Король Данило Романович і його місце в український історії. – Львів: ВМС, 2003. – С. 58-65.

Сергій Панишко (Луцьк)

УГРОВСЬКЕ КНЯЗІВСТВО ДАНИЛА РОМАНОВИЧА

Насамперед зазначимо, що в даному випадку поняття "князівство" щодо досліджуваного територіально-адміністративного утворення вживається досить умовно. Хоча воно і мало ряд ознак князівства, наприклад, визначену територію, адміністративний центр, єпископську кафедру, все ж до перенесення столиці у Холм не оформилось остаточно. Очевидно, вірним буде вести мову про процес становлення цієї забузької волості впродовж першої третини XIII ст. Розробка даної проблеми сприятиме як встановленню критеріїв виділення дрібних князівств, так і визначенню різноманітних шляхів їх формування.

Для дослідження історії Угровського князівства у першій третині ХІП ст. можна використати як писемні, так і археологічні джерела. Серед перших насамперед назвемо повідомлення початкової частини Галицького літопису, де Угровськ зустрічається сім разів. За змістом ці повідомлення умовно поділимо на три групи. До першої віднесемо дві згадки за 1204 і 1213 рр. [1], де Угровськ названий поряд з іншими містами регіону, що дозволяє сприймати їх як окрему територіально-адміністративну групу. Звертає на себе увагу та обставина, що в обох випадках послідовність перерахування міст однакова – Угровськ, Верещин, Столп'є, Комов, і кожного разу Угровськ згадується на першому місці. Друга група літописних повідомлень представлена інформацією, що дозволяє розглядати Угровськ як князівський центр. Це згадка про те, що місто було споруджене (перебудоване) Данилом, коли той князював у Володимирі, а також те, що у 1230 р. в похід на Галич князь виступив саме з Угровська [2]. До третьої групи літописних звісток можна віднести повідомлення про церковну історію міста, зокрема, організацію там єпископської кафедри та її подальшу долю, функціонування монастиря Св. Данила [3]. Окрім цього, в літописі міститься цілий ряд непрямих повідомлень, що можуть бути використані при дослідженні історії Угровського князівства. Наприклад, це згадка про угровчан у 1229 р. як про частину князівського війська [4], про територію Забужжя, передісторію Холма і ряд інших. Писемні джерела дають змогу констатувати факт існування територіально-адміністративного утворення в Забужжі на чолі з Угровськом та простежити основні віхи його історії.

Важливим доповненням джерельної бази дослідження є археологічні пам'ятки. У 1992 р. автором було локалізоване городище давньоруського Угровська, після чого розпочались його стаціонарні дослідження [5]. Важливу інформацію про процеси містоутворення в досліджуваному регіоні дають результати вивчення найраніших матеріалів давньоруського Холма, виявлені останнім часом [6]. Оскільки коло писемних джерел досліджуваної проблеми є досить обмеженим, можна сподіватись, що у майбутньому все більшу роль у вирішенні її окремих аспектів будуть відігравати археологічні джерела.

Вперше Угровськ згаданий у літописній статті за 1204 р.: "Олександр прия Угровеск, Верещин, Столп, Комов и да Василкови Белз" [7]. Це літописне повідомлення надійно фіксує час появи цього міста – на початку ХІІІ ст. Угровськ вже існував і належав Олександру Всеволодовичу. Вдруге місто згадане у статті за 1213 р.: "Данило же возвратившуся к домови и еха  с братом и прия Берестий, и Угровеск и Верещин и Столп Комов и всю Украйну" [8]. Звертає на себе увагу однакова послідовність перерахування міст, що, очевидно, свідчить про сприйняття району їх розміщення літописцем як окремої, чітко визначеної територіально-адміністративної структури, причому ієрархічної, адже в обох випадках Угровськ згаданий першим. Оскільки на початку XIII ст. така структура вже існувала, час її появи можна віднести до ранішого періоду – до другої юловини XII ст., коли на Русі масово виникають дрібні князівства. Статті 1204-1213 рр. поряд із Угровськом згадують три інших міста. Окрім них, з певністю до Угровського князівства можна віднести Ухані, де у 1205 р. знаходилась залога Олександра Всеволодовича [9], який на той час володів Угровським князівством. Вже після повернення Романовичами забузьких земель згадується місто Щекарів [10] як таке, що належало Данилу в 1219 р. Всі інші давньоруські міста цього регіону в літописі зустрічаються пізніше, починаючи з другої третини ХШ ст. Отже, до складу Угровського князівства в першій третині ХШ ст., окрім самого Угровська, входили Верещин, Столп'є, Комов, Ухані, Щекарів – усього 6 міст. Кількість міст в таких князівствах – орієнтовно п'ять – була тією мінімальною величиною, яка забезпечувала функціонування державних структур [11].

Безсумнівно, умови для появи таких князівств у другій половині XII ст. існували в багатьох регіонах Русі. Однак, на нашу думку, в Забужжі, яке знаходилось на окраїні держави і частково охоплювало відносно непродуктивні грунти Полісся, вони були гірші, ніж, наприклад, в Руській землі (у вузькому значенні цього поняття). Автор раніше висловив думку про затримку процесів містоутворення, а, отже, і феодалізації Полісся порівняно з Волинським Опіллям [12]. Тут активні процеси окняжіння проходили десь на рубежі ХП-ХПІ ст. Очевидно, саме до кінця ХП ст. можна віднести й активну феодалізацію Забужжя, в тому числі появу Угровського князівства, і пов'язати її з діяльністю Романа Мстиславовича.

Археологічними дослідженнями встановлено, що найраніший масовий матеріал в Угровську, а саме фрагменти валикоподібних вінчиків,  відносяться до другої половини XII ст. До цього ж часу можна віднести і ряд індивідуальних знахідок, зокрема голівку руків'я меча [14]. Особливо важливою є знахідка брущатої цегли розміром 24х11,5х9 см на дитинці Угровська, яка може бути датована першою половиною XIII ст. [14]. Таким чином, археологічні джерела не суперечать припущенню, що Угровськ виник у період князювання на Волині Романа. До цього ж часу, вірогідно, можна віднести і появу інших міст князівства, на що опосередковано вказують їх перші літописні згадки на початку XIII ст.

На думку автора, припущення про зв'язок між оформленням Забужжя у окрему територіально-адміністративну одиницю та діяльністю Романа Мстиславовича наприкінці ХП ст. оправдане іще однією обставиною. Доля цього князя склалась таким чином, що з 1188 по 1195 рр. він володів подібною за розмірами і структурою територіальною одиницею у Пороссі.

У 1188 р. Роман зробив невдалу спробу утвердитись в Галичі, віддавши перед цим свій Володимир брату Всеволоду. Наслідком цього була тимчасова втрата ним своїх володінь. Київський князь Рюрик Ростиславович надав Роману групу міст у Пороссі – Торчеськ, Треполь, Богуслав, Канів, Корсунь. Незважаючи на те, що невдовзі Володимир був повернутий Роману, цими поросськими містами він володів до 1195 р, коли Рюрик відібрав їх назад [15]. Не виключено, що саме цей уділ у Руській землі і став для Романа Мстиславовича своєрідним зразком при створенні подібної одиниці з центром в Угровську. Наведені міркування щодо "передісторії" Угровського князівства, звичайно, потребують подальших досліджень, однак при сучасному стані джерельної бази та рівні розробки проблеми можуть бути прийняті як робоча гіпотеза.

Існування Угровського князівства загалом вкладається у хронологічні межі першої третини XIII ст. (до перенесення центру в Холм). Впродовж, цього періоду його історія в джерелах відображена значно повніше. Насамперед маємо чітку літописну вказівку на те, що Угровськ був споруджений Данилом Романовичем, коли той княжив у Володимирі [16]. Як було показано вище, поселення тут існувало з середини XII ст. Цілком очевидно, що у даному випадку йдеться не про спорудження міста, а про його перебудову, або будівництво укріплень.

За Л.В.Войтовичем, Данило Романович був володимирським князем два рази: у 1205-1208 та у 1215-1238 роках [17]. Перше князювання було коротким, та й навряд чи можна говорити про свідому містобудівну політику 3-5-річної дитини. Зважаючи на цілеспрямоване будівництво міст князем Данилом в майбутньому, думаємо, що і стосовно Угровська літописець мав на увазі саме таку діяльність. Отже, швидше всього, будівництво Угровська Данило міг вести під час свого другого князювання у Володимирі (1215-1238 рр.).

На жаль, характер масового археологічного матеріалу та індивідуальних знахідок поки що не дають змоги датувати їх вужче, ніж друга половина ХІІ – перша половина XIII ст. Однак все ж можемо стверджувати, що найбільшої інтенсивності життя на городищі досягло перед його руйнуванням, спричиненим грандіозною пожежею. Цей катаклізм, очевидно, слід віднести до наслідків монголо-татарського вторгнення на початку 1241 р. Писемні джерела прямо не вказують на взяття Угровська якимось ворожим військом. Водночас з великою вірогідністю можна припустити, що місто було взяте і спалене восени або на початку зими, оскільки при розмиванні майданчика дитинця міста в 30-х роках XX ст. фіксувалось багато господарських ям, доверху заповнених обвугленим (спаленим) зерном, яке мешканці міста на момент штурму не встигли спожити. Ця пора року співпадає з часом проходження татарського війська по території Волині.

В шарі пожежі або безпосередньо під ним виявлено велику кількість керамічного матеріалу та індивідуальних знахідок, зокрема невеликий скарб, коштовний натільний хрестик [18]. Звертає на себе увагу та обставина, що серед знайдених тут наконечників стріл великий відсоток становили арбалетні болти. У 30-х роках на території городища був відкритий скарб гривен, на жаль, не датований, однак можна припустити, що він був захований під час загибелі міста. Отримані в ході досліджень археологічні матеріали вказують, що найбільшого розквіту Угровськ досяг у період між його спорудженням Данилом Романовичем і монголо-татарським погромом.

Спробуємо точніше встановити можливий час будівництва Угровська володимирським князем. Як відомо, містобудівельна діяльність вимагала серйозного напруження сил князівства. У деяких випадках князі навіть не могли втілити свої задуми, наприклад, після пожежі Холма там не була відновлена вежа, оскільки в той час споруджувались інші гради. Тому, думаємо, спорудження Угровська Данилом слід віднести до відносно спокійного періоду його князювання у Володимирі. Такими були 1220-1221 рр., коли літопис не фіксує якихось значних політичних подій у Південно-Західній Русі [19].

Зміцнивши місто, Данило організував тут окрему єпископію на чолі з Іоасафом. Пізніше цей єпископ "скочи" на митрополичий престол, за що і був позбавлений сану [20]. Згодом Угровська єпископія була переведена до Холма. Можна припустити, що Іоасаф належав до кліру однієї з володимирських церков або був ченцем Святогірського монастиря. Літописець прямо вказує, що його вибрав Данило, отже, єпископ був князівським ставлеником. Найбільш вірогідно, що Данило поставив Іоасафа на Угровську єпископію між 1217 і 1230 рр. Скільки Іоасаф перебував на єпископському престолі і коли спробував зайняти митрополичий – невідомо. В будь-якому разі це сталося до 1259 р., оскільки тоді його наступник Іван вже згадується як холмський єпископ. Близько середини 40-х років Данило охолов до свого ставленика Іоасафа, але на цьому кар'єра колишнього угровського єпископа не завершилась. В.Т. Пашуто вважав, що саме цей Іоасаф (мовою літопису Асаф) претендував на новгородську єпископію в період хвороби місцевого владики Антонія [21].

Очевидно, спорудження Холма близько 1237 р. було початком нового етапу освоєння регіону, оскільки поряд з ним на карті Забужжя з'являється цілий ряд міст, вперше згаданих у літописі в 30-40-х роках XIII ст. Це Бусовно, Охожа (1234), Влодава (1241), Щекотів (1242), Андріїв (1244), Дороговськ (1245). У 30-ті-40-ві роки XIII ст. густота розміщення міст на території князівства зросла більш, ніж удвічі. Це вказує на кардинальні зміни поселенської і територіально-адміністративної структури регіону, що потребувало нових підходів в організації його управління.

Зауважимо, що практично вся територія князівства розташовувалась на лівому березі Західного Бугу, і тільки його стольне місто Угровськ – на правому. Ця обставина створювала певні незручності в управлінні. Очевидно, саме це стало однією з причин переносу центру у Холм, який зразу будувався Данилом як князівська столиця і був розміщений в географічному центрі Забужжя. Можливо, розташування Угровська на окраїні князівства було невигідним і у військовому відношенні, оскільки він був незахищений укріпленими пунктами від нападів з півночі. Так, літопис фіксує велике вторгнення ятвягів в 1234 р., коли вони пустошили землі довкола Бусовна і Охожі, і, безперечно, з'являлись також під стінами Угровська.

Порівняно легка зміна столиці князівства цілком зрозуміла. Угровськ не мав глибоких племінних традицій центру, він розвивався по феодальному (або державному) шляху становлення як феодальне місто. З часу будівництва Холма історія власне Угровського князівства закінчується, але не зважаючи на втрату столичної ролі, перенесення єпископської кафедри та монголо-татарський погром, Угровськ продовжував існувати як значне місто і релігійний центр, оскільки тут діяв центральний монастир Холмського князівства.

Багато сторінок історії Угровська зв'язано з монастирем Св. Данила. Час заснування монастиря невідомий, однак можна припустити, що він був заснований тут приблизно одночасно зі становленням Угровська як князівського міста – десь на рубежі ХІІ-ХШ ст.

В літературі усталилась думка, що фундатором монастиря був князь Данило Романович. Так це чи ні, сказати напевно важко. Хрестильним ім'ям старшого Романовича було Іван. На честь свого патрона Данило пізніше спорудив у Холмі церкву Іоана Златоустого. Не виключено, що засновником угровського Данилівського монастиря міг також бути й Олександр Всеволодович.

Після перенесення князівського стола до Холма Данилівський монастир продовжував відігравати помітну роль у релігійному житті Забужжя. Так, у липні 1247 р. ігумен монастиря Григорій очолив посольство Данила до римського папи Інокентія IV у Ліон. Одним із результатів цього посольства було визнання римською курією недоторканості грецького обряду літургії, при цьому папа погрожував церковними карами тим, хто порушить цю постанову.

Промовистим тут є те, що посольство до папи очолював ігумен саме угровського монастиря. У той час Холм був невеликим містом і, напевне, біля нього монастирів не було. Цікаво, що і пізніше, при детальному описі Холма, монастирі там не згадуються. Виходячи з цього, можна припустити, що угровський Данилівський монастир XIII ст. був культурним центром всього Забужжя. Саме тут могло вестись і Холмське літописання, принаймні частково.

У 1268 р. в Данилівському монастирі деякий час перебував литовський князь Войшелк [22] син Міндовга та хрещений батько Юрія Львовича. Перебування Войшелка у цьому монастирі було тривалим, оскільки звідси він послав гінця до свого духовного наставника Григорія, ігумена монастиря у Полонному. Григорій, що був дуже мудрою і святою людиною, приїздив до Угровська і настановляв князя на чернече життя. У літописній статті за 1262 р. зазначається, що раніше (у 1254-1255 рр.) Войшелк жив у монастирі в Полонному, де ігуменом був вищезгаданий Григорій [23]. Проте у статті 1255 р. обставини життя Войшелка після хрещення описані дещо інакше. Там вказано, що одразу після хрещення він прибув до Холма і саме тут прийняв чернецтво [24]. Ці події відбувалися 1254 р.

Обидва повідомлення мають багато спільного, вони відрізняються тільки даними про місцезнаходженням монастиря, де після хрещення опинився литовський князь. Немає підстав ставити під сумнів його перебування в Полонному, адже на це є кілька прямих вказівок у тексті літопису. Стосовно місцезнаходження Войшелка у монастирі в Холмі ситуація складніша. Вище зазначалось, що літопис не згадує жодного власне Холмського монастиря. Водночас недалеко від княжої столиці знаходився угровський монастир. Напевне, саме там у 1254 р. і прийняв чернецтво Войшелк. Таке припущення ув'язується з вибором Данилівського монастиря Войшелком у 1268 р.

На активне життя в Угровську у післямонгольський час вказують археологічні знахідки. Насамперед, це масові знахідки кераміки другої половини XIII ст., виготовленої з глини, що має домішки слюди, яка за формою та орнаментом нагадує ранньослов'янську. До другої половини ХШ ст. відносяться і часті знахідки фрагментів цеглин, причому, вони трапляються як на дитинці городища, так і в урочищі "Стовп" (останнє може розглядатись як свідчення існування тут раніше однієї з так званих "волинських веж"). Оскільки урочище "Стовп" віддалене від дитинця і на цьому просторі відсутній суцільний культурний шар, можна припустити, що в даному випадку маємо справу з якоюсь приміською садибою. Ця версія тим більше заслуговує на увагу, що подібна ситуація спостерігається і у Холмі – вежа у Белавіні розташована на відстані 3 км від дитинця міста. Не виключено, що урочище "Стовп" якимось чином пов'язане і з угровським монастирем Св. Данила.

Про час припинення життя в Угровську достовірних даних не маємо, але можна припустити, що це рубіж ХІІ-ХIV ст.., принаймі кераміка початку XIV ст. з внутрішньою закраїною на вінчику тут відсутня. Очевидно, досліджені на дитинці поховання відносяться до кладовища, що з'явилось тут після затихання життя на території городища.

Яким же був статус Угровського князівства?

Насамперед, увагу привертає певна подібність історичних доль Угровського та Холмського князівств на початку існування останнього. Перше Данило розбудував, будучи володимирським князем, друге – на початку свого галицького князювання. В обох випадках у межах своїх державних володінь князь виділяв невелику територію з містом у центрі, на які звертав особливу увагу. Будучи володимирським, а потім галицьким князем, Данило часто перебував спочатку в Угровську, а потім в Холмі. У ряді випадків князь приймав гостей і у дрібніших містах князівства. Так, у 1241 р. до нього у Володаву приїздив Лев, а у 1245 р. Данило і Василько бували у Дороговську. Дві згадки про князівське полювання, події надзвичайно важливі у житті феодала, відносяться також до досліджуваної території: у 1237 р. – на місці майбутнього Холма, а у 1254 р. – по дорозі з Холма до Грубешова [25].

Однак, не зважаючи на відносно більшу роль Холма, порівняно з Угровськом, на початку його існування в управлінні в обох випадках вони не були князівськими столицями. Перераховуючи володіння Данила у 1245 р., під час його поїздки в Одру (Руська земля, Київ, Володимир, Галич) літописець не згадує Холма, який, очевидно, на той момент іще не був державною столицею, а тільки центром князівського домену. Це повною мірою стосується і попередника Холма – Угровська. Згадані у літописі "угровчани" [26], очевидно, були угровською "сотнею", тобто військовим контингентом, що збирався з одного міста і його сільськогосподарської округи, а не "тисячею" – військом цілого князівства. Таке пояснення виглядає логічним, якщо розглядати Угровськ не як столицю повноцінного державно-політичного утворення.

З іншого боку, цілком очевидним є прагнення Данила зробити ці міста своїми столицями. На це вказує їх розбудова, організація в Угровську єпископії і подальше її перенесення до Холма. Практичну реалізацію цих намірів можемо віднести до останніх років життя Данила, коли Холм став центром окремого князівства (яке успадкував Лев) і столицею всієї Галицько-Волинської держави.

Історія Угровського князівства першої третини XIII ст. – приклад одного зі шляхів формування повноцінної державно-політичної одиниці з князівського домену.

_____________________

1 Полное собрание русских летописей. Т.2 (Ипатьевская летопись). Москва-Ленинград, 1962. Стб. 721, 732.

2 Там же. Стб. 842, 758.

3 Там же. Стб. 740, 863.

4 Там же. Стб. 754.

5 Панишко С. Д. До проблеми локалізації літописного Угровська // Київська старовина.1997. № 5. С. 168-177.

6 Див. Archeologia Polski  Srodkowowshodniej. T. 1-4

7 ПСРЛ. Т.2 (Ипатьевская летопись). Стб. 721.

8 Там же. Стб. 732.

9 Там же. Стб. 721.

10 Там же. Стб. 737.

11 Толочко П.П. Древнерусский феодальный город. Киев, 1989. С. 98.

12 Панишко С.Д. Формування території Волинської землі у ХІІ-на початку XIV століття. Авторе. дис. канд. істор. наук. Київ, 1997. С. 13-14.

13 Jurij   Mazuryk,   Serhij   Panyszko,   Oleksandr   Ostapiuk.   Badania   archeologiczne latopisowego Uhrowieska // Archeologia Polski Srodkowowshodniej. T. III, 1998. S. 181.    

14 Панишко С.Д. До проблеми  локалізації літописного Угровська // Київська старовина. 1997. № 5. С. 176.

15 ПСРЛ. Т.2 (Ипатьевская летопись). Стб. 683.

16 Там само. Стб. 842.

17 Войтович Л. Князівські династії Східної Європи. Львів, 2000. С. 225

18 Jurij   Mazuryk,   Serhij   Panyszko,   Oleksandr   Ostapiuk.   Badania   archeologiczne latopisowego Uhrowieska // Archeologia Polski Srodkowowshodniej. T. Ill, 1998. S.  179-180.

19 ПСРЛ. Т.2 (Ипатьевская летопись).

20 Там само. Стб. 740.

21 Пашушо В.Т. Очерки истории Галицко-Волынской Руси. Москва, 1950. С. 228.

Категорія: Публікації С.Панишка | Додав: mrzlatik (09.05.2009) | Автор: Панишко С.Д.