Історія міст і сіл Великої Волині. Науковий збірник „Велика Волинь”. Т.25. – Житомир: ПП Косенко М.Г., 2002. – Частина 1. – С.41-44.

О.Д. Огнєва,

О.Є. Златогорський

(Луцьк)

         Поселення Сокіл в історії Волині

На кінець XV – початок XVI ст. на землях Волині відбувається пожвавлення торгово-грошових відносин, зростання феодального землекористування, масове виникнення міст, але, переважно, на місці вже існуючих поселень [4, 85]. Разом з тим, історична доля кожного з таких міст була різною. Окремі з них зберігали отриманий адміністративний статус; інші, навіть діставши магдебурзьке право, так ніколи і не постали містами; деякі навпаки, сягнувши статусу міста, з плином часу втрачали всі його ознаки.

За сучасним територіально-адміністративним поділом у Любомльському та Рожищенському районах відзначено два села з однаковою назвою – Сокіл. Перше належить до Полапської сільської Ради Любомльського району; час його першої згадки не визначений [5, 514]. Друге село – центр однойменної сільради у Рожищенському районі з підпорядкованим їй селом Духче. Вперше це поселення Сокіл згадується під 1545 р. у досить відому документі „Перелік нововстановлених і усталених здавна митниць на Волині”, складеному урядовими ревізорами [11, 65].

На кінець ХІХ ст. польський географічний Словник описує в Луцькому повіті містечко Сокіл (Сокуль) над Стирем, до якого належало село Навіз [13, 39]. В тій же глосі говориться, що в Соколі побутувала легенда про схований у містечку привілей, за яким 1564 р. Сокіл отримав міське право від Сигізмунда Августа, польського короля [13, 39].

Власниками Сокола вважалися князі Збаразькі, які разом з князями Острозькими, Заславськими, Вишневецькими, належали до найбільших землевласників у Луцькому повіті [13, 39-40; 12, 66-67], князі Сокульські (Рюриковичі – нащадки турово-пінських князів) – родичі Четвертинських [13, 39-40; 12, 313] і Збаразьких, та Єловицькі. Княжна Варвара Сокульська є дружиною Стефана Матушовича Войнича Вороницького зі Збаража [12, 303, 316]. Сестра Стефана – Олександра Матушівна вдруге була одружена з Кшиштофом Єловицьким, другою дружиною якого була Олександра Сокульська [12, 303, 316]. З 1803 р. Сокіл від родини Єловицьких переходить до родини Стемпковських [13, 39-40]. Село Навіз так і лишається власністю Сокульських до початку 70-х рр. ХІХ ст. [13, 39-40]. Таким чином на протязі майже 200 років маєтності знаходились в руках однієї родини.

За даними А.Зайця у XVI ст. (до 1565 р. включно) існують звістки про появу 63 міст на Волині. Серед інших міст згадується і Сокіл під 1563 р., коли це поселення отримало або дозвіл на локацію, або магдебурзьке право [4, 90], оскільки його перша згадка датується 1545 р. Згідно подимного реєстру Луцького повіту за атестацією на 1629 р. Сокіл (Сокол, Сокуль) згадується як місто – центр Сокольської волості [1, 59-60]. Там же показано ім’я дідички – Олександри з Соколя Криштофо-Шимкович-Шклінської ( Криштоф Шимкович 1620-1634 рр. земський підсудок в Луцьку), яка вдруге вийшла заміж за Криштофа Єловицького [12, 188, 316]. Згадані маєтності Олександра могла успадкувати від брата Стефана, після того як останній постригається у ченці і помирає 1617 р., або отримати як посаг від батька Марка Сокольського, який помер за одними відомостями 1612 р. [13, 39], за іншими 1583 р. [12, 316].

Згаданий подимний реєстр 1629 р. містить перелік чотирнадцяти поселень Сокольської волості, з яких дев’ять, у тому числі і село Навоз (Навіз), збереглися до нашого часу, а чотири зникли. До зниклих належать: Довга Воля, Красилівка, Передзамче, Михалківська Воля [2, 77-105]. Ще одне поселення – Копиль, можливо, відповідає теперішньому селу Копилля (перша згадка 1577 р.) – центру сільради Маневицького району [5, 554]. Таке припущення ймовірно, оскільки по-перше інші поселення, що збереглися, як виявилося, тепер включені до Ковельського, Рожищенського, Луцького, Ківерцівського районів, тобто відбулося розпорошення сталої протягом кільком століть адміністративної одиниці волості; по-друге, опосередкованим підтвердженням можна вважати однакову дату – 1577 р. – першої згадки Копилля та Навоза (тепер село Навіз Рожищенського району), що також вперше згадується 1577 р. і присутнє серед поселень Сокольської волості у подимному списку 1629 р. [1, 59; 5, 554; 2,6]. Серед тих поселень, що збереглися, два поміняли назву: Смердин має нову назву – Крижівка (Луківська сільрада, Рожищенський район), Копче зветься Новокотів (Романівська сільрада, Луцький район) [5, 636; 2, 84; 5,454; 2,82]. Крім того, на підставі згаданого реєстру, 1629 рік можна вважати першою згадкою сіл Підліси (Велицька сільрада, Ковельський район), Крижівка (колишнє Смердин), Новокотів (колишнє Копче), Духче (Сокільська сільрада, Рожищенський район), які не мали ніякого датування [5, 380, 454, 636, 638], Литогоща (центр сільради, Рожищенський район), Корсині (Літогощська сільрада), що датувалися XVIII ст. [5, 636], Ситовичі (цент сільради, Ковельський район), першою згадкою про яке вважався 1635 р. [5, 384]. Село Суськ (колишнє   Суск) – центр сільради Ківерцівського району вперше згадується під 1570 р. [5, 313]. Фактично, за подимним реєстром 1629 р. з’ясувалося, що сім сіл Волинської області існують вже понад 370 років.

Серед назв поселень, що зникли, особливу увагу привертає назва Передзамче. Така назва свідчить про існування у Соколі замку чи укріплення, де перебували його власники. Фактично, поселення Сокіл, що вперше згадано 1545 р., яке отримує 1563 р. локалізаційний привілей, тобто дозвіл “садити” на місто з правом проводити торги та ярмарки, а 1564 р. дістає міське право, вочевидь, при підтримці своїх влансиків вдало реалізувало надані йому права. Сокіл як місто і як адміністративний центр Сокольської волості згадується і 1629 р., і 1648 р. Місто проходить успішно першу фазу локації – правову і дістає право утримувати корчми, мати торги у визначений день, ярмарки двічі на рік, право працювати ремісникам. Без сумніву, була вирішена і друга фаза – просторова: у місті мав існувати ринок, певна кількість вулиць.

Сокіл, за визначенням П.М.Саса, можна віднести до так званих міст середнього розміру (від 200 до 700 димів) [9, 22]. Населення нових міст могло зростати за рахунок втікачів-селян. Так 1566 р. князь Андрій Курбський марно намагався повернути понад 100 кріпосних, які втекли до новооселеного міста Сокіл (Сокол, Сокуль) Луцького повіту [9, 27].  У 1595 р. до Сокола втекли дві родини підданих Андрія Коровля-Селецького [10,406], у 1627 р. захисту згаданої вище Олександри Шклінської попросили втекачі з сіл луцького біскупства Дворець та Садів [10,455].

Міщани Сокола праймали участь і у „домашніх” війнах своїх власників. Похід війська князів Сокольських на Івана Олізаровича у Черняхів описав у своєму історичному творі „Ганна Монтовт” Орест Левицький [6, 112-113].

В місті працювало 39 ремісників, або 18,7% населення [9, 22], серед яких були і золотарі, тобто ювеліри [9, 71]. Крім того діяло 10 мукомельних млинів і 3 рудничих [9, 119]. Цілком ймовірно, що місто спеціалізувалося на торгівлі рибою, бо є відомості за січень 1569 р. про купця з Пінська, який їхав на двох санях до Сокола і віз шість бочок солоної плотви для продажу на місцевому базарі [9, 113]. Вивозили з Сокольської волості і поташ до Бугу, зокрема є згадка про проїзд з Сокола через Рожище у 1570 р. підвод з цим відомим експортним товаром шляхтича-купця Станіслава Граєвського, який вів досить жваву торгівлю з Ґданськом [11, 144-145].

Православні міщани Сокола підтримували зв’язок з Луцьким братством, у Пом’янику якого згадані як члени братства сокольці Василь Александрович (XVII ст.) [8,10] та Євксимія (1714 р.) [8,18]. У Національному музеї Кракова зберігається рукописна книга останньої чверті XVII ст. „Проповіді і погребальні промови Феофана Гірського”, „оправована в церкви Соколницкой” для Луцького братства [7].

Ймовірність того, що Сокіл мав організацію міського самоврядування  не викликає сумніву, проте реальний його зміст гіпотетичний, оскільки відсутній самий текст привілею. Оскільки Сокіл середнє приватновласницьке містечко, то ним міг керувати звичайний урядник. Проте, на сьогодні віднайти грамоту з привілеєм, чутки про яку існували у Соколі на кінець ХІХ ст., не можливо. Сталося так, що при реставрації церкви вдалося віднайти лише вислу воскову печатку Сигізмунда Августа з гербом Великого князівства Литовського “Погоня” із залишками шнурівки, якою печатка кріпилася до грамоти, можливо пергаментної, яка загинула [ВКМ, Н-7564]. Оскільки на вказаній печатці прочитуються тільки перші цифри “15..”, то печатка могла належати як локаційному привілею, так і привілею на магдебурзьке право.

Таким чином поселення Сокіл відбулося як місто середнього розміру. На його успішний розвиток і становленя вплинуло декілька причин. Відбувалося загальне економічне пожвавлення XVI – початку XVII ст. і, зокрема, орієнтація експорту збіжжя та поташу в Західну Європу. Місту було надано магдебурзьке право. Можна також говорити про зацікавленість його власників у розвитку поселення, що носила мабуть не тільки амбіційний характер, але й фіскальний, оскільки дохід з містечок навіть  і  невеликих був значно більший, ніж з села. До того ж з початку XVII і до початку ХІХ ст. місто належало одній родині – Єловицьким. Як центр Сокольської волості – Сокол, маючи право тримати корчми, млини, рудні, проводити ярмарки (двічі на рік 1 листопада і 15 серпня) і торги, мати ремісників поставав для навколишніх сіл (згаданих вище) центром місцевого обміну, тобто посередником між містом і селом. Цілком ймовірно місто мало і спеціалізовану торгівлю – рибну, про що свідчить і наведений вище факт про пінського купця і наявність серед міського населення рибних перекупень. Його минуло і таке лихо, як здача та перевіддача в оренду. Лише одне село (Михалківська Воля зникла) було віддано посесору Андрію Здитовецькому [1, 60]. Водночас Сокол поставав центром адміністративно-господарського комплекса і резиденцією власника, про що опосередковано свідчить характерна назва зниклого села Передзамче.

Занепад Сокола мабуть розпочався з того часу, коли його обминула залізниця, що пішла через Рожище. Але поки річка Стир зберігала своє значення транспортної артерії, що з’єднувала різні частини Волині, це містечко ще могло „триматися на плаву”. Проте вочевидь Сокіл остаточно міняє свій багатовіковий статус міста, центра волості, на статус села – центра сільради після багаторазових адміністративно-територіальних поділів, що відбувалися по всій Україні, у тому числі на Волині. Наприклад, період 1947–1962 років в адміністративно-територіальному поділі України характеризувався змінами, перерозподілами, ліквідацією цілих районів, відповідно переносилися і центри районів і сільських рад. В 1970-ті також відбувалися, хоч і незначні, зміни меж районів [3, 12].

Як вважають М.Ф.Дмитрієнко і О.Є.Маркова “ідеологія 30-50- років немов би виправдовувала проведення не завжди обгрунтованого і раціонального адміністративного поділу, що часто змінювався з метою руйнування історичних, політичних, економічних, культурних та інших зв’язків між окремими регіонами України” [3, 4].

______________________________________

1. Баранович О.П.  Залюднення України перед Хмельниччиною. Волинське воєводство. Київ, 1931.

2. Волинська область. Адміністративно-територіальний поділ. Львів, 1981.

3. Дмитрієнко М.Ф., Маркова О.Є. Адміністративно-територіальний поділ Української РСР з 1917 р. по 80-ті роки ХХ ст. // Історико-географічні дослідження на Україні. Київ, 1992, с.3–13.

4. Заяць А.Є.  Динамика численности городских поселений Волынского воеводства XVI – первой половины XVII ст. (1566–1648) // Історико-географічні дослідження на Україні. Київ, 1992, с.85–100.

5. Історія міст і сіл УРСР. Волинська область. Київ, 1970.

6. Левицький О. Ганна Монтовт // На переломі: друга половина XV – перша половина XVI  ст. – Київ, 1994. – С.96-151.

7. Павличко Я. Рукописи Луцького монастирського братства (на матеріаліх Національного музею м.Кракова) // Волинська ікона. Питання історії вивчення, дослідження та реставрації. Тези та матеріали ІІ міжнародної наукової конференції. – Луцьк, 1995. – С.17.

8. Пом’яник. Волинське крайове Братство святого апостола Андрія Первозванного (Луцьке Хрестовоздвиженське). Від року Божого 1618 і далі. – Луцьк, 2000.

9. Сас П.М.  Феодальные города Украины в конце XV – 60-х годах XVI в. Киев, 1989.

10. Селянський рух на Україні 1569-1647 рр.: Збірник документів  і матеріалів. – Київ, 1993.

11. Торгівля на Україні XIV – середина XVII ст. Волинь і Наддніпрянщина /Упоряд. В.М.Кравченко, Н.М.Яковенко. – Київ, 1990.

12. Яковенко Н.М.  Українська шляхта з кінця XIY до середини XYII ст. (Волинь і Центральна Україна). Київ, 1993.

13. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i inych krajow słowiańskich. T.XI. Warshawa, 1890.