Вісник студентського наукового товариства історичного факультету. – Луцьк, 1996. – Випуск 1. – С.63-64.

Златогорський О.

ЛУЦЬК І ХМЕЛЬНИЧЧИНА

Вищеназвана тема на сьогодення малодосліджена. Є, фактично, "білою плямою" в історії Волині. Проте Луцьк у подіях Хмельниччини займав далеко не останнє місце. Навпаки він був одним з найзначніших осередків визвольної  боротьби у нашому краю.

Похід полків М.Кривоноса в середині липня 1648 р.  в південно-східну Волинь примусив волинську шляхту зорганізуватись в ополчення.  На сеймику в Луцьку зібрані сили шляхтичів Київщини і Волині обрали генерал-полковником Юрія Немирича. Напевно, у останнього була надія на міцні мури Луцького замку, проте, як і у Полонному, у змову з козаками вступили міщани і допомогли їм оволодіти містом. Козацькі загони, якими, на думку одних дослідників, верховодив Тиша, других – Колодка, спустошили і спалили передмістя з православним Пречистенськкм монастирем.  Адам Кисіль з запізнілою підмогою у 500 жовнірів не наважився виступити проти повстанців.

В самому Луцьку почали організовуватись загони, на чолі яких стали бургомістр Ф.Липка, його помічник К.Слизень та райця В.Шильнев. Не слід зрозуміло ідеалізувати цих керівників міського «гультяйства», але не слід і забувати, що вони існували в історії  нашого міста. Для багатьох дослідників Ф.Липка став хрестоматійним прикладом того, хто використовував визвольний рух для власного збагачення.

Крім Луцької міської  верхівки козаків вітало луцьке православне духовенство в особі єпископа Афанасія Пузини, який вислав Кривоносові 70 гаківниць, 8 півбочок пороху, олова [1].

Проте, за Зборівською угодою 1649 р.  повстанські загони залишили Волинь. Можливо, разом з ними відійшов і Луцький полк, організований Липкою. У крайньому разі в конфесаті козака Канівського полку Тимоша за травень 1651 р.  знаходимо таке повідомлення: «Хмельницький не послав нікого на Литву, крім двох полків, Луцького  (Lucioński) й  Ніжинського» [2].

В жовтні 1654 р. під час спільного походу росіян і козаків Хмельницького на Польщу, Луцьк був знову звільнений. Проте через антиукраїнські позиції шведського короля Карла X та вторгнення кримських татар Війську Запорозькому не вдалося закріпитися у західному регіоні, зокрема, на Волині.

З Луцьком пов’язані такі діячі Визвольної  війни як І.Виговський, П.Тетеря, Г.Гуляницький, Г.Яцькович. Можливо, у кулуарах Луцького магістрату зароджувалася ідея Великого князівства Руського у рівноправному союзі з Польщею і Литвою, творцями якої рахують І.Виговського, П.Тетерю, Ю.Немирича та С.Бєньовського – волинського каштеляна, талановитого польського дипломата. В Луцьких гродських книгах він фігурує ще з початку 1648 р. [3]

Дані тези не вичерпують всієї  багатогранності теми, але беззаперечним є те, що переломна епоха в історії України значно вплинула на хід подій в Луцьку, та і сам Луцьк залишив помітний слід в історії Визвольної війни українського народу 1648-1657 років.

___________________

1. Липинський В. Україна на переломі. – Філадельфія, 1991. – С.72.

2. Мицик Ю.  Визвольна війна очима полонених повстанців //Київська Старовина. – 1995. - №4. – С.23.

3. Центральний державний архів у м.Київі, ф.25, оп.1., од.зб.261, арк.9.