Археологічні дослідження в Луцьку

на вулиці Гнідавській

Досліджувана ділянка знаходиться в межах м.Луцька, на високому лівому березі першої надзаплавної тераси р. Стир. Висота досліджуваної ділянки над заплавою річки Стир становить 15,0 м. На протилежному березі  річки, на відстані 1,5 км на північний схід  розміщується замок Любарта – дитинець давнього Лучеська.

У зв’язку з перепохованням радянських військовополонених, розстріляних у 1941 році, на ділянці була закладена траншея. Вона мала розміри 4,0х8,0 м і була орієнтована по лінії південний захід – північний схід. У ході дослідження до неї було зроблено дві прирізки – у північно-східному напрямку продовжено лінію квадратів А-Б на один квадрат, а також у західному куті розкопу невеликою прирізкою досліджено черінь, що виходив за межі первинної траншеї. Загальна величина досліджуваної площі становила 42 м². Оскільки сучасна денна поверхня  ділянки розкопу дещо понижувалась у північно-східному напрямку єдиним репером для фіксації глибин залягання об’єктів та знахідок був обраний  рівень сучасної денної поверхні у південному куті траншеї.

Глибина розкопу була доведена до рівня 1,4 м від репера. При цьому було виявлено ряд цікавих об’єктів та велику кількість різночасових знахідок.

Верхні шари (до рівня 0,8 м від репера), на дослідженій ділянці несли чіткі сліди перепланування поверхні у другій половині ХХ ст. На це вказували знахідки цього часу, в тому числі і радянські монети.

При цьому, вже на глибині 0,2 м у кв. Б-4 був зафіксований прямокутний, складений із цегли на цементному розчині і оштукатурений цементною штукатуркою квадратний стовп, сторони якого мали довжину 0,55 м. На те, що даний об’єкт не являв собою забутовку ями вказує наявність штукатурки на всій його поверхні. У ході подальшої виїмки грунту було встановлено, що висота цього стовпа сягала 0,45 м, тобто він був поставлений на поверхню, що лежала на 0,65 м нижче від репера.

На цій же глибині (-0,6 м), у кв. Б-1 була зафіксована добре збережена вимостка із великих фрагментів битої цегли новітнього часу у вигляді доріжки з акуратно сформованими краями. Ширина цієї доріжки становила 0,45 м, довжина її збереженої частини – 1,25 м. Загальний напрям доріжки – з південного заходу (де вона продовжувалася у стінці траншеї) на північний схід. Вимостка була зроблена у 1/4 цеглини. Доріжка викладена фрагментами цегли   різних відтінків цегляного кольору без будь-яких клейм. Положення цегляного стовпа та доріжки, що вела до нього в одному стратиграфічному горизонті вказує на їх одночасне існування, та, можливо, функціональний взаємозв’язок. Не виключено, що тут маємо справу із постаментом та підходом до нього – залишками якогось пам’ятника середини ХХ ст.

У ході подальшої виїмки грунту з траншеї, на глибині 1,0 м від репера було зафіксовано два об’єкти: у квадратах А-3,4 – пляму від заповнення ями та у квадраті Б-1 черінь, що продовжувався у північно-західній стінці траншеї. З метою повної розчистки та дослідження череня до траншеї була зроблена прирізка.

Черінь мав форму, близьку до овальної, витягнутий у напрямку зі сходу на захід. Розміри череня 1,4х1,0 м. При розбірці череня виявилося, що він має два шари підмазки, розділеної вимосткою із фрагментів різночасової кераміки. Тут серед фрагментів давньоруської кераміки траплялись і знахідки ранньозалізного часу (Рис.1;1,2).

На рівні фіксації череня (приблизно 1,0 м від репера) у кв. А-3,4 була зафіксована нечітка пляма від заповнення ями, яка продовжувалася у південно-східній стінці траншеї.

Оскільки в межах траншеї знаходилася тільки частина зафіксованої ями, а прирізка на цій ділянці була неможливою внаслідок близькості до стінки траншеї недавнього перепоховання, вирішено було заповнення ями не вибирати, а досліджувати її шляхом послідовної виїмки заповнення разом з навколишнім культурним шаром.

Така методика дозволила досягти дна ями, яка була опущена в материк на 0,3 м.

Яма мала у перерізі дзвоноподібну форму глибиною близько 0,7 м від рівня фіксації. Досліджена частина ями (у межах траншеї) мала у плані овальну форму: діаметр її дна становив 2,3 м, а горловина – близько 1,6 м. Датуючих знахідок  у ямі не виявлено.

Культурний шар пам‘ятки дуже перемішаний. У ході досліджень у межах одного штика траплялась різночасова кераміка. Однак в цілому можна виділити дві великі групи масових знахідок, що відносяться до ранньозалізного часу та періоду Київської Русі.

Керамічний матеріал ранньозалізного часу представлений фрагментами стінок, денець та вінчиків, а у окремих випадках і великими уламками, що дозволяють реконструювати великі частини профілів верхніх частин посуду. Найбільш характерними формами посуду є наступні.

1. Горщик витягнутих пропорцій, тулуб якого наближається до біконічної форми із слабо вираженою шийкою та вертикальним вінчиком (Рис.2;1). Зверху вінчик оформлений косими насічками. Тісто таких фрагментів грубе, містить крупні включення товченого каменю та пустоти, що утворились внаслідок вигорання органічних домішок. На зламі такі фрагменти мають однорідний світло-коричневий колір, як і їх поверхня.

2. Приземистий горщик з найбільшим розширенням тулуба під шийкою, слабо вираженою шийкою, невеликим, ледь відігнутим назовні вінчиком (Рис. 2;2). Тісто таких горщиків має середню якість, у ньому містяться домішки дрібного піску. На зламі такі фрагменти мають однорідний темний колір, тільки їх поверхня відрізняється світло-коричневим кольором.

3. Горщик біконічної форми з найбільшим розширенням тулуба у його верхній частині (Рис.2;3). Вінчик та шийка слабо виражені. Тісто таких фрагментів має середню якість без видимих крупних домішок, на зламі однорідно чорне. Поверхня також чорна, в окремих місцях темно-сіра, лощена.

4. Горщик з округлим тулубом, добре вираженою шийкою та відігнутим назовні вінчиком, який із зовнішнього боку має округлий валик. У верхній частині тулуба під шийкою такі горщики мали наліпи (Рис.2;4). Тісто середньої якості. Поверхня світло-коричнева або темно-сіра.

Окрім описаних вище реконструйованих профілів знайдено велику кількість дрібних фрагментів вінчиків.

Цікавою індивідуальною знахідкою є керамічне прясло діаметром 3,5 см та товщиною 0,8 см (Рис.1;3). Діаметр внутрішнього отвору прясла становить 1,0 см. Тісто, з якого виготовлене прясло, високої якості, без видимих крупних домішок, добре випалене. Поверхня прясла має світло коричневий колір та злегка залощена.

Давньоруська кераміка представлена фрагментами стінок, денець та вінчиків від горщиків X-XI століття. Характерною ознакою вінчиків таких горщиків є наявність на них манжета (Рис. 1; 4,5 ). Тісто, з якого виготовлені ці горщики, та їх випал високої якості.

Результати досліджень ділянки по вулиці Гнідавській дозволяють стверджувати факт інтенсивного заселення цієї території у ранньозалізному віці та в період становлення Луцька як феодального міста. 

Рис.1. Розкоп на вул.Гнідавській: 1-2-черінь; 3-5-культурний шар