Волинський музей: історія і сучасність. – Луцьк, 2004. – Вип.3. – С.357-358.

Григорій Охріменко,

Олексій Златогорський,

Олена Бірук,

Богдан Гапонюк

ГОЛИШІВ – ПОСЕЛЕННЯ ПІЗНЬОГО ТРИПІЛЛЯ НА ВОЛИНІ

Господарчий та духовно-мистецький феномен трипільської протоцивілізації залишається й досі одною з найважливіших тем в історії первісності України.

Під впливом несприятливих екологічних умов в кінці ІІІ тис. частина пізньотрипільського населення, переміщується з степової зони в лісостепову доходячи, подекуди, до межі з Поліссям доходячи [Kośko, 2001. S.]. Так на заході Волині з’являється кілька пам’яток культури лійчастого посуду (КЛП) з матеріалами (переважно керамікою) трипілля: Лежниця, Грудек Надбужний (Польща), Зимно, Бужанка в басейні Західного Бугу та Новостав, Луцьк – Гнідава, Баїв над р. Чорногузкою. Над цією ж річкою, що впадає в Стир з лівого боку, та останці Дмитром Онуфриком в 60-ті роки виявлене єдине в цьому регіоні поселення, яке досліджувалося М.Пелещишиним та П.Чайкою в 1971, 1972 рр. Подібними до вищезгаданих пам’яток є матеріали з Хорева, Листвина, Мовша, В.Збенович. Поселення пізньотрипільської культури Голишів, з огляду на кількість жител (9-10), можна віднести до більших, двошарових (в нижньому шарі знайдені рештки кількох жител та поховання люблінсько-волинської культури). Але знахідки більш ранніх матеріалів знайдено не багато.

Пам’ятка Голишів знаходиться за кілька кілометрів на захід від місця впадіння р. Чорногузки в Стир і примикає до північного берега, від якого останець відділений не широкою промоїною. Острів – останець був у давнину добре захищеним: з східного боку р. Чорногузкою, з північного та північно-західного – болотистими низинами. Лише з південно-західного боку з останцевого пагорба є більш пологий спуск на дещо піднесену частину долини Чорногузки, що має площу кільканадцять гектарів і де були, ймовірно, сприятливі місця для землеробства і випасу худоби. Родючий шар гумусу та підґрунтя тут досягає 0,7 м і є легким для обробітку – внаслідок торфоподібних домішок.

Останець є піднесеним на 4-5 м над рівнем заплави і, не виключено, був укріплений огорожею або й ровами. В усякому разі вибір саме цього захищеного природою місця обумовлювався, напевно, необхідністю оборони від синхронних груп або культури кулястих амфор або шнурової кераміки чи інших.

Опис досліджуваної пам’ятки подано М.Пелещишиним у двох коротких повідомленнях в АО 1972, 1973 р та інших, зокрема в “Археологии Прикарпатья, Волыни и Закарпатья” (1990). Проте узагальнюючої інформації про ці дослідження поки що нема. Не вивчені також особливості кераміки цього поселення. На думку О.Позіховського в ній багато посуду столового призначення. Подані у звітах малюнки є дещо схематичні. Відсутні статистичні опрацювання кераміки, кременю, остеологічних матеріалів тощо. Відомо, що автор розкопок планував монографічно опрацювати одержані матеріали. Але не встиг її видати. Тому нашим завданням є, по можливості, доповнити збір даних про це унікальне поселення, дати відповіді на низку непростих питань про час і довгочасність існування її, особливості господарства, вірування тощо.

У 1971 р. М.Пелещишиним та Р. Чайкою відкрито 740 м² площі поселення. Культурний шар пізньотрипільського поселення залягав на глибині 0, 6 – 0,7 м від сучасної поверхні. Тут знайдено дві невеликі напівземлянки, п’ять наземних жител та 25 ям господарського та побутового призначення. Одна з напівземлянок мала округлу яму (діаметром 1, 7 м) та глиняну піч, що знаходилася з боку житла. В другій напівземлянці була овальна яма (діаметром близько 2 м) та заглиблення 3 х 1 м. На дні об’єкту були залишки вогнища.

Від наземних жител збереглися розвали глиняних печей, що зводилися на дерев’яному каркасі. Біля деяких з них були ями, діаметром 1, - 1,5 м. зазвичай округлі або овальні. Одна з них мала глибину 2,5 м від поверхні. В культурному шарі знайдено багато відбійників, клиноподібних сокир, кребків на пластинчастих сколах. Серед кістяних виробів є рогові сокири, проколки, кинджал. З кам’яних виробів – розтирачі та зернотерки. Найбільше зібрано керамічних виробів: низькі миски, амфори, сферичні чаші з темнокоричневим розписом у вигляді косих ліній, масивні, схематичні фігурки тварин з багатим шнуровим та заглибленим орнаментом, глиняні мініатюрні сокирки (як у населення культури лійчастого посуду).

Матеріали культури Вербковіще-Костянець залягали дещо глибше від трипільських (0, 6 – 0, 8 м від поверхні). Вони знаходилися переважно в трьох овальних ямах (ймовірно житлах: 3-4 х 2-2,5 м). Там же виявлено вогнища (2 х 0, 6 м) та кілька невеликих господарчих ям. В одній з них було  близько 10 пошкоджених мисок та амфор. Одна з мисок мала світлий розпис у вигляді трикутників, косих стрічок, невелика чашка з заглиблено-крапковим орнаментом, що утворює паралельні косі лінії. Знайдено ще крем’яні ножі, глиняна ложка та ін. [Пелещишин, 1972, С. 327-328].

Всього за час розкопок відкрито 1260 м² площі пам’ятки, де виявлено дев’ять глиняних порушених печей від наземних жител та десять невеликих овальних заглиблень (1, 5 х 1 м), які були їх частинами. Одне напівземлякове житло складалося з двох ям. Археологічні артефакти знаходилися в межах жител, ямах. Крем’яні знахідки складаються з ножів на довгих пластинах, скребків-ножів, різців, чотирикутних в перетині сокир. З каменів робили долота, бойові сокири.

До культури “Вербковиця-Костянець” належать житло, що складалося з трьох невеликих ям та глиняної печі. В кількох місцях поселення виявлено п’ять одиночних поховань зі скорченими трупопокладаннями та південною їх орієнтацією. Ці поховання супроводжувалися двома-трьома посудинами, кістяними проколками, уламками зернотерок. Автори розкопок датували це поселення серединою ІІІ тис. до н.е. [Пелещишин, 1973, С.321].

Під час розкопок 1971, 1972 рр. значна частина кераміки знайдена в ямах. Так в ямі 8 “а” знайдено 140 уламків посуду; в ямі 10 зібрано близько сотні дрібних уламків різних посудин; в ямі 17 знайдено фрагменти 6 горщиків та двох мисок; в ямі 20 – багато побутових решток: близько 60 уламків різних горщиків, мисок та інших посудин. В ямі 23, серед шматків обмазки, також було багато уламків посуду, які, можливо, походили від печі на дерев’яному каркасі. В ямі 24 було близько 130, переважно дрібних, фрагментів різних посудин, в тому числі однієї великої миски. В ямі 26 виявилось багато пошкоджених побутових речей: понад 60 уламків посудин, ручки великої амфори, уламки вінець кількох горщиків, частина малої чаші.

Найбільш уживаними були горщики і миски. Горщики, яких нараховано понад 80 екземплярів, мають розширений, плавно заокреглений в половині висоти або у верхній частині тулуб та невисокі відігнуті  вінця. Дещо виділяється один горщик, який має виразне валикоподібне потовщення, котре розмежовує тулуб і шийку. Це потовщення нагадує валики на посуді стжижівської культури.

Кількість мисок за пізрахунком характерних фрагментів досягає 110-115 екземлплярів.

Значно в меншій кількості трапляються уламки амфор (близько 20 екземплярів).

Окремо слід згадати про знахідки близько 10 мініатюрних посудин.

В різних місцях дослідженої площі знайдено більше 60 фрагментів столової кераміки. З інших керамічних виробів найчастіше траплялися пляслиця (майже 40 екз.).

Знайдено ряд дрібних фрагментів фігурок тварин, прикрашених шнуровим орнаментом, а також частину антропоморфної фігурки, яка передає окреслену розширену талію та, можливо, розчленовані ноги.

Матеріали поселення культури пізньострічкової кераміки (Верковіце-Костянець). В ямі 30 знайдено окремі уламки 14 різних посуди: семи невеликих мисок, двох амфороподібних посудин, декількох посудин біконічного профілю та фрагмент миски, на якій частково зберігся розпис білою фарбою (крейдою - ?). В ямі 31 знайдено кілька фрагментів пізньотрипільської кераміки. В ямі 36 - кілька десятків фрагментів пізньотрипільської кераміки (горщиків, амфор, мисок) [М.Пелещишин. Звіт “Археологічні дослідження на Волині в 1973 р.”. – Львів, 1974.].

Отже, кількість пізньотрипільської кераміки на поселенні Голишів є значна. Лише в ямах у 1973 році зібрано її майже 600 фрагментів. Не виключено, що і на площі жител її зібрано дещо менше, але теж кілька сот – приблизно 400. Тобто за сезон могло її бути зібрано до 1000 уламків. За два сезони – 2000.

Така велика кількість уламків посуду може вказувати на порівняно довгий час проживання пізньотрипільського населення в такому зручному місці. В цьому контексті виникає питання чи всі (орієнтовно 10) жител були одночасними чи зводились в міру приросту числа жителів? Чи могли бути спорадичні приходи і відходи пізньотрипільців на це місце? На ці складні питання дати відповідь поки що важко. Але значна колекція кераміки (у тому числі менш показна покинута дослідниками на місці) може допомогти зробити важливі спостереження і про його особливості (технологія, декор, форми) і про міжетнічні контакти, взаємовпливи з синхронними групами іншокультурного населення.

Література:

1.     Пелещишин М. Раскопки у с. Голышев Волинской области // Археологические открытия. – М.: Наука, 1972. – С. 326-327.

2.     Пелещишин М. Разведки у с. Голышев Волынской области // Археологические открытия. – М.: Наука, 1973. – С. 321.

3.     Археология Прикарпатья, Волыни и Закарпатья. – К.: Наукова думка, 1990.