Вісник. – Луцьк. – 2001. – 17 травня

Олексій Златогорський

Їй було 39 років, йому виповнилося 55

У такому віці обоє вагалися, чи одружуватися, але ж кохання не знає віку і вони сполучили свої серця для спільного життя  28 квітня 1923 року. Вона – колишня його учениця в гімназії та університеті, викладач історії, пізніше відома дослідниця Наталія Дмитрівна Полонська-Василенко. Він – відомий вчений, громадський і державний діяч, колишній міністр освіти гетьманського уряду та президент Української Академії наук Микола Прокопович Василенко.

Наталія Дмитрівна народилася 13 лютого 1884 року, Микола Прокопович – 15 лютого 1866 року. Між їхніми датам – День святого Валентина, що так химерно надіслав їм весняно-тьмяне зачарування. Історія їхнього кохання починалася як прекрасна елегія. Але у подальшому їх чекали справжні випробування: арешт, тяжка хвороба Василенка, цькування офіційними колами, зрада друзів. Та невгасимі почуття витримали і це. Пізніше, пишучи свої спогади про чоловіка, Наталія Дмитрівна підсумувала: «Цей шлюб дав багато щастя обом».

15 лютого відзначали 135 років від дня народження М.П.Василенка. У його працях, що не втратили наукової вартості і на сьогоднішній день, відтворено і  минуле Волині. Це, насамперед, статті в енциклопедіях Блокгауза і Ефрона та братів Гранат (близько 90), «Нариси історії Західної Русі та України» (від Люблінської унії до Переяславської ради), історичні портрети Миколи Костомарова, М.Грушевського, дослідження з історії магдебурзького права в Україні, інвентарної реформи 1847 року на Волині. У 20-х роках багато часу і зусиль віддав Василенко налагодженню архівної справи. Оглянувши стан архівів на Волині, він сприяв врятуванню архівних цінностей з історії нашого краю.

Помер Микола Прокопович після тяжкої хвороби 3 жовтня 1935 року. Наталія Дмитрівна пережила сталінський режим, німецьку окупацію. Її життя згасло в еміграції 8 червня 1973 року в місті Новий Ульм (Німеччина). Люди високої культури, блискучі науковці, своїм коханням, скріпленим химерною печаттю долі, згадуються нам сьогодні. Відома істина: нікчемні натури озлоблюються від ворожого оточення, великі – долають його. Як зробили це Наталія Дмитрівна та Микола Прокопович.