Календар знаменних і пам'ятних дат Волині. - Луцьк, 2005. - С.48.
Златогорський Олексій
380 РОКІВ
від часу виходу першої друкованої книги на Волині (1625)
Перебування на Волині мандрівних друкарів Павла Домжив-Лютковича-Телиці та Сильвестра носила на собі відбиток просвітительської діяльності. Про це свідчили і назви їх книжок, і вихід у 1625 році у родовому гнізді славетних українських князів Четвертинських друкованої «Псалтирі». Беззаперечно, цій події сприяв і відомий захисник православ’я князь Стефан Четвертинський.
Не випадковим був і вибір тематики книги. Псалтир або Книга псалмів – одна з біблійних книг Старого Заповіту. Книга складається із 151 пісні чи псалма і є своєрідною поетичною збіркою. Псалтир вже досить рано стала богослужбовою книгою і від євреїв перейшла у вжиток до християн. Псалтир читається при кожній ранковій та вечірній службах так, що прочитується за тиждень уся. Як важлива книга християн вона була перекладена на слов’янську мову, за свідченням Нестора-літописця, ще Св. Кирилом і Мефодієм, і з того часу стала найулюбленішою книгою українського читача. Вперше серед слов’ян вона була надрукована давньоукраїнською мовою Швайпольтом Фіолем у Кракові 1491 року.
За Псалтирем також відбувалося навчання у школі від часів Київської Русі аж до початку ХХ століття. Людина ХІ–XVI ст., що вивчила Псалтир, вважалася грамотною. Книга псалмів була не тільки настільною, яку тримали вдома, але й супроводжувала свого власника постійно у мандрах. На цей звичай вказує і назва ще однієї друкованої Псалтирі слов’янською мовою Франциска Скорини (Вільно, 1525), що названа друкарем «подорожньою книжицею».
Читанням і співанням Псалтирі у монастирському житті займалися безперервно. У житті мирян до читання цієї книги вдавалися у всіх надзвичайних випадках: читали псалми над хворими, померлими, використовували як гадальну книгу. Літопис Нестора, твори Феодосія Печерського, митрополита Іларіона, Володимира Мономаха, українських авторів полемічних трактатів кінця XVI – початку XVII ст. часто цитують Псалтир. А тому видання цієї книги на Волині було досить важливою справою: вона сприяла освіті, просвітництву, обслуговувала повсякденні нужди мирської людини. До того ж, як популярна книга, мала забезпечити і фінансове існування мандрівної друкарні. Про ієродиякона Сильвестра відомостей збереглося обмаль, на відміну від Павла Лютковича-Телиці (бл.1570–1634). Відомий він також як письменник-полеміст, перекладач. Був знайомий і приятелював з Іваном Вишенським, про що свідчить зроблений ним запис на рукописному кодексі «Книга Іоанна Златоустого», подарованому бібліотеці Луцького братства.
Народився Павло Домжив Люткович-Телиця, ймовірно, на Львівщині, навчався в Острозі, у ченці постригся в Києво-Печерській лаврі. У 1611 році він стає ігуменом Петропавлівського монастиря у Мінську, активно співпрацює з Віленським православним братством, готує до друку «Тренос» Мелетія Смотрицького. Пізніше засновує власну друкарню і разом із Сильвестром друкує в Угорцях на Львівщині «Собраніе вкратце словес от божественнаго писанія» (1618), «Апостоли і євангелія чрез все неділі і праздники…» (1620), «Казаньє» (1622). В останній книзі друкарі вказали про свій відхід із Угорець на Волинь у зв’язку з татарським нападом.
1625 року друкарі видають Псалтир у Четверті. У книзі присутня присвята Григорію Четвертинському, але сприяє її виданню, безперечно, і князь Стефан Четвертинський (1577–1660) – значима і відома постать в історії України першої половини XVII ст. Він і репрезентант інтересів православного населення Речі Посполитої в сеймі та перед королем, і член Луцького Хрестовоздвиженського братства, і своєрідний посол від польського уряду до запорозьких козаків, військовий полководець, «Нестор і голова» волинської шляхти. На його кошти у Боровичах (Новій Четвертні), в урочищі Тумин зводиться православний монастир. Наприкінці ж життя, під час визвольної війни українського народу, князь переходить на бік козацтва, його підтримують українські гетьмани Іван Виговський та Павло Тетеря.
1628 року мандрівні друкарі оселяються у Луцьку, де публікують збірку віршів «Лямент» пам’яті настоятеля братської церкви Івана Вагилевича. Це перша відома друкована книга у Луцьку.
1629 році П.Люткович став ігуменом невеликого монастиря в с. Чорній (поблизу Гощі на Рівненщині), де надрукував того ж року Часослов і переклад з польської книжки Станіслава Решки «Діалог албо розмова чоловіка хорога албо умираючого з духом».
У 1630 році Павло Домжив Люткович-Телиця заповів свою друкарню Чорненському монастиреві, зокрема ієромонаху Сильвестру, який вирішив передати її Луцькому братському монастирю. По смерті П.Лютковича (1634), всупереч опору власника села Чорної Дмитра Урсула Рудецького, друкарське обладнання було перевезено до Луцька.
Унікальність четвертинської Псалтирі 1625 року базується ще й на її рідкісності – наявності лише двох відомих нині примірників цієї книги, що зберігаються у Державній публічній бібліотеці Російської Федерації (колишня – імені Леніна) та Державній публічній бібліотеці Російської Федерації імені М.Є.Салтикова-Щедріна.
Література:
1. Карпінський В.С. Друкарня Павла Лютковича Телиці // Карпінський В.С. Зародження і розвиток друкарства на Волині. – Луцьк, 1997. – С. 60–73.
2. Карпінський В.С. Книгодрукування в історії середньовічної Волині // Минуле і сучасне Волині: Літописні міста і середньовічна культура: Матеріали VIII Волин. обл. іст.-краєзн. конф. – Луцьк, 1998. – С. 111–113.
3. Кралюк П.М. Діяльність першодрукаря Павла Домжив-Лютковича-Телиці на Волині // Минуле і сучасне Волині. Краєзнавство: історія, здобутки, перспективи: Тези доп. та повідомл. ІІ регіон. «Велика Волинь» і VI обл. іст.-краєзн. конф. – Луцьк, 1992. – С. 78.
4. Огієнко І.І. Друкарство на Волині // Огієнко І.І. Історія Українського друкарства. – К., 1994. – С. 184–253.
5. Колосова В. Українські мандрівні друкарні (в розвиток досліджень С.І.Маслова) // Наукові праці Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського. – К., 2003. – Вип. 10. – С. 37–41.
6. Тарадюк Н. Книгодрукування в Четвертні // Досвіт. зоря. – 2004. – 19 серп. |
