СУ "Волинські старожитності" Понеділок, 20.11.2017, 22:12
Вітаю Вас Гость | RSS
Головна | Каталог статей | Реєстрація | Вхід
43010 м.Луцьк, вул. М.Коперніка, 36а, тел. 8 (0332) 286281 ПОШТОВА АДРЕСА: А/С 10, М.ЛУЦЬК, 26, 43026
Меню сайту
Категорії розділу
Публікації О.Златогорського [19]
Публікації С.Панишка [2]
Публікації Г.Охріменка [0]
Форма входу
Пошук
Наше опитування
Чи потрібно Україні законодавство про охорону археологічної спадщини
Всього відповідей: 616
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів 0
Головна » Статті » Публікації у пресі та в Інтернеті » Публікації С.Панишка

Про одну закономірність у розміщенні давньоруських приміських монастирів у басейні Дніпра

Галич і Галицька земля в доісторії і Середньовіччі. Проблеми методології. Матеріали міжнародної наукової конференції, Галич, 4 листопада 2010 року. – Галич: Інформаційно-видавничий відділ Національного заповідника «Давній Галич», 2010. – С. 74 – 77.

 

                                                                      Панишко С.Д.

Про одну закономірність у розміщенні

 давньоруських приміських  монастирів  у басейні Дніпра

 

У писемних  джерелах згадується велика кількість монастирів які існували у X XIII століттях. Однак не всі вони мали однакову вагу у тогочасному культурному, суспільному та політичному житті Київської Русі. Серед давньоруських монастирів виділяється група приміських обителей які були особливо шановані, багаті та могутні. Вони, в цілому, зберегли свій авторитет до нашого часу, однак, у ряді випадків такі монастирі занепали і нині їх локалізація та археологічне дослідження утруднене. Це стосується у першу чергу монастирів при  менших князівських центрах які не зберегли своєї адміністративної ролі, наприклад, в Угровську та Пересопниці, де пізніше було написане відоме Євангеліє. Проблеми з локалізацією давньоруських монастирів, які не збереглись до нашого часу, існують у багатьох інших містах, причому не тільки у малих, але і у таких великих центрах як, наприклад,  Галич.

У даній роботі розглядатимуться приміські монастирі які вже в час заснування мали великий потенціал – як правило вони були одними з найраніших в околиці міста а пізніше висувались на роль головних монастирів певних князівств. Природно виникає питання – чому саме ці монастирі у найбільшій мірі реалізували свій потенціал? Очевидно умови їх функціонування були найбільш сприятливими.

Так що ж об’єднує ці монастирі? Таких ознак можна знайти чимало, однак зупинимося на одній, добре фіксованій просторовій характеристиці. Більшість таких монастирів знаходились по відношенню до міст на невеликій відстані нижче по течії ріки.

Чи не  найяскравіші приклади такого зв’язку  подають головні монастирі найбільших князівських центрів та столиці – Києва. Головний монастир Русі, Печерський Успенський знаходився нижче по течії Дніпра за      4 км від київського дитинця. Головний монастир Чернігівської землі – Єлецький  знаходиться нижче по течії Десни  за 1 км  від центру Чернігова. У Смоленську Борисоглібський князівський династичний монастир на Смядині також був розміщений нижче по течії Дніпра за 2,5 км від міста.

Подібна ситуація у положенні крупних монастирів щодо міст спостерігається і менших князівських центрах які набули ваги починаючи з XII cт. Так нижче від Луцька по течії р. Стир за 10 км знаходиться Жидичинський Миколаївський монастир [Терський, 2006, с.102] що був головним осередком Луцького князівства. Від Брянська нижче по течії Десни за 5 км знаходився Свенський Свято-Успенський монастир. За 4 км нижче по течії Десни від Новгорода-Сіверського розміщений Спасо-Преображенський монастир.

Схожу закономірність у розміщенні монастирів можна простежити і у великих князівських центрах, розміщених на малих  ріках, у  Переяславі та Володимирі-Волинському. Поблизу Переяслава за 10 км нижче по течії Трубежа, на другому березі Дніпра знаходився Зарубський монастир.

У Володимирі-Волинському, який  традиційно був тісно пов’язаним з Києвом, однак розміщувався у басейні Вісли, головний монастир Волині Зимнівський Святогірський Успенський розміщувався за 4 км вище по течії річки Луги від міста. Його першість для XIII ст. підтверджується літописними повідомленнями [Літопис,с,379]. Разом з цим за  2,5 км нижче по течії ріки  в урочищі «Стара Катедра» досліджено залишки Федорівського монастиря, у якому вже у XII ст. велось кам’яне будівництво. С.Терський.  вважає що початково тут планували розмістити  заміську князівську резиденцію яку після овдовіння княгині перепрофілювали на жіночий монастир [Терський, 2007, с.15].

У ряді випадків і князівські резиденції також займали подібне просторове положення. У Києві Берестове (резиденція ряду князів починаючи від Володимира Святославина і до Володимира Мономаха) та Видубичі (резиденція Всеволода Ярославича) лежали нижче по течії Дніпра від міста, причому вони становлять практично єдині поселенські комплекси з великими монастирями. У Смоленську на Смядині поблизу Борисоглібського монастиря розміщувався двір Давида Ростиславича.

Щось подібне спостерігаємо іще у дохристиянський період – Гніздівський комплекс знаходивсь за 12 км нижче по Дніпру від Смоленська, Шестовицький за 15 км нижче по Десні від Чернігова.

Розміщення монастирів на берегах річок мало геоморфологічну підоснову. Поблизу річки база ерозії є найнижчою, тобто тут формуються найвищі позитивні форми рельєфу («гори»). Причому, чим більшою є ріка тим нижчою база ерозії, та, відповідно, вищими «гори». Еталоном для розміщення давньоруських монастирі була Свята Гора – Афон. На Русі були свої власні Святогірські монастирі, наприклад, Зимнівський.

Прагнення виокремитись та ізолюватись на підвищеннях привело до появи  стовпництва. При цьому за «стовп» вважалось не тільки ізольоване підвищення але і всякий виокремлений простір, зокрема, печера. Технологія спорудження печер найкраще могла бути реалізована при наявності позитивної форми рельєфу, причому, значної, ближчої до великої ріки. Саме така «гора» забезпечувала наявність міцних, як-правило лесових відкладів та добре дренування верхніх водних горизонтів підвищення. Більшість із згаданих вище монастирів мали печерні комплекси.

Щодо частини з охарактеризованих вище монастирів збереглись легенди про вибір місця для їх заснування. Вони пов’язані з комунікативними функціями цих ділянок місцевості. Тут по дорозі як-правило траплялось чудо. Так Свинський (Свенський) Свято-Успенський монастир монастир поблизу Брянська був заснований на місці де за легендою у 1288 р по дорозі  з Києва  у Брянськ зупинилась ікона Печерської Божої Матері біля якої пізніше прозрів князь Роман Михайлович.

Показовий приклад розміщення головного монастиря князівства у новоосвоєному регіоні Північно-Східної Русі. Біля Володимира на Клязмі Борисоглібський монастир разом з резиденцією Андрія Боголюбського, засновані вже у XII ст.,  розміщені за 14 км  нижче по течії по р. Клязмі на дорозі до Києва. Стосовно вибору місця для заснування Борисоглібського монастиря біля Володимира на Клязьмі до нас дійшла  легенда, яка говорить про те що на місці заснування монастиря коні князя Андрія, який їхав з іконою Божої Матері з Вишгорода стали і ніяк не хотіли йти далі. На цьому місці довелось заночувати, а вночі князю явилась Божа Мати.

Уявляється що саме дорога, яка вела з міста до Києва була важливим чинником  зростання таких монастирів.  На цій дорозі неподалік регіонального центру розміщувався головний регіональний монастир, а у її кінці, поблизу Києва, знаходились регіональні представницькі монастирі: чернігівський Кирилівський, переяславський Видубицький, волинський Кловський, можливо і інші.

У ранньофеодальний період давньоруської історії важливими комунікаціями виступали водні шляхи. Причому вони сприймались не тільки як економічні артерії але і як шляхи поширення християнства. Яскравою ілюстрацією такої їх ролі є легенда про прилиття до Турова  по Прип’яті двох трьохметрових кам’яних хрестів. Загальновідомою є також сакральна роль річок у християнському світобаченні, починаючи з Йордану.

У світлі сказаного зрозумілим є розміщення монастирів нижче по течії ріки поблизу князівських центрів що знаходились у басейні Дніпра. Тут, у ареалі слов’янського розселення, практично всі водні шляхи вели до Києва: з Верхнього Подніпров’я (Смоленщини), Понесення (Чернігово-Сіверщини), басейну Прип’яті (Турівщини та Волині), а з самого Києва – до Царграду.

Все це сприяло тому що у басейні Дніпра, поблизу регіональних князівських центрів, особливої ваги набували приміські монастирі які розміщувались нижче від них по течії ріки на її березі неподалік від міста. У інших регіонах Давньоруської держави, які були відділені від басейну Дніпра вододілами,  ситуація була не такою однозначною. Однак маємо подібні приклади і там.

Складається враження , що у басейні Західного Бугу, поблизу великих феодальних центрів Володимира та Угровська головні монастирі розміщувались також  нижче по течії ріки від міста. У Володимирі таким монастирем у ранньофеодальний період його історії міг бути згаданий вище Федорівський, а в Угровську Данилівський. Останній після перенесення князівського центру з Угровська до Холма, очевидно, залишався головним монастирем Холмського князівства і тут могло вестись місцеве літописання [Панишко, 1997, с. 171 –  172]. При цьому, зберігаючи традиційність свого розташування по відношенню до міста і ріки згадані волинські монастирі, підкреслимо, лежали не на  шляху з цих міст до Києва. Причину цього вбачаємо у спрямованості місцевої річкової системи до Балтійського моря.

Викладені міркування дозволяють уточнити роль окремих монастирів у регіональних центрах у давньоруський період, зокрема у Володимирі-Волинському, та намітити райони локалізації приміських обителей, що не збереглись до нашого часу, таких як  Різдва Богородиці у Пересипниці та Іоаннівського у Галичі. 

 

 

                                   Література

 

Літопис Руський / Пер. з давньорус. Л.Є.Махновця; Відп. ред. О.В.Мишанич. – К.: Дніпро, 1989. – 591с.

Панишко С.Д. До проблеми локалізації давньоруського Угровська. // Київська старовина. – Київ. – 1997. –  №5. – С.168 – 177.

Терський С.В. Лучеськ X XV ст.: Монографія. – Львів: Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2006. – 252с.

Терський С. Храми середньовічного Володимира та його околиць: історія, локалізація, конфесії (за даними археології) // Релігія і церква в історії Волині: Зб. наук. праць /Під ред. В.Собчука. – Кременець: Кременецько-Почаївський державний історико-архітектурний заповідник, 2007. – С. 7 – 16.

 

 

 

 

Категорія: Публікації С.Панишка | Додав: mrzlatik (08.12.2010)
Переглядів: 402 | Теги: Панишко, монастир | Рейтинг: 5.0/1 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright MyCorp © 2017