Історія релігій в Україні. – Львів, 2004. – Кн.1. – С.53-56.

Григорій Охріменко,

Олексій Златогорський,

Олена Коваль

(Луцьк)

Поховальний обряд населення стжижовської культури

Ще донедавна пам’ятки стжижовської культури були відомі переважно в межах Волинської височини [2, 120, мал.41; 1, 60, мал.17]. Лише в басейні р.Турії та в гирлі Случі значилося три пункти знахідок цієї культури. Розвідками Г.Охріменка, В.Артюха за останні десятиліття тут відкрито більше 10 поселень на межі лісостепу та Полісся, та на берегах Прип’яті, над озерами: Тур Ратнівського, Затишшя Шацького, Люб’язь Любешівського, Сокиричі, Липно, Башлики, Цумань Ківерцівського, Ничогівка, Гораймівка, Майдан-Липно І, ІІ, ІІІ в Маневицького р-нів Волинської обл., Клевань, Заслуччя, Великий Мидськ, Осова І, ІІ, Золотолин Костопільського р-ну Рівненської обл.

Повторними розвідками обстежувалися місця перебування носіїв стжижовської культури і на лесах Волині (деякі з них відкриті вперше): Гнідава (Луцьк) разом з М.Матвієнком, Бужанка разом з М.Корзонюком, Литовеж з Л.Пучковським в Іваничівському р-ні, Заріччя, Володимир-Волинський, Зимно, Бубнів (спільні розвідки з В.Бучаком, П.Заклектою, Ю.Ліщуком  Г.Охріменка) у Володимир-Волинському р-ні, Торчині, Валентинові, Боратині, Маяках, Жидичині, Вишкові, Підгайцях Луцького р-ну Волинської області. При цьому обстежувалися місця раніше виявлених поховань (наприклад, Торчин), а також відкритих, порівняно недавно: Володимир-Волинський, Підгайці, Ничогівка, Гнідава-Луцьк. Для всіх названих місць захоронень властиве розташування на підвищених ділянках берегів річок.

В зв’язку із збільшенням джерелознавчої бази по темі поховальних пам’яток (виявлення нових поховань біля Ничогівки, Володимира-Волинського, Підгаєць) є можливість більш докладного їх вивчення.

Для цього розроблено таблицю, в якій викладено дані про 43 поховання на території Волинської, Рівненської обл. та південного заходу Польщі. Тут використано інформацію з 19 поховань в Торчині (роботи Я.Фітцке), Валентинова (роботи М.Пелещишина), Жорнова, Озліїва (І.Свєшнікова), Гнідави (М.Матвієнка), Городка (І.Савицької 1926 р.), Сьомаків, Підгаєць (Г.Охріменка) та інші.

З 43 поховань лише два курганні (Жорнів та Великий Боратин). Решта ґрунтові, тілопокладальні, що знаходилися на глибині 12  – 125 см.

В двох випадках похованих покладено навзник (Торчин, поховання №3, №10). В шести випадках поховані лежали у скорченому вигляді (Торчин, поховання №4, №5, Валентинів, Ставок, Жорнів, Грудек Надбужний (Польща)), на правому боці лежали троє похованих (Торчин, поховання №7, №11, №12, №13), двоє похованих з Торчинського могильника лежали на лівому боці (№5 та №15). Парних поховань відкрито п­­’ять: в Жорнові, на Гнідаві, в Пересопниці, Торчині (поховання №1), Раціборовицях (Польща). Їх позиція в двох випадках була ногами один до одного (Раціборовіце, Пересопниця). Жіноче поховання з дитиною відоме з Торчина (поховання №1). Форми ям були різні – округлі (Ставок), видовжена нерегулярна (Торчин, поховання №2), видовжені (Торчин, поховання №5, №13). Часто в похованнях знаходився багатий інвентар: посуд, зброя (наконечники списів, стріл, кам’яні сокири, ножі), знаряддя праці (серпи, зернотерки, голки), а також музичні інструменти.

Так, керамічні вироби виявлені в Жорнові (в кургані), амфори, де були рештки чоловіка та жінки, у великих Стреклівцях біля чоловічого поховання, у Підгайцях біля поховання дівчини знайдено три посудини: кубок, миска, горщик. За визначенням еніолога з Луцька І.Кордунова в першій посудині знаходився мед, в другій – серце та печінка похованої, в третій – горіхи ліщини. Кілька наконечників списа походять з торчинського могильника (поховання №2, Озлієва), тут же були наконечник стріли та кам’яна сокира. З Торчина походили наконечники стріл – з поховання №16, з поховання №13 (5 наконечників). Зброя супроводжувала, звичайно, чоловіків.

Поховальний обряд носіїв стжижовської культури території Волині був складним, урочистим. На його складання впливали,  безперечно, духовні традиції тих культур, які брали участь у формуванні даного етносу, або мали вплив на нього: люблінсько-волинська, лійчастого посуду, кулястих амфор, рання шнурова (городоцько-здовбицька) та ін. Як і в чому ці різні впливи проявлялися – тема подальших досліджень. Ясно, що відхід у інший світ, був важливим моментом у житті родини, общини. Про це, зокрема, свідчать особисті речі похованих: знаряддя праці (серпи, зброя, музичні інструменти, досить, напевно, коштовні на той час металеві прикраси з міді та бронзи). До найбільш уживаних належали великі сережки у вигляді скрученого в трубу листка. Два з них виявлено, зокрема, біля Зимного (жіноче поховання з серпом, мискою, прикрашеною шнуром та цією прикрасою). Інша походить з околиць м.Володимира-Волинського (можливо, урочище Білі Береги), де вже знайдено дві великі амфори з поховань. Вискове кільце було виявлене І.Савицькою в похованні в Городку, в Дубно знайдено аж 4 скроневі кільця, 4 сережки (теж, напевно, скроневі) біля с.Липа, дві таки прикраси походять з Озлієва (роботи І.Свєшнікова 1965 року), 1 бронзова “сережка” походить з поховання №1 біля Торчина, поховання №14, №15. Тобто “сережки” – “скроневі кільця” складають найчисельнішу категорію знахідок. Всього в згаданих похованнях їх виявлено 15. Мідний браслет знайдений в Жорнові, І.Свєшніковим в Липі. Три пронизки походять з Великого Боратина, знахідки перстенів зафіксовані в Торчині (поховання №4 та №3), в Підгайцях (Луцький р-н). В одному екземплярі представлена діадема (Великий Боратин). Частина цих прикрас могла вироблятися на Волині, але більшість їх походила, швидше за все, з ближчих і дальших територій. Їх наявність серед супроводжуючих поховань матеріалів є свідченням віддалених зв’язків обміну населення стжижовської культури Волині.  З кістяних прикрас відоме трубчасте намисто з Торчина (поховання №1), що мало по 7 см довжини, а з поховання №18 (теж Торчина) походять 6 кістяних підвісок та ікла кабана. В похованні №16 теж були прикраси з ікол кабана. В могильнику (поховання №15) знайдено 3 мушлі pectuculus. Можна зробити припущення, що великі ікла сікачів представники стжижовської культури носили, імовірно, нашитими на шкіряний одяг. Даних про тканий одяг у цього населення немає. Навіть пряслиць знайдено на їх пам’ятках дуже мало. Хоча відбитки мотузок різних розмірів, які бачимо на посуді, опосередковано могли б вказувати на імовірність тканих чи в’язаних виробів. Ці ікла могли носити і як особисті відзнаки і як особливі прикраси захисної, можливо, і відлякувальної дії. Треба зазначити, що серед мисливської здобичі вепри у цього населення займали особливе місце [1, 73].

На основі аналізу поховального обряду носіїв стжижовської культури І.Свєшніков прийшов до висновку про “існування патріархальних відносин” у цих племен, що підтверджується родовими могильниками, курганами, спорудження яких вимагало при тодішніх технічних можливостях, спільних зусиль усього роду, об’єднаного владою вождя. Звичай ховати жінку поблизу чоловічого поховання (Жорнів, Торговиця, Великий Боратин) теж вказує на це. І.Свєшніков припускав також існування у носіїв стжижовської культури патронімії. Чоловічі поховання в Озлієві,  Лищах могли належати вождям-воїнам, а багаті жіночі та дитячі поховання у Підгайцях, Могиляках, Жорнові – представникам родової знаті.

У цього населення була віра у потойбічне життя, душу, культ предків, вогню. Про наявність останнього свідчить практика очищати тіло вогнем (Торчин, Жорнів, Торговиця). Могла існувати і віра у злих духів, упирів. Доказом останнього може бути відсутність або ампутація ступнів ніг (могильник біля Торчина). Не виключено, що прикраси, амулети (наприклад, дитячі) з ікол вепрів (Торчин, Валентинів) повинні були передати людині силу, живучість цієї тварини [2, 73-74]. Польським дослідником Яном Фітцке у   1930-х роках було зауважено, що в окремих похованнях з Торчина серед кісток грудей були наконечники стріл [3]. Очевидно, ці чоловіки загинули в сутичках з іншими групами або цієї ж стжижовської культури, або іншої синхронної.

Еніологом І.Кордуновим визначено, що поховання з Підгаєць належало дівчинці 15-16 років, яка ніби-то загинула від сильної травми ніг. Великий горщик з Торчина з чотирма вухами, за його тестуванням, мав значну енергію, яка поширювалася на відстань 30 см. В ній знаходилась рідина для пиття (можливо, під час тризни для підняття сил людини), як компоненти в ній були жир, кров, вода. Все це вживалося в підігрітому стані.

Отже, поховальні пам’ятки носіїв стжижовської культури Волині становлять значний інтерес для вивчення духовної культури населення ранньобронзового часу цього регіону.

________________________________________

1. Археология Прикарпаття, Волыни, Закарпатья (Энеолит, бронза, раннее железо). – К.: Наукова думка, 1990. – 185 с.

2. Свєшніков І.  Історія населення Передкарпаття, Поділля і Волині в кінці ІІІ – на початку ІІ тисячоліття до нашої ери. – К.: Наукова думка, 1974. – 207 с.

3. Fitzke I.  Cmentarzysko kultury ceramiki sznurowej w Torczynie, pow.Łuck // SPAU. – Warszawa, 1938. – T.XLIII.- Z.1. – S.25-26.