Минуле і сучасне Волині та Полісся: рух опору тоталітарним і окупаційним режимам на теренах Волинської області. Горохівщина в історії України та Волині. Матеріали ХХХІ Всеукраїнської науково-практичної історико-краєзнавчої конференції. – Луцьк, 2009. – С.40-44.

Олексій Златогорський,

Віктор Баюк

БЕРЕСТЕЦЬКА БИТВА

В ДОКУМЕНТАЛЬНИХ ДЖЕРЕЛАХ

Документальні  джерела    періоду    Берестецької    битви   представлені різноманітними офіційними документами, листами урядових і приватних осіб. Значна частина цих джерел була опублікована ще у середині ХІХ – на початку ХХ ст. завдяки діяльності археографічних комісій, а у ХХ столітті комлекс джерел був підготовлений радянськими науковцями до 300-річчя Переяславської ради.

Офіціоз Берестецької кампанії включає у себе королівські та гетьманські універсали, а також значну кількість джерел російського походження: так звані “распросные речи”, відпискі воєвод прикордонних з Україною російських земель тощо.

“Распросные речи” І.Мануйлова та В.Данилова, посланців від генерального писаря І.Виговського, дають інформацію про початок військових дій наприкінці травня 1651 р. та про прибуття до гетьмана Б.Хмельницького корінфського митрополита Йосифа [1, 453-457].

Цікава інформація про Берестецьку битву міститься в “отписках” воєвод російських порубіжних міст до Розрядного приказу [1, 460-464; 2, 91-93, 96-97, 102-106, 124-125]. Наприклад в “отписке” путивльських воєвод С.Прозоровського та І.Чемоданова так мотивується поведінка хана під час бою 30 червня: “А крымской де царь стоял особо, черкасам не помагал и отступил прочь, потому что польський король крымского царя скупил и велел черкаские украинные городы… воевать” [2, 95-96]. У відписках значно перебільшено число втрат козаків під час відступу 10 липня: “И на том же болоте черкас потонуло и поляки побили тысеч з двадцать и больши”; вказано кількість козацького війська, яке відійшло з табору: “И пришли… с того погрому черкасы в город Паволочь тысеч з десять” [2,96].

У відписці севських воєвод Т.Щербатова і В.Апраксіна подається  ще одна версія поведінки хана 30 червня: мовляв, король підіслав до хана “засыльщиков” з підробленими листами від семиградського князя Ю.Ракочі до Б.Хмельницького, в яких князь домовлявся з гетьманом про спільні дії проти кримського хана. Водночас король наказав повести вогонь з гармат на татар, “а на козачей… обоз поляки в то время не ходили, будто с козаки мирны и битца не хотят... И царь… крымский, почаев от козаков измены, пошел прочь” [2, 104].

Слід зазначити, що у відписці воєвод Щербатова й Апраксіна названо значно менше втрат козаків 10 липня, ніж у відписці Прозоровського і Чемоданова: “Поляки…, увидев то, что козаки ис табору бегут, почелы из своего табору за козаки гонять і козаков побивать. И на той де гонитьбе козаков побито тысяч с 8” [2, 105].

Особливий інтерес становлять “вестовое письмо” і “статейный список” разом з “роспросом” піддячого Розрядного приказу Г.Богданова [1, 460-476; 2, 68-73]. Г.Богданов прибув до гетьмана Б.Хмельницького в Корсунь уже після Берестецької битви – 13 липня 1651 р. Він виїхав з Москви разом з назаретським митрополитом Гавриїлом. 14 липня гетьман мав розмову з митрополитом, який, як свідчить “статейный список”, передав, “как ему от государя было наказано”, відповідь на лист гетьмана до царя, посланий раніше через того ж митрополита, який їхав до Москви через Україну. Гавриїл, зокрема, розповів, що цар, відпускаючи митрополита з Москви, доручив йому повідомити, що московський уряд готовий Військо Запорізьке “в заступленье держать”. Водночас митрополиту доручено було порушити перед гетьманом питання про розрив військового союзу з кримським ханом. Проте, як відомо, далі слів справа не пішла. Гетьман продовжував підтримувати дружні відносини з Кримом, Москва – займати очікувальну позицію.

В цих обставинах головною метою місії Г.Богданова було “проведывание” про ситуацію в Україні після Берестецької битви. У “вестовом письме” факти про битву повідомляються зі слів учасників цієї події – генерального писаря І.Виговського і трьох полковників: миргородського М.Гладкого, корсунського Л.Мозирі та уманського Й.Глуха. Цінність цього джерела порівняно з польськими у тому, що в ньому більш детально описані дії як козацького, так і татарського війська, дано оціну поведінці хана під час бою, розповідається про події в козацькому таборі, польсько-козацікі переговори тощо. Зі слів самого Б.Хмельницького повідомляється про полонен­ня гетьмана ханом і реакцію козаків на зрадницькі дії татар в перший день Берестецької битви.

Як свідчить зміст “вестового письма” Г.Богданова, полковники досить детально поінформували піддячого про події, що передували Берестецькій битві, генеральний бій 30 червня, облогу козацького табору, про зміст переговорів козаків з коронним гетьманом Потоцьким. Особливо цінною є інформація про останній день битви, зокрема про паніку серед селян-повстанців та погром решток війська в таборі і на переправах через р.Пляшеву. Важливим є твердження Г.Богданова, що розгрому основного козацького війська не було: “Всего козаков побито тысячи с четыре или немного болши; а то де войско на Украйну до домов своих все пришло вцеле”. Щодо стану польського війська після Берестецької битви, то після того, пише піддячий, як посполите рушення і король покинули польський табір, “воинских людей осталось только с Потоцким двенадцать тысяч, да с Вишневецким шесть тысяч” [1, 471].

Зі слів генерального писаря І. Виговського піддячий повідомляє про вте­чу хана з ордою з-під Берестечка, про переговори Б. Хмельницького з ханом, полонення Хмельницького і Виговського та звільнення гетьмана з полону, зазначаючи при цьому: “Кримской… царь на отпуске гетману присягал для прямые верности, что он его, гетмана, не отступит и на ляхов помочь ему чинить своими людьми будет, а с королем польским никакова совету де­ржать не будет. И присягнув, гетмана отпустил с честию и проводить ево велел до Паволочья” [1, 470].

Після переговорів з назаретським митрополитом гетьман Б.Хмельницький у вересні 1651 р. відправив козацьке посольство до Москви на чолі з пол­ковниками С.Савичем і Л.Мозирею. 21 вересня 1651 р. полковник С.Савич досить детально розповідав у Посольському приказі про битву під Берестеч­ком [1, 478-479; 2, 136]. Як видно із запису розповіді, в Москві особливо цікавилися участю і діяльністю кримського хана під час бою. Зокрема, С.Савич висунув оригінальну версію причини втечі хана з поля битви: “Крымцы между собою говорили…, а притчею де король с козаками помирится, та де станет их король с козаками сопча бить…” [1, 136; 2, 134]. До того ж “у них (татар – Авт.) теперь байрам, бится им с поляки не мочно” [2, 132]. В запису розповіді полковника Савича про останній день битви – 10 липня говориться: “А потом де в понедельник рано, покиня табор, и пушки, и запасы, всем войском за переправи побежали, а иные де и впрямь через те топкие болота; и тут по правде сказывают, чаять де много в тех ржавчинах перетонуло лошадей, и людей, и ружья”. Все ж більша частина козацького війська, уникнувши переслідування, відійшла з табору: “А поляки де в то время за нами в погоню не гнались” [2, 136].

На жаль, мало збереглося джерел про Берестецьку битву українського походження. З актових матеріалів варто назвати листи миргородського наказного полковника С.Ратченка та полтавського наказного полковника П.Яковенка до каменського воєводи Ф.Арсеньєва (від 20-29 червня 1651 р.), в яких розповідається про з’єднання кримської орди з козацьким військом під Зборовом напередодні Берестецької битви [2, 85-88]. До матеріалів, що стосуються ситуації, яка склалася в Україні безпосередньо після битви, відноситься наказ гетьмана Б.Хмельницького (від 7 липня 1651р.) білоцерківському, вінницькому, брацлавському, уманському та паволоцькому полковникам негайно привести свої війська під Білу Церкву [4, 219-220]. Наказ засвідчує, що гетьман, звільнившись з татарського полону, негайно присту­пив до організації оборони Гетьманщини від польських військ. Вельми цікавий документ – лист гетьмана Б.Хмельницького до коронного гетьма­на М.Потоцького з пропозицією укласти перемир’я [4, 220-222]. Хмельницький пояс­нює причини, чому козаки розпочали військові дії влітку 1651 р. Він не вва­жає, що козацьке військо зазнало поразки під Берестечком, і, спираючись на збережені основні сили козацької армії, з гідністю пропонує перемир’я: “А що ваша милість, милостивий пан, зі своїм військом зволили наступати, знаємо, що це приведен не до миру, а до ще більшого кровопролиття…, бо кожний козак готовий вмерти при своїх злиднях і голову скласти…” [4, 222].

Частина офіційних документів увійшла в праці хроністів ХVII ст. і була опублікована у ХІХ ст. Так, у збірнику документів бецького каштеляна Якуба Міхаловського, опублікованого Краківським науковим товариством, увійшли “треті віці” (остаточне оголошення загальної мобілізації шляхетського ополчення – так званого посполитого рушення), короля Яна Казимира з 20.04.1651 р. і універсал короля до шляхти з наказом негайно збиратися в його таборі розісланий з Красностава 20.05.1651 р. Краківське  наукове товариство виникло за задумом Йосифа Понятовського у 1816 р., у 1872 р. перетворено на Академію наук. Воно видавало багато праць як з природознавчих наук, так й історичних (наприклад, твори Валевського).  Берестецькій баталії було присвячено  видання Міхаловського.

Збірник Якуба Міхайловського перевиданий у наші дні у Польші. Ще восени 1978 р. польські історики Тадеуш Василевський і Рафаїл Карпіньський розробили проект видання джерельної серії під назвою “Пам’ятники з часів трилогії”. До серії мали увійти мемуари, діаріуші, реляції, хроніки шляхтичів і жовнірів – учасників бурхливих подій 1648-1672 рр., які були, більшою чи меншою мірою, використані визначним польським письменником Генриком Сенкевичем для написання своєї відомої трилогії, що складається з романів “Потоп”, “Пан Володийовський” і “Вогнем і мечем” [9, 278]. Видання цих мемуарів мало на меті не лише ближче познайомити читачів з колоритом епохи, але й продемонструвати, наскільки точно Сенкевич відтворив епоху, наскільки його твори спиралися на реальні події, а їх герої співвідносилися з тими чи іншими постатями відображуваного часу. Тадеуш Василевський і Рафаїл Карпіньський, таким чином, знаючи як дослідники цього періоду відповіді на дані питання, робили спробу підважити тогочасну офіційну ідеологію правлячих кіл ПНР, яка полягала в зведенні праць Сенкевича до рангу художніх творів з цілком вигаданою фабулою. Саме тому справа видання пам’яток посувалася дуже повільно. Вихід на екрани фільму Єжи Гофмана “Вогнем і мечем” пожвавив інтерес видавців і урядовців до проблеми кореляції творів Сенкевича з історичною дійсністю. Як наслідок, у 2000 р. була відновлена публікація серії, проте деякі томи не дочекалися її відродження і були опубліковані окремо. До них належить і видання “Військові реляції з перших років польсько-козацьких війн повстання Богдана Хмельницького часів “Вогнем і мечем” (1648-1651)” [13].

[... Повний текст статті можливо викачати з сервера]