, на основі археологічних джерел встановимо зв'язок між рівнем економіко-соціального розвитку Полісся і його входження до складу Волині.

Центральне положення в регіоні займає Волинська височина що являє собою хвилясте лесове плато. Височині відповідає лісостепова фізико-географічна область - Волинське опілля, що характеризується переважанням у ґрунтовому покриві опідзолених чорноземів та сірих лісових грунтів. Для ведення сільського господарства це найбільш сприятливий регіон.

На північ від височини простягається Волинське Полісся, що понижується у північно-східному напрямку. Цей регіон характеризується значним зволоженням. Йому відповідає зона мішаних лісів.

Перехідне положення між Волинською височиною та поліською зоною займає пасмо невисоких горбів та валів, що  простягається у вигляді вигнутої на південь дуги через центральні частини Волинської та Рівненської областей.

На півдні Волинська височина крутим уступом обривається до Малого Полісся, що поступово звужується у східному напрямку, районі Острога (заплава р.Свитеньки) його ширина становить всього кілька кілометрів.

Грунти поліської зони, в порівнянні з опіллям, для ведення сільського господарства менш сприятливі.                                        І

Для нашого дослідження особливо важливими є дві обставини. По-перше, за якістю грунтів Волинське пасмо займає проміжне становище між опіллям і власне Поліссям. Кількість великих масивів родючих грунтів тут зменшується не в північному, а в північно-східному напрямку (до району Пінських боліт). По-друге, внаслідок невеликої ширини Малого Полісся в його східній частині масив родючих грунтів Волинської височини фактично з'єднується з подібними на Подільській височині (інколи ці височини об'єднують в єдину Волино-Подільську). Такі фізико-географічні умови, як буде показано нижче, впливали на весь процес формування Волинської землі в давньоруський період.                                                          

Тепер на основі писемних джерел розглянемо поширення влади Володимира на поліські регіони.                                           

Джерела містять достатню інформацію для реконструкції  розмірів підвладної Володимиру території вже на ранньофеодальному етапі. Таку можливість дає, зокрема, опис так званої Волинської війни на рубежі ХІ-ХІІ ст. ст.1 Здійснена на основі цього матеріалу реконструкція відображає реалії кінця XI ст.                                  

У 1097 р. був осліплений теребовлянський князь Василько Ростиславич. Винуватцями цього були волинський князь Давид Ігоревич та великий князь Святополк Ізяславич. Давид підмовив Святополка осліпити Василька за те, що той нібито претендував на його, Святополкові, тобто безпосередньо київські волості - Туров, Пінськ, Берестій, Погорину. Це повідомлення вказує на те, що зазначені волості на той час не входили до складу Володимирського князівства.

Скоєний злочин не залишився без покарання: проти Давида виступили війська руських князів. Давид просить Василька умовити Святополка Ізяславича та Володимира Всеволодовича (Мономаха), які ведуть війська на Волинь, повернутись, а за це обіцяє дати йому одне зі своїх міст - Всеволож, Шеполь, Перемиль. Пізніше Давид вирішив силою захопити волость Василька, але біля Бужська його зустріли війська Василькового брата Володаря. Давид злякався відкритого бою і сховався у Бужську, який, безумовно, йому належав. У ході переговорів Давид погодився звільнити Василька.

Навесні 1098 р. Ростиславичі пішли війною на Давида і спалили його місто Всеволож. Після цього війська братів обложили Володимир і вимагали бояр, що підбурили Давида на злочин. Однак виявилося, що у Володимирі їх немає - Давид послав цих бояр до Луцька, звідти двоє з них повернулися до Турійська. Давид, пославши і отроків до цього міста, видав злочинців на розправу. Отже, Луцьк і Турійськ належали володимирському князю.

У 1099 р. на Рожному Полі відбулася битва між військами великого київського князя Святополка, який на цей час вигнав Давида і Волині, та військами Ростиславичів. Брати одержали блискучу перемогу, але за Святополком не погналися, сказавши, що зупиняються на межі своїх володінь. Швидше всього це був рубіж між Теребовлянським та Володимирським князівствами.

На з'їзді князів під Києвом в Увітичах Давид був позбавлений Володимирського столу. Натомість йому було запропоновано сісти в Бужську і Острозі, окрім яких він отримав від Святополка Дубен і Чоргорийськ. Згадка Острога поряд з Бужськом, що безумовно належав Володимирському князю, дозволяє вважати його статус подібним. Інша частина цього повідомлення свідчить, що Дубном і Чорторийськом розпоряджався безпосередньо Святополк.

Ряд літописних повідомлень містить непряму інформацію про належність до Володимирського князівства ще кількох міст. Так, в 1084 р. Володимир Всеволодович (Мономах) зустрічався з Володимирським князем Ярополком Ізяславичем у Бродах, причому Володимир прямо вказує, що він ходив до Ярополка, тобто зустріч проходила в місті, що належало володимирському князеві.

У 1099 р. під час чергового повернення на Волинь Давид Ігоревич на шляху до Володимира захопив Сутійськ і Червен. Із контексту цього повідомлення видно, що ці міста також, входили до складу Володимирського князівства.

Під 1099 роком літопис згадує Вигошев: "Мстислав затворився в граде с засадою иже беша у него берестьяне, пиняне, вигошевци" Належність Вигошева до Київської землі сумнівів не викликає, адже перераховані дружини Мстислава Святополчича були приведені сам звідти. Проблемою є локалізація Вигошева 1099 року. М.Котляр вважає, що в цій статті йдеться про те ж саме місто, що і в статті: 1152 р. Автори підтримують точку зору М.Погодіна про локалізаці Вигошева 1099 р. поблизу Берестя та Пінська. Докази цього містить саме літописне повідомлення про підготовку Святополка до війни –  в Бересті він вів переговори з поляками, потім пішов до Пінська, далі до Дорогобужа, а вже звідти до Володимира, який облягав сім тижнів. Давид втік до поляків, а у Володимирі Святополк посадив свого сина Мстислава. Зіставлення складу Мстиславового війська маршрутом його батька перед війною дає цікаві результати - дві позиції збігаються. Святополк збирає війська в районі Берестя-Пінська, і саме тут слід шукати Вигошев 1099 р. Швидше всього це місто слід локалізувати в районі нинішнього смт. Стара Вижівка.

Таким чином, розміри Володимирського князівства на рубежі ХІ-ХІІ ст. окреслюються перерахованими містами та регіонами. З володимирського боку це Сутійськ, Бужськ, Червен,  Всеволод, Турійськ, ІПеполь, Луцьк, Перемиль, Острог. З київського – Берестя, Вигошев, Пінськ, Чорторийськ, Дубен, Погорина. На півдні рубіж Володимирського князівства проходив у районі Рожного Поля. Перераховані волості складали територію приблизно 25-30 тис.кв. км.

Отже, на кінець XI ст. влада Володимира поширювалась на західну частину Малого Полісся і на територію Волинського пасма. Північно-східна частина сучасної Волинської області тоді знаходила під безпосередньою владою київських князів.

Упродовж XII ст. спостерігається поступове зростання Володимирського князівства за рахунок Погорини. Це був складний і тривалий процес, що проходив з перемінним успіхом і закінчився в другій половині XII ст.

У кінці XI - першій половині XII ст. зв'язок Погорини з Києвом послаблювався, а з Володимиром - посилювався. На нашу думку, не останню роль у цьому відіграли фізико-географічні умови регіону. Погорина розміщена на східній околиці Волинського опілля, і цей масив родючих грунтів об'єктивно пов'язував її основою з володимирською територією. З іншого боку, від Києва Погорина відділена поліськими регіонами правобережжя Случі і верхів'їв Ужа і Тетерева (в літописі цей регіон названо Чортовим лісом).

На відміну від Погорини, Берестейська земля від основної влодимирської території була відмежована болотистою смугою верхньої Прип'яті. Однак упродовж XII ст. цей регіон також входить у сферу володимирських впливів. Так, 1167 р. Мстислав Ізяславич, окрім Володимира і Поросся, володів і Берестям. Консолідацію останнього з Володимирським князівством слід пояснювати його віддаленістю від Києва, специфікою прикордонного розміщення та близькістю до Володимира. Вже в 1097 р. Берестя згадується як волость, що в ході волинської війни виставляла окрему дружину -"берестян". Саме в цьому місті у 1101 р. "заратися" Ярослав Ярополчич. У першій половині XII ст. Берестя давалось у володіння окремим князям. Усе це свідчить про послаблення його залежності під Києва.

Цілком очевидно, що в умовах послаблення залежності Погорини і Берестя від Києва через соціально-економічні причини надзвичайного значення набуває факт частого переміщення князів з Києва на Волинь і навпаки, особливо у середині XII ст. Сидячи у Колодимирі, колишній київський князь зберігав права на власне київські волості - Берестя і Погорину, що сприяло їх консолідації з Володимирською волостю в межах нової одиниці - Волинської землі. Узагальнююче поняття "Волинська земля" (1173 р.) для ряду дрібних утворень було можливе тільки за наявності сталих зв'язків між кількома з них. У нашому випадку це Володимирське князівство, Берестейщина і Погорина. На XII ст. спільність Червенських градів перестала існувати, а перші згадки про Червенську та інші дрібні землі відносяться ХІІст.

У подальший час зростання землі проходило за рахунок включення порівняно невеликих регіонів. Натомість у другій половині XII ст. посилюється процес формування внутрішніх територіально-адміністративних  структур, зростає рівень їх феодалізації.

Для початку XIII ст. маємо свідчення про поширення волинських володінь у південно-східному напрямку, за межі Погорини, у верхів'я Случі і Південного Бугу. Так, Данило і Василько володіли Каменцем, після 1228 р. вони дали Ярославу Інгаваровичу Межи боже3. У 1196 р. від Рюрика Ростиславича Роман отримує Полоний4.

Дещо пізніше, десь на початку XIII ст., у верхів'ях Случі і Південного Бугу формується окрема Болохівська волость. Уперше болохівські князі згадуються 1231 р., отже на цей час волость вже існувала. Розміщення на межі трьох земель - Київської, Волинської і Галицької призвело до тривалої дискусії про належність Болохівщини до однієї з них. Думаємо, що починаючи з кінця XII ст. цей регіон входив до складу Волинської землі, тим більше що в пізніший час він остаточно закріпився за Волинню.

Причиною специфічного становище Болохівських міст у складі землі, напевне, було їх географічне розміщення. Від основної волинської території вони були відділені неширокою, але цілком помітною смугою Малого Полісся.

На заході Белз традиційно знаходився в руках волинських князів, спочатку Всеволода Мстиславича, а потім його синів – Олександра та Всеволода Всеволодовича.  Олександр Всеволодович  володів і Червеном5 та Угровськом, Верещином, Столп'єм і Комовим.

Розширення території землі у північно-східному напрямку фіксує згадка Чорторийська, що входив у володіння луцького князя Мстислава Німого до 1227 р.

Перераховані територіально-адміністративні одиниці та міста дозволяються окреслити територію Волинської землі ХІІ-ХШ ст. З нашої точки зору, правильним буде проведення меж на таких природних рубежах, які визначали розмежування і в рівні розвитку продуктивних сил. Вище ми вже говорили, що причиною інкорпорації Погорини у Волинську землю була наявність малородючих просторів на схід від Случі, які, природно, були слабко заселені, а отже, і менш феодалізовані. Саме такі регіони становили найменший інтерес для тодішньої держави, а значить, мали всі потенції стати порубіжними. Підсумовуючи сказане, зазначимо, що рубежі Волинської землі слід шукати не на всяких природних перешкодах, а в першу чергу на таких,     що внаслідок своєї природи  були менш економічної розвинутими, а значить і одержавленими. Зрештою, це випливає навіть   з   характеру   держави   -   адміністративні   кордони встановлювалися не природою, а владою, в цьому разі князівською адміністрацією.                                                                                   

У першій половині XIII ст. на заході Волинська земля межувала з Польщею. М.Котляр вважає, що в XII ст. західний рубіж Волині проходив по Бугу і його притоках (неконкретно - авт.), а на початку XIII ст. просунувся до Вепря6. На поданій цим автором карті7 землі на захід від Західного Бугу (Червенська, Белзька та район пізнішої Холмської) до складу Волинської землі взагалі не включені. Ми на можемо з цим погодитись. Адже Сутійськ уже в кінці XII ст. належав володимирському князю. Вважаємо, що історичних змін до середини XIII ст. тут не сталось, і рубіж Волинської землі проходив десь по вододілу між Віслою і Вепром, можливо, по Вепру. Напевно, така сталість рубежів була зумовлена проходженням тут етнічного кордону між західними та східними слов'янами. Входження Забужжя у сферу галицьких впливів у другій половині XIII ст. також не змінило цей давній рубіж землі.

На півдні Волинська земля межувала з Галичиною по вододілу з басейном Сяну (Розточчя) і Дністра. Цікаво, що рубіж тут проходив не по Малому Поліссі, а саме по вододілу. Територія землі захоплювала і власне Подільську височину (район Крем'янця). Пояснення причин входження цього регіону до складу Волинської землі, від якої він відмежований Малим Поліссям, потребує окремого дослідження.

Дещо складніше встановити розмежування у верхів'ях Південного Бугу. На початку XIII ст., як говорилося вище, ми знаємо тут тільки одне місто, що знаходилось у володінні волинських князів, - Межибоже. Пізніше в цьому регіоні сформувалася спільність Болохівських міст, що були тісно пов'язані з Волинню, а в XIV ст. верхів’я Південного Бугу остаточно закріпилися за Волинською землею. Припускаємо, що до Волинської землі ХІІ-ХІІІ ст.ст. тут відносились басейни верхів'їв Південного Бугу, Божку та Ікви.

Зростання території Волинської землі в цьому напрямку не випадкове. Справа в тому, що, як говорилося вище, Мале Полісся звужується в східному напрямку до мінімальної ширини - кілька кілометрів у заплаві р.Свитеньки. Звичайно, така перешкода не була серйозною для зростання землі в цьому напрямку. Можливо, що  звуження Малого Полісся в його східній частині і створило передумови входження району Крем'янця до складу Волинської землі.

Східні рубежі землі визначаються чи не з найбільшою точністю. Тут вони проходили по залісеній місцевості на правобережжі Случі.

Найбільші проблеми виникають з розмежуванням у нижніх течіях Стиру і Горині. Цей географічний регіон навіть на фоні Полісся виділяється низькою продуктивністю грунтів. На основі зіставлення писемних та археологічних джерел можна зробити висновок про значну затримку тут процесів феодалізації, а, отже, і чіткого розмежування володінь. У літописі згадуються поодинокі міста цього району, часто без вказівки на їх належність до певного державно-політичного утворення.

Як було сказано вище, літопис називає тут лише одне волинське місто - Чорторийськ, причому боротьба за нього між волинськими і пінськими князями вказує на його прикордонне положення. Напевно, в цей час до складу Волинської землі вже входив район нижніх течій  Стоходу і Турїї (літописний Камінь). Умовну лінію рубежу землі в Поліссі можна провести північніше Корчеська, Чорторийська, східніше Каменя до середньої течії Ясельди. Далі кордон повертав на захід, залишаючи на волинському боці басейни верхньої Ясельди та Муховця. До Західного Бугу він виходив північніше Дорогичина.

Окреслена територія Волинської землі в другій половині XII -першій половині XIII ст. ст. становила приблизно 60-70 км2. Однак, слід мати на увазі, що території північніше Прип'яті перебували у складі землі досить недовго, з кінця XII до початку XIV ст., приблизно півтори сотні років. Звичайно, вони відіграли помітну роль в історії Волині, однак, ядро землі знаходилось південніше, в басейнах верхів'їв Західного Бугу та правих приток верхньої Прип'яті. Саме цей регіон у ХІІ-ХІІІ ст.ст. і був власне Волинською землею. Його територія становить близько 40 тис. км2. Показово, що з XVI ст. Волинське воєводство займало приблизно ту саму площу (42 тис. км2), та і в наш час площа Волинської та Рівненської областей становить ту ж величину.

Проблема територіальної структури Волинської землі на початку - в середині XIV ст. розглянута одним із авторів у спеціальному дослідженні. Тут коротко відзначимо, що в цей період у порівнянні з попереднім розміри Волинської землі істотно не змінились, тільки Берестейщина втратила тісний зв'язок з основним масивом волинських земель.

Однак на Поліссі рубежі Волинської землі дещо просунулись на північний схід. Крайніми містами Володимирського князівства тут були Ветли, Льбяж, Чернечгородок.

Вище ми вже говорили, що єднальною ланкою у взаємодії факторів фізико-географічної спільності та історичного розвитку у  процесі формування Волині був економічний розвиток регіону, що був основою суспільно-політичного прогресу. На сучасному рівні розвитку історичної науки ці процеси найкраще фіксуються за процесом містоутворення.                                                                  

При дослідженні формування території Волинської землі через процес містоутворення слід говорити не про "виникнення" місті узагалі, а про становлення конкретних давньоруських феодальний центрів.                                                                                                

Оскільки формування землі проходило поступово, по мірі консолідації окремих регіонів, на першому етапі роботи перспективним уявляється виявлення регіональних відмінностей у ході соціально-економічного та суспільного розвитку. В дослідженні феодальних міст Волині важливо простежити хронологічні етапи та шляхи їх становлення за окремими регіонами. Успішне вирішення цих завдань можливе тільки при зіставленні свідчень писемних та археологічних джерел. Писемні джерела відображають, у першу чергу, часові аспекти процесу (перші згадки, періодизація, зміни в суспільно-політичному значенні). Економічний розвиток міст і регіонів висвітлюють в основному археологічні джерела. Розпочнемо з останніх.

Нами враховано дані про 182 городища давньоруського часу на Волині. Половина з них (91) датовано з точністю до століття. На основі  попереднього аналізу цього матеріалу виділяються два періоди (X -XI та ХІІ-ХІІІ ст.) їх існування. Картографування городищ дає змогу зробити цікаві спостереження.

Городища, що існували в Х-ХІ ст.ст. (74) відомі на всій досліджуваній території, хоча місцем їх найбільшої концентрації були землі лісостепової зони. У XII ст. близько половини з них (42%) припиняють існування. Городища, життя на яких продовжувалось і надалі, розміщені в основному в лісостеповій зоні.

Поряд з укріпленими пунктами, що продовжували існувати з більш раннього періоду, у XII ст. з'являються нові. На Волині нараховано 60 городищ ХІІ-ХІІІ ст., з яких 29% розпочали існування у межах цього періоду. Це середній показник по всьому регіону. Однак його величина коливається, якщо лісостепову зону і Полісся (разом з Малим) розглядати окремо. Так, на Поліссі в ХІІ-ХІІІ ст. існувало 14 городищ, із них 8, тобто 57% з'явились у цей період. Для порівняння, в лісостепових регіонах Волині цей показник становив 18%. Отже, можна стверджувати, що в ХІІ-ХІІІ ст. темпи появи нових городищ у Поліссі були в три рази вищими, ніж у лісостеповій зоні регіону. На жаль, сучасний рівень досліджуваності селищ не дозволяє залучити їх для підтвердження цього положення, однак, думаємо, що городища як найбільш показовий і досліджений вид пам’яток дають об'єктивну картину змін у системі населених місць регіону.

Поява і функціонування городищ відображали складні процеси соціально-економічного розвитку регіону, найяскравішим з яких було становлення давньоруських феодальних міст. Розглянемо часові і просторові аспекти цього процесу на основі аналізу писемних джерел. При цьому  підтримуємо думку П.Толочка, що перші згадки про міста, в основному, правильно відображають динаміку цього процесу. Джерелознавчі дослідження останнього часу дають можливість чітко датувати більшість перших літописних згадок про міста регіону та локалізувати їх. Стосовно Волині, в основному, це питання вже розглядалось, нині наведемо тільки основні висновки щодо Полісся.

На основі аналізу перших літописних згадок про давньоруські міста регіону можна говорити про поступове зміщення районів становлення міст. Якщо в ХІ-ХІІ ст. уперше згадуються міста у Волинському опіллі, то в XIII ст. на сторінках літопису в переважній більшості з'являються поліські міста. Якщо врахувати, що перші літописні згадки говорять про час появи міст опосередковано (на час згадки місто вже існувало), то час їх становлення можна віднести до більш раннього періоду, вірогідно до XII ст.

Цей висновок повністю підтверджується результатами досліджень літописного Каменя.  Життя на цьому городищі розпочалося десь на рубежі ХІ-ХІІ ст. Розквіт міста припадає на більш пізній час. Найраніші оборонні споруди городища були зведені в середині - другій половині ХIIІ ст., а докорінна реконструкція дитинця була проведена тільки на початку XIV ст. Отже, Камінь як феодальне місто активно зростав з XII ст.

Таким чином, наявні джерела дозволяють констатувати, що процеси  становлення   нових   феодальних  міст   на  Поліссі розпочинаються з XII ст.

Говорячи про територіальне зростання Волинської землі, вище ми встановили, що територія Волинського пасма увійшла до її складу протягом XII ст., а регіони, що прилягають до Пінських боліт, тільки в XIII - на  початку XIV ст. Отже, процес становлення феодальних міст у Поліссі передував його включенню до складу Волинської землі. Цей висновок важливий у тому відношенні, що дозволяє поставити під сумнів думку М.Котляра про виникнення міст, у тому числі і на Поліссі, внаслідок укріплення кордонів Волинської землі. Проведене нами картографування свідчить, що міста виникали (з'являлись) не по лініях кордонів, а в певних фізико-географічних регіонах, зокрема в XIII ст. на Поліссі.                                           

Причини цього бачимо у внутрішньому розвитку регіону, його феодалізації. На XIII ст. регіони Волинського опілля вже були до певної міри феодалізовані і одержавлені волинськими князями. Тепер їх погляди були звернені на Полісся, контроль за яким поступово втрачали сусідні князівські центри. У давньоруський період основною галуззю економіки було сільське господаство. Тому цілком зрозуміло, що Полісся у своєму розвитку відставало від родючого опілля. Однак це відставання було відносним. Уже на початок XIV ст. рівень розвитку цих регіонів вирівнявся. На це вказує складання в цей час на Поліссі класичної  давньоруської територіально-адміністративної структури, основою якої було місто-волость з його сільськогосподарською округою площею близько 1 тис. км2.

Не виключено, що значний поштовх у розвитку Полісся дав і приплив у цей регіон населення з півдня Волині від монголо-татарського нашестя. Однак та обставина, що активний розвиток |розпочався тут і ще в XII ст., говорить про переважання його внутрішніх чинників.

Внаслідок відносної малопродуктивності грунтів Полісся до складу Волинської землі увійшло найпізніше, після досягнення певного   рівня феодалізації. Однак саме ця затримка зробила Полісся центром давньоруських традицій у дальший період, коли більш прогресивні регіони вже пройшли найвищу точку своєї могутності. Не випадково протягом другої половини XIII ст. зростає могутність Володимирського князівства, що на той час майже повністю складалось із поліських регіонів, а на початку XIV ст. Володимир стає столицею Волинсько-Галицької держави.

 

ПРИМІТКИ

1 Повесть временнх лет. - М., ч. 1. - Л., 1950. - С. 169-181.

2 Погодин М.П. Разыскания о городах и пределах древних русскихих княжеств с 1054 по 1240 г. - СПб, 1848. - С. 22.

3 Летопись по Ипатскому списку. - СПб, 1871. - С. 729, 753.

4 Там само. - С. 697.

5Там само. - С. 750.

6 Котляр М.Ф. Формирование территории и возникновение городов Галицко-Волынской Руси IX - XIII вв. - К.: Наук, думка, 1985. -  С. 166.

7 Там само. - С. 80.

 



Категорія: Публікації С.Панишка | Додав: mrzlatik (13.12.2012) | Автор: Сергій Панишко
Переглядів: 930 | Теги: луцьк, Турійськ, давньоруський період, Волинь, Полісся, Берестя, Панишко | Рейтинг: 5.0/1 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright MyCorp © 2017