Календар знаменних і пам'ятних дат Волині. - Луцьк, 2005.

Наталія Пушкар,

Олексій Златогорський

„Привіт із Буркута...”:

134 роки від дня народження Лесі Українки (1871–1913) –

видатної української поетеси, драматурга,

культурно-освітньої і громадської діячки

Колекція поштових листівок кінця XIX – початку XX ст., на яких відтворено місця, в яких жила Леся Українка, налічує у збірці Волинського краєзнавчого музею кілька сотень. Але всі вони до геніальної поетеси, котру лиха доля гнала по світах, мають опосередковане відношення. Такими ж поштівками, до яких торкалась її рука, не кожен музей навіть її імені може похвалитись.

От і тепер ми отримали в подарунок (і за який дуже вдячні) лише, на жаль, копію, щоправда, виконану максимально наближено до оригіналу, поштової листівки на сюжет «Zaklad kepielowy w Burkucie» («Купальня в Буркуті»), з лицевого боку якої – автографи Івана Франка і Лесі Українки. Цей «Спомин з Буркута» датовано 5 серпня 1901 року.

Того літа Леся Українка і Климент Квітка відпочивали в Буркуті в санаторії, власницею і господинею якого була Теофіла Лакуста.

Климент Васильович згадував пізніше: «Вона [Леся Українка – авт.] малася там настільки добре, що навіть пішки сходила на верх гори Лукавиця (1500 м. над рівнем моря), була в захваті від природи, яка вправляла її часом в чисто релігійний настрій, тішилася тим, що малася в українській стихії і щодо природи, і щодо людей… і спогад про побут у Буркуті до самого кінця ховала в душі як приємний спогад».

Недаремно сама Леся Українка в листі до сестри Ольги назвала «геніальною ідеєю» пораду чернівецького лікаря Ангауха поїхати саме в санаторій у Буркут. Тут її відвідали дорогі друзі-гості: Іван Якович Франко, Микола Міхновський, український громадський діяч, економіст, харківський адвокат, автор брошури «Самостійна Україна», видавець журналу «Сніп» та Олександр Кульчицький, український громадський діяч, економіст, адвокат.

19 липня (1 серпня) з Буркута Леся написала листа Ользі Кобилянській до Кімполунгу, в якому повідомляла: «Комусь перебили листа вечерею, а потім хтось уже йшов до своєї хати аби дописати комусь листа, коли се здибає на дорозі Франка, д-ра Кульчицького і – Міхновського! Всі три наче з неба впали на Буркут. Отже прийшлось вистарати їм вечерю: взагалі за гостей прийняти, бо якось так виходило, що Франко головно до когось приїхав. Ф[ранко] був сьогодні в ліпшім гуморі і вже не здався комусь приголомшеним таким, Кульч[ицький] робить досить симпатичне враження і нагадує більш українця, ніж галичанина. Міхн[овського] хтось мало бачив, бо той пан десь захопив пропасницю в дорозі, скупавшись у горах, приїхав розламаний, і ледве випив чаю, вклався спати в хаті п. Квітки» (Ольга Косач-Кривинюк. Леся Українка: Хронологія життя і творчості. – Нью-Йорк. 1970. – С. 555).

Одночасно з Лесею Українкою в Буркуті відпочивав Микола Харжевський, студент Чернівецького університету. Пізніше він, як свідчить Ольга Косач-Кривинюк, розповідав про «Лесину зацікавленість галицькими народними піснями. Деякі з його голосу записав К.Квітка. Лесі особливо сподобалася пісня з Нижнева над Дністром: «Я гадала, що то місяць сходить». Леся співала поліських та інших українських пісень, гарно виконувала їх «зо всіма викрутасами». Харжевський навчив потім товаришів з Лесиного голосу пісні: «Ой, не шуми буйним листом, зелений катране». Харжевський розказував теж, як багато можна було навчитися від Лесі і як тяжко вона слабувала» (Хронологія…, с. 556).

Дні і вечори у приємному товаристві проходили цікаво і змістовно. Багато розмовляли про літературу. Іван Франко наспівав К.Квітці пісні, що пам’ятав ще від матері з Нагуєвичів, а також інші, з інших місцевостей. Ймовірно, 4-го серпня товариство слухало щойно написаний Лесею вірш, який пізніше став восьмим у циклі «Ритми»:

                        Ой гори, гори, золоті верхів’я!

                        Та нащо ж я до вас так пориваюсь?

                        Та нащо ж я люблю вас так тужливо?

                        Невже мені не суджено дістатись

                        На ваші заповітні високості?

5 серпня з Буркута від’їзджав Франко. Теофіла Лакуста з власної ініціативи, а чи з чиєїсь пропозиції, зібрала автографи своїх гостей на поштовій листівці. Лише Франкові і Лесі Українці випала честь підписатися на її лицевому боці.

Листівка ця відома. Її докладно описав Степан Пушик в нарисі «Карпатське літо», встановивши прізвища майже всіх, хто відпочивав тоді в Буркуті разом з Лесею Українкою і залишив на картці автограф. Відома частково і її історія. Вона зберігалася в Ольги Теодорівни Стефанович із Кут, яка померла в 1944 році. (З листа Лесі Українки до Ольги Кобилянської 24 серпня 1901 р. з Довгополя: «…В Кутах я мушу зложити візиту п.Стефановичевій, – ми з нею пізнались в Буркуті, і мені та симпатична жінка дуже сподобалась»). Принагідно зауважимо, що зустріч ця не відбулася. Після смерті Ольги Теодорівни цю листівку зберігала її дочка Стефанія Володимирівна Стефанович-Литвинович (1890–1983), автограф якої, тоді дванадцятилітньої, також є серед інших, знаменитих. Зберігали ті, котрі пам’ятали Лесю Українку особисто.

Нині оригінал поштівки осів у чиїйсь приватній колекції в Києві. А по суті своїй він є національним скарбом.