Данило Братковський – поет і громадянин. Науковий збірник. – Луцьк, 2002. – С.59-63.

Огнєва Олена,

Златогорський Олексій

Іван Мазепа в традиції українських стародруків

Доба Мазепи, в пербігу якої ми згадуємо ім’я Данила Братковського, – яскравий спалах у розвитку української культури та науки. З ім’ям гетьмана пов’язується діяльність Києво-Могилянської академії, будівництво церков, розвій літератури і живопису. Наприкінці XVII – на початку XVIII ст. в Гетьманській Україні відбувається, також не без впливу Мазепи, інтенсифікація книгодрукування. Важливо відмітити для розуміння культурного „кліше” того часу місце Івана Мазепи в традиції українських стародруків Гетьманщини. Ім’я гетьмана згадується в наступних відомих нам виданнях:

1. Молитвослов. Чернігів, 1692 рік. Надруковано „тщанием” ігумена Свято-Троїцького Іллінського монастиря Лаврентія Крщоновича. На звороті титульного аркуша розміщено зображення герба Івана Мазепи з присвятою у віршах за підписом Лаврентія Крщоновича. У післямові містяться відомості про повторність видання,  а також згадуються царі Іоан та Петро Олексійовичі, патріарх Адріан, Лазар Баранович[1].

2. Апостол, Київ, друкарня Лаври, 1695 рік. Надруковано „тщанием” архімандрита Мелетія (Вуяхевича). Окрім архімандрита на титульному аркуші згадані царі Іоан та Петро Олексійовичі, патріарх Адріан. В післямові до цих імен додано ще імена митрополита Варлаама (Ясинського) і гетьмана Запорозьких Військ І.С.Мазепи[2].

3. Акафісти, Київ, друкарня Лаври, 1695 рік. У вихідних відомостях згадуються царі Іоан та Петро Олексійовичі, патріарх Адріан і вказано, що книга видана „тщанием” архімандрита Києво-Печерської Лаври Мелетія (Вуяхевича), „при владении” гетьмана І.С.Мазепи[3].

4. Димитрий Ростовский (Туптало Даниил Саввич). Руно орошенное... Чернігів, 1696 рік. В післямові повідомляється, що книга видана „повелением” царя Петра Олексійовича, „благословінням” патріарха Адріана, „тщанием” ігумена Лаврентія Крщоновича. Видання існує з двома варіантами присвтя. Один варіант присвяти звернений до гетьмана І.С.Мазепи, з гербом і восьмирядковим віршем на герб гетьмана. В присвяті висловлюється подяка Мазепі за добудову „немалым иждивением” кам’яної церкви Трійці та пожертву дорогоцінного кіоту. Другий варіант присвяти звернений до царя Петра з гербом Російської держави. В присвяті, що підписана ігуменом Лаврентієм Крщоновичем „со всею братиєю” восхваляються „милости” царя по відношенню до монастиря: як руно має три властивості вдягати, зігрівати та прикрашати, так і цар „вдягнув монастир”, покривши залізом церкву Трійці, „прикрасив” її „царським знаменитим кимвалом доброгласним” (тобто дзвоном) та „зігрів”, захистивши від ворогів[4].

5. Самуїл (Мокрієвич). Виноград домовитом благим насажденный, в нем же последних веков всех бысть убиенный… Чернігів, 1697 рік. Присвята „добродееви”, ясновельможному гетьману Військ Запорозьких Івану Мазепі, герб гетьмана[5].

6. Псалтир. Київ, друкарня Лаври, 1697 рік. На титульному аркуші визначено, що книга „типом обновлена” при архімандриті Києво-Печерської Лаври Іосафі (Кроковському). На титульному аркуші згадані також цар Петро та патріарх Адріан. В передмові говориться, що книга видана „изряднейшим исправлением” митрополита Варлаама (Ясинського). Існують варіанти складу. Один варіант містить герб і посвяту І.С.Мазепі. В другому варіанті є „Передмова до чительника”. Обидва варіанти підписані Іосафом (Кроковським). В деяких примірниках ім’я Мазепи викреслено чорнилом[6].

7. Четвероєвангеліє. Київ, друкарня Лаври, 1697 рік. Надруковано при архімандриті Мелетії (Вуяхевичі), але побачило світ після його смерті. На титульному аркуші згадуються цар Петро і патріарх Адріан. Ім’я І.Мазепи згадується у вступному слові. Проте в примірниках, що зберігаються у Російській національній бібліотеці, ім’я гетьмана викреслено чорнилом[7].

8. Іоан Дамаскін. Канони пр(е)с(вя)тій б(огороди)ці. Київ, друкарня Лаври, 1697 рік. У післямові згадані цар Петро, царевич Олексій Петрович, патріарх Адріан, митрополит Варлаам (Ясинський), архімандрит Іосаф (Кроковський) і гетьман Війська Запорозького І.С.Мазепа. Мазепа згадується як „изрядный ктитор и благодетель” Києво-Печерської Лаври[8].

9. Іосаф (Кроковський). Акафист... великом(у)ч(е)нице Варваре. – Київ, друкарня Лаври, 1698 рік. У післямові згадані митрополит Варлаам (Ясинський), гетьман І.С.Мазепа, патріарх Адріан, архімандрит Іосаф (Кроковський), „тщанием” якого надрукована книга[9].

10. Стефан (Яворський). Виноград Х(ристо)в... Київ, друкарня Лаври, 1698 рік. На звороті титульного аркуша розміщені герб І.Мазепи та вірші, є також і присвята, що звернена  до нього[10].

11. Октоїх. Київ, друкарня Лаври, 1699 рік. На титульному аркуші згадано царя Петра, патріарха Адріана, архімандрита Іосафа (Кроковського). У післямові разом з цими іменами згадано митрополита Варлаама (Ясинського) та гетьмана Мазепу[11].

12. Полуустав. Чернігів, 1703 рік. З гербом Івана Мазепи[12].

Проте необхідно відмітити, що львівські видання кінця XVII – початку XVIII ст. не містять жодних згадок імені українського гетьмана. Щодо перелічених видань і згадок у них імен царів та Мазепи – тобто необхідного для друку книжок офіціозу того часу, можемо засвідчити відсутність у них (або означення цього у відомих нам каталогах) маргінальних записів, які б у той чи інший спосіб могли б вказати на реакцію пересічного, „низового” читача. Одночасно можемо засвідчити такий запис з волинського регіону.

На початку XVIII ст. російській війська (а у їх складі і мазепинські полки) перебували на Правобережній Україні[13]. З 1706 р. між російськими і шведськими військами на території сучасної Волині відбуваються військові сутички. Армія росіян на чолі з Огільві у квітні 1705 р. йшла на з’єднання з російськими військами Меншикова у Ковелі. Війська, захоплюючи провіант у місцевого населення, пройшли через Брест, Пісочне, Пульмо, Неопалиму Гущу. Меншиков писав листи до Петра І з Ковеля і Колок, повідомляючи про те, як будуть просуватися далі війська: права колона – через Кисилин, Зубильне, Гуменки, і ліва колона – із Колок з переправою через Стир рухається на Луцьк, а звідти – на Київ.

Улітку 1706 р., намагаючись зустрітися з росіянами, через Любешів на Луцьк прямує шведська армія Карла ХІІ. Знищуючи і спалюючі населені пункти на своєму шляху (зокрема, той же Любешів), придушуючи спротив місцевого населення, шведи розташовуються у районі Луцьк-Олика-Дубно. Зазнавши поразки від російського корпусу Меншикова, війська Карла ХІІ залишають Волинь. Росіяни, козаки, їх польські союзники розквартировуються у Львові, Жовкві, Сокалі, Острозі, Дубно. Військові олки графа Фреза, що мав зимові квартири в Олиці, збирали фураж у с.Берестяни, Луцькому, Володимириському повітах, м.Луцьку. І у наступних роках відбувалися військові сутички між шведами і росіянами на Волині[14]. Реакція на всі ці події засвідчена у маргінальних записах у „Тріоді цвітній” (Львів, друкарня братства, 1688 рік) з села Штунь Любомльського району[15]:

1) „(...) Б(о)жого 1705 неупокой был в земле (пол)ской. Шведы места поодбирали Варшаву, Краков, Торунь в Польши, великие места. На которою выйшли козеки вольные. Сам гетман Мазепа Іван з великим войском сам цар московский с кольчужным войском. Крол Сас з великим войском шмилельским. Бранне з войском велми (…) чинил кролей великих больших вницец обертали (…) тех же часов (Бог дал?) жета и збожа (?) великая была мац…”;

2) „Року 1707 Москва пановала по всех поветах полских, руских, волинских. Превеликие была в людей неволя (...) панов и людей вневоле (...)”[16].

Сприйняття Мазепи – союзника Петра І – як ворога автором цих записів говорить нам про його відмінну політичну орієнтацію від Данила Братковського, автора антишляхетських віршів. Власне, як постать Братковського, так і постать Мазепи не є простими і однозначними в українській історії. На захист гетьмана і його внеску в розвиток культури і відповідно про „внесок” Петра І сказав свого часу слово і метр нашої літератури Іван Франко: „„Преславне” прорубування вікна в Європу, там, на північ над Невою, є рівночасно затиканням тих вікон, якими світло науки проникало на Україну”[17]. Свідками значного внеску Мазепи в розвій української культури залишилися собори й церкви, зведені ним у часи заборони на будь-яке будівництво в імперії, та книги (чи то літературні твори, чи інші тексти), в яких з пошаною згадується його ім’я, вимаране чорнилом після Полтавської битви 1709 року.

На початку 1950-х роках розпочалися краєзнавчі пошуки слідів Петра Великого на Волині. У 1953 р. було відкрито дві меморіальні дошки: у с.Забороль з текстом „В цьому будинку у 1707 р. перебував Петро І” і у м.Луцьку по вул.Пушкіна з текстом „В цьому будинку перебував Петро І в 1709 р.”[18]. Зрозуміло, що у ті роки згадати ім’я Мазепи, ба, навіть, про його перебування на Волині на початку XVIII ст. не могло бути й мови. Залишається це питання відкритим і у наші дні, оскільки у виданнях, присвячених як Північній війні, так і добі Івана Мазепи, волинська сторінка його біографії не висвітлюється.