Календар знаменних і пам’ятних дат Волині. – Луцьк, 2005. – С.34.

Олексій Златогорський

Володимир Замлинський

24 ЧЕРВНЯ

75 років від дня народження В.О.Замлинського

(1930 - 1993) - українського історика

Не багато дослідників минувшини можна назвати Істориком з великої літери. До когорти цієї категорії можна без перебільшення долучити Володимира Олександровича Замлинського, автора численних праць не лише з історії України, а й Волині, директора Волинського обласного державного архіву у 1960-1968 роках.

Володимир Олександрович Замлинський народився 24 червня 1930 року в родині військовослужбовця в містечку Андрушівка на Житомирщині. Дитинство майбутнього історика було затьмарене голодомором 1933-го і арештом батька Замлинського – кадрового офіцера Червоної Армії. Не легкими були і роки Вітчизняної війни: чого варта лише для становлення підлітка втеча з німецького полону. Про це згадує сестра історика, лучанка М.О.Замлинська-Таран: “Володя, мама, той чоловік та ще ті люди, що були поруч з нами, за ніч вигребли руками, ножами, ложками в землі, біля самої стіни, діру, через яку вирішили вибратися. Вилазячи звідти, ми потрапили у стічний рівчак. Мокрими, боячись підняти голову, ми відповзли метрів 300-400... Озирнувшись, ми побачили полум’я. То вже горіли конюшні з людьми... Володя піймав погляд моїх переляканих очей і сказав: “Запам’ятай це, Лідусю, може колись прийдеться комусь про це розповісти”.

У 1952 році волею призовної лотереї Замлинський  потрапляє на службу у Військово-Морський флот і відбуває чотири роки нелегкої морської варти на Півночі. Цікаво, що інший відомий історик, беллетрист, сучасник Замлинського Валентин Пікуль теж починав свій шлях до країни Кліо з ВМФ. Обом їм прийшлося також у зрілому віці здавати екстерном екзамени за середню школу.

З 1958 року В.О. Замлинський починає працювати у Луцьку вчителем креслення і праці у залізничній школі №38, організовує шкільну секцію боксу, якому сам навчився під час служби на флоті.

У цьому ж 1958 році В.Замлинський вступає на заочне відділення юридичного факультету Львівського університету і влаштовується на роботу у Волинський обласний державний архів. Архівна робота полонила його і вже тоді він вирішує присвятитись  дослідженню вітчизняної минувшини. Історія стає змістом його життя і праці. Саме тому через рік він переводиться на заочне відділення Московського історико-архівного інституту.

1959 року, будучи, по суті, істориком-початківцем, він видає у співавторстві першу свою книжку – “Луцьк. Історичний нарис.”. Потім  було багато різних наукових монографій, персональних і колективних, науково-популярних книжок, але ця перша книжка багато що визначила у його подальшій долі, вселивши впевненість у власних силах.

У 1960 році В.Замлинському запропонували очолити Волинський обласний архів. Робота на посаді директора архіву не завадила Володимиру Олександровичу займатися науковою роботою. 1966 року він захищає кандидатську дисертацію, а через 2 роки переїжджає до Києва і починає працювати старшим науковим співробітником  Інституту історії партії, через 11 років захищає докторську дисертацію.

У серпні 1982 року В.Замлинського було запрошено на посаду завідуючого кафедрою джерелознавства та спеціальних історичних дисциплін Київського університету ім.Т.Г.Шевченка. Так було покладено початок відомій в Україні і у світі “Школі Замлинського”.

За період своєї наукової та творчої діяльності В.Замлинський написав та видав понад 150 наукових праць, 40 монографій і книг.

Слід вказати і на те, що літературні здібності В.Замлинського виявилися досить рано. Сестра історика згадувала про юного брата: “В цей час він вже писав історичні оповідання, нариси, вірші і інколи давав мені читати свої рукописи, цікавився моєю думкою. Я дуже пишалася цим”.

З Волинню В.Замлинський не розлучався навіть тоді, коли переїхав до Києва.  Приїжджав сюди часто, два-три рази на рік. Приятелював з відомим волинським поетом О.Богачуком, істориком-краєзнавцем В.Наконечним.

Під час створення спільної  з письменником В.Кавою науково-популярної книги про дітей у часи Великої Вітчизняної війни, об’їздив всю Волинь, збираючи матеріали до неї. Разом з тим же письменником видав книгу “Три червоні гвоздики” про сім’ю Васют, революціонерів Вігілєва і Алексієвську, командира партизанського загону Собесяка. В.Замлинському ж належить честь відновлення історичної пам’яті про революційний Волинський полк.

У 1990-х роках в колі зацікавлень Володимира Олександровича з’являються козацькі ватажки. Доля відвела йому не так багато часу. Залишились недописані книги, десятки нездійснених ідей. В ніч з 22 на 23 грудня 1993 року Володимир Замлинський постав перед Вічністю.