Слово
“круш”
у давній польській мові означало грудку солі. Від назви місцевості Крушево у
Польщі походить прізвище роду Крушевських, найвизначнішим з якого є корінний
лучанин Миколай Крушевський, видатний польський мовознавець, представник
Казанської лінгвістичної школи. Майже по крупинках більше як 15 років досліджує
його біографію і науковий спадок в архівах багатьох країн Зінаїда Пахолок. І ось
нещодавно, наприкінці 2002 року, ці крупинки склалися у «грудку солі» - перше
україномовне видання праці Крушевського «Замовляння як вид російської народної
поезії»
Про Миколая Крушевського згадують
лише з приводу його ювілею, на Волині в першу чергу завдяки З.Пахолок. А треба
було б назвати його ім’ям і вулицю у рідному місті вченого, якого шанує весь
світ, і університетську бібліотеку, як пропонує постійно Зінаїда Олександрівна,
його ім’ям. Доля наукового спадку Крушевського одна з найтрагічніших – архівні
матеріали розпорошені в установах Росії (від Москви, Санкт-Петербурга до
Казані), Польщі. В українських архівах зберігаються матеріали до біографії
вченого та його родини. Так сталося, що, народжений на Україні, поляк за
національністю, змушений він був писати російською мовою, працювати у Казані.
Тому не завжди “доходять руки” до його творів як українських, так і польських,
російських, татарських вчених.
Примітним є той факт, що для
історії Волині важливою є не лише біографія вченого, а і його батька –
помітного діяча в суспільному житті нашого краю середини ХІХ ст.
Вацлав Крушевський (1808-1878)
народився у Заславі на Волині. Навчався у Любарському училищі, у Школі кадетів
у Варшаві, звідки вийшло багато полум’яних польських патріотів, зокрема Тадеуш
Костюшко. Тому не дивно, що у 1831 році він брав участь у польському повстанні,
потрапив у полон і перебував на засланні у Казані (куди примхлива доля з часом
закине і його сина). Повернувшись на Волинь, займав посади городничого в
Острозі (1845-1847), Овручі (1847-1849), Луцьку (1849-1852), Ковелі
(1852-1861). Нащадки Крушевських і донині зберігають речі Вацлава – уланський
ківер, шаблі і орден “Віртуті мілітарі”.
Миколай Крушевський народився 6
(18) грудня 1851 року у Луцьку. Закінчив Луцьке училище
(сучасна адреса: вул. Кафедральна, 17 – цілісний комплекс), Холмську
гімназію, а у 1871 році вступив на історико-філологічний факультет Варшавського
університету. Ще студентом Миколай зацікавився мовознавством, яке і стало його
покликанням на все життя.
Темою дипломної роботи Крушевський
обрав замовляння, в яких він намагався відтворити по можливості первісний зміст
коренів слов’янських (у першу чергу російських та українських) слів, щоб
зрозуміти світобачення первісної людини. Така “літературна алгебра” під пером
ще молодого вченого вилилася у цікаву роботу, оскільки Крушевський задіяв не
так поетичний чи стилістичний аналіз, а міфолого-психологічний аспект
замовлянь. Робота, виконана із дотриманням необхідних наукових вимог, з
відповідним апаратом виглядає як захоплююча, опосередкована через науку,
розповідь про один із найпотаємніших проявів слов’янського чаклунства –
замовляння. А тому недарма була опублікована 1876 року у “Варшавських університетських відомостях”.
Шлях у науку був відкритий, але
на перешкоді стала… національність Крушевського. Спочатку він опиняється в
далекому Троїцьку Оренбурзької губернії, на посаді вчителя місцевої гімназії,
опісля – викладачем Казанського університету. Тут і обірвалася струна молодого
знавця слов’янського мелосу – помер 1887 року у тридцяти
шестирічному віці…
На праці Миколая Крушевського
посилаються у своїх творах сучасні мовознавці багатьох країн світу, відзначаючи
важливість його наукового доробку ів наші
дні. Одним із вагомих етапів повернення імені вченого із забуття в нашій країні
став переклад українською його дипломної роботи про замовляння, здійснений
доцентом Волинського державного університету ім.Лесі Українки Зінаїдою Пахолок.
Окрім загальної характеристики
замовлянь як виду російської народної поезії, твір містить приклади замовлянь
любовних, весільних, при пологах, над дитиною, від зубного болю, ячменю, утину,
колоття, золотухи, лихоманки, жаби, грижі, сибірської виразки, руди
(кровотечі), ужалення змією, нігтя, червів, причини, при відшукуванні скарбів,
мисливські замовляння. Тому книга може зацікавити не лише науковців, а й
пересічного читача, тим більше, що деякі з народних вірувань записав
Крушевський на Волині.
Зокрема, цікавим є замовляння про
жабу: “Якщо протягнути волос певного індивідуума крізь голову жаби і закопати
її в землю, то разом із гниттям волоса буде сохнути і та особа, з голови якої
він узятий, і, накінець, вона має померти”. Так що, волиняни, як тільки почнете
“сохнути” (тьху-тьху-тьху) шукайте закопану в землю жабу, скоріш за все на
городі в сусіда, якого, можливо, теж (хоча й інша) “жаба їсть”.
Всі ми також знаємо тлумачення
сну про рибу (жінка має завагітніти); а походить воно, як стало зрозумілим
завдяки Крушевському, саме з Волині.
Про сучасне видання твору можна
говорити лише із захопленням, адресуючи його не лише автору, а й невтомному
перекладачеві і упоряднику Зінаїді Пахолок. Відкриваючи книгу, гортаючи і
читаючи, ви постійно перебуваєте під її опікою. Відчувається турбота упорядника
про свого читача, бажання його зацікавити, «укохати» в працю Крушевського,
наблизити до себе. Такі своєрідні «партнерські» відносини з читачем
проявляються у коментарях (191 позиція!!!), бібліографії, предметному, іменному
та географічному покажчиках, ілюстраціях. Коментарі часом переростають у
захоплені розповіді фахівця, знавця, як вияснилося, не тільки мовознавства, і й
історії та культури «епохи Крушевського», про той чи інший термін і постать.
Так, Крушевський у творі лише
тричі посилається на Франтика-Яна Ієзберу, засновника Російського
етнографічного музею у Варшаві, а Зінаїда Олександрівна (словами М.Кареєва) у коментарях малює нам
портрет цього дивака, фаната музейної справи: «…был блаженненьким и носился со своим
русским музеем, в котором рядом с ценными вещами был разный хлам, вроде горшка
с землей с того места, с котрого Фридрих-Вильгельм ІІІ после 1812 года
любовался Москвой. Были в музее и образцы московских калачей, саек, розанчиков,
плюшек и т.п. Один раз Иезбера просил меня купить ему для подновления своего музея
всяких там хлебов в Москве на целый рубль…»
Практично текст Крушевського у
сучасному виданні складає лише 35% всієї книги, а тому праця Зінаїди Пахолок є
більш авторською, ніж упорядницькою. Робота над цією книгою, поверненням ім’я
вченого із забуття, велася, як ми вже згадували, протягом багатьох років.
Спадщина Крушевського розпорошена по різних архівних збірках, і Зінаїда
Олександрівна здійснила справжню одіссею у пошуках цих матеріальних скарбів.
Так вона віднайшла матеріали
родини Крушевського в архіві костьолу сестер францисканок у Лясках під
Варшавою. Деякий час настоятелькою цього монастиря була Станіслава – онука
вченого. Окремі матеріали по крупинкам зібрала З.Пахолок у Холмі та Варшаві.
У Москві в архіві Реріхів
З.Пахолок віднайшла 12 листів М.Крушевського до І.Цвєтаєва, знавця римської словесності, батька російської поетеси
Марини Цвєтаєвої. Рукописи вченого зберігаються у Санкт-Петербурзі,
Казані, Львові; матеріали про родину – у Житомирі та у Польщі в приватному
архіві нащадка вченого - Вацлава Крушевського.
Зінаїда Олександрівна зробила
багато і для популяризації імені Крушевського: виступала на радіо, телебаченні,
з публікаціями у наукових виданнях України, Росії і Польщі (всього шістнадцять),
у періодиці. І це незважаючи на те, що теми її наукових досліджень (кандидатської
і докторської) є суто мовознавчими і далекими від біографічного жанру. І тут
розкривається найголовніша таємниця творчих пошуків Зінаїди Пахолок:
зацікавленість Крушевським виникла як своєрідне наукове хобі, а переросло, як
ми бачимо, у солідне наукове дослідження!
Роботи у Зінаїди Олександрівни ще
багато, а тому їй необхідна підтримка влади, науковців, тих же меценатів. Адже тепер
ми можемо пишатися перед усім світом не лише іменами Лесі Українки, Агатангела
Кримського, В’ячеслава Липинського,
Михайла Кравчука, а й іншими видатним нашим земляком – Миколаєм Крушевським. «Благородна
людина не народжується з великою душею, вона стає благородною ділами своїми». Це
сказав ще у сиву давнину італієць Петрарка. Такими благородними ділами є
пошуками та знахідки Зінаїди Пахолок, приєднатися до них може кожен із нас.
