Сіті Лайф. – Луцьк, 2005. – №9 (березень)

Олексій Златогорський

Луцька попелюшка – Принцеса Таїланду

 Сестра милосердя –  кавалер трьох бойових нагород

   Катерина Десницька народилася 9 травня 1886 року в Луцьку, в сім’ї головного міського судді Івана Десницького. У ранньому віці, залишившись без батьків, вона та її старший брат Іван усе ж отримували допомогу від рідні, яка проживала в Києві. Згодом вона була змушена до неї переселитись. А вже на початку століття разом із братом опинилась у столиці Російської імперії – Петербурзі. Іван став студентом університету, Катерина пішла на курси медичних сестер. Життя для молодих людей із провінційного містечка мало багато принад. Катерина відвідувала світський салон мадам Храповицької, приятельки її родини. Там 1905 року на молодіжній вечірці і познайомилася з гвардійським гусаром, навіть не підозрюючи про його походження. Це й був принц Сіаму Чакрабон (після 1936 року ця країна називається Таїланд). Як же він потрапив до Росії?

   Так трапилося, що 1897 року сіамський король відвідав Петербург. Цар Микола ІІ запропонував високому гостю направити одного з синів сюди на навчання. Пропозиція була сприйнята схвально. І вже навесні 1898 року другий син короля від улюбленої дружини Саовабхі – Чакрабон – прибув до російської столиці (свого часу він виховувався в Англії). І був зарахований до імператорського Пажеського корпусу, де здобували освіту виключно діти російської дворянської еліти. Блискуче закінчивши цей навчальний заклад, 19-річний гвардійський гусар Чакрабон зараховується офіцером у російську армію. Й одразу вступає до академії Генерального штабу.

   Жив принц під опікою царської сім’ї – у власних апартаментах у Зимовому палаці. Чудово володів російською, був надзвичайно обізнаний у літературі, спокійний, лагідний – він і причарував дівчинку-інститутку з Луцька, знехтувавши сотнями принцес, серед яких йому належало вибрати пару.

   Дізнавшись про високе походження Чакрабона, Катя вирішила відректися від кохання, бо розуміла, що життя – не казка. Під час російсько-японської війни вона, тоді ще юна панянка, рятуючись від шаленої пристрасті до східного принца, втікає на фронт. Працювала сестрою милосердя у госпіталі, доглядаючи поранених. Чакрабон не збирався відмовлятися від свого кохання – надсилає Каті лист за листом, телеграфує. Зрештою, не витримує і подає прохання про те, щоб його направили в армію.

   До Петербурга Десницька повернулася з трьома бойовими нагородами, серед яких був і Георгіївський хрест. Принц щодня посилав дівчині корзини квітів, називав її своєю нареченою, пропонуючи руку і серце...

   Він усвідомлював, що нехтує умовностями аристократичного виховання. Охоронець Най Пум не раз закликав принца одуматися, переконував, що король нізащо не дасть згоди на його шлюб зі слов’янкою. Натомість Чакрабон не брав до уваги подібних аргументів. Закони Сіаму дозволяли йому мати кілька дружин. Проте принц сказав Каті, що ніколи не скористається цим правом – йому потрібна лише вона! І дівчина погодилася вийти заміж…

 На Пітсанулок увійшла в королівську родину

Молодята не ризикнули вінчатися в Росії. Вони поїхали у Константинополь – там і одружилися (таємно від властей проводжали Чакрабона і Катерину її брат Іван та мадам Храповицька). Подумати тільки: заради коханої принц прийняв таке рішення! Власне, він став першим вихідцем із тайської королівської династії, хто одружився з іноземкою і не визнав традицію полігамії (багатоженства).

   Охоронець Най Пум залишився у Росії — він боявся, що король може скарати його на смерть за недогляд сина. Цікаво, що після революції він працював у ЧК.

   Медовий місяць подружжя провело в Каїрі. А вже звідти на кораблі вони попливли в Сіам. Десницька все ще не вірила у своє щастя! А натомість на чужині її могла очікувати доля наложниці.

   Зупинившись у Сінгапурі, принц на декілька тижнів залишив дружину, щоб підготувати королівську родину до новини про те, що одружився з іновіркою. А Катя нудьгувала. «Я вже понад два тижні не можу спати, — пише вона до брата, — все ввижаються страхітливі картини. Читаю російські газети, телеграми, іноземні газети, і стискається серце… Пиши, дорогий Ваню, багато і частіше»...

   Звістка про одруження сина в Росії викликала незадоволення у короля Чулалонгкорна — це було грубим порушенням усталених традицій. Протягом тривалого часу його родина не визнавала вибору принца. Чакрабона позбавили належного статусу утримання, призначили на невідповідну його здібностям посаду начальника військового училища. Проте принц мужньо долав ці важкі випробовування. Варто Чакрабону було одружитися вдруге, як це прийнято за тайською традицією, і його провину було би прощено.

   Молода дружина, отримавши титул сіамської принцеси, заради коханого проявляє особливу тактовність, витримку. Вона, пересилюючи себе, дотримується місцевих звичаїв, вивчає чужу мову. 8 березня 1908 року Катя народила сина — Чулу. В сім’ї первістка називали Ну — «мишеня».

   Поступово почала скресати крига у відносинах короля та молодшого сина. Катерина Десницька отримала за тайською традицією нове ім’я — На Пітсанулок (подружжя все-таки отримало благословення Чулалонгкорна!). Замість титулу «Мом» (дружина царської крові) здобуває звання «Чула Чом Клао» — так тут називали повноправних принцес.

   Згодом сім’я переселилася в королівський палац Парускаван. Катя входила у русло нового життя, заприятелювала з родичами короля. Її полюбила свекруха.

   Відчувалося, що принцеса була абсолютно щасливою. Вона писала брату: «Тепер під час дощів з’явилася велика кількість маленьких комах, що світяться так, ніби зірки… Це щось чарівне у давніх густих алеях, де величезні дерева, біля каналу з безліччю квітів лотосу дивного запаху. І жучки, що світяться. Летиш на моторі — і здається, ніби це у казці. Тепер я розумію, коли називають Сіам казковою країною. Слони, що гуляють по вулицях, безліч різних тварин, безліч найдивовижніших плодів. У цьому відношенні це — рай».

У 1910 році помер король Сіаму. Його місце зайняв старший брат Чакрабона Вічаравут. Сам же «російський денді» став спадкоємцем трону.

   У 1911 році Катерина разом із чоловіком поїхала в Росію. Чакрабон відвідав Петербург, отримав звання полковника гусарського полку російської армії та орден Андрія Первозванного. Принцеса гостювала в рідних у Києві. Їй також пощастило зустрітися з братом Іваном, який працював у російській дипломатичній місії Китаю.

   Наприкінці 1912 року Катерина знову була змушена покинути Сіам. У той час в країні, під впливом революції в Китаї, поширився рух супроти короля. Підозрювали, що Чакрабон був серед заколотників.

   У 1917 році в Росії відбулася революція, яка назавжди перекрила Катерині шлях повернення на батьківщину. В Сіамі у той час була повінь. Син Десницької, Чула Чакрабон, у спогадах пише: «Здоров’я матері погіршувалося, вона перебувала у важкому стані. За звичайних обставин батьки здійснили б чергову мандрівку до Європи, але йшла війна. Тому батько запропонував мамі подорож до Японії та Канади. І вона виїхала на початку 1918 року».

   А вже згодом глибокі переживання у Десницької викликали звістки про смерть королеви-мами, трьох братів короля, шістьох його зведених братів. Чакрабон відійшов у вічність 1920 року. Катерина сама похоронила коханого чоловіка.

   І була змушена податися до Китаю, де у Шанхаї, Харбіні оселилося багато російських емігрантів, серед яких і був її брат Іван.

   Чулу виховували родичі батька. Він постійно жив у столиці Таїланду. Цікаво, що «мишеня» також одружилося не з тайкою. Чула став відомим істориком, військовим діячем, мандрівником. Його дочка Наріссара досі зберігає родинний архів — листи Чакрабона до Катерини, метричний запис про народження Десницької у Луцьку.

   З Китаю вона переїхала до Парижа. Свого часу у китайській пресі стверджувалося, що принц Чула, відвідуючи у 50-х роках Європу, зустрічався з матір’ю. Десницька пережила свого чоловіка на сорок років. І померла 1960 року в Парижі.

 Замість післямови

   Перу відомого російського письменника Костянтина Паустовського належить повість «Далекі літа», написана 1946 року. Декілька сторінок у ній присвячено казковій історії про Марусю Весницьку — прототипом якої і є лучанка Катерина Десницька.

   На погості Свято-Троїцького собору в Луцьку височіє пам’ятник Івану Десницькому — батькові легендарної принцеси. Королівська гвардія Таїланду досі одягається у мундири російських гусарів.

   «Кохаю його так, як навіть і не думала...» — слова, що стали лейтмотивом життя принцеси На Пітсанулок. «Мені ніхто не потрібен, окрім тебе», — зізнавався їй Чакрабон.