Нариси культури давньої Волині / За загальною ред. Г.В.Охріменка. – Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2006. – С.525-535.

Олексій ЗЛАТОГОРСЬКИЙ,

Григорій ОХРІМЕНКО,

НаталіяСКЛЯРЕНКО

Сакральні вироби та прикраси раннього

середньовіччя та давньоруського часу з

          території Волинської області

Духовна культура Волинської землі X – першої половини XIV ст. відзначалася багатством та розмаїттям проявів, а також оригінальним поєднанням споконвічних язичницьких (поганських) елементів з християнськими, що відображалося у витворах мистецтва. Обидві системи віри мали свої чудові прояви у витворах мистецтва. Дослідники поділяють процес їх об'єднання на три періоди: дохристиянський, ранньохристиянський та власне християнський. При цьому відзначається в другому та третьому періодах стійке збереження багатьох традиційних уявлень споконвічної язичницької віри, які перепліталися з новими, привнесеними зовні. Це простежується і в поховальному обряді: спочатку кремаційному, потім тілопокладальному, і в курганах ХІІ-ХШ ст., у покладальних захороненнях знаходять підсипку з попелу та вугликів як данину минулим звичаям [Кучінко, 2000, № 3, с. 45-50, с.45-50].

На північно-західній частині території Київської Русі християнізація почалася досить активно у Х-ХІ ст. і була одним з домінуючих факторів духовного розвитку місцевого населення [Кучінко, 2000, № 3, с. 45-50,46]. З християнізацією краю входять в моду сакральні речі: мідні, бронзові хрестики (суцільно відлиті та складені з двох частин – енколпіони), іконки, амулети, прикраси тощо.

Амулети. Найдавнішими нагрудними культовими виробами на Русі були амулети-обереги – це шумливі підвіски круглої й овальної форми, підвіски із зображеннями місяця, сонцевики (сонцевидні круглі підвіски із зображенням променів сонця тощо), підвіски з зображеннями міфічних тварин, птахів, тваринного світу взагалі, предметів побуту, солярних символів, зброї та ін. [Нечитайло, Каталог... 2001, с. 4—5]

На Поліссі і до нині побутують перекази-легенди про вовкулаків, лісовиків, русалок, берегинь. З Дорогочина відома зооморфна підвіска у вигляді собаки чи вовка. Срібне зображення молодих вовків відоме із шарів XI- XII ст. з Луцького замку. Частими знахідками є ікла ведмедя з отворами для підвішування (Тоболи, Луцьк-Красне та ін.), вовка, вепра [Кучінко, 2002, 314 с, с. 136-137].

Навколо курганів помітні ровики як відображення сонячного культу, священного кола (Берестяне, Липно Ківецівського району, Гірка Полонка Луцького та ін.). Цим же уявленням, напевно, присвячувались округлі підвіски з кольорових металів, оздоблені по кругу зерню (Майдан-Липно та ін.). Окремі прикраси давньоруського часу, напевно, були пов'язані з космічними силами та явищами. До таких зараховують лунниці, яким приписувалися магічні властивості, як очі бога тощо. Їх знахідки відомі з шарів ХІ-ХІІ ст. (Луцьк-Гнідава (знахідка М. Кучінка), Дорогочин, Більчичі, Будераж). Їх  розміри – 2-4 см. Прикрашені вони зерню та мають вушко для підвішування. На лунниці з Луцька є зображення хрестика, який був важливим символом і в дохристиянські часи. Лунниці символізували культ Місяця. Знак півмісяця, молодого, зростаючого Місяця вшановувався на Поліссі ще з праслов'янських неолітичних часів, а також в давніх германців.

Формочки для лиття лунниць відомі на Добринівському городищі та в Теребовлі [Археология Прикарпатья, Волыни и Закарпатья, 1990, с. 91].

Ще однією пам'яткою, пов'язаною з давньоруським язичництвом є амулети-топорики. На території Волинської області, як і на інших територіях України [Макаров, 1992, с.41] переважають амулети, що імітують бойові топірці з відтягнутим донизу лезом. Орнаментика їх доволі різноманітна: глибокі врізні лінії і невеликі круглі заглиблення або випуклості. Іншу групу топориків представляють вироби з широким симетричним лезом, внутрішній край якого має дві шпорки, на думку Н.Макарова є поширеними у Скандинавії та Прибалтиці [Макаров, 1992, с. 44-45].

Натільні хрестики та енколпіони. Центрами декоративно-прикладного мистецтва Північно-Західної Русі були Луцьк, Дорогобуж, Пересопниця, де працювали майстри-ювеліри. Асортимент виробів волинських майстрів був досить різноманітним. Так, в некролозі кн.Володимиру Васильковичу перераховуються золоті ікони, оклади церковних книг, прикрашені сріблом, емаллю, перлами, відлиті з міді ворота, дзвони. В них виготовлялися енколпіони, інколи прикрашені емаллю та черню. Формочки для лиття енколпіонів виготовлялися у Володимирі-Волинському [Археология Прикарпатья, Волыни и Закарпатья, 1990, с. 91].

Масове поширення виробів у формі хреста відповідало і християнським релігійним символам і давнім язичницьким (Рыбаков, 1988, с. 610). Хрестики для простого люду були переважно натільні. До натільних хрестиків М.Кучінко відносить:

1. Рівнораменні з потовщенням на кінцях вироби розмірами 1,8x1,8 см (Дорогочин, Дорогобуж).

2. Іншим різновидом були хрестики розмірами 2,5x2,0 см з потоншеними кінцями рамен і розширенням у центрі у вигляді кола або квадрата (Дорогобуж, Белз).

3. Третім рідкісним типом є ромбовидні заокруглені вироби (Луцьк). Були хрестики і більших розмірів (5x3 см, 3x6 см, 7х 10 см) з розширеними на кінцях раменами та рельєфним зображенням розп'яття Ісуса Христа на лицевій стороні [Кучінко, 2002, с.39].

В. Сєдов розглядав срібні і бронзові хрестики розмірами 3,2x2 см, 5x4,5 см як предмети масового виробництва, що поширювали в ті часи від середньо-дунайських земель до Скандинавії. На думку В. Сєдова, прототипами подібних хрестів були не візантійські вироби, а з Великої Моравії [Сєдов, 1988, с. 63-66].

Формочки для лиття хрестиків відомі з Галича, хрестиків у Шумську [Археология Прикарпатья, Волыни и Закарпатья, 1990, с. 91].

Більшість предметів давньоруського дрібного литва представлені двостульчатими хрестами, які різняться за формою, зображеннями на них і супроводжуючими написами, а також за місцем і часом виготовлення. Задум конструкції енколпіонів передбачав створення місткого ларця-мощесховища на базі форми хреста з подальшим зображенням на ньому різних сюжетів. Саме цій ідеї і відповідають енколпіони. І хоча протягом століть вони змінювалися за формою та оздобленням, сама конструкція залишалася сталою [Куницький, 1990, с.106-116, с. 106-107]. Ще Б. Рибаков (1971, с. 65) зауважував, що в стародавній Русі був звичай носити поверх одягу на грудях великі, складені з двох половин (створчаті) хрести-енколпіони, в середині яких знаходились різні мощі.

Оскільки частина складнів була знайдена в храмах, М. П. Кондаков вважав, що саме за їх допомогою ланцюги зв'язувалися з кадилами (Кондаков, 1914, с. 259). Складні із слідами потертості на поверхні, їх зображення на скульптурах свідчать, що використовувалися вони також як амулети-прикраси і носилися на грудях. Цю думку підтверджує наявність складнів серед кісток поховань у склепах. Безперечно, енколпіони, які правили за атрибуцію церковникам, а також ті, що знаходилися в храмах, втілювали в собі глибокий релігійний зміст у свідомості віруючих. Зображення на складнях сприймалися як вище заступництво для його власника, як оберег від усіх можливих нещасть і хвороб [Куницький, 1990, с.106-116, 107]. Для віруючого складень набував важливого значення, у зв'язку із змістом його пустотілої частини, яку можна було заповнити особливо шанованими речами (земля, деревина, мощі).

На території Волинської області знайдено більше 30 бронзових хрестиків та енколпіонів. По одному енколпіонові в Жидичині Ківерцівського, Бубнові Володимир-Волинського, Запілля, Затишшя, Угровськ Любомльського районів, м. Володимир-Волинському. Їх головною сюжетно-композиційною рисою була схематична композиція складня Христос-Богоматір, тобто, на лицевій стулці зображений Христос, а на зворотній Богоматір з Немовлям. По їх краях вміщувалися зображення святих. Спочатку вони виготовлялися по глиняних формах і мали менш чітке зображення, пізніше – з м'якого каменю. Відлиті в останніх відзначалися чітким опрацюванням деталей. З Володимира-Волинського походить рідкісне зображення Ісуса Христа з піднятою для благословення рукою, а також святих в овалах верхнього і бокового рамен. На одному боці є напис БОРИС, на іншому – ГЛІБ.

Серед пам'яток давньоруського мідного та бронзового лиття значне місце посідають знахідки енколпіонів розмірами близько 9,3 х 5,7 см –  9,6 х 6,4 см. На одному з них (ВКМ, інв. № РА-822) зображено розп'ятого Ісуса Христа та чотири погруддя святих, інша частина передає зображення Божої Матері з немовлям. Обидві половинки мають золотистий блиск. Подібними є енколпіони з експозиції Волинського краєзнавчого музею (ВКМ, інв. № РА-35, РА-245). Інша група енколпіонів менших розмірів теж передають розп'яття (ВКМ, інв. № РА-241). На двох з них в бокових частинах є написи І-С та зверху і знизу X.

Виготовлялися ще енколпіони менших розмірів (1,7x4,3 см) з прямими кінцями рамен. Вони інкрустувалися білою або чорною масою (Дорогочин, Грудек-Надбужний) або перегородчастою емаллю (Городок біля Шепетівки). Серед простих людей поширювалися хрести з каменю, бурштину (Володимир, Дорогочин, Дорогобуж, Чермно). Їх розміри 2,2x2,2 см, 3,5x2,5 см. Датуються вони ХІ-ХІІ ст.

У період існування Галицько-Волинської держави набули поширення характерні для другої пол. XIII-XIV ст. енколпіони-квадрифолії. У колекції Львівського історичного музею є три енколпіони цього типу, що походять з Поділля. Один такий хрест виявлено на околиці Лучеська (Терський, 2002, с.108; с. 49, 52, рис. 25:1) (Рис. 1а, 1). З місцевої майстерні, очевидно, походить екземпляр із селища Козлів біля Локачів, переданий до Локачинського народного музею (Терський, 2002,108 с; с. 49,52, рис.25:3).

Дуже подібним до енколпіонів Волинського краєзнавчого музею (Рис.2а) є половина виробу з Бубнова: зображення Божої Матері та трьох святих (Рис. 4, 3). Такі ж зображення бачимо і на стулці енколпіона з м.Любомля. Розп'яття та чотирьох святих навколо нього видно на половинках енколпіона із заповідника «Старе місто» в Луцьку (Рис. 1а) та фондів ВКМ: інв. № РА-35 та РА-822 (Рис. 5,3,4). З чого можна зробити висновки про значне поширення подібних виробів на цій території з кількох центрів, у яких працювала обмежена кількість майстрів.

Більшою досконалістю виробництва відзначається енколпіон із Затишшя з масивним вушком, що складається з двох півсферичних половинок (Рис. 4а, 3-4). У центрі знаходиться Розп'яття та напис І-С Х-С. На кінцях хреста зображені святі та написи біля них: з лівого боку - Б (БОРИС), правого - Г (ГЛІБ), зверху - ІОАН, знизу - ГЕОРГІЙ. На звороті зображення Богородиці. На кінцях хреста - погруддя святих з написами: зверху - ПЕТРО, зліва і справа - КУЗЬМА, ДЕМ'ЯН, знизу - ВАСИЛЬ. На половинках вушка є напис І-С Х-С [Охріменко, Остапюк, Стемковський, 2003, с. 114-116, с.114].

Аналогічні енколпіони, за словами автора знахідки В. Артюха, є в колекції Львівського історичного музею. Вони походять з Крилоса, Неслухова, Львова. [Артюх, 1970, с.83-84, 83-84; Артюх, 1988, с. 7-8, 7-8]. Ці вироби, а також речі із с. Запілля Любомльського району відзначаються більшою деталізацією. А останній ще й прекрасною збереженістю. Написи на ньому відсутні (Рис. 4а, 1-2).

Отже, на основі поданого можна підтвердити відомості про існування в часи Київської Русі на території Західної Волині розвинутих центрів ювелірного виробництва, зокрема, в Луцьку, Володимирі та Любомлі. Цілком можливо, що усі знахідки, представлені у музейних збірках є витворами місцевих майстрів. Більшість із них (з грубим зображенням Христа) треба віднести до другої половини ХІІ-ХШ ст. Волинські енколпіони та хрести відрізнялися деякими деталями, розмірами, сюжетами та формою від виробів Галицьких, Київських та інших територій.

М. Кучінко стосовно території всієї Волині виділяє такі типи хрестів:

1. Натільні рівнораменні (1,8x1,8 см) з потовщеннями на кінцях (Сонсядка - Сутійськ, Дорогичин - XI ст.); з розширеним перехрестям на кінцях рамен (Дорогичин, Дорогобуж - ХІ-ХІІ ст.); з потоншеними кінцями рамен (Дорогобуж, Белз, Лужки у Підляшші - ХІ-ХІІ ст.).

2. Хрестики розміром 5x3 см з розширеннями на кінцях, раменами і конічним виступом зверху, з отвором та лицевим зображенням Розп'яття.

3. Більш складні енколпіони розміром від 3x6 см до 7x10 см, із заокругленими кінцями рамен (Белз, Дорогичин, енколпіон із Володимир-Волинського з зображенням Богородиці із піднесеною для благословення рукою, на аверсі є напис «Борис», на реверсі — «Гліб»). Такі вироби М. Кучінко відносить до ХІІ-ХШ ст.

4. Енколпіони невеликих розмірів (1,7x4,3 см) з прямими кінцями рамен і розширеним вушком. Деякі з них інкрустовані білою і чорною масою (Дорогичин, Грудек Надбужний, Обровці - ХІІ-ХШ ст). У інших інкрустовані стулки хреста перегородчастою емаллю, з мотивом «городки» (Городище біля Шепетівки) (Кучінко М., 2000, с. 45-50). Крім цього ще можна виділити підовальний енколпіон з розп'яттям, знайдений у Луцьку (зберігається в історико-культурному заповіднику «Старе місто»).

Очевидно, що на Русі було кілька центрів виробництва сакральних металевих мініатюр. Крім Києва, Галича та ін. діяли волинські ремісничі осередки (ймовірно Луцьк, Володимир, Любомль). Постають питання: звідки найперше ці новації проникли на Волинь: з Києва (як пише Г. Корзухіна (Корзухина, 1950, с. 217-235), характеризуючи київське та регіональне руське мистецтво), Великої Моравії чи Візантії? Та коли і де найперше починається тут виробництво енколпіонів? Поки що на ці питання дати відповіді важко.

Досвід виробництва хрестів-енколпіонів приходить на Русь, як зазначають одні дослідники з Візантії, інші виводять його із Великої Моравії. Але й з Малої Азії, Сирії, через Крим, Херсонес подібні вироби потрапляли на Русь.

Вартим уваги є енколпіон з Жидичина (Рис. 4,2) із зображенням хреста по центру. Аналогії знаходимо на городищі ХІ-ХІІ ст. Дрисвяти Браславського району (Рис. 6, 2-3). Іншу композиційну структуру має зображення на виробі з городища Маскавічи цього ж району (колишня Полоцька земля, басейн Західної Двіни) (Рис. 6, 4), проте спостерігається подібність за формою і тематикою з вище описаними зразками. Енколпіон з Гродна XII ст. [Енциклопедія. Археологія і нумізматика Бєларусі, 1993, с.667] досить подібний до виробу з Любомля. Він, швидше всього, виготовлений з глиняної матриці, бо має менш чітку прорисовку.

Дані про знахідки хрестів «пекторальних» знаходимо в книзі під редакцією Міхала Валіцького «Sztuka polska Przedromanska do schulku XIII wieku» (1968 р.). В ній зазначається, що подібні вироби носили не тільки найвищі духовні особи. Один з них походить з поховання в катедрі Гнєзно і вважався роботою візантійських майстрів (Рис. 6, 1). Проте порівняння з давньоруськими аналогами привело до переконання, що цей твір походить з Києва і датується першою половиною XIII ст. або кінцем XII ст. (Sztuka…,1968, S.293). Але чи це було поховання духовної особи чи світської - не відомо. Хоча на території Польщі є приклади, коли в об'єктах «архітектури катедральної» знайдено «пектораль-склад»: в Гнєзно та Кросно (Рис. 6, 5). Олов'яний хрест виявили в найдавнішому похованні абатства Тинецького. Встановлено, що зібрані на території Польщі «хрести-пекторалі», привезені із Русі (Sztuka…, 1968, S. 293), вони складаються з окремих половин (аверс та реверс), скріплених завісами. В середині їх є місце на реліквії. Одні з них прикрашені орнаментами з чорною та білою емаллю, інші оздоблені фігуральними мотивами в техніці відливання. Закінчення рамен хреста у них має вигляд медальйонів, у яких розміщено погруддя святих, на деяких з них є написи (монограми) імен.

Тобто можна зробити припущення, що вироби волинських майстрів-ювелірів різними торгівельними шляхами розходились по західних та північних територіях сучасної Білорусі, в тому числі Гродненському, Полоцькому князівствах і не виключено сусідньому Туровському. Наведені в енциклопедії енколпіони Східної Білорусі (наприклад, з могильника Курганне, Гомеля) мають інший, чітко відмінний (можливо, місцевий) стиль, виконання, або потрапляли з південного Подніпров'я відомими торговими шляхами [Енциклопедія. Археологія і нумізматика Бєларусі, 1993, с. 656]. Проте волинські енколпіони та хрести відрізнялися деякими деталями від виробів Галицьких, Київських та інших територій, а також за розмірами, сюжетами та формою. Знахідки у волинських музеях мають чітко визначені локальні особливості, що також підтверджує думку про самобутність та оригінальність робіт умільців з Волині.

Література

1. Александрович В. Мистецтво Галицько-Волинської держави. Львів, 1999.

2. Артюх В. Знахідка давньоруського енколпіона на Шацьких озерах //Волинська ікона. Питання дослідження, вивчення та реставрації. - Луцьк, 1997. - С. 83-84.

3. Артюх В. Знахідка давньоруського енколпіона на Шацьких озерах //Волинська ікона: питання історії вивчення, дослідження та реставрації. Доповіді та матеріали IV наукової конференції. - Луцьк, 1997. - С. 83-84.

4. Артюх В. С. Отчет о работе археологического отряда экспедиции «Шельф» на территории Волынской области. - Львов, 1988. - С. 7-8.

5. Археология Прикарпатья, Волыни и Закарпатья (раннеславянский и древнерусский периоды). - К.: Наукова думка, 1990.

6. Історія культури давнього населення України. - К.: Наукова думка, 2001. – Т. 1. – С. 941-949.

7. Кондаков Н. П. Иконография Богоматери. - СПб., 1914. - Т. 1. – С.259

8. Корзухина Г. В. Киевские ювелиры накануне монгольского завоевания  //Советская археология. - 1950. - Т. XIV. - С. 217-235.

9. Куницький В. А. Близькосхідні енколпіони на території Південної Русі //Археологія. — 1990. - № 1. - Київ: Наукова думка, 1990. – С. 106-116.

10. Кучінко М. Волинська земля X - середини XIV ст.: археологія та історія. Навч. посібн. – Луцьк: Ред.-вид. від. «Вежа» Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2002. – 314 с.

11. Кучінко М. Християнізація Волинської землі в світлі археологічних джерел // Науковий вісник Волинського державного університету ім. Лесі Українки. – 2000. – № 3. – Луцьк. – С.45-50.

12. Кучінко М. М. Волинська земля. X - середина XIV ст. — Луцьк: Вежа, 2002.

13.     Мазурик Ю., Остапюк О. Хрест-енколпіон з літописного Угровська //Сакральне мистецтво Волині. – Луцьк, 2002. – С. 107-109.

15. Макаров Н. А. Древнерусские амулеты-топорики // Российская археология. – 1992. – №2. – С. 41-56.

16. Нечитайло В. В. Каталог християнських нагрудних виробів мистецтва періоду Київської Русі (X - перша половина XIII ст.). – К., 2001.

17. Охріменко Г. Давньоруські елколпіони у збірках Волинських музеїв //Історія релігій в Україні. Праці XIII Міжнар. конференції. – Львів, 2003. – С.657-662.

18. Охріменко Г., Кубицька Н., Остапюк О., Стемковський В. Давньоруські енколпіони у збірках волинських музеїв // Історія релігій в Україні: Праці ХІІІ Міжнародної наукової конференції. Львів, 20-22 травня 2003 р. – Львів: Логос, 2003. – Кн. ІІ. – С. 656-662.

19. Охріменко Г., Остапюк О., Стемковський В. Волинські знахідки давньоруських енколпіонів // Волинська ікона: дослідження та реставрація: Науковий збірник. Вип.10. Матеріали X міжнародної наукової конференції, м. Луцьк, 17-19 вересня 2003 року. – Луцьк: Надстир'я, 2003. – С.114-116.

20. Пекарська Л. В., Пуцко В. Т. Давньоруські енколпіони в збірці музею історії м. Києва // Археологія. – 1989. – № 3. – С. 84-94.

21. Рыбаков Б. Русское прикладное искусство Х-ХШ веков. – М., 1971.

22. Рыбаков Б. Язычество древней Руси. – М.: Наука, 1988.

23. Седов В. В. Об одной группе древнерусских крестов // Древности славян и Руси. – М.: Наука, 1988. – С. 63-66.

24. Терський С. Археологія доби Галицько-Волинської держави. – Львів: Ін-т українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2002. – Вип. 1. – 108 с.

25.     Енциклопедія. Археологія і нумізматика Бєларусі. – Минск, 1993.

20.     Sztuka Polska predromanska i romanska do schulku XIII wieku. – 1968.

Рис. 1а. Сакральні речі з території Луцького історико-культурного заповідника «Старе місто»: 1-2 – енколпіони; 3 – медальйон (лицьова і зворотна сторони) (рисунки Н. Скляренко)

Рис. 2а. Збірка сакральних речей з експозиції Волинського краєзнавчого музею: 1 – хрестик; 2-5 – енколпіони (рисунки Н. Скляренко)

Рис. За. Сакральні речі з території Волині: 1 – енколпіон, с. Бубнів; 2-5 – енколпіони (матеріали Володимир-Волинського краєзнавчого музею); 6 – хрестик (матеріали Володимир-Волинського краєзнавчого музею)

Рис. 4а. Хрести-енколпіони з Любомльського району: 1-2 – с. Запілля; 3-4 – с. Затишшя; 5 – м. Любомль