Zamojsko-Wołyńskie zeszyty muzealme. – Zamość, 2003. – T.I. – S.161-166.

Валентина Ковальова,

Олексій Златогорський

м.Луцьк

Пам'ятки Волині, пов'язані з видатними польськими діячами

Понад десять століть, як відомо, історія польського та українського народів тісно пов'язана між собою. Особливе місце в їхній спільній історії займає Волинь – край, що дав світові багатьох визначних діячів культури і науки, зокрема, і польських. В історії двох народів були і трагічні сторінки. Але у мирні часи люди жили і живуть у злагоді.

На території сучасної Волині є чимало пам'яток польської культури. Це споруди культової, міської, садово-паркової архітектури [1].

Окрему групу становлять пам'ятні будівлі та місця, пов'язані з визначними польськими діячами. Однією з таких пам'яток є монастир піярів у місті Любешів, побудований нарикінці XVII ст. [2]. Автор проекту невідомий. У склад монастирського комплексу входив костел, добудований в 1745-1762 роках, зруйнований під час ІІ світової війни. Костел був розписаний фресками Лукаша Губеля.

У Любешові наприкінці XVII ст. була створена і перша піярська школа (колегіум) на Волині. У дворі колегіуму знаходився будинок, в якому розміщувалися конвікт (учнівський пансіон), столярня, токарня, кузня, млин, лазня, броварня та ін. [3]. Навпроти піярами була забудована одноповерхова школа з п'ятьма кімнатами. Окремо були фізичний, хімічний і математичний кабінети, великий ботанічний сад з липовими алеями. До 1842 року – часу ліквідації монастиря – любешівські піяри жили з доходів від фільварків Пньовно і Залезниця [4].

З 1755 до 1760 року у Любешівській школі навчався видатний польський діяч національно-визвольного руху, керівник повстання Тадеуш Костюшко (1746-1817). Із записів у шкільній книзі відомі його вчителі: Юзеф Ширма, литвин, викладач риторики; Міхал Турковський, викладач граматики; Бартоломей Міхалевич, виходець із Жмуді, викладач синтаксису; Казимір Шелюта, українець, вчитель поетики [5]. З досліджень генеалогів відомо, що далекі предки Тадеуша були українцями. Зокрема, Олександр, підсудок берестейський, ймовірно, згаданий у 1658 році як козацький "сотник полку пинського і туровського", союзник Івана Виговського [6].

Після закінчення навчання у Любешові, Тадеуш Костюшко, залишив Волинь. Друга його зустріч з нашим краєм відбулася у несприятливих для нього умовах, коли його полоненого і важко пораненого таємно везли до Петербурга через Киселин, Луцьк і Острог [7].

Окремо слід згадати також про бронзову скульптуру Костюшка, виконану французом Давідом д'Анже, відомим також як автор медальйона Адама Міцкевича [8]. Розміщена вона у експозиції Волинського краєзнавчого музею, придбана ще у 1930-ті роки.

На сьогоднішній день від Любешівського монастиря залишився двоповерховий цегляний, відштукатурений будинок, покритий черепицею. В будинку розміщено 24 кімнати.

В 1920-х роках на будинку встановлено меморіальну дошку з написом польською мовою: "Тут учив свою піднесену душу і розум Тадеуш Костюшко. 1753-1759".

Волинське село Павлівка пов'язане з ім'ям Тадеуша Чацького (1765-1813) – яскравої постаті в історії польської культури та освіти на межі    XVIII – ХІХ ст. Він один із засновників польського товариства прихильників наук (1800 р.), візитатор шкіл Волинської, Київської, Подільської губерній (з 1803 р.) [9]. Результатом діяльності Тадеуша Чацького на ниві освіти стало заснування ним не тільки великої кількості нижчих і приходських шкіл (126!), а й трьох гімназій у Києві, Вінниці та Крем'янці, заснування та відновлення шкіл у Володимирі, Межиріччі, Любарі, Бердичеві, Клевані, Луцьку, Житомирі, Овручі, Дубровиці, Барі, Вінниці [10].

У Порицьку, що був знищений в роки ІІ світової війни і увійшов до складу сучасної Павлівки, знаходилась і велика бібліотека Чацького, що складалася з 146 258 рукописів і 8 508 томів книг. Після смерті Чацького його книги були продані князю Адаму Чарторийському та графу Титусу Дзялинському, і стали таким чином складовими частинами бібліотеки Чарторийських і бібліотеки у Курнику [11].

Як відомо, за допомогою Чарторийського у 1805 році Чацький заснував у Крем'янці вищу гімназію, яку потім перетворили у вищу школу-ліцей. Крем'янецький ліцей став основною опорою польської народності на Волині. Польська мова очистилась від латини і стала основною мовою викладання. Саме з "Волинських Афін", як називали цей ліцей, у пору занепаду польської державності, вийшла низка кращих польських діячів культури, літератури і науки: Алоїзій Огінський, автор словника польської мови; Алоїзій Фелінський, автор драми "Варвара Радзивілловна"; відомий математик Юзеф Чех; ботанік Віллібальд Бессер (у нинішньому Крем'янецькому музеї зберігається зібраний ним гербарій); літератори Юліуш Словацький (особисті речі письменника є у тому ж музеї), Густав Олізар, Юзеф Коженьовський, Францішек Ксаверій Годебський та багато інших громадських діячів, вихованих у патріотичному польському дусі [12].

Тадеуш Чацький був також фундатором Загорівського Різдво-Богородицького монастиря (тепер с.Новий Загорів Локачинського району). У 1780 році на його кошти у монастирі завершується будівництво нової мурованої церкви і двоповерхованого, також мурованого, корпусу келій [13].

У тому ж Локачинському районі, в с.Киселин збереглося, щоправда у плачевному стані, родинне кладовище графів Олізарів. Зокрема, тут розміщується і поховання графа Еміля (1824-1896) – сина Нарциса Олізара [14].

Перу видатного польського письменника Ю.І.Крашевського (1812-1887) належить низка художніх та наукових творів, в яких описується природа, історія, люди Волині. Занесений до Книги рекордів Гіннеса як найплодовитіший автор (створив 232 романи в 455 томах), Крашевсьикй нині менше знаний на Волині, де прожив понад двадцять років.

Вперше на Волинь письменник приїжджає у березні 1834 року – до приятеля Юзефа Стаховського в село Осове, звідти прибуває у Городець до Антонія Урбановського – власника чи не найбільшої на той час бібліотеки [15]. У Городці познайомився з Софією Вороничевною – майбутньою дружиною.

У 1837 році Крашевський орендує село Омельно (нині Ківерцівського району). У листі до батька письменник пише, що село це перебуває у "плачевному стані", але він планує підняти його "найпевнішими спекуляціями": цукровим буряком і горілкою [16]. Видана у 1970 році "Історія міст і сіл Української РСР" згадує посаджений Крашевським в Омельно парк, що і "тепер є найкрасивішим куточком села" [17], але на сьогоднішній день цей парк перебуває на межі знищення. І це не дивлячись на те, що історія цього села містить ще один факт культурного співжиття націй: наприкінці ХІХ ст. тут відбулися заручини всесвітньовідомого російського композитора Ігоря Стравінського [18].

У 1840 році Крашевський купує на гроші дружини село Городок поблизу Луцька. Життя в Городку – найкращі роки волинського періоду у біографії письменника. Тут Крашевський здійснює і археологічні розкопки, в громадських справах переводить селян на чинш, починає писати, використовуючи місцевий матеріал, роман "Хата за селом" [19].

В цей період з'являються у нього нові друзі – Антон Перетятковичів з Усичів та Вінцентій Корвін-Піотровський з Ківерець. Перетяткович був адвокатом, допомагав батькові Крашевського в майнових справах, син його Мар'ян перебував під опікою Юзефа Ігнаци, разом із сином останнього Яном жив і навчався у Житомирі [20]. Онук Антона Перетятковича став відомим архітектором, автором проектів багатьох споруд у Москві, Петербурзі, Ростові-на-Дону [21].

У 1848 році Ю.І.Крашевський купує село Губин (нині Локачинського району). У 1849 році в листі до брата Луція письменник пише: "В маєтку в Губині маю 1000 моргів лісу, а в ньому сарни, кабани, тетереви, зайці, а по полях – куропатки..., якби лише час і дозвіл на полювання мати, можна в тому собі догодити..." [22].

Як відомо, фермера з Крашевського не вийшло. Повністю віддавшися літературній та громадській справі, він знехтував життям поміщика-землевласника. Власне, залишивши Волинь, Юзеф Ігнаци не помер у злиднях, з часом прийшли і слава, і гроші. А про наш край зберіг найтепліші спомини, втіливши їх у художніх творах, історичних дослідженнях, картинах. У фондах Волинського краєзнавчого музею зберігаються прижиттєві видання творів Крашевського, графічна робота "Вільно. Остра брама" з підписом автора, фото Юзефа Ігнаци, зроблене у 1860-х роках, настінні пам'ятні медалі, виготовлені до 50-річчя його літературної діяльності.

У селі Прилуцьке (колишні Ківерці), що біля м.Луцька, провела своє дитинство відома польська письменниця і актриса Габріеля Запольська (1857-1921). Власне, слід згадати не тільки її саму, а і її батьків – маршалка луцького Вінцентія Корвін-Піотровського, польського громадського діяча, приятеля, а пізніше і ворога Ю.І.Крашевського, та Габріелю з Карських – приму-балерину Варшавської опери.

У листах, приватній кореспонденції, називала себе Запольська "волинянкою", помираючи у Львові 1921 року, просила свого колишнього чоловіка С.Яновського привезти з рідного її села землі і покласти на очі. У п'єсі "Мелашка" використовує Запольська оригінальні українські народні пісні, щоправда перекладені на польську мову [23].

До нашого часу зберіглася частина палацу Піотровських у Прилуцькому,–    одноповерховий будинок, вимурований з цегли, в якому розташовано 3 кімнати. Ще у 1963 році, складаючи охоронний паспорт історичної пам'ятки, видатний волинський дослідник-краєзнавець Олекса Ошуркевич, відзначив необхідність ремонту будівлі. У 1970-х роках будинок ще використовувався як житлове приміщення. На сьогоднішній день палац Піотровських перебуває в аварійному стані, на межі знищення. У наш важкий час ним опікуються лише вчителі та учні Прилуцької школи.

В селі Затурці Локачинського району був розташований великий родовий маєток Липинських. Рід цей гербу "Бродзич" походив з польської  зем'янської шляхти, коріння якої у Мазовії. В Україну Липинські прибувають на початку XVII ст.

Липинські – типовий рід із середньої польської шляхти, яка творила, плекала польську культуру за межами її прабатьківщини.

Народившись на Волині у польській родині, В'ячеслав Липинський – найвідоміший представник цього роду, пройнявся ідеєю незалежності України і все своє життя пов'язав з українським визвольним рухом.

Навчався він в гімназіях Житомира, Луцька і Києва, вищу освіту здобував в університетах Кракова і Женеви. Але щоразу, коли випадала нагода, приїжджав на Волинь, у рідні Затурці, до родового гнізда Липинських [24].

З Волинню пов'язана і певна частина науково-історичної,  публіцистичної та епістолярної спадщини В'ячеслава Липинського. Помер він 1931 р. в санаторії біля Відня в Австрії, а похований в Затурцях на польському цвинтарі в родинному склепі.

Родинний будинок Липинських в Затурцях частково зберігся і взятий під охорону дежави. У фондах Волинського краєзнавчого музею зберігається низка особистих документів та речей В.Липинського і його родини.

Ми розглянули лише невелику частину пам'яток польської історії на Волині. На увагу заслуговують також місця, пов'язані з діяльність князів Радзивіллів (смт Олика), Єви Фелінської (с.Воютин), Стефана Стубелевича (м.Володимир-Волинський), Зигмунта Сєраковського (с.Лісове) та багатьох інших. Із наведених прикладів видно, що наш край має велику історико-культурну спадщину, пов'язану з діяльністю визначних польських діячів. Цю спадщину необхідно дбайливо оберігати, вивчати, доцільно використовувати і збагачувати.

Джерела та історіографія

[1] Ковальова В.  Пам'ятки польської культури на Волині // Zamojszczyzna i Wołyn w minionym tysiącleciu. Historia, kultura, sztuka. Konferencja naukowa.- Zamośc, 2000.- S.129-131.

[2] Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. Том 2.- Киев, 1985.

[3] Szyndler B.  Tadeusz Kosciuszko 1746-1817.- Warszawa, 1991.- S 29.

[4] Карліна О.  Піярські школи у волинських містечках наприкінці XVIII – перших десятиліттях ХІХ ст. // Минуле і сучасне Волині: Олександр Цинкаловський і край. Матеріали ІХ наукової історико-краєзнавчої конференції міжнародної конференції.- Луцьк, 1998.- С.214.

[5] Szyndler B. Op. cit.- S. 31.

[6] Липинський В.  Україна на переломі. 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII-ім столітті.- Філадельфія, 1991.- С.215.

[7] Szyndler B. Op. cit.- S.273.

[8] Герцен А.И.  Былое и думы. Части V-VIII.- Киев, 1986.- С.27.

[9] Огнєва О.  Тадеуш Чацький в історії Волині // Zamojszczyzna i Wołyn... - S.139.

 [10] Павлюк В.В.  Роль польської шляхти в суспільному житті Волині кінця XVIII – початку ХІХ ст. // Діяльність бібліотек по збереженню культурної спадщини і відродження духовності народу. Матеріали Всеукраїнської науково-краєзнавчої конференції.- Житомир, 1996.- С.147.

[11] Карліна О.М.  Бібліотеки на Волині в першій половині ХІХ ст. // Там само.- С.23.

[12] Єршов В.О.  Густав Олізар – поет, перекладач, мемуарист // Актуальні проблеми історії і літератури Волині та Київщини. Збірник наукових праць. Ч.1.- Житомир, 1999.- С.151.

[13] Девятсотлетие православия на Волыни.- Житомир, 1892.- С.108-109.

[14] Михальчук Л.  Графська родина Олізарів на Волині (відвідини забутого кладовища у Киселині Локачинського району) // Минуле і сучасне Волині й Полісся: Край на межі тисячоліть. Матеріали Х наукової історично-краєзнавчої конференції, яка відбулася у Старому Чорторийську, Маневичах, Четвертні та Нововолинську.- Луцьк, 2002.- С.252.

[15] Książka jubileuszowa dla uczcenia piećdziesięcioletniej działalności literackije J.I.Kraszewskiego.- Warszawa, 1879.- S.XXIX.

[16] Kraszewski J.I.  Listy do rodziny. 1820-1863. Czesc I. W kraju /Opr. W.Danek.- Kraków, 1982.- S.81.

[17] Історія міст і сіл УРСР. Волинська область.- Київ, 1970.- С.311.

[18] Огнєва О. Музей І.Стравінського в Устилузі.- Луцьк, 1994.- С.2.

[19] Гуртовий Г.О. Пошук справжнього імені // Вибрані краєзнавчі статті та бібліографія.- Луцьк, 1994.- С.122.

[20] Златогорський О., Пальоха О. Творча "кухня" і меню Юзефа Ігнаци Крашевського // Луцьк молодий.- 2002.- 12 грудня.- С.5.

[21] Гуртовий Г.О. Зодчий-академік з Волині  // Вибрані краєзнавчі статті та бібліографія.- Луцьк, 1994.- С.109-111; Гуртовий Г.О. Співець художнього будівництва // Духовне відродження культури України: традиції і сучасніть.- Рівне, 1994.- С.66-68.

[22] Kraszewski J.I.  Listy do rodziny... - S.169.

[23]Zapolska G. Dramaty. Tom I.- Wrocław-Warszawa, 1960.- S.XXI, 11, 30, 36-37, 44.

[24] Ліпінський Я.  Вацлав Ліпінський і його родина // Липинський В. Твори. Архів. Студії. Том 1. В'ячеслав Липинський. Історико-політологічна спадщина і сучасна Україна / Ред. Я.Пеленський.- Київ-Філадельфія, 1994.