Минуле і сучасне Волині та Полісся: Ковель і ковельчани в історії України та Волині. Матеріали ХІІ Всеукраїнської наукової історико-краєзнавчої конференції. – Луцьк: Надстир’я, 2003. – Частина 2. – С.90-92.

Олексій Златогорський

(Луцьк)

Торгівельна політика Великого князівства Литовського та Речі Посполитої і її вплив на розвиток торгівлі на Волині

Економічна політика середньовічних держав, у тому числі Великого князівства Литовського та Речі Посполитої, базувалися перш за все на фіскальних засадах, оскільки різні побори та податки складали основу господарського (державного) скарбу. Центральний уряд мав свій погляд на завдання і мету торговельної політики і, безперечно, прагнув до його здійснення. Детально розроблені феодальні норми торговельних відносин носили вузькофіскальний характер. Великий князь литовський, оцінивши прибутковість від розширення торговельного обміну, намагався отримати від нього якнайбільші дивіденди.

Поступова протекціоністська політика литовського правителя носила у своєму зародку суперечливий характер: надаючи певні пільги окремим землям, господарським одиницям і особам, вона не враховувала, наскільки ці пільги шкідливі для економіки всієї держави та її господарських структур. Розширення ж кола користувачів сприятливими торговельними умовами приводило до створення нестійких ієрархічних пірамід, складові структури яких загрожували одна одній. Державна політика таким чином нагадувала дитячу гру в кубики, в якій кінцевий результат – створення міцної будови – поступається процесові об’єднання між собою різнорідних елементів.

Система „надання пільг/збільшення фіскальних вимог” була характерною для політики великих князів литовських вже з кінця XIV ст. До привілейованих пільг відносились звільнення від сплати мита (на певний час чи на певній території), дозвіл на встановлення митної комори і збирання митних поборів, право складу для міст. Все це приводило одночасно до існування таких явищ як розгалужена і неуфікована митна система, примусове користування шляхами, різні заборони і обмеження торговельної діяльності. Суворі регламентації заважали купцям їздити зручними для них гостинцями, спрямовували їх до митниць, кількість яких постійно зростала, змушувала їх збувати товари у містах і лише місцевим купцям. Розорення частини дрібного і середнього купецтва і збагачення купецтва привілейованого були елементами повсякденного життя, його гостротою і яскравістю, коли „знатністю і багатством насолоджувалися з більшою жадобою, оскільки вони занадто гостро різнилися від злиденності” [1].

Зацікавленість держави у власних фіскальних інтересах і як результат цього – нерівноправна протекціоністська політика у торговельній сфері – привели до пониження вартості державної влади у суспільній свідомості. На нашу думку, такі реалії середньовічного періоду історії України як шляхетська анархія, вседозволеність маґнатерії, козацьке свавілля були наслідком суперечливої торговельної політики Великого князівства Литовського, а пізніше і Речі Посполитої. Проте в певній мірі регіональний протекціонізм мав слушність, оскільки обмеження водночас сприяли економічному піднесенню міст, що стояли на головних гостинцях, – Києва, Луцька, Володимира та інших, створювали структуру для економічних зв’язків [2].

На протязі другої половини XIV – першої половини XVII  види та розміри мит Великого князівства Литовського та Речі Посполитої, до складу яких входила Волинь, чітко окреслюються у таких документах епохи як Митні устави, ревізії державних замків, реєстраційні книги митниць. Проте, розмір мита постійно збільшувався, види змінювалися і розширювалися до конкретного означення предмета чи послуги: соляне, восковниче, волове, м’ясне, рибне, горшкове, пивне, горілчане; гребельне, мостове, вагове („важъчое”), помірне – торговельний податок з товару, що вимірювався мірами об’єму (поколодне – митний збір від колоди збіжжя, корчовщина – від корчика збіжжя і т.п.) – змінилося до кількісного визначення (тридцяте, двадцяте і т.д.). Всі ці особливості мали свою специфіку у регіонах, де види і розміри мит не відповідали, якщо можна мовити сучасною термінологією, „державним стандартам”. Останні окреслені у Митних уставах 1563, 1568-1573 рр. [3], ревізіях 1545, 1552 рр. [4], реєстрах Влоцлавецької (1544-1576 рр.) [5]  та Берестейської (1583 р.) [6] митниць. Регіональні, зокрема волинські, особливості можна прослідкувати за інвентарями Луцького староства 1576, 1598, 1600, 1618 рр. [7].

Ускладнення збирання митних поборів („старе мито”, „нове мито”, митні комори в приватновласницьких маєтках, оренди мит тощо) призводило до махінацій у митній сфері. Так, у скарзі білоруських купців на державця митр Волинської землі Яна Харленського 1592 р. оповідається про стягнення „якогось нового волинського” мита [8]. Загальновідомими, можна навіть сказати хрестоматійними фактами є встановлення незаконних митних комор особами, що перераховуються у ревізійних матеріалах XVI ст.

З певними застереженнями ми пропонуємо власну класифікацію митних поборів, об’єднавши їх у три групи: контролюючий збір, побори за користування комунікаціями та, власне, торгове мито. Застереження ці стосуються по-перше невідповідності назв груп назвам у джерелах, по-друге – відсутності такої класифікації у наукових роботах, оскільки митна система середньовічної України спеціально виділялася лише в єдиній праці, що належала М.Довнар-Запольському [9], висновки та методологія якої не відповідають сучасним вимогам історичної науки.

Контролюючий збір, що відомий у джерелах під назвою „обєстка”, носив суто поліційні функції: оповіщення влади про прибуття чи переїзд через усталений гостинець купця чи купецької валки. Не заплативши „обєстки”, тобто не оповістивши про своє існування, купець міг і не сплатити мита, не використати право складу, а головне – серед таких купців могли бути „лозутчики” та інші „лихі люди”. Тому влада на місцях досить серйозно ставилась до сплати цього мита і була зацікавлена також і фінансовою стороною „обєстки” (яка повністю йшла у кишеню старости чи воєводи). Розмір податку-оповіщення залежав від економічної важливості адміністративного пункту, через який пролягав шлях купця.

„Обєстка” з плином часу, як і інші мита, зазнавала змін. Так, якщо в кінці XV – на початку XVI ст. вона як податок бралася з особи, не в залежності від кількості товару [10], то вже в середині XVI ст. „хотя бы одинъ чоловєкъ колько комягъ мелъ, то по грошу от комяги беруть…” [11].

До контролюючих зборів слід віднести також збір за зважування товарів у містах – „важъчое”, що сприяв уникненню невідповідності ціни і якості товару внаслідок розбіжностей регіональних вагових систем. У другій половині XIV – в XV ст. „вагове” належало до мит державної скарбниці [12], але з розвоєм магдебурзького права у XVI ст. держава передає їх до магістратів [13].

Різницю між вагомими системами українських міст подає фрагмент запису про зважування „каменя” воску у Луцьку 1410 р.: „Йоган Черлер і Ганус Каменц одержали 1 шматок воску, який важив [би] у Луцьку 15 каменів без 1 каменю, а у Львові 14 каменів і 2 фунти” [14].

Така розбіжність вагових систем відчутно впливала на торговельні відносини. Вимоги позбутися її, ввести єдиний стандарт ваги були висловлені у сеймових конституціях 1565, 1616, 1631 рр. [15].

Мито за користування комунікаціями. Утримання комунікацій в епоху Середньовіччя важким тягарем лягало перш за все на місцевий люд – сільську чи міську громади, підданих шляхтича. Держава, що постійно мала проблеми з коштами у скарбі (а це стосується і Великого князівства Литовського, і Речі Посполитої) ставила в обов’язок місцевих правителів і громад влаштування та утримання гостинців, мостів, гребель тощо. В свою чергу останні вимагали від держави право на збір коштів від користувачів комунікаціями, щоб таким чином покривати свої витрати.

Торговельне мито. Цей збір був безпосередньо пов’язаний з торговельними операціями і обміном і стосувався реалій збуту (корчовщина, куниця, солодове, скоряне, скопне, помірне, верховщина, соляне, волове, восковниче, м’ясне, горшкове, капщизна тощо).

Так зване „владиче” мито посідає окреме місце у системі митних зборів, що за привілеями великого князя литовського і короля польського передавалося щодесятого тижня з деяких митних зборів церквам і монастирям міста [16].

З регламентацією митних зборів Великого князівства Литовського та Речі Посполитої було тісно пов’язано правило дорожнього примусу: вказані урядом шляхи проходили через митні комори. У разі використання „незаконних” гостинців купцям загрожувала конфіскація товарів, возів і коней [17]. Прецедент „зловмисного” об’їзду митної комори „гостинцем незвыклым” згадується у скарзі володимирського митника Абрама Якубовича на люблінського купця Яна Бендермана, шотландця, 1617 р. [18]. В універсалі Сигізмунда ІІІ 1615 р. за об’їзд волинськихмитниць було наказано конфісковувати товари порушників [19].

Кодекс норм середньовічної торгівлі вимагав, щоб іноземні купці чи купці з інших регіонів зупинялися у містах, які володіли правом складу, і продавали там свої товари на певних умовах: за визначений час – від кількох днів до кількох тижнів; у певному місці; місцевим купцям тощо [20]. Складському праву також слугувало правило дорожнього примусу.

Вже у XIV ст. головні українські міста одержали право складу. Купецька верхівка Києва, Львова, Луцька, Володимира та інших великих осередків торгівлі не шкодували грошей, щоб законодавчо закріпити це специфічне право, що давало місту величезні прибутки.

Найдавнішою пам’яткою права складу на Волині є грамота волинського князя Любарта 1379 р., в якій зазначається, що склади для купців, які прямують до „поганського краю”, віддавна існували у Володимирі і Луцьку [21]. Водночас, слід зазначити, що розвиток волинських міст у складі Великого князівства Литовського протягом XV ст. стримувався торговельною політикою уряду сусідньої Польської держави. Намагання королів польських перетворити краківський ринок на основний перевалочний пункт європейської торгівлі у регіоні шляхом надання складового права Кракову загальмувало розвиток європейських зв’язків Волині через Сілезію [22].

Втручання уряду у сферу торгівлі в досліджуваний період проявилося також і в існуванні монопольних, належачих державі, галузей торгівлі. Це перш за все торгівля воском, сіллю, лісом. Монополія держави на ці галузі об’являлася лише на певний нетривалий термін, і лише навколо лісової торгівлі знаходимо протистояння між урядом і суспільними станами, що приймали участь у торгівлі.

З погляду сьогодення, державна монополія на торгівлю лісовими товарами мала певний сенс, зберігаючи лісові багатства та охороняючи екологію країни. Але у середині XVI ст. втручання держави у торгівлю лісом переслідувало звичайні економічні інтереси. За рішенням сейму, у 1547 р. було влаштовано державні лісові комори-склади, до яких повинні були продаватися „лісові товари” з метою подальшого, вже під егідою скарбу, транспортування їх до Ґданська [23]. Зрозуміло, що ця монополія носила відверто грабіжницький характер, оскільки деревина скуповувалася скарбом за дуже низькими розцінками, і тому викликала запеклий опір шляхти.

Сеймова боротьба навколо лісової монополії вже невдовзі привела до її скасування: на сеймах 1551 і 1554 рр. ухвалено рішення про вільне пропускання з шляхетських маєтків на зовнішній ринок „лісових товарів”, вироблених на їх власний кошт і транспортованих власними засобами [24].

Торговельна політика Великого князівства Литовського та Речі Посполитої, до складу яких входила Волинь, протягом значного відрізку часу середньовічної епохи, носила не виважений характер. Непропорційна протекційна політика, здійснення якої також не завжди проходило вдало, приводила до деформації суспільного устрою, створення негативного образу держави у суспільній свідомості. Водночас, слід визнати, що вона сприяла розвитку таких волинських міст як Луцьк та Володимир.

______________________________________________

1. Хёйзинга Й. Осень Средневековья: Исследование форм жизненного уклада и форм мышления в XIV и XV веках во Франции и Нидерландах. – М.: Наука, 1988. – С.14.

2. Котляр М.Ф., Смолій В.А,  Передмова //Торгівля на Україні, XIV – середина XVII ст.: Волинь і Наддніпрянщина /Упоряд.В.М.Кравченко, Н.М.Яковенко. – К.: Наукова думка, 1990. – С.5.

3. Памятники, изданные Киевской комиссией для разбора древних актов. – К., 1898. – Т.2. – Изд.2-е. – С.559-570.

4. Торгівля на Україні, XIV – середина XVII ст.: Волинь і Наддніпрянщина /Упоряд.В.М.Кравченко, Н.М.Яковенко. – К.: Наукова думка, 1990. – С.64-71, 78-84.

5. Там само. – С.161-165.

6. Археографический сборник документов, относящихся к истории Северо-Западной Руси. – Вильно, 1867. – Т.3. – С.289-323.

7. Кравченко В.М.  Найдавніші інвентарі Луцького замку і староства (кінець XVI – початок XVII ст.) //Архіви України. – 1986. - №5. – С.19-26.

8. Центральний державний історичний архів України (м.Київ). Ф.25, оп.1, спр.42. – Арк.397зв.-399.

9. Довнар-Запольский М. Государственное хозяйство Великого княжества Литовского при Ягеллонах. – К., 1901.

10. Там само. – С.376.

11. Торгівля на Україні. – С.67.

12. Там само. – С.41-42.

13. Русско-еврейский архив: Документы и регесты для истории евреев в России. Документы и регесты литовских литовских евреев /Изд. С.Бершадский. – СПб., 1882. – Т.1. – С.89-91.

14. Котляр М.Ф. Скільки важив „камінь” у Львові та Луцьку на початку XV ст. //Архіви України. – 1967. - №5. – С.41.

15. Сеник Я.Г. З історії метрології XVI – першої половини XІХ ст. (На документальних матеріалах ЦДІА у Львові) // Архіви України. – 1973. - №3. – С.57-63.

16. Торгівля на Україні. – С.78-84, 214, 236-237.

17. Сидоренко О.Ф. Гостинні двори за джерелами XVI-XVIIІ ст. (Волинь і Поділля) // Восьма Всеукраїнська наукова конференція „Історичне краєзнавство і культура”. – Харків, 1997. – Ч.1. – С.209.

18. Торгівля на Україні. – С.260.

19. Там само. – С.256-257.

20. Сидоренко О.Ф. До питання про участь України у європейській торговлі Речі Посполитої //Україна і Польща в період феодалізму: Збірник наукових статей. – К.: Наукова думка, 1991. – С.24.

21. Торгівля на Україні. – С.22.

22. Сидоренко О.Ф. Українські землі у міжнародній торгівлі (ІХ – середина XVII ст.). – К.: Наукова думка, 1992. – С.151.

23. Пичета В.И. Аграрная реформа Сигизмунда-Августа в Литовско-Русском государстве. – М.: Издательство АН СССР, 1958. – С.251.

24. Сидоренко О.Ф. Торгівля лісом та її вплив на формування екологічного середовища на Україні (за актовими джерелами XVI-XVII ст.) //Проблеми історичної географії України: Збірник наукових праць. – К.: Наукова думка, 1992. – С.98.