Чехи на Волині: історія і сучасність. Праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині. Т.24. – Житомир-Малин: «Волинь», 2001. – С.73-74.

Рудецький П.А.,

Златогорський О.Є.

(м.Луцьк)

ЧЕХИ У ЛУЦЬКОМУ ПОВІТІ

          ДО 1914 РОКУ

Останнє десятиліття краєзнавчих досліджень приділило значну увагу такому  здавалося б маргінальному етнічному явищу як присутність чеського етносу на теренах Волині. Окремо ще не виділялася проблема життя і діяльності чехів у Луцькому повіті, але вона заслуговує на увагу з огляду на здобутки краєзнавчих пошуків.

Згідно перепису населення на 1897 р. у Луцькому повіті з м.Луцьком проживало 3 819 чехів[1], на 1931 р. їх було вже 5 817[2] . Найбільші колонії були у селах Боратин, Теремне, Губин, Княгинін, в самому повітовому центрі у 1897 р. проживало 123 чеха (!)[3]. Всі чехи Луцького повіту на перших порах мали самоуправління, і належали адміністративно з 1870 р. до Луцької чеської волості. До останьої також були приписані чеські колонії в Дубенському повіті Волинської губернії Підлісці, Залоговецькі Ниви, Білгородка, Кохановщина, Ольшанка.

Як відомо чехи вирізнялися в місцевості своєю промисловою налаштованістю, вели прогресивне сільське господарство з використанням механічної техніки. Одним з поширенних видів промисловості у них було пивоваріння. У Луцьку пивний завод був заснований у 1888 р. Вацлавом Зєманом і існує по сьогоднішній день. В експозиційному залі Волинського краєзнавчого музею виставлена віялка з цього заводу чеського виробництва. Подібні віялки використовуються у сільському господарстві і у наші дні, зокрема у с.Білосток Луцького району. Відомо також, що чехи принесли на Волинь культуру вирощування хмелю. Збували його місцевим пивним заводам, рідше – вивозили закордон. Чех–селянин, який мав більше 10 десятин землі, тримав у своєму господарстві молотарку, віялку, сівалку та інший сільськогосподарський реманент. Майстерні по виготовленню машин та знарядь праці були у колонії Боратин[4]. Поширеними в чеському господарстві були також парові млини.

Іншим, маловідомим видом діяльності чехів на Волині, була здача ними в оренду приміщень, зокрема для військових казарм. Подібна діяльність була досить поширеною в середовищі волинського купецтва, і вимагала значного вкладання коштів на будівництво і утримання казарм. В Луцькому повіті наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. російські війська були представлені 11 гусарським Ізюмським полком, 43 піхотним Охотським полком, 44 піхотним Камчатським полком та ін. Орендою казарм для військових займалися Франц Мареш в Луцьку[5], Пішель у Теремному[6].

Окремим видом діяльності чехів на Волині було садівництво. Такий знавець і своєрідний очевидець волинської глибинки кінця ХІХ ст. як російський письменник Олександр Купрін вводить в своє оповідання “Кущ бузка” чеха–садівника, “маленького старичка у золотих окулярах”[7]. І хоча оповідання відсилає нас географічно до петербурзьких околиць, але написане воно у 1894 р., коли Купрін був на Волині і, беззаперечно, носить сліди авторської уваги до місцевих реалій.

За релігійними віруваннями чехи ділилися на католиків, протестантів (гуситів, євангелістів і т.п.) і православних. Як відомо, російський уряд сприяв переселенню на Волинь у 1860–х роках чехів–гуситів, послаблюючи таким чином католицькі впливи в краї. Але з 1884 р. розпочалася огульна “православизація” чехів, що проявилося і в забороні купувати землю неправославним чехам. Так, навіть поодинокий перехід у православну віру засвідчують “Волинські єпархіальні відомості”: у 1890 р. це здійснили 4 чеха–католика в Луцьку[8]; у 1891 р. – теремнівський чех–католик Каднер[9].

В 1890–х роках визначні представникі духовної та культурної інтелігенції Волині включилася до цієї урядової компанії. Так, на початку десятиріччя відвідав чеські поселення владика Модест. У Теремно його зустрічало небагато чехів з національними прапорами, те ж було і в Луцьку, до якого прибула також депутація з Губина[10]. Вели пропаганду серед чехів і члени Луцького Хрестовоздвиженського братства.

Православні чехи Луцького повіту просили місцевий уряд передати їм колишній домініканський монастир у Луцьку для створення церкви, створення окремого православного приходу. Зокрема чеська делегація просила про це під час перебування у Луцьку Є.Крижановського, який запросив на зустріч члена губерського присутствія по селянських справах Орлова та голову з’їзду мирових посередників П.Косача[11].

Центром чеського євангелізму на Волині був Боратин. Взагалі серед всіх чеських поселень Луцького повіту він єдиний, де був слабким католицький, і тим більше православний елемент.

Майже у кожному чеському поселенні була своя школа. Зокрема в Луцькому повіті школи були в Теремно, Боратині, Княгинині. Чехи самостійно управляли школою і вибирали собі вчителів. Через релігійні суперечки школа в Боратині постійно переходила із рук в руки, поки її не захопили остаточно євангелісти, що мали більший вплив у селі. Єфим Крижановський взагалом негативно охарактеризував і систему навчання, і побут чеських шкіл, відмітив відсутність елементарних підручників (в Теремно, Княгинині), бажання вчителів працювати[12]. Серед перелічених Крижановським підручників російської мови, що були в наявності чехів–вчителів  в одному примірнику (“Рідне слово” Ушакова, читанка “Друг дітей” Максимовича, “Граматика” Ваня, “Граматика” Іванова) була відсутня “Хрестоматія для навчання російській мові”        Басістова П.Є., за якою на той час навчалося вже три покоління росіян[13].

 Під час відвідання чеських колоній на Волині єпископ Модест нібито турбувався про відкриття чеських національних шкіл[14].

Взагалом слід відмітити, що поява чехів на Волині з їх високою культурою ведення господарства позитивно вплинуло на розвиток агротехнічних знань у місцевого населення, чесько–українські зв’язки того періоду – ще не розкрита тема на сьогоднішній день. Окрім ворожості до чехів з боку місецевого селянства, відміченої Є.Крижановським і дописувачами Волинських єпархіальних відомостей, місійної діяльності серед чехів волинської інтелігенції, була ще і інша сторінка – перейняття досвіду, дружні і родинні зв’язки, які засвідчила подальша історія. І ще одна деталь: польська дослідниця З.Ціхоцька–Петражицька зазначала про примусове переселення чехів–австрійців у 1914 р. у глиб Росії, але очевидець Брусиловського прориву 1916 р., письменник С.Сергєв–Ценський згадує чехів–колоністів у своєму романі в колонії Новина, що лежала на шляху з Малина до Олики[15].