Археологічні дослідження в Україні 2003-2004 рр.: Збірка наукових праць. – Вип.7. – К.: ІА НАН України; Запоріжжя: Дике Поле, 2005. – С.242-243.

Охріменко Г.,

Позіховський О.,

Златогорський О.

Дослідження пізньотрипільської пам’ятки Голишів

(попередня інформація)

Донедавна знахідки трипільської кераміки були відомі лише з розкопок в Лежниці, Зимному, Грудеку Надбужному (розкопки Ю.Захарука, М.Пелещишина, В.Гумінського) в басейні Західного Бугу та Голишева над р.Чорногузкою, лівою притокою Стиру. Якщо на вищезгаданих пунктах трипільська кераміка виступає як більш-менш чисельні імпорти і вказує на інтенсифікацію контактів пізнього трипілля (раннього періоду етапу С-ІІ) Подністров’я з носіями культури лійчастого посуду, – то Голишів становить собою значне пізньотрипільське поселення. За останні кілька десятиліть розвідками М.Пелещишина, В.Коноплі, В.Бучака, Г.Охріменка, М.Корзонюка окремі трипільські матеріали та поселення виявлені біля сіл Бужанка, Маркостав, Зимно ІІ над р.Лугою та в районі м.Луцька: Гнідава І (в заплаві Стиру), Гнідава ІІ (Гнідавська гірка), Городок, Підгайці, Баїв, Боратин та ін. Тобто на берегах Стиру біля сучасного міста Луцька та над р.Чорногузкою (в ранньому та пізньому періоді етапу С-ІІ пізнього трипілля) з’являється ціла агломерація поселень, центральним з яких поблизу м.Луцька могло бути Голишівське. Про імовірність таких центрів, де знаходилося керівництво як регулятор суспільного життя (господарчого, обмінного, культурного та ін.) говорять сучасні дослідники, зокрема М.Відейко (Відейко, 2002, 74). З певними обмовками пам’ятку Голишів можна було б назвати своєрідним центром (як видно з великої кількості кераміки, крем’яних, кістяних виробів), тут більш тривалий час проживала громада, яка могла нараховувати 50-60 чоловік.

Пам’ятка Голишів знаходиться за кілька кілометрів на захід від місця впадіння р.Чорногузки в Стир і примикає до північного берега, від якого останець відділений неширокою промоїною. Острів-останець був у давнину добре захищеним: зі східного боку р.Чорногузкою, з північного та північно-західного – болотистими низинами. Лише з південно-західного боку з останцевого пагорба є більш пологий спуск на дещо піднесену частину долини Чорногузки, що має площу кільканадцять гектарів і де були, ймовірно, сприятливі місця для землеробства і випасу худоби. Родючий шар гумусу та підґрунтя тут досягає 0,7 м і є легким для обробітку – внаслідок торфоподібних домішок.

Останець є піднесеним на 6 м над рівнем заплави і, не виключено, був укріплний огорожею або й ровами. В усякому разі вибір саме цього захищеного природою місця обумовлювався, напевно, необхідністю оборони від носіїв культури кулястих амфор, або шнурової кераміки чи інших.

Опис досліджуваної пам’ятки подано М.Пелещишиним у двох коротких повідомленнях в археологічних відкриттях 1972, 1973 р. та інших, зокрема в „Археологии Прикарпатья, Волыни и Закарпатья” (1990). Проте, узагальнюючої інформації про ці дослідження поки що немає. Тому у 2004 р. тут продовжено роботи, під час яких відкрито більше 200 м² площі і виявлено велике пізньотрипільське житло та яму волино-люблінської культури. Всього за період розкопок 1972, 1973, 2004 рр. одержано близько 2500 фрагментів кераміки, крем’яні та кістяні вироби. Остеологічні матеріали з поселення, одержані у 2004 р., належали свійському бику (14 кісток), 1 напівдорослої та 1 дорослої особи. Козі свійській належало 2 кістки (1 доросла особина, судячи з рогового стрижня – самка). Вівці та козі належить 6 кісток – 2 молоді особини. Свині – 4 кістки (1 молодої, 1 напівдикої, 1 дорослої особини). Коню свійському належить 2 кістки (1 дорослої особини). Бобру річковому – 1 кістка дорослої особини. Козулі звичайній – 3 кістки (1 доросла особина) (визначення О.П.Журавльова).

Доктору біологічних наук Г.Пашкевич було надано для дослідження із пам’ятки Голишів 31 фрагмент кераміки (див. публікацію Г.О.Пашкевич в цьому збірнику). На 7 фрагментах виявлено такі відбитки рослинного походження:

1. Зернівка двозернянки Triticum dicoccon на зовнішній поверхні стінки розміром 6,0х2,8 мм;

2. На трьох фрагментах – відбитки зернівок ячменю. Два з них належать зернівкам голозерного ячменю Hordeum vulgate var.coelecte. Один, що добре зберігся, має розмір 6,8х4,0 мм. Ще одна зернівка належить ячменю плівчастому Hordeum vulgate і має розміри 7,8х2,4 мм.

3. На зовнішніх поверхнях трьох фрагментів стінок зафіксовано відбитки зернівок пшениці голозерної Triticum aestivum s.l. розмірами 4,2х2,8; 4,5х3,2 та 3,5х2,0 мм.

Важливим є питання про зв’язки прийшлого населення з ближчими і віддаленими сусідами. Як видно з інших неолітичних пам’яток, тогочасна людність практикувала досить відлеглі різноманітні контакти обміну досвідом, знаннями, сировиною, виробами (кремінь, метал, кераміка) з подібними однокультурними або іноетнічними спільнотами і ці зв’язки інколи обчислювалися сотнями кілометрів (Охріменко, 2004, 158-164). Крім того, помічено, що певні тогочасні громади охоче приймали до свого складу іноетнічних людей, що часто закінчувалося, як припускають, шлюбними зв’язками, а як наслідок цього – появою синкретичного характеру виробів (наприклад, посуду), світогляду, господарства, нових змішаних антропологічних типів. В ході робіт М.Пелещишина, Р.Чайки 1972 , 1973 рр. та О.Позіховського, Г.Охріменка 2004 р. встановлено, що на пам’ятці Голишів є небагато знахідок з мезоліту або фінального палеоліту, культур волинської неолітичної, кулястих амфор, східнотшцинецької, ранньозалізного віку та пізнього середньовіччя, про що свідчить і назва урочища „Замчисько”. Проте, якщо культури кулястих амфор, східнотшинецька представлені одиничними знахідками, то збірка кераміки поліського неолітичного типу нараховує більше десяти фрагментів верхніх орнаментованих частин. Вони мають темний колір, прогладжену поверхню, домішку трави, орнамент з наколів під зрізом вінець, рядів насічок. Серед них є тонкостінні (з ями, де були лендельські матеріали) та товстостінні. Є ще уламки товстостінних посудин волинської неолітичної культури темного кольору, але зверху покриті світло-сірим ангобом і поверх нього тонким шаром рожевої фарби, тобто явно помітний вплив пізньотрипільського керамічного виробництва. Отже, контакти, імовірно, окремих груп волинської неолітичної культури на пам’ятці Голишів були і з більш ранніми носіями люблінсько-волинської культури і з пізньотрипільськими. При цьому треба зазначити, що пам’яток ВНК на межі Волинської височини та Полісся відомо мало: окремі фрагменти посуду знайдено нами біля Пристані в Луцьку, смт.Цуманя, хут.Валентинова близько Торчина. Проте, напевно, не варто собі уявляти, що це поліське населення приходило на поселення Голишів лише з півночі – їх пам’ятки відомі з розвідок О.Позіховського вв Острозькому р-ні, В.Ткачука на Дубенщині Рівненської обл. Фрагменти посуду зібрані першим з них, мають форми близькі до люблінсько-волинських виробів. Тобто на цих прикладах можна простежувати контакти (аж до етнічних змішувань) між аборигенними спільнотами ВНК та прийшлим населенням спочатку тиса-полгарського кола культур, потім пізнього трипілля. Є і кремені не волинських (темного кольору) та поліських родовищ – світло-сірого. Все це може вказувати на імовірність більш сталого перебування тут носіїв волинської неолітичної культури. Відчутні впливи на жителів поселення Голишів і з боку носіїв культури лійчастого посуду – є знахідки типових для КЛП керамічних модельок сокир (амулетів), знайдено уламки пляшкоподібної посудини КЛП з комірцем.

________________________________

Пелещишин М. Раскопки у с.Голышев Волынской области // Археологические открытия. Москва, 1972.

Пелещишин М. Разведки у с.Голышев Волынской области // Археологические открытия. Москва, 1973.

Археология Прикарпатья, Волыни и Закарпатья.  Киев, 1990.

Відейко М. Трипільська цивілізація.  Київ, 2002.

Охріменко Г.В. Населення Волині в праісторичні часи.  Луцьк, 2004.

Kośko A. Zagadnienie wczesnobrązowej cezury w rozwoju “szlaku” Krym-Jutlandia //Od neolityzacji do początków epoki brązu. Poznań, 2001.