Минуле і сучасне Волині та Полісся. Олика і Радзивілли в історії Волині та України. Матеріали XVIII Волинської науково-практичної історико-краєзнавчої конференції: Науковий збірник. – Луцьк, 2006. – С.132-134.

Олександр ВЕРНИДУБОВ,

Лариса КРИШТАПЮК,

Олексій ЗЛАТОГОРСЬКИЙ

(Луцьк)

Олицький історичний музей: історія і перспективи

Кажуть, що у великих міст велика історія. Але, виявляється, що  й у малих селищ чи містечок може бути глибока історія. В цьому переконує невелике поселення Олика, яке давно вже стало предметом уваги вчених і дослідників. Вісім з половиною століть, які пролетіли над цими землями, вкарбували в історію краю й цілої України чимало славних сторінок.

Замок, церква, костел, в’їзна вежа – німі свідки історичних подій минулих століть. Вони пам’ятають монголо-татарську навалу і навалу турків. Сюди приходили хоробрі повстанці Северина Наливайка і штурмували неприступну фортецю.

Протягом багатьох століть Олика була резиденцією литовського-польського магнатського роду Радзивіллів. Саме у замку Радзівілли зібрали унікальну колекцію картин, автори яких художники зі світовими іменами.

Були в Олиці державний коне завод, племзавод великої рогатої худоби, на різних місцевих підприємствах, зокрема у Будинку побуту, знаному далеко за межами району, трудилися люди, які творили добру славу селища. Це там, на племзаводі, працювала багато літ дояркою, стала Героєм Соціалістичної Праці Лідія  Шкарапа. Власне, можна багато розповідати про минуле Олики, її людей, історію, здобутки у праці, творчості.

Все це, певно, послужило тому, що на підставі Рішення виконкому Олицької селищної Ради депутатів трудящих Ківерцівського району від 30 жовтня 1971 року в приміщенні селищної бібліотеки було відкрито історичний музей.

Багато літ його очолював великий ентузіаст, вчитель історії місцевої школи Петро Жуковський.

Народився Петро Лукич Жуковський 4 вересня 1919 року в селі Хор лупи Ківерцівського району Волинської області в селянській сім’ї.

В 1925 році, після закінчення Хорлупівської семирічної школи він поступив у сільськогосподарську школу в село Тростянець Ківерцівського району. З 1937 по 1939 роки працював практикантом у поміщицькому господарстві села Луква Станіславської, тепер Івано-Франківської області. Восени 1939 року Петро Жуковський вступив до Луцького педагогічного училища і навчався там до 22 червня 1941 року. Після нападу фашистської Німеччини на Радянський Союз змушений був залишити навчання і працювати в сільському господарстві батьків. Згодом переїхав у Луцьк, де влаштувався працювати на складі комірником.

Коли звільнили Луцьк, довелось працювати і вчителем молодших класів, і писарем у військкоматі.

В травні 1944 року Петро Жуковський був призваний у Радянську Армію і в грудні 1945 року – мобілізований.

Після повернення на рідну Волинь навчався в Луцькому учительському інституті на історичному факультеті. Мабуть, уже в студентські роки захопився історією, поглиблено вивчав історичну літературу, працював в архіві.

В 1951 році закінчив заочно Львівський державний педагогічний інститут. Вчителював у Дернівський семирічній школі, був інспектор шкіл Олицького району, протягом дев’яти років очолював Олицький районний відділ освіти.

З 1959 року Петро Лукич працює директором Олицької середньої школи.

Він вміло спрямовує пошукову та збиральницьку роботу як учнівського колективу, так і громадськості.

Результати цієї роботи – більше 600 експонатів, кожен з яких він потримав у руках, радів ними. Для нього були святом нові знахідки, котрі то приносили учні, то передавали старожили, або знаходив сам.

Музей знаходився при селищній бібліотеці на другому поверсі. В чотирьох кімнатах, площею 110 квадратних метрів були розміщені цікаві експонати, які розповідали про давні і сьогоденні події, про людей, які творили історію і день сьогоднішній. В 1973 році музею було присвоєно звання «народний».

Музей здобув широку популярність і визнання. Петро Жуковський готував екскурсоводів з учнів 9-10 класів, організовував виставки, читав лекції. Жителі Олики згадують, що Петро Лукич був людиною веселою вдачі, вмів під час екскурсії привернути увагу і дорослих, і дітей. У музей приходили подивитись і оличани, і їх рідні, коли приїжджали у відпустку. У книзі відгуків залишили записи відвідувачі з різних міст тодішнього Радянського Союзу, з-за кордону. Ось лише деякі з них: «…були схвильовані, побачивши в експозиції фото наших рідних і знайомих. Розповідь П.Л.Жуковського про минуле Олики дуже цікава і захоплююча» (Жителі смт.Олика. 25.VIII.1972 р.); «Директор музею П.Жуковський ознайомив нас з минулим Олики, з її революційним минулим. Дуже вдячні П.Л.Жуковському за гарний музей, захоплюючу екскурсію. Радує, що оликами не забувають і свято шанують своє героїчне минуле» (Студенти 4 курсу Ленінградського технологічного інституту. 16.V.1979 р.).

Роки брали своє. Петро Лукич почав хворіти і вже не міг опікуватись музеєм. Згодом експозиція була знята, і частина її розміщена лише в одній кімнаті (висвітлювала період з найдавніших часів до 40-х років ХХ століття).

У квітні 1995 року Петра Жуковського не стало. Музеєм майже ніхто не займався.

Наступні 10 років з власної ініціативи музеєм опікувалась бібліотекар Ніна Павлівна Томащук. Проводила там екскурсії, вела книгу відгуків, планувала проведення певної музейної роботи.

В 2003 році рішенням колегії Волинського обласного управління культури з музею було знято звання «народний», а через аварійний стан приміщення експозиція була демонтована і експонати перенесені в середню школу.

В школі під майбутню експозицію виділено окрему кімнату.

Але сьогодні ми можемо констатувати необхідність регенерації історичного музею в Олиці, яка дедалі частіше привертає увагу туристів. Відповідно до нових реалій тематична структура нового музею повинна включати наступні розділи:

1.     Археологічна спадщина Олики та її округи.

2.     Давня та середньовічна історія Олики.

3.     Радзівілли в історії селища.

4.     Олика за радянських часів.

5.     Олика в  незалежній Україні.

Кожний з цих розділів буде мати і підтеми, в яких будуть розкриті такі важливі реалії історичного минулого Олики, як козацтво, персоналії, національні меншини та інше.

За свідченням керівника Волинської археологічної експедиції 1988-1990 рр. С.Терського формування поселенської структури міста Олики та округи починається з доби міді (IV-III тис. до н.е)[1]. З цією епохою пов’язана велика кількість відкриттів і нововведень. Людство опанувало перші метали – мідь і золото, виникає орне землеробство з використанням тяглової сили бика, з’являється колесо, коня привчають до верхової їзди, удосконалюється керамічне виробництво та інше. На південній околиці Олики знаходиться поселення епохи міді-бронзи, де виявлено рештки майстерні з виготовлення крем’яних знарядь праці.

На східній околиці селища розміщується поселення ранньозалізного часу, вельбарської культури – германських племен, що прийшли на Волині у IІ ст. н.е.

Олика, під назвою Оличі, Олича, Оліци, згадується в Іпатіївському літописі під 1149 р. 1564 р. Олиці надається магдебурзьке право. Проте слід відзначити, що існує ще дата 1539 р., під якою подано Олику, але визначити контекст, в якому згадано це поселення важко, оскільки це може бути і перша згадка Олики в її новому написанні, і можливо то є дозвіл на локацію, або на магдебурзьке право.

Особливе місце в історії селища займає рід Радзивіллів. На початку XVI ст. Олика перейшла у власність Ганни з родини Кішків, яка була одружена на Янові Радзівілові Бородатому. Таким чином Олика на 400 років потрапила до рук родини Радзівілів.

Наступним власником Олики став син Яна Микола Радзівіл Чорний (1515-1565). У 1547 р. він отримав від імператора Карла V для себе та свого брат Яна спадковий князівський титул князя “на Олиці та Несвіжу”, затверджений у 1549 р. королем Зіґмундом-Августом.

Після смерті князя Миколи володіння розподілили поміж його чотирма синами: Микола-Христофор Сирітка, воєвода віленський, одержав Несвіж і Лихву; Юрій, єпископ віленський, - Дусяти, Крево; Альбрехт, великий маршалок литовський – Клецьк; Станіслав (1539-1599) – Олику.

У 1586 р. Микола Сирітка утворив три майорати (ординації): несвізький, олицький та клецький.

Першим олицьким ординатом став Станіслав. Другим був його старший син Микола-Христофор (1589-1614), потім – Альбрехт-Станіслав (1593-1656) – великий канцлер литовський, фундатор костелу Св.Трійці та оборонних укріплень  міста.

Оскільки він не дочекався потомства, олицька ординація перейшла до несвізького князя Михайла-Казимира – литовського польного гетьмана. До початку ХІХ ст. олицька та несвізька ординації творили єдине ціле.

Домінік Радзівілл (1786-1813) – полковник польських військ під час наполеонівських війн був позбавленний права на володіння.

У 1814 р. цар Олександр І надав оці дві ординації Антону Радзивіллу (1775-1832) – представнику так званої пруської лінії, що походила від клецьких ординатів, музиканту і композитору.

Після його смерті Олицький ординат перейшов в руки Богуслава (1809-1873). По ним спадкоємцем був син Фердинанд (1834-1926). Останнім ординатом був один з його  синів – Януш Радзивілл (1880-1967).

Цікавою постаттю серед цієї родини є Радзівілл Альбрехт-Станіслав (1593-1656) – литовський канцлер, історик. Народився 1.07.1593 р. в Олиці, був сином литовського маршалка Станіслава і Маріанни з Мишків. Осиротівши у ранньому віці був під опікою дядька Миколи-Христофора Сиротки.

У 1598-1605 рр. навчався з братом Миколаєм-Христофором у Віленській академії. У 1605-1612  рр. навчалися у європейських університетах. З 1613 р. Альбрехт-Станіслав – посол на сейм від Волинського воєводства. Від 1617 р. він тісно пов’язаний з двором Зиґмунда ІІІ, яким досить прихильно ставився до нього. Альбрехт-Станіслав – відомий письменник та історик, його праці – важливе джерело до історії Польщі[2].

У 1595 р. під Оликою перебували війська Северина Наливайка. До речі, у реєстрі козаків 1581 р. згадується якийсь Опанас з Олики. У 1700 р. в Олиці місцевою шляхтою був заарештований Данило Братковський – відомий український суспільний діяч, поет.

Цікавою постаттю в історії селища є Ігнатій Дедерко – опальний мінський єпископ, який знайшов притулок у луцько-житомирського католицького єпископа Каспера Цецішовського.   Завдяки останньому Дедерко провів своє життя не в Сибірі, куди його хотіли відправити росіяни, а в Олиці[3]. У фондах Волинського краєзнавчого музею зберігається документ 1816 р. на пергаменті, підписаний Дедерком[4]. У тому ж музеї привертають увагу і інші документи із Олики (зокрема, підтвердження Акація Гроховського, луцького римо-католицького єпископа фундуша Альберта Станіслава Радзивіла на колегіум в Олиці.  1632р.), привезені до музею Анатолієм Дублянським.

Загалом колекцію нового Олицького історичного музею повинні скласти копії документів з історії селища та ілюстративних матеріалів. Це інвентарні описи замку Радзивіллів 1686, 1737, 1755 рр. і топографічні карти, малюнки Юзефа Іґнаці Крашевського, Наполеона Орди.

Під час І світової війни у 1915 р. неподалік від Олики проходила лінія фронту. Матеріали про цей період історії можна знайти у виданні “Летопись войны”, яке теж зберігається у фондах Волинського краєзнавчого музею.

Трагічна сторінка історії олицьких євреїв. Перед війною їх в селищі проживало біля 4 тисяч. Німці створили в Олиці гетто. У липні 1942 року всі його мешканці, а також євреї із селища Цумань, сіл Дерно, Покащів, Метельно, Зірів були зігнані в урочище Кемпа і розстріляні.

         У новому музеї мають бути також відображені сторінки Волинської трагедії  1943 року – кривавого протистояння українців та поляків.

         При створенні експозиції потрібно використати документи Державного архіву Волинської області, які досі ще не були опрацьовані.

         Ми відобразили лише декілька важливих сторінок історії Олики, які мають бути висвітлені у новому музеї з історії селища. Робота триває і надалі.

   Фото:

1. П.Л.Жуковський (1919-1995 рр.). Директор Олицького народного історичного музею.

2. П.Л.Жуковський під час екскурсії.