Zamojsko-Wołyńskie zeszyty muzealne. – Zamość, 2004. – T.II. – S.185-188.

Валентина Ковальова,

Олексій Златогорський

(Луцьк)

Луцький замок очима Ю.І.Крашевського

Визначний польський письменник Юзеф Іґнаци Крашевський  (1812-1887), як відомо, більше двадцяти років прожив на Волині. Його переїзду на Волинь сприяла і подорож, здійснена ним у середині 1830-х років шляхами нашого краю, що лягла в основу відомого твору “Спогади про Волинь, Полісся і Литву” і стала стежкою до здобуття ще молодим письменником слави цікавого розповідача. Один із розділів “Спогадів...” присвячений Луцьку, зокрема і давній фортеці.

Луцький замок або замок Любарта – визначна пам’ятка історії та культури України. Це була основна ланка системи міських укріплень, куди входили Нижній замок (частково зберігся) та міські мури. Оточений водами річок Малий Глушець та Стир, а з іншого боку – глибоким ровом, укріплений з півдня та заходу Окольним замком, на протязі декількох сторіч був неприступною твердинею. Замок, спочатку дерев’яний, засновано на місці колишнього давньоруського ХІ-ХІІІ ст. Наприкінці ХІІІ – на початку XIV ст. дерев’яні споруди поступово замінюються кам’яними. Описи 1545 р. м.Луцька вказують, що у Верхньому замку В’їзна, Стирова та Владича башти кам’яні (муровані)[1].

“Зацікавившись давньою резиденцією Вітовта, поїхав я до Луцька, оглянути його старий замок і подумати про того богатиря... – пише Ю.І.Крашевський. – Місто лежало в долині над лугами Стиру, і гора, на якій було ще замчище. Здалеку предстала перед нами чудова кафедра і вежі декількох інших костелів та церков, але очі мої з ненаситною цікавістю були обернені на мури полусферичного замку з вежами, які темніли здалеку на горі замку Вітовта!”[2] .

Крашевський описує і старий історичний Луцьк, зазначаючи упадок міста: “Дерев’яні мізерні будинки, закіптявілі єврейські корчми, похилі хатки..., вулиця, замість бруківки, дирявим помостом вимощена”[3].

“Спогади...” Крашевського фіксують і Луцький замок вже у часи його занепаду. Твір письменника цікавий як екскурсами до історичного минулого міста та його твердині, так і особистими його враженнями.

“Був він [замок – Авт.] колись міцним і витримав не одну важку облогу, – пише Крашевський. – Навколо нього – води Стиру і Глушця, стоїть на високій горі, яку підмиває вода, а на весні, розливаючись, оточує його широкими розливами, роблячи недоступним”[4].

Крашевський згадує і добре збережений Окольний мур, замкові вежі, в’їзну вежу, “все ще не поїджену зубом часу”. Фіксує споглядач, що стрільниці, зубці на вежах ще цілі. Все це, за  його мистецьким сприйняттям,  “просило олівця”, створення малюнків, але “так було холодно, що артистичний запал на цей раз мусив тваринному відчуттю холоду уступити”[5] .

Крашевський помилково датує будівлі замку XVI століттям, опираючись на бачену ним цеглу того часу, хоча і зазначає, що “у ті часи, мусив лише із старих мурів бути переробленим, поправленим”[6] .

За даними письменника, одна із веж замку служила в останні часи судовим приміщенням, а по середині мурів у його час розміщувалися у нових будівлях деякі юрисдикції.

“Багато бачив замків, – зізнається автор “Спогадів...” – але жоден з них не показався мені таким поважним, таким гарним, так багато промовляючим, як цей, можливо, це ім’я Вітовта чарівності йому додає... Всі знані мені руїни литовських замків... ледве зберегли залишки мурів, малі сліди давньої своєї постаті... Луцький і Олицький [замки – Авт.] до сьогодення найкраще можуть дати уяву про давній оборонний замок”[7] .

Цікаво, що Крашевський, як митець, відмітив, що найкраще споглядати на Луцьку фортецю зі сторони базиліанського мосту через Малий Глушець. На жаль, на сьогоднішній день, для нас, лучан та гостей міста, така можливість втрачена завдяки недоречності зведення тут сучасної приватної будівлі. Ніби до них (та й до нас!) звертається письменник ще 150 років тому, застерігаючи від волі людини-руйнівника.

З цієї сторони від моста малював Луцький замок попередник Крашевського, польський мандрівник, автор “Подорожі до Туреччини” Едвард Ранчинський. Щоправда, Юзеф Іґнаци критично поставився до його відомостей, перевіривши згадки Ранчинського про відбитки на замкових мурах доісторичних тварин: “Дарма шукав на мурах тих іхтіолітів із відбитками рибок і водних хробачків...” – пише Крашевський[8].

Оглянув письменник і давній архів, складений у замку. “Має він бути дуже цікавим і сягати далеких часів, але досі ніхто ще нічого з нього не добув”[9].  Лише через десятиліття при сприянні Київської археографічної комісії архів, куди входили луцькі гродські та земські книги, був перевезений до Києва, завдяки чому і на сьогоднішній день є найбільш збережений серед подібних архівних зборів в Україні.

Згадує Крашевський і луцьких католицьких біскупів, подаючи коротеньку їх біографію. Серед них – Георгія Фальчевського, який у 1539 р. змурував із обтесаного каменя костел Св.Трійці, закладений на замку. До наших днів він не зберігся, згорів спочатку 14 червня 1724 року, а “після цієї пожежі Стефан Рупневський, біскуп, двічі сто тисяч виложив на нову будівлю, яку коштовною бляхою покрив”[10]. Проте, після другої пожежі  у 1781 р. костел закрили. У часи відвідин Луцька Крашевським на місці цієї давньої кафедри стояла повітова школа.

Що стосується історичного минулого нашого міста, то, як пише письменник “першооснову міста, швидше місця, поселення, відносить дехто задалеко, аж у 698 р., коли орда ятвягів і деревлян на чолі з Дулебом чи Луком тут осіла”[11]. Ятвяги ж, як відомо, племена, споріднені з литовцями, і згадуються у набагато пізніші часи.

“У 986 р. лучани разом з дреговичами і кривичами служили Ігорю Святославовичу, – констатує Крашевський далі. – У 1004 р. Болеслав, йдучи на Русь, зустрічається біля Луцька над Стирем з князем Ярославом і його військом, складеним з печенігів і варягів”[12]. Такі помилкові констатації характерні для часу Крашевського, і беруть вони свій початок ще від середньовічних авторів хронік – Длугоша, Кромера, Стрийковського.

Щоправда, згадує письменник, серед подій й достовірну дату – першу літописну згадку про Луцьк – 1085 рік, коли до міста із сім’єю прибув Ярополк.

Новий мурований замок, на горі і в долині, де нині кляштор бригіток, як справедливо зазначає  Крашевський,  закладає князь Любарт.

Але найбільше місця у своїй історичній оповіді відводить Крашевський постаті Вітовта і, зокрема, Луцькому з’їзду європейських монархів 1429 року.

Слід також згадати, що історичні відомості про Луцьк і опис замку, використовує Ю.І.Крашевський і у художніх творах, зокрема у “Нотатках Адама Поляновського, дворянина короля Яна ІІІ”[13]

Історичні пам’ятки для Крашевського – це не лише привід для створення романтичних образів чи історичних, художніх творів. Відомо, що проживаючи вже на Волині, він викупив за власні кошти монастир боніфраторів, намагаючись зберегти  його від руйнування. Опис Луцького замку Юзефом Іґнацієм Крашевським  органічно вписується у творчу спадщину визначного письменника, як науковий, художній, мистецький і громадський почин.

У 1930-х роках практично із поверненням волинської громадськості до спадщини Крашевського у Луцькому замку були проведені часткові ремонтно-консерваційні роботи. Але лише у 1970-1977 рр. проведено значні реставраційні роботи. Було відтворено первісні зубці головного фасаду В’їзної вежі, відновлено відсутні фрагменти білокам’яних обрамлень вікон, зроблені нові перекриття, поновлено гвинтові сходи. На основі залишків конструктивних елементів стін їх надбудовано, влаштовано дерев’яні криті галереї[14].

26 березня 1985 року урядовою постановою на території міста створено історико-культурних заповідний державного значення, призначення якого – зберегти і відновити свідків минулого Луцька, якими милувався у свій час і Юзеф Іґнаци Крашевський.